Постанова

Іменем України

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 462/2589/14-ц

провадження № 61-1557св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 ,

особа, яка подавала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_7 ,

правонаступник особи, яка подавала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_8 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу правонаступника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О., від 21 грудня 2020 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У квітні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду

з позовом до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_8 , про визнання права власності та стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивачі мотивували тим, що згідно із розпискою від 27 грудня 2007 року між ними та відповідачкою укладений договір позики, за умовами якого відповідачка отримала особисто протягом березня-грудня 2007 року кошти в розмірі 6 395 000 грн, із яких: від ОСОБА_1 - 3 150 000 грн; від ОСОБА_2 - 1 270 000 грн; від ОСОБА_3 - 1 975 000 грн. Кошти відповідачка отримала готівкою та зобов`язалася повернути їх до 31 грудня 2012 року або передати у власність майно чи майнові права на еквівалентну суму. Вказана розписка підписана ОСОБА_5 і скріплена печаткою КППО «Дельфін-1». Відповідачка свої зобов`язання не виконала, грошові кошти в обумовлений час не повернула.

Враховуючи наведене, позивачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили стягнути з відповідачки: на користь ОСОБА_1 суму боргу

у розмірі 5 948 789, 47 грн (3 150 000 грн - основний борг, 283 758, 90 грн -

3 % річних, 2 515 030, 57 грн - інфляційні втрати); на користь

ОСОБА_2 - 2 398 400, 83 грн (1 270 000 грн - основний борг,

114 404, 38 грн - 3 % річних, 1 013 996, 45 грн - інфляційні втрати);

на користь ОСОБА_3 - 3 729 796, 58 грн (1 975 000 грн - основний борг,

177 912, 33 грн - 3 % річних, 1 576 884, 25 грн - інфляційні втрати), а також визнати за позивачами право власності на земельну ділянку

площею 0,3494 га, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:06:018:012, будівлі лазні-пральні площею 543,7 кв. м, що позначені на плані літерами А-1 і А'-1, та котельні площею

134,3 кв. м під літерою Б-1 за вищевказаною адресою.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції та інших судових рішень

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 5 948 789, 47 грн боргу.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 2 398 400, 83 грн боргу.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 3 729 796, 58 грн боргу.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу витрат по оплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щовідповідачка отримала від позивачів зазначену в розписці суму коштів готівкою та зобов`язалася її повернути до 31 грудня 2012 року або передати у власність майно чи майнові права на еквівалентну суму. Розписка підписана ОСОБА_5 і скріплена печаткою КППО «Дельфін-1, тобто є борговою розпискою в розумінні вимог статей 1046 1047 1049 Цивільного кодексу України, підтверджує факт отримання відповідачкою грошових коштів у якості позики. ОСОБА_5 порушила умови договору позики і не повернула отриману у позивачів суму коштів, що є підставою для їх стягнення з урахуванням положень статті 625 ЦК України.

Вказане рішення відповідачкою ОСОБА_5 оскаржувалось як в апеляційному, так і у касаційному порядку. Рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року.

У травні 2020 року ОСОБА_8 , який не брав участі у справі подав апеляційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження в частині доводів апеляційної скарги ОСОБА_8 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року про неправомірність його не залучення до розгляду цієї справи, а також в частині доводів про неправомірність укладення 27 грудня 2007 року відповідачкою ОСОБА_5 договору позики у формі розписки, без письмової згоди іншого з подружжя.

Основний зміст та мотиви оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишено без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що договір позики не відноситься до договорів, які потребують обов`язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації. Для позичальника за договором позики (якою згідно із розпискою від 27 грудня 2007 року є відповідачка ОСОБА_5 - дружина ОСОБА_8 ) укладення цього договору не є розпорядженням майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Відповідно, не можуть прийматися до уваги і доводи апеляційної скарги стосовно неправомірності незалучення апелянта (як чоловіка позичальниці і відповідачки) до розгляду цієї справи, оскільки він не був і не є стороною договору позики.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 369/10942/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 695/3878/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а справу в суді апеляційної інстанції було розглянуто за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник вказав, що в силу положень пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України оскаржена постанова підлягає обов`язковому скасуванню, оскільки прийнята без участі особи яка подавала апеляційну скаргу. Апеляційним судом безпідставно відхилено клопотання від 21 грудня 2020 року про відкладення судового засідання. Заявник посилався на те, що він з 18 грудня 2020 року перебував на стаціонарному лікуванні, що є поважною причиною для відкладення розгляду справи. Також зазначив, що його було позбавлено права на участь у засіданні з розгляду його апеляційної скарги, апеляційним судом не було витребувано та досліджено у повному обсязі докази, які мають суттєве значення для вирішення справи, зокрема матеріали кримінального провадження.

На переконання заявника, ключовий доказ, а саме - розписка від 27 грудня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки в матеріалах справи є лише її копія, тоді як її оригінал судом не витребовувався та не досліджувався. Апеляційним судом не було надано оцінки проведеним у справі експертизам, їх непослідовним висновкам. Заявник стверджував, що складена його дружиною розписка є підробленою. Наполягав, що для укладення договору позики необхідним було надання іншим з подружжя письмової згоди.

Також заявник зазначив, що він звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 у справі № 450/4128/20 про визнання недійсним правочину, що не було враховано апеляційним судом.

Надходження касаційної скарги та її рух у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 462/2589/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 462/2589/14-ц до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_8 . Витребувано відомості про наявність (відсутність) заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину щодо спадкового майна померлого ОСОБА_8 . Касаційне провадження зупинено.

Після отримання повної інформації від нотаріуса щодо спадкоємців особи, яка подала касаційну скаргу, ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 рокупоновлено касаційне провадження у справі № 462/2589/14-ц.

Залучено до участі у справі правонаступника особи, яка подала касаційну скаргу ОСОБА_8 , - ОСОБА_8 та призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду. Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена при повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, з додержанням норм матеріального і процесуального права. Твердження скаржника, які викладенні у поданій касаційній скарзі, вважає безпідставними, оскільки позичальником є відповідачка ОСОБА_5 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпискою від 27 грудня 2007 року підтверджено, що між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого відповідач особисто протягом березня-грудня 2007 року отримала кошти у сумі 6 395 000, 00 грн, із яких: від ОСОБА_1 - 3 150 000,00 грн, від ОСОБА_2 - 1 270 000, 00 грн; від ОСОБА_3 - 1 975 000, 00 грн.

Зазначені кошти відповідачка отримала готівкою та зобов`язалася їх повернути до 31 грудня 2012 року або передати у власність майно чи майнові права на еквівалентну суму. Розписка підписана ОСОБА_5 та скріплена печаткою КППО «Дельфін-1». Доказів виконання відповідачкою зобов`язання за вказаною розпискою не надано.

У провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області перебували матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201440060000001 від 22 січня 2014 року, за фактом заволодіння шляхом обману та зловживання довірою грошовими коштами ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на загальну суму 6 395 000, 00 грн, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України. Досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні не завершено.

При цьому оригінал розписки від 27 грудня 2007 року знаходиться в матеріалах кримінального провадження № 4201440060000001.

Під час проведення досудового розслідування у межах кримінального провадження № 4201440060000001 проведено декілька експертиз.

Відповідно до висновку криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підпису від 28 липня 2014 року № 2660 підпис від імені ОСОБА_5 , який розташований на розписці від 27 грудня 2007 року, після круглої печатки перед словами « ОСОБА_5 », виконаний самою ОСОБА_5 . Рукописний текст « ОСОБА_5 », який розташований у розписці, виконаний також самою ОСОБА_5 .

Згідно із висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 28 липня 2015 року № 122/15-34/123/15-33/1283-12825/15-34, у досліджуваній розписці від 27 грудня 2007 року відтиск печатки КППО «Дельфін-1» нанесений в той період часу, коли був нанесений відтиск печатки КППО «Дельфін-1» у документі, позначеному як зразок 19, тобто наприкінці вересня 2007 року. Встановити час виконання друкованого тексту у розписці від 27 грудня 2007 року не видається можливим із причини відсутності у експерта впровадженої у судово-експертну практику України методики встановлення абсолютного часу виконання друкованих текстів, виконаних лазерним знакосинтезуючим пристроєм. Запис та підпис від імені « ОСОБА_5 » у досліджуваній розписці виконані кульковими ручками, спорядженими пастами чорного кольору. У досліджуваній розписці від 27 грудня 2007 року відсутні ознаки штучного зістарювання документів. Встановити дату виконання підпису від імені ОСОБА_5 досліджуваній розписці від 27 грудня 2007 року не видається можливим із причин відсутності зразків порівняння зі штрихами паст такої ж рецептури. Встановити послідовність виконання відтиску печатки КППО «Дельфін-1» відносно інших реквізитів досліджуваної розписки, при умові відсутності перетину їх штрихів, не видається можливим у зв`язку із відсутністю в експертів впроваджених у судово-експертну практику України відповідних методик. Встановити послідовність виконання запису та підпису від імені ОСОБА_5 відносно друкованого тексту не представляється можливим у зв`язку з індивідуальними характеристиками барвних речовин цих реквізитів та особливостями їх розподілу.

Згідно із висновком судово-технічної експертизи документів у кримінальному провадженні № 4201440060000001 від 15 квітня 2016 року № 2397, яка проведена судовими експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз, у наданій для дослідження розписці від 27 грудня 2007 року від імені ОСОБА_5 , у межах штрихів відтиску печатки КППО «Дельфін-1» фрагменту підпису від імені ОСОБА_5 , рукописного запису «/ОСОБА_5/» знаходяться окремі мікрочастинки тонера. Встановити послідовність друкованого тексту та нанесення відтиску печатки КППО «Дельфін» у наданій для дослідження розписці від 27 грудня 2007 року від імені ОСОБА_5 не представляється можливим із причин, що наведені у дослідницькій частині висновку. Встановити послідовність друкованого тексту та виконання підпису від імені ОСОБА_5 , рукописного запису «/ОСОБА_5/» у наданій для дослідження розписці від 27 грудня 2007 року від імені ОСОБА_5 не представляється можливим із причин, що наведені у дослідницькій частині висновку.

Відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 06 квітня 2018 року № 19/17-3/2/34-СЕ/18 питання стосовно встановлення послідовності нанесення відбитка печатки «ДЕЛЬФІН-1» та рукописного запису «/ОСОБА_5/» у розписці від імені ОСОБА_5 від 27 грудня 2007 року не вирішувалось у зв'язку з відсутністю місць перетину штрихів рукописного запису «/ОСОБА_5/» та відбитку печатки «ДЕЛЬФІН - 1». У місці розташування відбитку печатки КППО «ДЕЛЬФІН-1» та рукописного тексту «../ОСОБА_5.../» наявні мікрочастинки тонера. Однак встановити знаходяться вони на відбитку печатки та рукописному записі чи під ними не представилось можливим, у зв`язку з незначною кількістю виявлених мікрочастинок тонера.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Судами у цій справі надано належну оцінку борговим зобов`язанням, які взяла на себе боржниця (відповідачка). Встановлено факт їх порушення, застосовано наслідки невиконання зобов`язань.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata, відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Цей принцип гарантує остаточність судових рішень та обов`язковість їх виконання.

Щодо того чи були ухваленим рішенням суду першої інстанції порушені права ОСОБА_8 , як чоловіка позичальниці, слід зазначити наступне.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (стаття 3 Сімейного кодексу України).

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 21 СК України).

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин, як правило, не стосується спільного майна подружжя. До того як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього не виникає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Тож той з подружжя, хто укладає договір позики (отримує кошти у позику), не розпоряджається спільним майном подружжя, він виступає учасником зобов`язальних правовідносин.

Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 14 квітня 2022 року у справі № 646/3916/19.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_8 , який не брав участі у справі, на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року та залишаючи зазначене рішення без змін, апеляційний суд, належним чином оцінивши доводи заявника, обґрунтовано виходив із того, що позивачі звернулися до суду із позовом саме до зобов`язаної особи - відповідачки ОСОБА_5 , яка прострочила виконання взятих на себе зобов`язань на підставі договору позики від 27 грудня 2007 року, що не відноситься до договорів, які потребують письмової згоди іншого з подружжя. Доводи касаційної скарги про неправомірність укладення 27 грудня 2007 року ОСОБА_5 договору позики у формі розписки без письмової згоди другого з подружжя, не ґрунтуються на нормах матеріального права. ОСОБА_8 не було залучено до участі у справі, оскільки він не є стороною зазначеного договору позики, не є зобов`язаною стороною.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду.

Щодо участі ОСОБА_8 у розгляді його апеляційної скарги слід зазначити наступне.

У частині першій статті 44 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи було призначено на 07 жовтня 2020 року, однак судова повістка, направлена апелянту за вказаною ним в апеляційній скарзі адресою, повернулася до суду без вручення у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою. Розгляд справи було відкладено на 23 листопада 2020 року.

20 листопада 2020 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_8 про відкладення апеляційного розгляду справи у зв`язку з його перебуванням на лікарняному (гостра інфекція верхніх дихальних шляхів), у зв`язку з чим апеляційний розгляд справи повторно було відкладено на 09:30 год 21 грудня 2020 року.

21 грудня 2020 року о 09-20 год. на адресу апеляційного суду надійшло чергове клопотання ОСОБА_8 про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням на лікарняному.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен має право, зокрема, на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України). Порушення зазначеного принципу може негативно впливати на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Враховуючи вказані обставини, історію розгляду справи, а також доводи апеляційної скарги, слід погодитися із висновком апеляційного суду про можливість апеляційного розгляду справи за відсутності заявника на підставі наявних у справі доказів, який належним чином був повідомлений про час і дату розгляду справи. Окрім того, ОСОБА_8 не порушував питання про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, не вирішував питання представництва його інтересів.

При вирішенні спору апеляційним судом враховано процесуальну поведінку заявника.

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, враховувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, для задоволення апеляційної скарги.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник посилався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Колегія суддів, надаючи оцінку постанові апеляційного суду на предмет її законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками апеляційного суду.

Колегією суддів взято до уваги, що постановою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_8 на рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу правонаступника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович