Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 461/5912/19

провадження № 61-6638св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний університет «Львівська політехніка»,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «Львівська політехніка», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівська міська рада, про виселення та надання житла, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2019 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національного університету «Львівська політехніка» (далі - НУ «Львівська політехніка») про виселення з наданням житла.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що протягом 22 років, починаючи з 06 січня 1986 року до 21 лютого 2008 року працював у НУ «Львівська політехніка», був зарахований на квартирний облік для забезпечення житлом у Львівській міській раді, у зв`язку з чим був включений у контрольний список черговиків НУ «Львівська політехніка». На виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2007 року керівництвом університету йому надано кімнату в студентському гуртожитку № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проживання у якому є нестерпним через проживання у ньому студентів, гуртожиток знаходиться в аварійному стані, розпочато капітальний ремонт.

Посилався на те, що його проживання у студентському гуртожитку суперечить Примірному положенню про студентські гуртожитки.

З наведених підстав просив відселити його зі студентського гуртожитку № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з наданням повноцінного житла в новозбудованому будинку, що знаходиться на АДРЕСА_2 , який будується відповідачем для працівників університету.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення зі студентського гуртожитку з наданням квартири, дійшов висновку про те, що позивач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не довів належними та допустимими доказами обставин, які свідчили б про підставність та обґрунтованість вимог про виселення зі студентського гуртожитку № 1 із наданням житла у новозбудованому будинку на АДРЕСА_2 , квартири у якому підлягають розподілу лише між працівниками НУ «Львівська політехніка», не надано належних та допустимих доказів на підтвердження незадовільного стану будівлі гуртожитку № 1 та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції.

Також суд вважав безпідставними та необґрунтованими позовні вимоги в частині виселення ОСОБА_1 з гуртожитку № 1, який сам і звернувся з позовом до суду про своє виселення.

Крім того, ОСОБА_1 не може претендувати на отримання квартири в житлових будинках, замовником будівництва яких є НУ «Львівська політехніка», оскільки він не є працівником університету, а квартири в цих будинках можуть бути розподілені лише між працівниками НУ «Львівська політехніка», які перебувають на обліку у виконкомі Львівської міської ради та включені у контрольний список працівників НУ «Львівська політехніка», які зараховані на облік для забезпечення житлом. Надання квартир повинно відбуватися з дотримання правил черговості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 з 21 лютого 2008 року не є працівником НУ «Львівська політехніка», отже він не може претендувати на отримання квартири в житлових будинках, замовником будівництва яких є НУ «Львівська політехніка», оскільки квартири в цих будинках можуть бути розподілені лише між працівниками НУ «Львівська політехніка», які перебувають на обліку у виконкомі Львівської міської ради та включені у контрольний список працівників НУ «Львівська політехніка», які зараховані на облік для забезпечення житлом. Надання квартир повинно відбуватися з дотриманням правил черговості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 червня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Галицького районного суду м. Львова.

28 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 вказував, що первинне заселення його у студентський гуртожиток було здійснено відповідачем з порушенням вимог національного законодавства, враховуючи його повне право на отримання іншого благоустроєного житлового приміщення, яке мало бути надано йому у процесі виселення з такого гуртожитку.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 13 листопада 2007 року № 1004 «Про затвердження Примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу» працівники вищого навчального закладу, як виняток, можуть бути поселені в студенстський гуртожиток до закінчення навчального року лише за рішенням керівника вищого навчального закладу і за погодженням з органами студентського саморядування та первинною профспілковою організацією студентів. Згідно з цим положенням, проживання у студентських гуртожитках осіб, які не входять до числа студентів, не передбачено, а отже і не дозволено.

Суди не врахували доводів позивача у частині неправомірності здійснення заходів щодо поселення його у студентський гуртожиток.

Посилання позивача на порушення статті 125 ЖК УРСР у частині обов`язковості надання іншого благоустроєного приміщення у ході відселення особи пенсійного віку з попереднього «службового житла» також не знайшли належної оцінки у оскаржуваних рішеннях, що свідчить про порушення процесуального законодавства у частині неповного розгляду справи, а також про не правильне та неповне застосування судами норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання позивача про витребування додаткових доказів в частині підтвердження факту, дати та обставин виселення позивача зі студентського гуртожитку та проігнорував документально підтверджений факт виселення 28 лютого 2017 року позивача з вказаного приміщення.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу НУ «Львівська політехніка» вказував, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2011 року у справі № 22ц-1006/12 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову щодо зобов`язання НУ «Львівська політехніка» надати йому окрему кімнату в гуртожитку на АДРЕСА_3 . Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 січня 2012 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2011 року залишено без змін та зазначено про те, що рішення Апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2007 року виконано шляхом надання ОСОБА_1 кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку НУ «Львівська політехніка» № 1 на АДРЕСА_1, а тому порушені у минулому житлові права ОСОБА_1 під час виселення його з кімнати в гуртожитку НУ «Львівська політехніка» № 6 на АДРЕСА_4 відновлені, а та обставина, що ОСОБА_1 не може вселитися до виділеної йому кімнати унаслідок проведення капітального ремонту будинку, не є підставою для подання окремого позову.

Таким чином, питання виселення ОСОБА_1 з кімнати в гуртожитку № 6 на АДРЕСА_4 вже було предметом судового спору, розгляд якого завершився ухваленням рішення про надання йому кімнати в гуртожитку № 1 на АДРЕСА_1 , яке виконане. ОСОБА_1 у касаційному порядку вказане рішення не оскаржувалось.

Крім того, необхідність застосування статті 125 ЖК Української РСР та пункту 14 Примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу вирішувалось в іншому судовому спорі, та не повинно було вирішуватись Галицьким районним судом м. Львова у справі № 461/5912/19. При цьому наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 01 березня 2013 року № 301 скасовано наказ Міністерства освіти і науки України від 13 листопада 2007 року № 1004 «Про затвердження Примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу», на необхідність застосування якого посилається ОСОБА_1 , оскільки такий підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Отже, порушене житлове право ОСОБА_1 під час виселення його з кімнати в гуртожитку № 6 на АДРЕСА_4 відновлене шляхом надання ОСОБА_1 кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку НУ «Львівська політехніка» № 1 на АДРЕСА_1, тобто спору щодо цього немає,а тому питання правомірності його виселення з гуртожитку № 6 та вселення у гуртожиток № 1 у цій справі не підлягає дослідженню, оскільки таке поселення здійснено на виконання судового рішення.

Тому суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили про безпідставність доводів ОСОБА_1 щодо відсутності у нього правових підстав для проживання в гуртожитку, як сторонньої особи, оскільки виданий йому ордер від 02 лютого 2010 року № НОМЕР_3 на житлову площу в гуртожитку є документом, що дає право на вселення у гуртожиток та законність проживання у ньому.

Щодо доводів касаційної скарги про право на отримання квартири в новозбудованому житловому будинку на АДРЕСА_2 , замовником будівництва якого був НУ «Львівська політехніка», відповідач зазначав, що оскільки ОСОБА_1 припинив свої трудові відносини у НУ «Львівська політехніка» 21 лютого 2008 року, то відповідно його було виключено зі списку працівників НУ «Львівська Політехніка», які зараховані на облік для забезпечення державним житлом. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у ОСОБА_1 права на отримання квартири в житловому буднику, оскільки перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку за місцем проживання не є підставою для забезпечення його житлом за рахунок житлового фонду НУ «Львівська політехніка», звідки він був звільнений за прогул.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 червня 2007 року у справі № 2-1163/2007 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до НУ «Львівська політехніка» про надання ордера на кімнату в гуртожитку № 6 на АДРЕСА_4 (а. с. 80).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2007 року у справі № 22-2162 (№ 2-1163/2007) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано НУ «Львівська політехніка» надати ОСОБА_1 окрему (відособлену) кімнату в гуртожитку № 6 на АДРЕСА_4 (а. с. 11, 81).

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28 травня 2009 року задоволено подання державного виконавця Галицького відділу ДВС Бойко О. В. про встановлення способу і порядку виконання судового рішення та встановлено такий спосіб та порядок виконання судового рішення у справі № 2-1163/07 згідно з виконавчим листом, виданого Галицьким районним судом м. Львова 02 березня 2009 року: зобов`язати НУ «Львівська політехніка» надати ОСОБА_1 окрему (відособлену) кімнату в гуртожитку № 1 на АДРЕСА_1 (а. с. 83).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2009 року у справі № 22-2207/2009 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 28 травня 2009 року про встановлення способу і порядку виконання судового рішення залишено без змін (а. с. 84).

02 лютого 2010 року НУ «Львівська політехніка», на підставі рішення вищевказаних судових рішень, видано ордер № НОМЕР_3 на жилу площу в гуртожитку, яким надано ОСОБА_1 кімнату № НОМЕР_1 в гуртожитку № 1 на АДРЕСА_1 (а. с. 87).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2011 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд ухвали Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2009 року, у зв`язку з нововиявленими обставинами (а. с. 17, 85).

ОСОБА_1 після надання йому житла у гуртожитку № 1 звертався в суд із позовом до НУ «Львівська політехніка» з вимогою про надання кімнати НОМЕР_2 в гуртожитку на АДРЕСА_3 .

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 січня 2012 року у справі № 22ц-1006/12 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено і залишено без змін рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2011 року про відмову у задоволенні позову (а. с. 86).

З 21 лютого 2008 року ОСОБА_1 не працює у НУ «Львівська політехніка», був звільнений за прогул.

ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку з 11 листопада 1986 року та був включений до списку працівників НУ «Львівська Політехніка» станом на 22 березня 2007 року, які зараховані на облік для забезпечення державним житлом (а. с. 5 - 8).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені підпунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із статтею 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Стаття 34 ЖК УРСР встановлює коло осіб, що потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з частинами першою, другою статті 40 ЖК УРСР громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення; 1-1) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку; 2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР; 4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; 5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Згідно з пунктом 26 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, громадяни перебувають на квартирному обліку до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, передбачених у цьому пункті. Громадяни знімаються з квартирного обліку у випадках: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення; 2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР Житловим кодексом УРСР, пунктом 29 цих Правил та іншими актами законодавства Української РСР; 4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; 5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік; 6) скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; 7) отримання грошової компенсації.

Відповідно до положень пунктів 9, 29 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень УРСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 11 грудня 1984 року № 470 та Додатку № 1, особа, яка не є співробітником відповідної установи, не може бути включеною у контрольний список співробітників цієї установи, які перебувають на обліку у виконавчому комітеті Ради народних депутатів.

Оскільки ОСОБА_1 припинив свої трудові відносини в НУ «Львівська політехніка» 21 лютого 2008 року, то відповідно його було виключено із списку працівників, які зараховані на облік для забезпечення державним житлом. Отже, він не може претендувати на квартири в житлових будинках, замовником будівництва яких є НУ «Львівська політехніка», квартири в яких призначаються виключно для працівників університету згідно з відповідною черговістю.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у ОСОБА_1 права на отримання квартири в житловому буднику, замовником будівництва якого є НУ «Львівська політехніка», оскільки перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку за місцем проживання не є підставою для забезпечення його житлом за рахунок житлового фонду НУ «Львівська політехніка», звідки він був звільнений за прогул.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що заселення його у студентський гуртожиток було здійснено з порушенням вимог законодавства, при його повному праві на отримання іншого благоустроєного житлового приміщення, яке мало бути надано йому в ході процедури виселення з гуртожитку. Крім того, посилався на необхідність застосування статті 125 ЖК УРСР і пункту 14 Примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу, однак вказані доводи є безпідставними з огляду на таке.

Питання про виселення ОСОБА_1 з кімнати в гуртожитку № 6 на АДРЕСА_4 вже було предметом судового спору, розгляд якого завершився постановленням ухвали Апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2011 року про надання йому кімнати в гуртожитку № 1 на АДРЕСА_1 , яке виконано. Вказана ухвала суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не оскаржувалась. Тому необхідність застосування статті 125 ЖК УРСР та пункту 14 Примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу вирішувалось в іншому судовому спорі, а не у цій справі.

Суди дійшли правильного висновку про безпідставність доводів ОСОБА_1 щодо відсутності у нього правових підстав для проживання в гуртожитку, як сторонньої особи, оскільки виданий йому ордер від 02 лютого 2010 року № НОМЕР_3 на житлову площу в гуртожитку є документом, що дає право на вселення в гуртожиток та законність проживання в ньому.

Отже, порушене житлове право ОСОБА_1 під час виселення його з кімнати в гуртожитку № 6 на АДРЕСА_4 відновлене шляхом надання йому кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку НУ «Львівська політехніка» № 1 на АДРЕСА_1, тобто спору з цих підстав немає, а тому питання правомірності його виселення з гуртожитку № 6 та вселення у гуртожиток № 1 в даній справі не підлягає дослідженню, оскільки таке вселення здійснено на виконання судового рішення.

За таких обставин рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук