№ 461/9136/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 461/9136/19

провадження № 61-440св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати

Касаційного цивільного суду: головуючої - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю. Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Відділ «Служба у справах дітей» Галицького району управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу, ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Відділу «Служба у справах дітей» Галицького району управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради,

ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпорядження про визначення місця проживання малолітніх дітей, визначення місця проживання малолітніх дітей.

Позов обґрунтовувала тим, що на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини від 16 травня 2019 року Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради прийнято розпорядження від 22 травня 2019 року

№ 204 (далі - розпорядження від 22 травня 2019 року № 204), яким визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначала, що розпорядження від 22 травня 2019 року № 204 є незаконним, оскільки прийняте виключно в інтересах батька. На час звернення до суду з позовом ОСОБА_2 належно не займався вихованням дітей, не надавав їм належної матеріальної допомоги, спілкувався з ними виключно по телефону та в період канікул. Комісія не врахувала стан здоров`я дітей, що вони тривалий час навчалися у Львівській державній хореографічній школі, а також відсутність у відповідача власного житла в м. Одеса, оскільки квартира, у якій він має намір проживати з дітьми є орендованою, і в ній також проживає його дружина з дітьми.

Стверджувала, що ОСОБА_2 та члени комісії примусили дітей сказати, що вони хочуть проживати з батьком. Вказувала на те, що поведінка відповідача є аморальною, він схильний вчиняти насильство у сім`ї, приховав від представників органу опіки та піклування свої реальні доходи, які є значно нижчими, оскільки офіційно не працює. Працюючи таксистом, він не матиме часу для належного виховання дітей. Надана ним характеристика з Львівського комунального підприємства «Цитадель-Центр» від 04 квітня

2019 року, викликає сумнів у її достовірності, оскільки ОСОБА_2 тривалий час не проживав за адресою: АДРЕСА_2 , а проживав за адресою: АДРЕСА_3 (з 2015 року), та згодом переїхав жити до м. Одеса.

Таким чином, на переконання позивача, при визначенні місця проживання дітей разом із батьком, орган опіки та піклування не перевірив та не з`ясував обставини, які мають істотне значення, зокрема належних умов проживання та розвитку дітей з відповідачем, реальну можливість участі батька у їх вихованні та належному утриманні.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 22 травня 2019 року № 204, яким визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 січня 2020 року, з урахуванням ухвали Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого

2020 року про виправлення описки, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розпорядження Галицької районної адміністрації від 22 травня 2019 року № 204 є законним.

Проживання малолітніх дітей з батьком відповідає потребам та інтересам дітей, які потребують постійного догляду та турботи, позитивно сприятиме їх розвитку як психологічному, так і фізичному.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що орган опіки та піклування в межах власної компетенції, з дотриманням порядку вирішення питання про визначення місця проживання дітей (складення відповідних актів обстеження умов проживання обох батьків, проведення бесід з обома батьками на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, заслуховування думки дітей), беручи до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, стан їх здоров`я, вік, місце навчання, наявність фактів вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства стосовно дітей (перегляд відеоматеріалів на засіданні органу опіки та піклування), урахувавши висновок комісії з питань захисту прав дитини, а також відсутність обставин, передбачених частиною другою та третьою статті 161 СК України, видав розпорядження згідно із яким визначив місце проживання дітей з батьком, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Ураховуючи, що вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження (індивідуального акта) про визначення місця проживання дітей з батьком не підлягає задоволенню, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір`ю, як похідної, однак з інших підстав, які не впливають на правильне вирішення спору по суті, і не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, а тому дійшов помилкового висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 січня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд урахував ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їх здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема особисті якості батьків, відносини, які снують між кожним з батьків і дітьми, можливість створення дітям належних умов для виховання і розвитку. Зазначив, що діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , та

ОСОБА_5 , тривалий час проживали разом з батьками

ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_4 . Із ОСОБА_1 діти проживали лише у вихідні дні, фактично вихованням та розвитком дітей займалися батьки ОСОБА_2 . До переїзду ОСОБА_2 на проживання до м. Одеси, діти проживали разом з ним, він займався їх вихованням, допомагав у навчанні, відвозив і забирав їх зі школи, у цьому йому допомагали батьки.

На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, діти проживають разом з батьком за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 123,8 кв. м. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини, діти висловили бажання і надалі проживати разом з батьком.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що орган опіки та піклування в межах компетенції, з дотриманням порядку вирішення питання про визначення місця проживання дітей (складення актів обстеження умов проживання обох батьків, проведення бесід з обома батьками на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, заслуховування думки дітей), наявність встановлених фактів вчинення позивачем домашнього насильства стосовно дітей (перегляд відеоматеріалів на засіданні органу опіки та піклування), з урахуванням висновку комісії з питань захисту прав дитини та відсутності обставин, передбачених частиною другою та третьою статті 161 СК України, прийняв законне розпорядження, яким визначив місце проживання дітей з батьком, що відповідає якнайкращим інтересам дітей.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду

від 30 листопада 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає:

1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду:

- від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 про те, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків;

- від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц про те, що малолітні діти в силу свого віку не мають достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання;

- від 09 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18 - про те, визначаючи місце проживання дитини, суд може враховувати її думку щодо проживання з одним із батьків, проте згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати і сприяти захисту прав та інтересів дитини;

2) пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд не дослідив зібрані у справі докази;

3) пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 25 жовтня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2017 року розірвано.

Від шлюбу сторони мають чотирьох дітей: дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , двійнят ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З відповіді Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді від 04 квітня 2019 року, наданої на звернення ОСОБА_2 щодо проведеної психодіагностики ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 убачається, що психологами Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей, зазначено про високу тривожність дітей, особливо ОСОБА_6 , потребу в підтримці та стабільному середовищі. Вираженість дії захисних механізмів вказує на психотравмуючі події в минулому, які не є до кінця опрацьованими та однозначно потребують подальших корекційних зустрічей з психологом. Для стабілізації психологічного стану дітей рекомендовано стабільні психоемоційні умови проживання та оточення, забезпечення підтримки довірливих дорослих та обмеження впливу травмуючих факторів.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 09 квітня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , у якій проживає ОСОБА_1 , встановлено, що квартира складається з однієї кімнати, кухні, санвузла (суміщений). Квартира умебльована є необхідна побутова техніка. З кухні є сходи на нижній рівень, де є суміщений санвузол та комірка. У квартирі є дитячий одяг, іграшки, навчальна література, двоярусне ліжко.

Згідно з довідкою від 10 квітня 2019 року № 14, виданою Регіональним центром з надання безоплатної правової допомоги у Львівській області, ОСОБА_1 працює адвокатом та адвокатом у Львівському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 11 квітня 2019 року, провідні спеціалісти відділу «Служба у справах дітей» Сихівського району управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, відвідали батьків відповідача - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за адресою їх місця проживання: АДРЕСА_4 . Квартира складається з двох кімнат, коридору, кухні, санвузла. У квартирі чисто прибрано, зроблено ремонт, є необхідна побутова техніка, меблі, продукти харчування, дитячий одяг, навчальна література, комп`ютерна техніка. Для дітей створено належні умови для проживання та розвитку.

У відповіді Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді від 16 квітня 2019 року № 4-2607-185, наданій на звернення ОСОБА_1 з метою з`ясування спроможності батька виконувати обов`язки з питань виховання дітей та догляду за ними, зазначено, що фахівцями відділу соціальної роботи Сихівського району Львівського міського центру соціальних служб сім`ї дітей та молоді спільно з працівниками відділу «Служба у справах дітей» Сихівського району 11 квітня 2019 року здійснено візит у сім`ю ОСОБА_2 за адресою:

АДРЕСА_4 , за якою проживають: ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 . Помешкання складається з двох житлових кімнат, умови проживання задовільні. Батько дітей - ОСОБА_2 з 2018 року проживає у м. Одеса, батьки розлучені. Вихованням дітей займаються баба з дідом. Батько приймає участь у вихованні та задоволенні потреб дітей, утримує матеріально, має намір забрати дітей до себе на постійне місце проживання. Мати - ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , дітей відвідує зрідка, навчанням та успіхами дітей не цікавиться.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 26 квітня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , службою у справах дітей Одеської міської ради проведено обстеження умов проживання ОСОБА_2 . Будинок складається з шести кімнат, кухні, коридору, санвузла (сумісний). Кімнати чисті, прибрані, зроблено ремонт, є необхідна побутова техніка та меблі. Для виховання та розвитку дітей створено належні умови;

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради

від 22 травня 2019 року № 204 «Про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 » визначено місце проживання дітей разом із батьком. Зобов`язано ОСОБА_15 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та зустрічах з дітьми.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України

від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 (провадження №61-44680 св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місяця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батька свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Таким чином, при вирішенні спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини (з урахуванням її вікової зрілості), необхідним є з`ясування психоемоційного стану дитини, її інтересів та ставлення до кожного із батьків, а також мотивів бажання проживати з одним із батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня

2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ

від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а отже, в першу чергу підлягають урахуванню інтереси дитини.

У справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей разом з нею, суд апеляційної інстанції урахував, ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, вік дітей та особисте ставлення їх до кожного із батьків, а також їх вік, стан здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема урахував, що до переїзду ОСОБА_2 на постійне проживання до м. Одеси, діти проживали разом з ним, він займався їх вихованням, допомагав у навчанні, відвозив і забирав їх зі школи. Після переїзду, діти тривалий час проживали разом з його батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_4 , де їх вихованням та розвитком займалися батьки ОСОБА_2 . З матір`ю дітей - ОСОБА_1 , діти проживали лише у вихідні дні. На час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, діти проживають разом із батьком за адресою:

АДРЕСА_5 . На засіданні комісії з питань захисту прав дитини, вони висловили бажання і надалі проживати разом з батьком, ОСОБА_2 , старша дочка - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає у м. Львові разом із бабою та дідом.

З огляду на наведене, Верховний суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 09 листопада 2020 року у справі

№ 487/7241/18 - про те, що визначаючи місце проживання дитини, суд має враховувати її думку щодо проживання з одним із батьків, проте згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати і сприяти захисту прав та інтересів дитини, а також від 27 листопада 2019 року у справі №368/750/16-ц про те, що малолітні діти в силу свого віку не мають достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання є необґрунтованими, оскільки конкретно установлені судами обставини у наведеній як приклад неоднакового застосування норм права справі, та у справі що переглядається, є істотно відмінними.

Апеляційний суд надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам, поясненням сторін наданим у судовому засіданні, в тому числі, урахував думку дітей висловлену ними у присутності обох батьків, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що визначення місця проживання дітей з батьком відповідає їх найкращим інтересам.

Колегія суддів відхиляє, як неспроможні доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верхового Суду, викладеного у постанові від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 про те, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків, оскільки ОСОБА_1 не підтвердила належними та допустимими доказами негативну поведінку відповідача в сім`ї чи в побуті, що могло мати негативні наслідки для виховання та духовного розвитку дітей.

Аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не урахував її доводи про те, що члени комісії органу опіки та піклування та ОСОБА_2 змусили дітей висловити своє бажання проживати разом із батьком є безпідставними, оскільки такі твердження не ґрунтуються на доказах. Крім того, як слідує із звукозапису судового засідання від 30 листопада 2021 року, ОСОБА_2 прибув до приміщення суду разом із дітьми та повідомив про це суд, проте ОСОБА_1 заперечувала проти з`ясування їх думки судом.

У судовому засіданні в суді апеляційній інстанції ОСОБА_1 пояснювала, що ніколи не заперечувала проти проживання дітей з дідом та бабою за адресою: АДРЕСА_4 , які стали заручниками неприязних стосунків між нею та відповідачем. На питання суду щодо можливості проживання дітей разом з нею постійно, а не лише у вихідні дні, ОСОБА_1 не надала ствердної відповіді. Зазначила, що вона здійснює адвокатську діяльність, а тому в робочі дні є дуже зайнятою особою, а обов`язок щодо виховання дітей стосується усіх членів сім`ї, в тому числі діда та баби.

Відповідно до частини першої та другої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Посилаючись пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, як підставу для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не довела, що суд встановив обставини, що мають значення для справи на підставі недопустимих доказів. Зокрема, що надані ОСОБА_2 документи щодо умов проживання дітей разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 є підробленими чи недостовірними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу досліджених судом доводів сторін, наданої судом оцінки доказів, вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли у спорі між сторонами та правильно застосував норми права. Доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у наведених заявником як приклад неоднакового застосування норм права постановах, та щодо порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи, надав належну оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 402 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко