Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 461/7412/18

провадження № 61-19538св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Броневицька Оксана Михайлівна,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

представник ОСОБА_2 - адвокат Іськів Іван Зіновійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2019 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Левика Я. А., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним та скасування наказу та свідоцтв про право власності на квартиру в частині, що стосується підвалу.

Позовна заява мотивована тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом № ННА 079786 від 20 лютого 2018 року вона є власником квартири АДРЕСА_2 .

До 05 лютого 2017 року власником квартири був її дідусь ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом № ННА 079786 від 20 лютого 2018 року, технічного паспорту до інвентаризаційної справи № 030/18 від 07 червня 2018 року право власності на квартиру складається із квартири НОМЕР_5 , а також комори в підвалі розміром 11,8 кв. м.

Належність комори у підвалі на праві власності підтверджується розпорядженням Галицької районної адміністрації від 05 березня 1997 року № 241, розпорядженням виконавчого комітету Львівської міської ради від 05 березня 1997 року № 147, свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 06 березня 1997 року, технічним паспортом на приватизовану квартиру від 01 квітня 1997 року - інвентарний номер 942. Підвальне приміщення розміром 11,8 кв. м у будинку АДРЕСА_2 є лише одне, що підтверджується поверховим планом будинку.

Зазначала, що після оформлення спадщини за заповітом у лютому 2018 року вона вирішила зайти у підвальне приміщення, однак, побачила, що двері туди зняті із завіс та пошкоджені, на вході до комори встановлені інші металічні двері із наліпкою про те, що це приміщення перебуває під охороною.

Стверджувала, що спірна комора зайнята власниками квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_2 , яка набула право власності на зазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2016 року.

Із одержаних документів комора у підвалі, розміром 11,8 кв. м була оформлена на праві власності до квартири АДРЕСА_3 на власників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наказом Управління комунальної власності Львівської міської ради № 1544 Ж-Г від 10 липня 2009 року.

Виходячи із свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , яке було видано у лютому 1997 року, та технічного паспорту на приватизовану квартиру АДРЕСА_3 від 17 листопада 1996 року в характеристиці квартири було вказано на наявність підвалу розміром 6 кв. м.

З реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 лютого 2004, копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 липня 2006 року, реєстру права власності на нерухоме майно від 02 березня 2007 року, копії листа Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» за квартирою АДРЕСА_3 закріплений підвал розміром 6 м. кв.

Зазначала, що до 2009 року у власників квартири АДРЕСА_3 був підвал розміром 6 кв. м.

З огляду на зазначене, неможливо встановити, у зв`язку із чим збільшилася площа комори у підвалі, належна до квартири № 3 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним з дати видання Наказ Управління комунальної власності Львівської міської ради №1544 Ж-Г від 10 липня 2009 року в частині права власності на комору у підвалі розміром 11,8 м за адресою: АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним з дати видання та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_2 від 10 липня 2009 року, видане Управлінням комунальної власності ЛМР в частині скасування права власності на підвал розміром 11,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним з дати видання та скасувати свідоцтво про право власності на підвал розміром 11,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивоване тим, що відповідачами належними та допустимими доказами підтверджено право приватної власності на підвальне приміщення під літ. «13-3» площею 11,8 кв. м, розташоване у цокольному поверсі будинку на АДРЕСА_6 , зокрема: свідоцтвом про право власності на квартиру АДРЕСА_3 № НОМЕР_2 від 10 липня 2009 року та технічним паспортом від 18 липня 2008 року; інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 136551363 від 04 вересня 2018 року; поверховим планом буд. АДРЕСА_6 від 1989 року; даними інвентаризації підвальних приміщень будинку АДРЕСА_6 .

Щодо доводів позивача про наявність розбіжностей у площі спірного підвалу, районний суд вказав, що відповідно до довідки Львівського комунального підприємства (далі - ЛКП) «Снопківське» вх. № 65 від 28 квітня 2009 року при приватизації квартири АДРЕСА_3 була допущена помилка в площі підвального приміщення; фактична площа підвалу після обмірів становить 11,8 кв. м, а не 6,0 кв. м.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Броневицької О. М., залишено без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що комора в підвалі під літ. «13-3» площею 11,8 кв. м протягом 1997 року - 2016 року була закріплена саме за квартирою АДРЕСА_3 .

Отже, висновки районного суду про відсутність підстав для скасування наказу Управління комунальної власності Львівської міської ради, свідоцтв про право власності та державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 у частині права власності на комору у підвалі площею 11,8 кв. м, є правильними.

Апеляційний суд вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу та, ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, погодився з висновком районного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат у розмірі 9 250,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та передати справу на новий розгляд до Галицького районного суду м. Львова.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи та наданим нею доказам на підтвердження її позовних вимог.

Зазначає, що комора у підвалі, розміром 11,8 кв. м. була незаконно віднесена та оформлена на праві власності до квартири АДРЕСА_3 .

Вважає, що судами попередніх інстанцій не встановлено на підставі чого збільшилася площа підвалу, належного до квартири № 3 , що свідчить про незаконне приєднання частини площі комори у підвалі до власності ОСОБА_2 .

Вважає, що висновок районного суду про належність у 1997 році спірного підвалу до власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є неправильним. При цьому суд не встановив, якою саме коморою в підвалі користувалися ОСОБА_8 та ОСОБА_7 станом на 1997 рік.

Стверджує, що станом на 2009 рік комора у підвалі, розміром 6,0 кв. м, перебувала у власності власників квартири НОМЕР_6 , та начальник ЛКП «Снопківське» не був уповноважений одноособово встановлювати невідповідність розмірів вже приватизованого підвалу.

Не можуть бути належними доказами дані акту про інвентаризацію, оскільки він складений без зазначення дати, а в матеріалах інвернтаризаційної справи по будинку № 27 ЛКП «Снопківське» відсутні будь-які документи про проведення такої інвентаризації.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 вказує порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки районний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування та дослідження доказів щодо встановлення обставин права власності на частину підвального приміщення та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Іськів І. З. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Вказує, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Крім того, судами правильно встановлено, що в наявних у матеріалах справи документах не позначено, під якою літерою знаходиться комора в підвалі саме площею 12,0 кв. м, отож, позивачем не надано докази, які вказували б на місце розташування підвального приміщення, належного їй на праві приватної власності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № ННА 079786, виданого 20 лютого 2018 року державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Каменцевою М. О., ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 7).

Відповідно до вказаного свідоцтва та технічного паспорту до інвентаризаційної справи № 030/18 від 07 червня 2018 року квартира НОМЕР_5 складається з однієї житлової кімнати та кухні, житловою площею 17,2 кв. м, загальною площею 32,4 кв. м та комори в підвалі 12,0 кв. м, яка у технічному паспорті позначена під. літ. ХІ (том 1, а. с. 7-9).

Комора площею 12,0 кв. м до 05 лютого 2017 року належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 05 березня 1997 року, розпорядження Галицької районної адміністрації від 05 березня 1997 року № 241, розпорядження виконавчого комітету Львівської міської ради від 05 березня 1997 року № 147, та позначена у технічному паспорті на приватизовану квартиру від 01 квітня 1997 року (том 1, а. с. 13-15).

У 1997 році спірна комора в підвалі площею 6,0 кв. м перебувала у власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_3 , виданим виконавчим комітетом Львівської Ради народних депутатів 03 лютого 1997 року, згідно з розпорядженням № 64 від 03 лютого 1997 року, зареєстрованому у Львівському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 24634, витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно №2719568 від 02 лютого 2004 року, № 11202789 від 12 липня 2006 року, № 13757639 від 02 березня 2000 року (том 1, а. с. 21-26).

Відповідно до поверхового плану буд. АДРЕСА_6 від 1989 року приміщення під літ. «13-3» має площу 11.4 кв. м та належить до квартири НОМЕР_6 (том 1, а. с. 68).

На підставі наказу Управління комунальної власності Львівської міської ради «Про оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_3 » № НОМЕР_4 від 10 липня 2009 року комора у підвалі розміром 11,8 кв. м була оформлена на праві власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (том 1, а. с. 19), що підтверджується копією свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_2 від 10 липня 2009 року, виданого Управлінням комунальної власності Львівської міської ради (том 1, а. с. 20).

Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 від 18 липня 2008 року до квартири НОМЕР_6 віднесено підвал під літ. «13-3» площею 11,8 кв. м, розташований у цокольному поверсі будинку (том 1, а. с. 67).

Також, відповідно до даних інвентаризації підвальних приміщень будинку АДРЕСА_6 встановлено, що підвальне приміщення під літ. «13-3» площею 11,4 кв. м відноситься до квартири НОМЕР_6 (том 1, а. с. 69).

На момент розгляду справи квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ющук І. Л. та зареєстрованого у реєстрі за № 236 від 12 лютого 2016 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 136551363 від 04 вересня 2018 року. Загальна площа квартири НОМЕР_6 становить 39,9 кв. м, у тому числі житлова - 28,5 кв. м, до складу квартири відноситься комора в підвалі під літ. «13-3» площею 11,8 кв. м (том 1, а. с. 64-66).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У частинах першій, другій статті 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Управління комунальної власності Львівської міської ради «Про оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_3 » № НОМЕР_4 від 10 липня 2009 року комора у підвалі розміром 11,8 кв. м була оформлена на праві власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

На момент розгляду справи квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважала, що спірна комора у підвалі є складовою частиною квартири АДРЕСА_2 , власником якої вона є.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що підстав для задоволення позову немає, оскільки спірна комора в підвалі під літ. «13-3» площею 11,8 кв. м протягом 1997 року - 2016 року була закріплена саме за квартирою АДРЕСА_3 .

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідачами на підставі належних та допустимих доказів доведено, що право приватної власності на спірну комору у підвалі належить саме власнику квартири АДРЕСА_3 . Натомість, позивачем не надано суду достатніх та беззаперечних доказів, які б підтверджували наявність підстав вважати, що зазначена комора в підвалі площею 11,8 кв. м відноситься до складу квартири АДРЕСА_2 .

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доводом позивача щодо розбіжності у площі комори в підвалі, яка належить до квартири АДРЕСА_3 , та встановивши наявність допущеної помилки в площі підвального приміщення при приватизації вказаної квартири, дійшли правильного висновку про необґрунтованість таких доводів.

Отже, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, звернули увагу на всі доводи та докази, подані сторонами, та ухвалили правильне по суті рішення про відсутність підстав для визнання недійсними та скасування наказу і свідоцтв про право власності на квартиру в частині, що стосується спірної комори у підвалі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи та дійшли висновку про те, що позивачем не надано належних і беззаперечних доказів на підтвердження його позовних вимог, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів колегія суддів відхиляє, оскільки обставини справи встановлені на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону.

Твердження ОСОБА_1 про те, що районний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування та дослідження доказів щодо встановлення обставин права власності на частину підвального приміщення є необґрунтованими, оскільки вони не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій допущено порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк