Постанова

Іменем України

31 січня 2022 року

м. Київ

справа № 462/1026/19

провадження № 61-15202св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 07 квітня 2020 року у складі судді Палюх Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства. Просив у разі непідтвердження кровної спорідненості, виключити з актового запису № 386 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомостей про батька ОСОБА_1 .

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року провадження у справі закрито. Ухвала мотивована, тим що позивач подав у підготовчому засіданні клопотання про закриття провадження у справі.

21 жовтня 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулась до суду першої інстанції з клопотанням про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи. Клопотання обгрунтоване тим, що у судовому засідання 21 травня 2019 року відповідач заявила клопотання про попереднє відшкодування позивачем орієнтовних очікуваних витрат на проїзд та перебування у місті проведення експертизи, які необхідні для забезпечення явки сина з м. Львова до експертної установи - Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи за адресою: вул. Докучаєвська, 4, м. Київ у розмірі 3 000,00грн, на що позивач погодився.

22 липня 2019 року позивач перерахував на її платіжну картку 2 600,00 грн, однак її фактичні видатки, пов`язані з проведенням експертизи, фактично становить 6 997,39 грн, які складаються з:

2 186,94 грн - вартість чотирьох залізничних квитків з м. Львова до м. Києва і в зворотньому напрямку;

8,00 грн - витрати на придбання квитків на проїзд міським транспортом у м. Києві;

2 000,00 грн - добові витрати на її харчування та фінансування інших власних потреб та потреб її малолітньої дитини;

2 802,45 грн - компенсація «за відрив від звичайних занять відповідача та його малолітньої дитини».

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просила стягнути з позивача на її користь 4 397,39 грн (6 997,39 - 2 600,00), пов`язаних з проведенням експертизи (т. 1, а. с. 91-95).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 04 квітня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач не надала суду належних доказів на підтвердження того, що позивач допустив зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони відповідно до частини дев`ятої статті 141 та/або частини п`ятої статті 142 ЦПК України, що виключає право відповідача заявляти вимогу про компенсацію здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, тому суд дійшов висновку про відмову в ухваленні додаткового рішення про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Постановою Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 04 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм процесуального права, а тому дійшов висновку, що підстави для її скасування відсутні, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 07 квітня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду клопотання про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи у цій справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що оскаржувані судове рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права.

Питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення у разі вирішення питання про право, є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи залежно від того, яке рішення ухвалюється судом. Розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесених судових витрат).

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували роз`яснень, викладених у пункті 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», згідно з якими поняття «вид судових витрат» і поняття «склад судових витрат за окремим їх видом» є різними за змістом та обсягом.

Суди не взяли до уваги, що без встановлення умов та підстав, визначених частиною третьою статті 141 ЦПК України, питання про відшкодування витрат відповідача понесених у зв`язку із розглядом справи суд не може вирішити. Про встановлення умов та підстав обов`язково має бути зазначено в судовому рішенні. Однак суд апеляційної інстанції не дотримався вимог процесуального закону і ухилився від детального аналізу ситуації, яка склалася та від надання належної правової оцінки встановленим обставинам справи і порушенням, допущеним судом першої інстанції.

У поданні заяви про відмову від позову суди не побачили зловживання позивачем процесуальними правами, а зосередились на захисті його права звернутися до суду з позовом про оспорення батьківства, не дотримавшись справедливого балансу між приватним інтересом позивача та приватними інтересами відповідача і його малолітнього сина.

Суди неправильно застосували до спірних правовідносин висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, провадження № 61-24189св18. Суди застосували висновок, який не стосується спірних правовідносин.

Спірні відносини у справі, яка переглядається стосуються умов та підстав, за яких у разі закриття провадження у справі на підставі заяви позивача про відмову від позову, відповідачу компенсуються витрати, пов`язані з розглядом справи.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вважає, що суд апеляційної інстанції надав правильну, неупереджену та належу оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив оскаржувану постанову з додержанням норм процесуального права.

Суди дійшли обгрунованого висновку, що відповідно до частини першої статті 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, а саме частину дев`яту статті 141 та частину п`яту статті 142 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначив, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9 зп).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача та звертала увагу, що сам по собі факт закриття провадження не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, провадження № 14-443цс19, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 906/961/17, провадження № 12-121гс19, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 810/3711/18, провадження № 11-865апп19).

Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

За змістом частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У клопотанні про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи у розмірі 4 397,39 грн, заявник не зазначила, які дії позивача у цій справі, були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із відмовою від позову та закриттям провадження у справі.

У заяві вказано на норми ЦПК України, а також долучено до заяви чотири залізничні квитки та квиток на проїзд міським транспортом загального користування (т. 1, а. с. 96-97).

У касаційній скарзі заявник зазначила, що позивач перерахував на її картковий рахунок 2 600,00 грн.

Вирішуючи вимоги відповідача про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, суди виходили з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та як наслідок виникнення його обов`язку відшкодувати понесені відповідачем витрати, пов`язані з проведенням експертизи.

Системний аналіз частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

З огляду на обставини справи доводи заяви про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, є необґрунтованими, оскільки суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача, пов`язаних з проведенням експертизи на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

У пункті 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», на який посилається заявник на обґрутування своєї позиції, зазначено, що: «згідно із главою 8 розділу I ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Визначені ЦПК види судових витрат є вичерпними, тому на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, не може покладатися обов`язок нести інші витрати, не передбачені законодавством. Склад судових витрат по окремим його видам не є вичерпним. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно ЦПК. Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки».

Види судових витрат визначено статтею 133 ЦПК України.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Верховний Суд зауважує, що відповідні доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки постанова пленуму не є нормативно-правовим актом, має лише рекомендаційний, а не обов`язковий характер. Крім того, суди керувалися нормами ЦПК України, що відповідає нормам частин першої - третьої статті 10 ЦПК України, а саме суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Доводи касаційної скарги містять посилання ОСОБА_2 щодо характеристики особи позивача і відповідача, їх сімейних відносин та намагання переглянути справу по суті, проте ці доводи не є доводами щодо неправильного застосування норм процесуального права судами і не мають правового значення для їх застосування.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм процесуального права та незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваного судового рішеннябез змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішенняпідлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 07 квітня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко