ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 461/6912/16-к

провадження № 51- 910 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_6

суддів ОСОБА_7 ОСОБА_8

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_9

прокурора ОСОБА_10

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140050002607, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Львова, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 14 грудня 2020 року про виправлення описки) ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 367 КК до покарання у виді штрафу в розмірі двохсот п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 4250 гривень, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк один рік.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання, призначеного цим вироком, у зв`язку з закінченням строків давності.

Цим же вироком стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного вищого навчального закладу «Львівський коледж транспортної інфраструктури» 73 403,35 гривень на відшкодування матеріальної шкоди.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження відносно неї за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 367 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) закрито за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувались у тому, що в період з 01 жовтня 2013 року по 30 листопада 2014 року вона, обіймаючи відповідно до наказу № 31/П від 03 травня 1993 року посаду головного бухгалтера Львівського коледжу транспортної інфраструктури Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, що знаходиться у м. Львові (вул. Снопківська, 47), будучи службовою особою цього навчального закладу, уповноваженою на здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, зокрема, щодо організації роботи бухгалтерської служби, контролю відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх бухгалтерських операцій, здійснення контролю за веденням касових операцій, раціонального та ефективного використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, допустивши службову недбалість, в порушення вимог ч.ч. 1, 5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV

від 16 липня 1999 року; пунктів 20, 32 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28 лютого 2002 року;п.п. 5 п. 4 Наказу Міністерства освіти і науки України «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» № 557 від 26 вересня 2005 року, зі змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства освіти і науки України № 614

від 25 жовтня 2005 року, за відсутності відповідного погодження Міністерства освіти і науки України та за наявності у навчального закладу заборгованості з виплати стипендії й оплати комунальних платежів, забезпечила підготовку та здійснила погодження наказу № 66/ОС від 21 липня 2014 року щодо надбавок за високі досягнення в праці, що відобразила у відомостях про нарахування заробітної плати № 72 за жовтень 2013, № 81 за листопад 2013, № 89 за грудень 2013, № 3 за січень 2014, № 10 за лютий 2014, № 17 за березень 2014, № 25 за квітень 2014, № 33 за травень 2014, № 40 за червень 2014, № 46 за липень 2014, № 55 за серпень 2014, № 61 за вересень 2014, № 68 за жовтень 2014, № 78 за листопад 2014, на підставі яких ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , незаконно отримали виплати у вигляді надбавки до посадового окладу та за високі досягнення у праці, внаслідок чого заподіяла збитки вищевказаному навчальному закладу на загальну суму 73 403,35 гривень, що є істотною шкодою.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд вибірково провів аналіз норм бюджетного законодавства та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 службової недбалості. На думку прокурора, всупереч вимогам ст. 23 КПК апеляційний суд не допитав свідків під час апеляційного перегляду, дав іншу оцінку їх показанням, ніж суд першої інстанції.

Особа, кримінальне провадження щодо якої закрито, ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу прокурора та просила залишити його касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_11 вважав касаційну скаргу необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, та просив ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_10 перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК).

Згідно з вимогами ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Скасувавши обвинувальний вирок суду першої інстанції та закривши кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону.

На обґрунтування свого рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не доведено в ході судового розгляду наявності в діяннях ОСОБА_1 обов`язкових складових кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 367 КК (об`єктивної та суб`єктивної сторони), що відповідно виключає його наявність в діях обвинуваченої.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з рішенням апеляційного суду, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винною та кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 367 КК як службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди.

Відповідно до нормативного визначення об`єктивна сторона службової недбалості включає в себе наявність таких складових: 1) діяння у формі невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них (дія чи бездіяльність); 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 1 ст. 367 КК) або тяжких наслідків (ч. 2

ст. 367 КК); 3) причинний зв`язок між діянням (бездіяльністю) та наслідками.

Таким чином, для з`ясування наявності об`єктивної сторони службової недбалості під час судового розгляду має бути встановлено нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи і коло обов`язків, покладених на неї цим актом; які саме обов`язки, в якому обсязі та порядку вона повинна була виконати у відповідних умовах; чи мала вона реальну можливість належним чином виконати ці обов`язки в умовах, що склалися; у чому саме виявилися допущені особою порушення службових обов`язків і які саме наслідки вони спричинили; чи перебували службові порушення у причинному зв`язку з тими наслідками, що настали.

Крім того, з суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 367 КК, характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов`язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити).

Так, судом першої інстанції було встановлено, що в період з 01 жовтня 2013 року по 30 листопада 2014 року ОСОБА_1 , обіймаючи посаду головного бухгалтера Львівського коледжу транспортної інфраструктури ДНУЗТ імені академіка В. Лазаряна, будучи службовою особою, уповноваженою на здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, допустила службову недбалість і в порушення вимог указаних у вироку нормативно-правових актів, за відсутності відповідного погодження Міністерства освіти і науки України та за наявності у навчального закладу заборгованості з виплати стипендії й оплати комунальних платежів забезпечила підготовку та здійснила погодження наказу № 66/ОС від 21 липня 2014 року щодо надбавок за високі досягнення в праці, що відобразила у відомостях про нарахування заробітної плати з жовтня 2013 року і по листопад 2014 року, на підставі яких заступники директора коледжу незаконно отримали виплати у вигляді надбавки до посадового окладу та за високі досягнення у праці, внаслідок чого заподіяла збитки вищевказаному навчальному закладу на загальну суму 73 403,35 гривень, що є істотною шкодою.

Апеляційний суд, проаналізувавши положення законодавства, посадові обов`язки обвинуваченої, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 , як головний бухгалтер Львівського коледжу транспортної інфраструктури ДНУЗТ імені академіка В. Лазаряна, діяла на підставі обов`язкових для виконання первинних документів, якими встановлювались надбавки і премії: кошторису на відповідний рік, штатного розпису, затвердженого посадовими особами Міносвіти, та наказів директора, котрий є єдиною службовою особою підприємства, до повноважень якого входить видача юридично значимих до виконання підлеглими наказів, розпоряджень згідно із Законом України «Про вищу освіту».

Також преміювання та виплата надбавок здійснювались згідно з первинними документами, виданими директором цього навчального закладу відповідно до вимог Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої Наказом Міністерства освіти України № 102 від 15 квітня 1993 року, положень постанови Кабінету Міністрів України № 1298 від 30 серпня 2002 року «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», а також наказами № 43 О/С та № 66/ОС від 21 липня 2014 року.

При цьому, як встановлено апеляційним судом, у 2013 році підставою для нарахування премій і надбавок заступникам директора у вказаному навчальному закладі був наказ керівника № 43/с від 07 березня 2003 року, який не був скасований керівником аж до видання наказу № 66/ОС від 21 липня 2014 року.

Водночас апеляційний суд звернув увагу, що в законодавстві, яке регулює спірні правовідносини, не встановлено заборон щодо здійснення видатків на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, що фінансуються із бюджетних асигнувань спеціального фонду бюджету; такої заборони не встановлено навіть за наявності заборгованості по видаткам статей загального фонду бюджету.

В ухвалі надано вичерпні мотиви, з яких визнано безпідставними посилання сторони обвинувачення на лист Міністерства освіти і науки про необхідність погодження надбавок заступникам керівника за вересень 2013 року, та зазначено, що цей лист не є первинним документом для виконання працівниками бухгалтерії і його адресовано не ОСОБА_1 , а керівнику бюджетної установи.

Крім того, апеляційним судом зазначені й підстави для висновку про те, що виконання вимог пунктів 20, 32 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28 лютого 2002 року,не було віднесено до посадових обов`язків ОСОБА_1 , оскільки згідно з абз. 2 п. 6 цієї постанови (в редакції постанови № 37 від 24 січня 2011 року) розпорядники бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету. До того ж положення п. 32 врегульовує порядок затвердження кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, помісячних планів використання бюджетних коштів керівником відповідної вищестоящої установи під час складання проектів кошторисів на наступний рік.

Водночас апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги й те, що за період 2013 року по листопад 2014 року посадова інструкція не врегульовувала повноваження ОСОБА_1 на здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, зокрема, щодо організації роботи бухгалтерської служби, контролю відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх бухгалтерських операцій, здійснення контролю за веденням касових операцій, раціонального та ефективного використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, оскільки її було прийнято і затверджено 24 листопада 2014 року.

Також апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку провідсутність у діях ОСОБА_1 такої обов`язкової ознаки службової недбалості як «істотна шкода».

При цьому зазначено, щообвинувачення в частині визначення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, ґрунтується виключно на висновках результатів ревізії Державної фінансової інспекції у Львівській області фінансово-господарської діяльності Львівського коледжу транспортної інфраструктури, проведеної в період

з 10 березня 2015 року по 08 червня 2015 року, які не містять вартісного обчислення сум, визначених як шкода. Апеляційний суд указав, що суми збитків, визначені у вимозі та у акті перевірки Держфінінспекції не можуть слугувати доказом заподіяної ОСОБА_1 шкоди, оскільки правомірність їх встановлення перевіряється виключно за відповідним позовом Держфінінспекції під час відповідного судового розгляду.

Разом з тим, висновками експертиз, проведених на підставі ухвал Галицького районного суду м. Львова від 06 серпня 2018 року та 07 листопада 2019 року під час судового провадження та які були перевірені в суді апеляційної інстанції, не встановлено наявність шкоди у цьому кримінальному провадженні.

Таким чином, апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що в ході судового розгляду не встановлено об`єктивної та суб`єктивної сторони службової недбалості, ухвалив обґрунтоване рішення про відсутність в діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК.

У касаційній скарзі прокурор також вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 23 КПК, посилаючись на те, що під час апеляційного розгляду свідків не було допитано, але дано їх показанням іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції оцінка доказів здійснюється за правилами, передбаченими ст. 94 КПК, з урахуванням меж апеляційного перегляду та його повноважень. Оскільки суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (ч. 1 ст. 404 КПК) і вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. 2 ст. 404 КПК), здійснювана ним оцінка доказів обмежується перевіркою законності, обґрунтованості та вмотивованості оскарженого судового рішення.

Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом апеляційної інстанції не було порушено вимог засади безпосередності дослідження доказів

(ст. 23 КПК), оскільки іншої оцінки показанням свідків, ніж дав їм суд першої інстанції, не надавалось.

Отже, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 23 370 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що вказує в касаційній скарзі прокурор, не встановлено.

Враховуючи вищезазначене, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_7