Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 462/518/21

провадження № 61-6965св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року у складі судді Іванюк І. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

у справі за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятого приміщення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у січні 2021 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило зобов`язати відповідача звільнити нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» загальною площею 25,9 кв. м, шляхом виселення за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений позов Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради обґрунтувало тим, що житловий будинок в цілому на АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Залізничного райвиконкому міста Львова № 109 від 10 березня 1987 року і перебуває на балансі Львівського комунального підприємства «Левандівка» (далі - ЛКП «Левандівка»).

Працівниками ЛКП «Левандівка» було проведено обстеження житлового будинку на АДРЕСА_1 і встановлено, що нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» площею 25,9 кв. м, які знаходяться у підвалі вказаного будинку, використовуються ОСОБА_1 - мешканкою квартири № 1 в зазначеному житловому будинку для господарських потреб.

ЛКП «Левандівка» неодноразово зверталося до ОСОБА_1 з усними і письмовими вимогами щодо звільнення самовільно зайнятих нежитлових приміщень, однак остання відмовляється добровільно їх звільнити, на попередження не реагує.

Незаконне займання відповідачем зазначеного нежитлового приміщення, яке знаходиться у власності територіальної громади міста Львова, порушує вимоги статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», перешкоджає ефективному використанню та розпорядженню вищезазначеним об`єктом комунальної власності в інтересах територіальної громади міста Львова, тобто Львівська міська рада в особі уповноваженого нею виконавчого органу - Управління комунальної власності позбавлена права самостійно на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Залізничний районний суд міста Львова рішенням від 19 квітня 2021 року позов задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняті нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» загальною площею 25,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 2 270 грн судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач самовільно без належних на те підстав зайняла спірні нежитлові приміщення поза волею власника.

Львівський апеляційний суд постановою від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що при вирішенні справи місцевий суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у липні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що спірні приміщення знаходилися у незадовільному стані, були знищені та потребували негайного ремонту. Ні Львівська міська рада, ні Залізнична районна адміністрація, ні ЛКП «Привокзальне» не повідомляли її щодо неможливості приєднання вказаних приміщень до квартири, замовляли проект приєднання, а міжвідомчою комісією було надано погодження.

Вона, відповідно до розробленого проекту, виготовленого на замовлення ЛКП «Привокзальне», здійснила роботи, а саме провела світло, опалення та воду до спірних приміщень, до яких доступ можливий лише з її квартири.

Неодноразово зверталася до Залізничної районної адміністрації міста Львова про надання дозволу на приєднання спірних приміщень до її квартири, однак дані звернення були залишені без реагування.

Суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2021 року у справі № 2-7-3760/08 (провадження № 61-3322св20), від 19 червня 2019 року у справі № 522/11316/17 (провадження № 61-1669св19), від 25 листопада 2021 року у справі № 522/7157/19 (провадження № 61-6794св21), від 16 лютого 2021 року у справі № 127/33179/19 (провадження № 61-16450св20), від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 28 липня 2020 року у справі № 453/443/17 (провадження № 61-17677св19), від 08 вересня 2020 року у справі № 915/844/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/40279/17 (провадження № 61-3204св20), від 16 березня 2020 року у справі № 463/1660/17 (провадження № 61-45779св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 642/4911/2016-ц (провадження № 61-18489св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/17487/16-ц (провадження № 61-9736св18), від 03 травня 2018 року у справі № 127/7777/17 (провадження № 61-8157св18).

Суд першої інстанції розглянув цей спір у спрощеному порядку без виклику сторін та без належного повідомлення її про розгляд. Дана справа для неї має значний інтерес.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті відповідно до норм матеріального та процесуального права, а також з повним з`ясуванням всіх обставин справи.

Аргументи касаційної скарги не є належним чином обґрунтованими.

Факт належності спірних приміщень на праві комунальної власності територіальній громаді міста Львова підтверджено належними доказами.

Для встановлення допоміжного статусу приміщень стороні у справі не достатньо посилатися на закон, необхідно надати докази належності приміщень до допоміжних, а саме технічну документацію на приміщення, поверхові плани та експлікації до них, проектну документацію.

Позивачем не надано доказів, які б свідчили, що спірні приміщення є допоміжними.

Твердження відповідача про приєднання спірних приміщень до її квартири не підтверджені доказами. Також у справі відсутні докази, що свідчили б про згоду усіх співвласників на приєднання нежитлових приміщень до квартири відповідача.

Посилання заявника на невраховані судами попередніх інстанцій висновки Верховного Суду зроблені у справах про приєднання допоміжних приміщень до квартир є нерелевантними правовідносинам, які виникли у цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Залізничного районного суду міста Львова.

Справа № 462/518/21 надійшла до Верховного Суду 09 вересня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2022 року зупинив виконання рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіального громади міста Львова та знаходиться на балансі ЛКП «Левандівка», що підтверджується рішенням Залізничного райвиконкому міста Львова № 109 від 10 березня 1987 року.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується факт належності на праві комунальної власності Львівській міській раді приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26 травня 2016 року № 505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату та її виконавчих органів», завданням якого є здійснення повноважень орендодавця комунального майна, здійснення повноважень органу приватизації комунального майна, здійснення повноважень щодо формування та внесення змін до переліків майна комунальної власності (нежитлових приміщень, будівель) на підставі інформації, наданої балансоутримувачем комунального майна.

Актом обстеження від 22 грудня 2020 року, здійсненого балансоутримувачем ЛКП «Левандівка», встановлено, що нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2», площею 25,9 кв. м, які знаходяться у підвалі будинку по АДРЕСА_1 використовуються ОСОБА_1 самовільно, без дозвільних документів.

Встановлено, що ЛКП «Левандівка» 18 травня та 24 жовтня 2020 року було скеровано на адресу відповідача попередження про надання дозвільних документів на використання нежитлового приміщення під індексом «9-1 та 9-2» площею 25,9 кв. м по АДРЕСА_1 .

Згідно з поверховим планом квартири по АДРЕСА_1 нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» площею 25,9 кв. м самовільно зайняті відповідачем без дозвільних документів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України врегульовані питання здійснення права власності, згідно з частинами першою, другою, сьомої якої власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Частиною другою статті 327 ЦК України передбачено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно з Положенням про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 14 липня 2016 року № 777, до повноважень Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради належить здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, надання обліку орендних платежів та контролю за її надходження.

Положенням про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 02 грудня 2016 року № 1125, одним з основних завдань управління є виконання функції органу управління майном комунальної власності територіальної громади міста Львова.

Пунктами 4.2.1, 4.2.2 Положення про оренду майна територіальної громади міста Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 07 червня 2007 року № 897, підприємства, організації, установи, які є балансоутримувачами майна комунальної власності забезпечують утримання майна у належному технічному стані, своєчасно вживають заходи для проведення необхідного капітального ремонту об`єктів оренди (проводять самі чи ініціюють його проведення залежно від умов договору), здійснюють оперативний контроль за використанням майна користувача. За результатами перевірки балансоутримувачі складають акти про проведення перевірки та скеровують їх в управління комунальної власності.

Встановивши, що відповідач без дозвільних документів зайняла нежитлові приміщення під індексом «9-1 та 9-2» площею 25,9 кв. м по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2021 року у справі № 2-7-3760/08 (провадження № 61-3322св20), від 19 червня 2019 року у справі № 522/11316/17 (провадження № 61-1669св19), від 25 листопада 2021 року у справі № 522/7157/19 (провадження № 61-6794св21), від 16 лютого 2021 року у справі № 127/33179/19 (провадження № 61-16450св20), від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 28 липня 2020 року у справі № 453/443/17 (провадження № 61-17677св19), від 08 вересня 2020 року у справі № 915/844/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/40279/17 (провадження № 61-3204св20), від 16 березня 2020 року у справі № 463/1660/17 (провадження № 61-45779св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 642/4911/2016-ц (провадження № 61-18489св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/17487/16-ц (провадження № 61-9736св18), від 03 травня 2018 року у справі № 127/7777/17 (провадження № 61-8157св18), суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 24 квітня 2021 року у справі № 2-7-3760/08 (провадження № 61-3322св20) Верховний Суд зробив висновок про те, що … [що спірні приміщення (колясочна та коридор загального користування) мають статус допоміжних приміщень. Позивачі самочинно перепланували та реконструювали вказані допоміжні приміщення, які перебували у спільній сумісній власності всіх власників квартир зазначеного будинку (гуртожитку). Оскільки до початку здійснення будівельних робіт позивачі не отримали відповідні дозволи, а також згоду всіх співвласників, чим позбавили їх можливості користуватися спірними приміщеннями].

Скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 642/4911/2016-ц (провадження № 61-18489св18) зробив висновок про те, що … [у відповідача відсутні дозвільні документи на переобладнання та не отримано згоди співвласників багатоквартирного будинку на приєднання сходової клітки до своєї квартири].

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постановахвід 24 квітня 2021 року у справі № 2-7-3760/08 (провадження № 61-3322св20) та від 19 вересня 2018 року у справі № 642/4911/2016-ц (провадження № 61-18489св18), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 19 червня 2019року у справі № 522/11316/17 (провадження № 61-1669св19), від 25 листопада 2021 року у справі № 522/7157/19 (провадження № 61-6794св21), від 16 лютого 2021 року у справі № 127/33179/19 (провадження № 61-16450св20), від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 28 липня 2020 року у справі № 453/443/17 (провадження № 61-17677св19), від 08 вересня 2020 року у справі № 915/844/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/40279/17 (провадження № 61-3204св20), від 16 березня 2020 року у справі № 463/1660/17 (провадження № 61-45779св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/17487/16-ц (провадження № 61-9736св18), від 03 травня 2018 року у справі № 127/7777/17 (провадження № 61-8157св18) суд касаційної інстанції також відхиляє.

Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 522/7157/19 (провадження № 61-6794св21) зробив висновок про те, що … [оспорювані розпорядження винесені Приморською районною адміністрацією та органом приватизації в межах наданих їм повноважень, і передачею відповідачам приміщення сараю не порушено будь-яких прав або законних інтересів Одеської міської ради. Спірне приміщення сараю є підсобним (допоміжним) уструктурі багатоквартирного житлового будинку, а тому таке приміщення не могло перейти в комунальну власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як самостійний об`єкт цивільно-правових відносин відповідно до вимог Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 331 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», рішення Одеської обласної ради народних депутатів Української РСР від 25 листопада 1991 року № 226-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області»].

Верховний Суд направляючи справу на новий апеляційний розгляд у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 522/11316/17 (провадження № 61-1669св19) виклав висновок про те, що … [апеляційний суд не врахував положень закону, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не встановив правовий статус горища житлового будинку і дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ним не оспорено договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідач придбала частину квартири є передчасним, оскільки цим правочином права позивача не порушуються].

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 127/33179/19 (провадження № 61-16450св20) суд касаційної інстанції висловив висновок про те, що … [суди попередніх інстанцій, установивши, що дозвіл на виконання робіт з облаштування тамбуру не потрібен, тамбур влаштований за згодою позивачки, і вона не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем чиняться будь-які перешкоди в користуванні місцем загального користування (сходовою клітиною під`їзду), дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог].

Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18 зробив висновок про те, що … [згідно зі статтею 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій. Відповідно до частини 2 статті 382 ЦК України всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку. Спірні приміщення є допоміжним та не мають статусу нежитлових. Отже, право власності на ці приміщення набуто співвласникам багатоквартирного будинку одночасно з набуттям права власності на житлові квартири, а існування спірних свідоцтв про право власності відповідача унеможливлює реалізацію позивачем правомочностей власника спірного майна. Наявні у справі докази не підтверджують набуття права власності на спірні приміщення як окреме нерухоме майно].

У постанові від 28 липня 2020 року у справі № 453/443/17 (провадження № 61-17677св19) Верховний Суд висловив висновок про те, що …[допоміжні приміщення (горища) не підлягають приватизації та не можуть бути поділені і виділені власнику квартири у багатоквартирному житловому будинку без втрати їх функціонального призначення, та приймаючи до уваги преюдиційне значення рішення Сколівського районного суду Львівської області від 19 червня 2015 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову].

Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 915/844/18 направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того … [що акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта на підставі якого приймається цей об`єкт в експлуатацію, може бути доказом у питанні визначення статусу допоміжних приміщень такого об`єкта. Виключно один документ, який підтверджує лише загальну передачу житлового фонду у комунальну власність міської ради, не є достатнім правовстановлюючим документом для реєстрації на його підставі права власності на окремий об`єкт такого житлового фонду як індивідуально визначений новий об`єкт нерухомого майна, оскільки це не відповідає умовам пункту 6.1 Тимчасового положення про держреєстрацію права власності. Суд першої інстанції встановив, що спірна будівля є колишньою насосною станцією, що вона і є цегельною будовою, зазначеною у акті від 2009 року, що вона не є допоміжним приміщенням, оскільки давно не використовується за своїм функціональним призначенням. Разом з тим законодавством не передбачено, що статус допоміжного або нежилого приміщення житлового комплексу будинку з ОСББ встановлюється на момент укладення акта приймання-передачі його на баланс ОСББ. Також законодавство не ставить статус допоміжного приміщення в залежність від фактичного виконання чи невиконання цим приміщенням його першочергових функцій з обслуговування будинку, зокрема на момент укладання акта 2009 року. Законом не передбачено строків (та їх кількісного виразу) невиконання функцій допоміжних приміщень, які б були критеріями переведення допоміжних приміщень у статус нежитлових]

У постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/40279/17 (провадження № 61-3204св20) Верховний Суд зробив висновок про те, що … [апеляційний суд належним чином не мотивував відхилення поданих позивачем доказів, зокрема, акта департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 19 березня 2015 року та висновку № 81 судово-експертного будівельно-технічного дослідження від 12 березня 2015 року, якими підтверджується факт приєднання до квартири приміщень загального користування. Установивши факт порушення відповідачкою прав позивача як співвласника багатоквартирного будинку та приєднання до квартири відповідачки приміщень загального користування, суд першої інстанції не вжив заходів, спрямованих на відновлення порушеного права позивача, та не перевірив чи продовжують існувати перешкоди позивачу в користуванні приміщеннями загального користування. Посилання суду на те, що подані позивачем докази датовані 2014-2015 роками та не підтверджують наявність зазначених у прохальній частині позовної заяви надбудов і реконструкцій на момент розгляду справи судом, є помилковим, оскільки спірні правовідносини в справі, що переглядається, виникли саме в 2015 році. При цьому суд не звернув уваги на те, що окрім вимог про демонтаж незаконних перебудов позивач просив про звільнення відповідачкою місць загального користування, а обставини усунення відповідачкою перешкод у користуванні позивачу місцями загального користування суд не встановив].

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій Верховний Суд у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 463/1660/17 (провадження № 61-45779св18) виклав висновок про те, що … [балкон загального користування, який є спільною власністю всіх мешканців будинку, використовується відповідачем одноособово, суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні спільним майном].

Верховний Суду направляючи справу № 522/17487/16-ц (провадження № 61-9736св18) на новий розгляд що суду першої інстанції у постанові від 06 лютого 2019 року зробив висновок про те, що … [суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі, не залучив до участі у справі як співвідповідача Виконавчий комітет Одеської міської ради, не витребував оспорюване позивачами свідоцтво про право власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на нежилі підвальні приміщення, загальною площею 74,4 кв. м, не дослідив його та не надав йому належної оцінки в рішенні суду. Крім того, висновок судів, що оспорюваним свідоцтвом порушені права позивачів на спірне підвальне приміщення, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, є передчасним, оскільки, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди належним чином не перевірили характеристику спірного приміщення за відповідними документами та не встановили, чи дійсно воно є допоміжним].

У постанові від 03 травня 2018 року у справі № 127/7777/17 (провадження № 61-8157св18) Верховний Суд виклав висновок про те, що … [спірна колясочна є спільною власністю власників квартир будинку АДРЕСА_3 , а не власністю сім`ї позивача, а тому доводи позивача про порушення її прав відповідачем безпідставні. Суд апеляційної інстанції правомірно не прийняв до уваги згоду співвласників багатоквартирного будинку як належний доказ у справі, оскільки не всі співвласники надали згоду щодо приєднання до квартири № 111 та прийняття в експлуатацію перепланованого нежитлового приміщення колясочної в даному житловому будинку. Крім того, відповідно до чинного законодавства, будь-які рішення щодо спільного майна власників багатоквартирного будинку приймаються загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку при присутності 50 % співвласників ОСББ. В матеріалах справи таке рішення відсутнє].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

У зазначених постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, встановлено інші фактичні обставини, тому суд касаційної інстанції не враховує їх під час перегляду цієї справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За приписами частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.

Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.

Так, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом позову у розглядуваній справі є вимога немайнового характеру - звільнення самовільно зайнятого приміщення. Правозастосування у даній категорії справ характеризується сталістю як законодавства так і судової практики. Справа, що переглядається, не належить до тих, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження. Врахувавши вказані обставини та вимоги статті 19, частини третьої статті 274 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано визнав розглядувану справу справою незначної складності та дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Таким чином з огляду на вищенаведене та враховуючи ту обставину, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи, колегія суддів відхиляє вказаний аргумент касаційної скарги.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо поновлення виконання рішення

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров