№ 461/5201/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 461/5201/19

провадження № 61-2271св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади.

Позовна заява мотивована тим, що слідчими Шевченківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017140090004613 від 03 листопада 2017 року за фактом викрадення належного позивачеві та розробленого ним мобільного укриття «SHELD».

Позивач зазначав, що з дня відкриття кримінального провадження і до часу звернення до суду з цим позовом досудове розслідування проводиться вкрай неефективно, халатно та недбало, оскільки слідчі безвідповідально ставляться до виконання своїх службових обов`язків, не виконують вказівки процесуальних керівників, керівника органу досудового розслідування та ігнорують ухвали слідчих суддів, якими їх зобов`язано вчинити певні дії.

Позивач вказував, що він важко працював для того, щоб розробити мобільне укриття «SHELD», а тому йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінив у 500 000,00 грн, що полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав і продовжує зазнавати у зв`язку з неналежним досудовим розслідуванням.

Посилаючись на положення статей 23 1173 1174 ЦК України, позивач вказував, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

З урахуванням наведеного, позивач просив суд відшкодувати на його користь моральну шкоду, завдану бездіяльністю органу державної влади, у розмірі 500 000,00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання цих коштів з єдиного казначейського рахунку

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, і мотиви їх ухвалення

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану бездіяльністю органу досудового розслідування, у розмірі 243 000,00 грн.

Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ на користь ОСОБА_1 витрати за проведення експертизи у розмірі 11 440,80 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надмірна тривалість та неефективність кримінального провадження призвела до моральних страждань позивача.

Суд першої інстанції, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, виходив з вимог розумності та справедливості, а також ступеню доведеності та обґрунтованості позивачем розміру завданої шкоди, яку він зазнав, у зв`язку із бездіяльністю органу досудового розслідування. Суд першої інстанції дійшовши висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, стягнув на його користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ в рахунок відшкодування моральної шкоди 243 000,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого ухвалено законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд зауважив, що оскільки органи ДКСУ є єдиними розпорядниками коштів державного та місцевих бюджетів, тобто є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди. З таких підстав доводи відповідача про відсутність правовідносин, в які його залучено до участі у справі, є безпідставними. Частково задовольняючи позовну вимогу, суд першої інстанції зазначив, що розмір відшкодування 243 000,00 грн є достатнім для розумного задоволення відшкодування позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ДКСУ просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження

№ 14-515цс19).

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги та підтримано апеляційною інстанцією позицію щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ, у розмірі, що є значно завищеним.

Також заявник у касаційній скарзі вказує на те, що сам факт стягнення з Державного бюджету чи органу державної влади не може біти підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем казначейства чи його територіального органу.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ДКСУ, у лютому 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 03 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Шевченківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області з заявою за фактом викрадення розробленого його сином ОСОБА_1 мобільного укриття «SHELD».

Слідчими Шевченківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні від 03 листопада 2017 року № 12017140090004613 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження від 03 листопада 2017 року № 2017140090004613, ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Львова від 30 липня 2019 року у справі № 466/5949/18; від 20 лютого 2018 року у справі № 466/52/18; від 12 червня 2019 року у справі № 466/4757/19; від 17 грудня 2018 року у справі № 466/52/18; від 17 жовтня 2018 року у справі № 466/8205/18; від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/8205/18; від 18 січня 2018 року у справі № 466/52/18, зобов`язано слідчий відділ Шевченківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області визнати ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні; неодноразово визнано протиправною бездіяльність слідчого Шевченківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області, яка полягала у невиконанні вимог статті 220 КПК України щодо розгляду клопотань представника ОСОБА_1 , поданих в його інтересах та зобов`язано слідчого розглянути ці клопотання; визнано протиправною бездіяльність слідчого Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області щодо часткової відмови в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 та зобов`язано слідчого повторно розглянути клопотання його представника; зобов`язано слідчого виконати усі письмові вказівки прокурорів Львівської місцевої прокуратури № 2 та керівника органу досудового розслідування; зобов`язано слідчого вчинити необхідні дії у кримінальному провадженні; визнано протиправною бездіяльність слідчого та зобов`язано слідчого у тримісячний строк з дня постановлення ухвали виконати ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2018 року та 30 липня 2018 року.

Судом встановлено, що в межах кримінального провадження № 12017140090004613 не було виконано вказівок та ухвал слідчих суддів у вигляді здійснення необхідних слідчих дій, а досудове розслідування, яке було розпочате 03 листопада 2017 року, досі триває.

16 березня 2018 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Марчуком А. М. подано заяву про вчинені кримінальні правопорушення працівниками правоохоронних органів (Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24 квітня 2018 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні від 24 квітня 2018 року № 42018141090000037 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України за фактом неналежного виконання слідчими Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області службових обов`язків.

21 червня 2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Марчуком А. М. подано заяву про вчинене кримінальне правопорушення працівниками правоохоронного органу (Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01 липня 2019 року слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні від 27 червня 2019 року № 62019140000000652 за частиною третьою статті 382 КК України за фактом невиконання ухвали суду від 17 квітня 2018 року.

Відповідно до висновку експерта від 11 лютого 2021 року № 6890 за результатами проведення судово-психологічної експертизи, зміни у психологічному стані підекспертного ОСОБА_1 , які виникли внаслідок переживання порушення його прав - бездіяльність слідчих Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області, неодноразово допущена під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 03 листопада 2017 року №12017140090004613, - відображаються на особистісній, поведінковій, емоційній, соматичній сферах підекспертного, діагностуються на час судово-психологічного дослідження та відображені у матеріалах, наданих на дослідження.

Бездіяльність слідчих Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області, неодноразово допущена під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 03 листопада 2017 року №12017140090004613 - є психотравмуючою для ОСОБА_1 , внаслідок якої йому спричинено психологічні страждання як основу правового поняття моральної шкоди.

Орієнтовно-рекомендований розмір відшкодування (у грошовому еквіваленті) спричинених ОСОБА_1 психологічних страждань (моральної шкоди) заподіяної бездіяльністю слідчих Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області, неодноразово допущеною під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 03 листопада 2017 року № 12017140090004613 становить 40,5 мінімальних заробітних плат.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій не повністю відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Апеляційний суд дослідив, що відповідно до довідки про стан досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017140090004613, мобільну захисну споруду «Мобільне укриття «SHELD» 16 серпня 2018 року проведеними слідчо-оперативними заходами встановлено на території Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрогобич-Еко-Ресурс». 16 серпня 2018 року винесено постанову про визнання мобільної захисної споруди речовим доказом у цьому кримінальному провадженні та 16 серпня 2018 року Шевченківським районним судом м. Львова винесено ухвалу про накладення арешту на мобільну захисну споруду «Мобільне укриття «SHELD», яке 09 листопада 2018 року передано на зберігання під розписку представнику позивача ОСОБА_3 - адвокату Марчуку А. М.

20 листопада 2019 року направлено проект підозри на ОСОБА_4 , проте Львівською місцевою прокуратурою №2 було відмовлено у погодженні підозри та дано відповідні вказівки. Станом на 08 листопада 2021 року про підозру нікому не повідомлено.

Апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що у кримінальному провадженні від 03 листопада 2017 року № 12017140090004613 саме систематичне винесення протиправних постанов слідчим вказує на халатність органу слідства.

При цьому, апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції зауважив, що у зв`язку з неефективним та надміру довготривалим проведенням досудового розслідування позивач витрачав чимало часу на оскарження протиправних постанов слідчого, ініціювання проведення слідчих дій, перебував у стані постійного дискомфорту, невизначеності від неналежного досудового розслідування та відсутності кінцевого результату за висновками розслідування, розчарування у правдивості державних органів та вкладення немало часу інтелектуальної праці для винаходу, який є актуальним на час збройної агресії РФ проти України, яка почалася 20 лютого 2014 року.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати щоденну діяльність, підриву репутації тощо, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги ДКСУ про відсутність правовідносин, в які його залучено до участі у справі, зауважив, що оскільки органи ДКСУ є єдиними розпорядниками коштів державного та місцевих бюджетів, тобто є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з ДКСУ шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21).

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухваливши правильні по суті судові рішення, на вказане уваги не звернули та помилково зазначили у резолютивній частині рішення про компенсацію моральної шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що позов пред`явлений до неналежного відповідача (ДКСУ) у цій справі, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) не беруться до уваги з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження

№ 14-538цс19), вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження

№ 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21).

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Аргументи заявника у касаційній скарзі про те, що задоволений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є завищеним не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Судами встановлено, що досудове розслідування, порушене за заявою позивача, здійснюється тривалий час (з листопада 2017 року) і є неефективним, що підтверджено чисельними ухвалами слідчих суддів, якими, зокрема, зобов`язано слідчий відділ Шевченківського ВП вчинити певні дії у кримінальному провадженні.

Таким чином, позивач вказує, що його право порушено внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає, зокрема, у нездійсненні процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Відповідно до частини першої статті 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала. Відповідно до частини другої статті 369 КПК України, ухвала є видом судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами слідчих суддів (кілька десятків) зобов`язано слідчий відділ Шевченківського ВП вчинити певні дії у кримінальному провадженні, однак такі дії не виконані.

Згідно зі статтею 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, Європейський суд з прав людини вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. mutatis mutandis § 59 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема з урахуванням складності справи, поведінкою заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis § 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); § 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Суд першої інстанції, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачеві (243 000,00 грн), врахував вимоги розумності та справедливості, а також ступінь доведеності та обґрунтованості позивачем розміру завданої шкоди, яку він зазнав, з чим погодився й апеляційний суд. Водночас встановивши, що через бездіяльність органу досудового розслідування позивач зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що йому тривалий час довелося захищати свої порушені права (досудове розслідування триває з 03 липня 2017 року), оскаржувати дії щодо вирішення його заяви. У житті позивача відбулася вимушена зміна життєвих планів, виник штучно заподіяний утиск реалізації фундаментальної потреби особистості у власному волевиявленні та самореалізації, творчості, втіленні власних задумів та планів, утворились перепони у реалізації професійних можливостей, необхідність вимушено відстоювати свої права, відмовлятись від життєвих планів, вимушено бути залученим у процес відстоювання справедливості, що спричинило зниження якості життя позивача, призвело до переживання хронічного стресу, психологічного утиску, які потребували і потребують додаткових зусиль для подолання перепон, компенсації проявів нестабільності емоційно-поведінкових реакцій та ознак психологічної пригніченості, збудженості, нервозності, зумовлених стресовою ситуацією, що знаходиться в прямому причинному зв`язку із бездіяльністю органу досудового слідства.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що резолютивну частину рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року необхідно змінити, виклавши в іншій редакції, в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21) колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції, яке залишене апеляційним судом без змін, підлягає зміні з викладенням третього та четвертого абзаців резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету Українина користь ОСОБА_1 243 000,00 грн (двісті сорок три тисячі гривень 00 копійок) на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати за проведення експертизи у розмірі 11 440,80 грн (одинадцять тисяч чотириста сорок гривень).»

В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду з урахуванням меж касаційного перегляду підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року, змінити, виклавши третій та четвертий абзаци резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету Українина користь ОСОБА_1 243 000,00 грн (двісті сорок три тисячі гривень) на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування.

В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук