Постанова

Іменем України

30 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 461/6102/16

провадження № 61-3388св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Львівська середня загальноосвітня школа східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи за первісним та зустрічним позовами: Львівська міська рада, Відділ освіти Галицького та Франківського районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської середньої загальноосвітньої школи східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов, треті особи: Львівська міська рада, Відділ освіти Галицького та Франківського районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про визнання недійсними договорів

та за зустрічним позовом Львівської середньої загальноосвітньої школи східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Львівська міська рада, Відділ освіти Галицького та Франківського районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у вересні 2016 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив визнати недійсними договори найму житла від 20 листопада 2013 року, від 01 січня 2014 року, від 01 січня 2015 року та від 01 січня 2016 року, укладені між ним та школою, погоджені відділом освіти, щодо надання ОСОБА_1 у будівлі загальною площею 3 270,90 кв. м, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , для проживання службового житла - квартири АДРЕСА_2 , яка складається з двох житлових кімнат загальною площею 29,8 кв. м, а саме: приміщення 33 - 1/4,1 коридор; приміщення 33 - 2/16,2 житлова; приміщення 33 - 3/9,5 житлова.

Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що оспорювані договори суперечать абзацу першому пунктам 3 та 5 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою від 04 лютого 1988 року № 37 Ради Міністрів УРСР, оскільки надане йому у найм приміщення станом на дату укладання оспорюваних договорів не включено до числа службових.

ОСОБА_3 , як особа яка вчинила від імені відповідача правочин, не мала для цього необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки рішення про надання йому за оспорюваними договорами у найм приміщення, як службового жилого приміщення, не приймалось.

Також, його волевиявлення, як учасника оспорюваних договорів, не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки право користування цим приміщенням він набув і використовував ще з 1978 року, як член сім`ї його дружини і не надавав письмового зобов`язання про звільнення займаного приміщення як службового жилого приміщення.

Оспорювані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Львівська середня загальноосвітня школа східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов (далі - школа) у листопаді 2017 року звернулася до суду з вищевказаним зустрічним позовом, в якому просила усунути перешкоди в користуванні школою нежитловими приміщеннями площею 29,8 кв. м у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із вказаних приміщень без надання іншого житла.

Зустрічний позов школа обґрунтувала тим, що між ОСОБА_1 та школою 20 листопада 2013 року було підписано договір найму житла.

У подальшому такі договори підписувались 01 січня 2014 року, 01 січня 2015 року та 01 січня 2016 року.

Згідно з умовами вказаних договорів, школа зобов`язалася надати ОСОБА_1 та членам його сім`ї в кількості 3-х осіб службове житло площею 29,8 кв. м.

Пунктом 2.1 згаданого договору від 01 січня 2016 року передбачено, що даний договір діє до 31 грудня 2016 року.

Листом від 01 вересня 2016 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність намірів продовжувати дію вказаного договору і просив звільнити шкільні приміщення.

Однак, останній не погоджується в добровільному порядку звільнити спірні приміщення, які не мають статусу житлових і тим більше службового житла.

Приміщення, яке використовує позивач, не призначене для проживання і не придатне для цього з огляду на відсутність вигод.

Тобто, спірні приміщення не можуть вважатись житлом, а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми ЖК України та глави 59 ЦК України, а повинні застосовуватись положення глави 58 ЦК України та чинного законодавства України, які регулюють положення щодо оренди.

Оспорювані договори не містять істотних умов, що передбачені законодавством, зокрема Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а отже не можуть вважатися укладеними, тому відповідачі без будь-яких правових підстав займають спірні приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Галицький районний суд міста Львова рішенням від 10 квітня 2018 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, місцевий суд виходив з того, що оспорювані договори найму житла були укладені щодо приміщення, якому не надано статуту жилого службового, тобто такі договори порушують публічний порядок, укладені з порушенням норм ЦК України ЖК України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а тому є нікчемними.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживали у спірному приміщенні школи з 1978 року за згодою відповідача, сплачували комунальні платежі, а також не вчиняли жодних дій по самовільному займанню цього приміщення. Факт проживання протягом цього періоду сторони в ході розгляду справи не заперечили.

Згідно з Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок на АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності Львівській міській раді, тому і право вимагати усунення перешкод у користуванні вказаним майном належить виключно Львівській міській раді.

Львівський апеляційний суд постановою від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнив частково.

Апеляційну скаргу школи задовольнив.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 квітня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав недійсними договори найму житла від 20 листопада 2013 року, від 01 січня 2014 року, від 01 січня 2015 року та від 01 січня 2016 року, укладені між ОСОБА_1 та Львівською середньою загальноосвітньою школою № 35, про надання ОСОБА_1 у будівлі загальною площею 3 270,90 кв. м, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , для проживання службового житла - квартири АДРЕСА_2 , яка складається з двох житлових кімнат загальною площею 29,8 кв. м, а саме: приміщення 33 - 1/4,1 коридор; приміщення 33 - 2/16,2 житлова; приміщення 33 - 3/9,5 житлова.

Зустрічний позов школи задовольнив.

Усунув перешкоди в користуванні школою нежитловими приміщеннями площею 29,8 кв. м у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із вказаних приміщень без надання іншого житла.

Верховний Суд постановою від 26 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив наявність у школи права на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим не встановив правову підставу звернення школи до суду за захистом порушеного права та дійшов передчасного висновку про задоволення зустрічного позову.

Львівський апеляційний суд постановою від 24 січня 2022 року апеляційну скаргу шкоди в частині вирішення зустрічного позову скасував та в цій частині прийняв нове рішення про його задоволення.

Усунув перешкоди школі в користуванні нежитловими приміщеннями площею 29,8 кв. м у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із вказаних приміщень без надання іншого житла.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які потребували покращення житлових умов, забезпечені житлом за рахунок державного житлового фонду у квартирі АДРЕСА_3 . Правова підстава перебування у їх користуванні спірного приміщення загальною площею 29,8 кв. м у будівлі спірній будівлі, яка перебуває у комунальній власності Львівської міської ради та у користуванні школи, відсутня.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у квітні 2022 року подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2022 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених зустрічних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційних скаргах як на підставу оскарження судового рішення заявники посилаються на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказують, що школа, не маючи жодного речового права на будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в якій знаходиться спірне приміщення площею 29,8 кв. м, не мала жодних законних підстав звертатися з позовом про усунення перешкод у користуванні таким майном.

Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не мав права приймати нові докази та посилатися на них у судовому рішенні.

Апеляційним судом не враховано правовий висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19).

Відзив на касаційні скарги іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Галицького районного суду міста Львова.

Справа № 461/6102/16-ц надійшла до Верховного Суду 07 червня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Середня загальноосвітня школа № 35 міста Львова, яка була заснована на комунальній формі власності, змінила тип і назву на підставі ухвали 3-ї сесії 7-го скликання Львівської міської ради від 21 квітня 2016 року № 500 на Львівську середню загальноосвітню школу східних мов І - ІІІ ступенів.

Відповідно до статуту школи, у чинній редакції, остання має найменування - Львівська середня загальноосвітня школа східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов.

Рішенням Львівської міської ради від 09 грудня 2016 року № 1163 проведено реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, зокрема будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Спірне приміщення (квартира АДРЕСА_2 ) загальною площею 29,8 кв. м у будівлі Середньої загальноосвітньої школи № 35 за вказаною адресою перебуває в комунальній власності Львівської міської ради, що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата запису про реєстрацію речового права 20 січня 2017 року), та не має статусу житлового.

Довідкою Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 16 березня 2017 року № 1/2582 підтверджується, що первинна інвентаризація квартири АДРЕСА_4 проведена 30 листопада 1989 року. Квартира загально площею 37,2 кв. м складалася з двох житлових кімнат та кухні.

ОСОБА_1 працював завідувачем господарства Середньої загальноосвітньої школи № 35.

Він 16 березня 2007 року звертався до голови адміністрації Галицького району міста Львова із заявою про закріплення за ним квартири загальною площею 27 кв. м у приміщенні Середньої загальноосвітньої школи № 35, у якій вигоди відсутні, однак є можливість їх обладнати. У заяві вказав, що проживає в квартирі з 1978 року по час звернення.

Листом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 13 квітня 2007 року № 3-Г-392/31 ОСОБА_1 повідомлено, що приміщення в Середньої загальноосвітньої школи№ 35, яке він використовує для проживання, не має статусу житлового, тому підстави закріпити за ним указане приміщення відсутні.

До голови районної адміністрації Галицького району із проханням вирішити позитивно питання щодо видачі сім`ї ОСОБА_1 ордера на квартиру АДРЕСА_5 (прилеглу до школи житлову кімнату) звертався також директор Середньої загальноосвітньої школи № 35.

Листом від 24 жовтня 2016 року Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради повідомив про те, що в департаменті відсутня інформація щодо надання статусу житлового та статусу службового приміщення.

ОСОБА_1 проживав у приміщенні школи на підставі договорів найму житла, укладених ним із Середньою загальноосвітньою школою № 35 в особі директора ОСОБА_3 від 20 листопада 2013 року строком до 21 грудня 2013 року, від 01 січня 2014 року строком до 31 грудня 2014 року, від 01 січня 2015 року строком до 31 грудня 2015 року, від 01 січня 2016 року строком до 31 грудня 2016 року. За умовами указаних договорів відповідач зобов`язався надати ОСОБА_1 та членам його сім`ї в кількості 3-х осіб службове житло площею 29,8 кв. м.

Листом від 01 вересня 2016 року школа повідомила ОСОБА_1 про відсутність намірів продовжувати дію договору від 01 січня 2016 року і поставила вимогу про звільнення шкільних приміщень.

Апеляційним судом також встановлено, що споруда школи, у якій розміщено спірне приміщення, перебуває у законному володінні Львівської середньої загальноосвітньої школи східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов, таке володіння підтверджене належними доказами.

Статутом школи передбачено, що матеріально-технічна база школи включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено в балансі школи (пункт 8.1.).

Згідно з довідкою № 03-11/223 та інвентарною карткою споруда школи відображена у балансі школи.

Ухвалою Львівської міської ради № 2724 від 18 червня 2009 року школі передана земельна ділянка для обслуговування будівель і споруд навчального закладу за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційним судом також встановлено, що згідно з свідоцтвом про право власності на квартиру АДРЕСА_6 , виданим Львівською міською адміністрацією на підставі розпорядження № 626 від 20 травня 1994 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_3 .

Угодою про зміну форми власності від 28 грудня 2002 року співвласники квартири АДРЕСА_3 домовилися змінити форму власності із спільної сумісної на спільну часткову із визначенням часток - по 1/3 ідеальній частині права власності кожному.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які потребували покращення житлових умов, забезпечені житлом за рахунок державного житлового фонду у квартирі АДРЕСА_3 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції на підставі наданих сторонами належних доказів, дійшов правильного висновку про задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які потребували покращення житлових умов, забезпечені житлом за рахунок державного житлового фонду у квартирі АДРЕСА_3 , тому правова підстава перебування у їх користуванні спірного приміщення загальною площею 29,8 кв. м у будівлі школи, яке перебуває у комунальній власності Львівської міської ради та у користуванні школи, відсутня.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що заначив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 461/7630/17 (провадження № 61-16060св19).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не мав права приймати нові докази та посилатися на них у судовому рішенні не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з частиною п`ятою статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції виходив з того, що суду під час нового розгляду слід перевірити наявність у школи права на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , та встановити правову підставу звернення школи до суду за захистом порушеного права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд з додержанням норм процесуального права прийняв нові докази та дослідив їх.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19), також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду не суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові, на яку посилаються заявники у касаційних скаргах.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення в означеній частині, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду в означеній частині не спростовують.

Рішення місцевого суду в апеляційному порядку переглядалося лише в частині вирішення зустрічних позовних вимог, тому і переглядається Верховним Судом тільки в цій частині.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2022 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог Львівської середньої загальноосвітньої школи східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Львівська міська рада, Відділ освіти Галицького та Франківського районів Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров