Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 462/2077/17

провадження № 61-20159св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області,

треті особи: Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяк Павло Тарасович, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Чорний Ігор Олегович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стор Центр»,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_1

треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Чорний Ігор Олегович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 вересня 2018 року у складі судді Ліуша А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю

у Львівській області, треті особи: Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяк П. Т., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Чорний І. О., товариство з обмеженою відповідальністю «Стор Центр» (далі - ТОВ «Стор Центр»), про скасування реєстраційних дій, визнання недійсним договору дарування.

Вимоги мотивував тим, що відповідачами реєстрація речових прав на нерухоме майно при його реальному поділі проведена без його участі, як співвласника такого майна.

Зазначає, що реконструкція відповідачем ОСОБА_2 належної їй частини нерухомого майна здійснена без дотримання вимог законодавства, зокрема без отримання відповідних дозвільних документів і є самочинною.

У зв`язку з цим просив:

- скасувати реєстрацію Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області декларації ОСОБА_2 про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція нежитлових офісних приміщень літ. «У-2» на АДРЕСА_1 » №ЛВ 14212225379 від 19 листопада 2012 року;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційну дію 13138960, вчинену державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяк П.Т. - реєстрацію права власності ОСОБА_2 на офісні приміщення, літ. «У?2» загальною площею 392,2 кв.м, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір дарування офісних приміщень, літ. «У?2» загальною площею 392,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 від 25 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Чорним І. О. за реєстровим номером 941;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційну дію 15595858, вчинену державним реєстратором, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Чорним І. О. - реєстрацію права власності ОСОБА_3 на офісні приміщення, набутого за договором дарування офісних приміщень, літ. «У?2» загальною площею 392,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 від 25 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Чорним І. О. за реєстровим номером 941.

У жовтні 2017 рокуОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Чорний І. О., про визнання права власності.

Вимоги мотивував тим, щопри укладенні договору дарування офісних приміщень, літ. «У?2» загальною площею 392,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 від 25 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , дарувальник та обдаровуваний діяли добросовісно та не порушили жодних прав та інтересів ОСОБА_1 , оскільки згідно висновку про визначення реальних часток в будинку ОКП «БТІ та ЕО» №3/944 від 03 лютого 2016 року ОСОБА_1 не є співвласником цих офісних приміщень. ОСОБА_2 була співвласником у виробничих приміщеннях, площею 1089,90 кв. м, а ОСОБА_1 володіє часткою 2/100 у приміщеннях, площею 513,00 кв. м. отже ОСОБА_1 помилково ототожнює різні об`єкти прав на частку в яких належить йому та ОСОБА_3 .

Ураховуючи викладене, просив визнати за ним право власності на офісні приміщення, літ. «У?2» загальною площею 392,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, треті особи: Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяка П. Т., приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Чорного І. О., ТОВ «Стор Центр» про скасування реєстраційних дій та визнання недійсним договору-дарування - задоволено частково.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційну дію 13138960 - реєстрацію права власності ОСОБА_2 на офісні приміщення під літерою «У-2», загальною площею 392,2 кв. м, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 , здійснену Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяком П. Т.

Визнано недійсним договір дарування офісних приміщень під літерою «У-2», загальною площею 392,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , від 25 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Чорним І. О. за реєстровим номером 941.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційну дію 15595858 - реєстрацію права власності ОСОБА_3 на офісні приміщення під літерою «У-2», загальною площею 392,2 кв. м, що знаходяться за адресою

АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Чорним І. О.

У задоволенні позовної вимоги щодо скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації ? відмовлено за безпідставністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Чорного І. О. про визнання права власності - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

1 770,00 грн сплаченого судового збору.

Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що всі об`єкти нерухомого майна, що відчужувались після придбання ТОВ «Мезон» приміщень площею 427,6 кв. м відчужувались як частки одного і того ж приміщення загальною площею 1089,9 кв. м, право власності на яке було зареєстроване за

ВАТ «Львівський завод біофізичних приладів» та у якому ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 придбали 4/100 та 2/100 часток приміщення 17 та 18, загальною площею 59,7 кв. м, які в подальшому набув у власність позивач ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 05 січня 2012 року. Саме у цьому приміщенні придбано відповідні частки відповідачем ОСОБА_2 .

При розподілі часток в праві спільної часткової власності ОСОБА_2 спільно

з іншими власниками часток в АДРЕСА_2 , - ТОВ «Мезон», ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не залучили до розподілу позивача ОСОБА_1 , який був співвласником цього майна, чим порушили його законні права та інтереси.

Крім того, ОСОБА_2 , ТОВ «Мезон», ОСОБА_7 та ОСОБА_8 лише подали заяву про розподіл майна та не уклали договір про поділ такого майна

у письмовій формі, посвідчений нотаріусом, а тому співвласниками майна не належним чином здійснено поділ спірних нежитлових приміщень. Заява про розподіл майна, що посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Холявкою В. Я. від 03 лютого 2016 року, не може вважатись належним доказом здійснення правочину про такий розподіл.

Щодо видачі/реєстрації документів дозвільного та декларативного характеру на реконструкцію нежитлових приміщень літ. У-2 по АДРЕСА_1 інформація відсутня, тому така реєстрація не може бути скасована.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити

у задоволенні первісного позову в частині задоволених позовних вимог та задовольнити зустрічний позов про визнання права власності.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлено чи

є співвласниками часток в спірному об`єкті нерухомого майна позивач та відповідачі. ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу реєстрацій № 842 від

28 березня 2007 року набула у власність 4/100 частки у приміщеннях приміщень літ. «У-2» за адресою АДРЕСА_1 з реєстраційним номером 16406881 загальною площею 1089,9 кв. м. Іншими співвласниками такого об`єкту нерухомого майна були фізичні і юридичні особи відмінні від ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Позивач ОСОБА_1 набув у власність 2/100 (з 4/100) хоч і за аналогічною адресою, однак у інших невиробничих приміщеннях, а саме у приміщеннях з реєстраційним номером 35636824 загальною площею 513,0 кв. м. У зв`язку з цим, усі права позивача обмежуються конкретним речовим правом указаної особи на конкретно визначене майно, тобто на гаражі загальною площею 59,7 кв. м. Зазначене підтверджується текстами договорів купівлі продажу обох об`єктів, витягами про реєстрацію права власності та витягами з реєстрів прав власності. Тому ОСОБА_1 не брав участь у розподілі у приміщень літ. «У-2» за адресою: АДРЕСА_1 з реєстраційним номером 16406881 загальною площею 1089,9 кв. м між співвласниками.

З огляду на це та виходячи з аналізу норм статей 358 га 367 ЦК України поділ часток, які є предметом спору у цій справі, правомірно здійснювався без участі позивача, так як він не має жодного права на відповідні частки нерухомого майна, а тому його права таким розподілом не могли бути порушені.

Судами не встановлено, яким чином спірним договором дарування порушені права та інтереси позивача, яке конкретне право порушено, у чому полягає суть такого порушення, не з`ясовано чи будуть відновлені порушені права та інтереси позивача в результаті визнання вказаного договору недійсним, що призвело до неправильного тлумачення та застосування до спірних правовідносин норм частини першої статті 15, частини третьої статті 215 ЦК України. Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні статті 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного права.

У змісті позовної заяви та оскаржених судових рішень відсутні будь-які посилання про те, у чому полягає суперечність змісту спірного договору дарування нормам чинного законодавства, та не зазначено конкретних норм чинного законодавства, яким не відповідає спірний договір дарування, тому суд першої інстанції без наведення будь-якого обґрунтування незаконно визнав спірний договір дарування недійсним і вказана помилка не була усунута судом апеляційної інстанції.

Позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів в частині вимог про скасування державної реєстрації права власності на частки

в спірному приміщення за відповідачами, що взагалі виключало можливість задоволення позову в цій частині, оскільки позивач мав заявити вимоги про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ОСОБА_2 та державну реєстрацію права власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 .

Крім того, при вирішенні вимоги про визнання спірного договору дарування недійсним суд першої інстанцій був зобов`язаний з`ясувати коло всіх співвласників спірного приміщення, та залучити їх до участі в справі, що всупереч нормам процесуального права не було зроблено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених первісних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування реєстраційних дій, визнання недійсним договору дарування та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності, тому в іншій частині судові рішення

в касаційному порядку не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

10 вересня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що будівля блоку виробничих (нежитлових) приміщень під літ. «У-2» (в подальшому індекс змінено на У-3) за адресою: АДРЕСА_1 з моменту введення в експлуатацію належала

ВАТ «Львівський завод біофізичних приладів», яким здійснювався первинний продаж частин нежитлових приміщень.

Відповідно до інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа приміщень блок виробничих (нежитлових) приміщень під літ. «У-2» (У-3) становила 1517,5 кв. м.

Приміщення площею 427,6 кв. м, що становило 7/25 часток у праві власності за зазначеної будівлі відчужені ВАТ «Львівський завод біофізичних приладів» за договором купівлі-продажу від 26 грудня 1997 року ТОВ «Мезон».

Згідно реєстраційного посвідчення від 04 липня 2002 року нежитлові приміщення літ «У-2» будівлі блоку виробничих приміщень загальною площею 1089,9 кв. м зареєстровані за ВАТ «Львівський завод біофізичних приладів»

у реєстровій книзі №3 під реєстровим № 1028.

Приміщення площею 566,4 кв. м, що становило 37/100 ідеальної частки нежитлових приміщень будівлі позначеною літ «У-2» за зазначеною адресою були відчужені ВАТ «Львівський завод біофізичних приладів» за договором купівлі-продажу приміщень від 10 липня 2002 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10

29 грудня 2003 року між ВАТ «Львівський завод біофізичних приладів» та ОСОБА_6 і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу будівлі літ. «У-2» за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ВАТ «Львівський завод біофізичних приладів» продав, а ОСОБА_6 та ОСОБА_5 купили в рівних частинах кожний 4/100 частини приміщення літ. «У-2» будівлі блоку виробничих приміщень, загальною площею 513,9 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 . У власність покупців перейшли приміщення: 17 - гараж, площею 39,2 кв. м, 18 - гараж, площею 20,5 кв. м. Загальна нежитлова площа відчужуваної частини будівлі блоку - 59,7 кв. м. (т. 1 а. с. 6)

На підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_11 придбали в рівних частинах кожен у ВАТ «Львівський завод біофізичних приладів» нежитлові приміщення 8-16; 31-53 у будівлі блоку виробничих приміщень літ. «У-2» , що знаходиться за цією ж адресою, площею 250,0 кв. м (т. 2 а. с. 85-86).

На підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2007 року ОСОБА_2 набула у власність нежитлові приміщення, загальною площею 65,1 кв. м, що складають 4/100 ідеальної частки нежитлових приміщень у блоці виробничих приміщень будівлі, позначеної літ «У-2», за зазначеною адресою (т. 2 а. с. 129-132).

05 січня 2012 року укладено договір дарування між ОСОБА_6 та

ОСОБА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_1 набув право власності на 2/100 частини нежитлових приміщень будівлі блоку виробничих приміщень, позначених на плані літерою «У-2», які знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 , відповідно до пунктів 1, 2 вказаного договору загальна площа нежитлових приміщень будівлі блоку виробничих приміщень, позначених на плані літерою «У-2» становить 513,0 кв. м. Загальна площа 4/100 (чотирьох сотих) частин нежитлових приміщень будівлі блоку виробничих приміщень, 2/100 частин з яких відчужується, становить 59,7 кв. м, а саме: 17/39,2 кв. м - гараж та 18/20,5 кв. м - гараж.

Відповідно до висновку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 3/944 від 03 лютого 2016 року та заяви про розподіл, справжність підписів співвласників у якій засвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу

Холявкою В. Я. від 03 лютого 2016 року, відповідач ОСОБА_2 спільно з іншими власниками часток в

АДРЕСА_2 , - ТОВ «Мезон», ОСОБА_7 та ОСОБА_8 погодили розподіл належних їм часток в праві спільної часткової власності. Співвласники визначили, що співвласник ОСОБА_2 після реконструкції займає приміщення загальною площею 392,2 кв. м. (т. 1 а.с.11).

ОСОБА_2 здійснено державну реєстрацію речового права на зазначені офісні приміщення літ. «У?2» загальною площею 392,2 кв. м як на окреме майно та відчужено їх за договором дарування від 25 липня 2016 року ОСОБА_3

(т. 1 а.с.12).

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У частині другій статті 358 ЦК України визначено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

За змістом статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно,

і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається

у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту

є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження

№ 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер,

і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним

з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суди зробили висновок, що реєстрація речових прав на офісні приміщення прощею 392,2 кв. м за відповідачами при реальному поділі нерухомого майна

у блоці виробничих приміщень будівлі літ «У-2» відбулася без участі позивача, як співвласника цього майна, тому така реєстрація і подальше відчуження цього майна порушили його права та інтереси.

Разом з тим суди не дослідили у сукупності та не надали належну правову оцінку наданим сторонами доказам і не врахували доводів відповідача, зокрема, що: відповідачу ОСОБА_2 належала на праві власності 4/100 частки нежитлових приміщень будівлі блоку виробничих літ. «У-2» з реєстраційним номером 16406881 загальною площею 1089,9 кв. м, а позивачу ? 2/100 частин інших нежитлових приміщень будівлі блоку виробничих приміщень літ. «У-2»

з реєстраційним номером 35636824 загальною площею 513,0 кв. м; на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_11 придбали та зареєстрували окремі нежитлові (офісні) приміщення 8-16; 31-53

у будівлі блоку виробничих приміщень літ. «У-2» площею 250,0 кв. м; при купівлі часток у праві спільної власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 одночасно визначались окремі приміщення у складі цього нерухомого майна, які відповідали відчужуваним часткам.

За таких обставин судами не встановлено: правовий режим виробничих (нежитлових) приміщень за адресою: АДРЕСА_1 ; які саме приміщення належали (належать) сторонам і чи були вони співвласниками відповідного нерухомого майна; яким чином порушені права та інтереси позивача; наявність підстав для визнання договору дарування недійсним на момент його укладення.

З урахуванням викладеного суди зробили передчасний висновок про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову про скасування реєстраційних дій та визнання недійсним договору дарування.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

У частині першій статті статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

В порушення наведеної норми процесуального права суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, стягнув з відповідачів на користь позивача судові витрати в солідарному порядку.

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_3 не скористався своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги, зокрема, в частині відмови

у задоволенні його зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнання права власності. Така процесуальна поведінка ОСОБА_3 свідчить про згоду

з рішеннями судів в цій частині.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навела переконливих доводів, яким чином судові рішення в частині відмови

у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права власності порушують її права та інтереси, за умови, що позивач за цим позовом їх не оскаржив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення

в частині задоволення первісного позову про скасування реєстраційних дій та визнання недійсним договору дарування, а також щодо солідарного стягнення

з відповідачів судового збору, постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення

в зазначеній частині скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання права власності ? залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими

в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення

з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження

№ 12-161гс19)).

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 402 410 411 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третіх осіб: Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяка Павла Тарасовича, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Чорного Ігоря Олеговича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Центр» про скасування реєстраційних дій та визнання недійсним договору-дарування, про солідарне стягнення судового збору, скасувати.

Передати справу № 462/2077/17 в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третіх осіб: Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяка Павла Тарасовича, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Чорного Ігоря Олеговича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Центр» про скасування реєстраційних дій та визнання недійсним договору-дарування, про солідарнестягнення судового збору, на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб: ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Чорного Ігоря Олеговича, про визнання права власності залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 вересня 2018 року та постанова Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук