Постанова Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 462/6463/16-ц

провадження № 61-14837св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П.,

Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2012 року з вини

ОСОБА_2 відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої останній здійснив наїзд автомобілем на ОСОБА_1

та завдав останньому тяжких тілесних ушкоджень, які призвели

до його інвалідності (встановлено другу групу інвалідності). Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2013 року у справі № 450/244/13-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Позивач вказував, що відповідач заподіяв йому моральну шкоду,

оскільки він зазнав фізичних страждань та втратив працездатність, тривалий період проходив лікування, йому встановлено другу групу інвалідності,

а повернення до усталеного способу життя є неможливим. Вважав, що визначений судовим експертом розмір моральної шкоди (216 мінімальних заробітних плат на час ухвалення рішення судом) є справедливим та відповідає обсягу заподіяної відповідачем шкоди. Крім того, позивачу заподіяно майнової шкоди у розмірі 8 651 грн.

На підставі викладеного з урахуванням уточнених позовних вимог

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі

8 651 грн та моральну шкоду у розмірі 1 020 168 грн (216 мінімальних заробітних плат ? 4 723 грн).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23 грудня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 651 грн майнової шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 080 000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави 10 510 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач внаслідок порушення Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , який отримав тілесні ушкодження, що призвели до інвалідності, стійкої втрати працездатності - більше однієї третини та відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.

Позивач поніс витрати внаслідок вчинення щодо нього кримінального правопорушення, тому з відповідача необхідно стягнути майнову шкоду (8 651 грн), розмір якої підтверджується додатними до матеріалів справи квитанціями за 2015-2016 роки.

Крім того, своїми діями відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, оскільки останній внаслідок ДТП зазнав моральних стражданнь через вчинення щодо нього кримінального правопорушення, стійкої втрати ним працездатності, тривале лікування, інвалідності, втрати усталеного способу життя, а також фізичних страждань.

Суд першої інстанції вважав, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути моральну шкоду у розмірі 216 мінімальних заробітних плат на час ухвалення рішення, що становить 1 080 000 грн, оскільки саме такий розмір шкоди визначено висновком судової експертизи. Вказував, що відповідач не надав суду доказів, які б спростували вказаний розмір шкоди, чи доказів, що завдана шкода повинна бути визначена в іншому розмірі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 грудня 2020 року змінено, зменшено розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 1 080 000 грн до 200 000 грн.

У решті рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 грудня

2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні до суду

з позовом позивач просив стягнути з відповідача на відшкодування заподіяної йому в результаті ДТП моральної шкоди 200 000 грн, проте після проведення судової експертизи подав до суду заяву про збільшення розміру та уточнення позовних вимог, якою вже просив стягнути 216 мінімальних заробітних плат у розмірі 1 020 168 грн. Разом з тим експертом використовувалася методика ОСОБА_3 , яка була виключена

з Реєстру методик проведення судових експертиз і внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури. Крім того, призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не

є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду.

Суд апеляційної інстанції вважав за необхідне зменшити розмір моральної шкоди, який підлягав стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 1 080 000 грн до 200 000 грн, що (на переконання колегії суддів) буде відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року в частині зменшеного розміру моральної шкоди до 200 000 грн та залишити в силі рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 грудня 2020 року.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені

пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Позивач зазначає, що апеляційний суд вирішив справу без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі

№ 568/494/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17,

від 19 травня 2020 року у справі № 2а-8336/10/1370, від 24 вересня 2019 року у справі № 2а-11904/11/1370, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17; Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам, фактам та обставинам справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що саме внаслідок ДТП, яка сталася

з вини відповідача, позивачу завдано тяжких тілесних ушкоджень, останній залишився інвалідом, тому визначений до стягнення розмір моральної шкоди лише частково компенсує моральні переживання, душевні і фізичні страждання, зокрема, у зв`язку з неможливістю відновлення ушкодженого здоров`я.

Суд апеляційної інстанції на власний розсуд позбавив ОСОБА_1 справедливої сатисфакції для існування останнього та придбання ліків, які він почав потребувати після ДТП. Розмір визначеної судом першої інстанції моральної шкоди підтверджено зібраними у справі доказами, зокрема, висновком судової експертизи, який не спростовано належними та допустимими доказами.

При цьому судом першої інстанції задоволено клопотання представника відповідача та викликано в судове засідання експерта, проте в призначене судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, не повідомили про причини своєї неявки, не скористалися своїми правами на допит експерта та спростування висновків експертизи. Апеляційний суд безпідставно та за відсутності на те жодних доказів зменшив розмір моральної шкоди.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її безпідставність, тому просив цю касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Зазначав, що визначений апеляційним судом розмір моральної шкоди відповідає фактичним обставинам справи, а висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд апеляційної інстанції в повній мірі врахував характер і тривалість фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, встановлену інвалідність другої групи та визначив справедливу, розумну і достатню суму компенсації моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.

Провадження у суді касаційної інстанції

02 вересня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 07 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 27 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 жовтня 2012 року відбулася ДТП з вини

ОСОБА_2 , під час якої останній, керуючи автомобілем BMW, внаслідок порушення Правил дорожнього руху здійснив наїзд на пішохода

ОСОБА_1 , який отримав тілесні ушкодження, що призвели до інвалідності, стійкої втрати працездатності - більше однієї третини та відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.

Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2013 року у справі № 450/244/13-к, який набрав законної сили,

ОСОБА_2 визнано винним за частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі

з позбавлення права керувати всіма видами транспорту строком на один рік. Відповідно до статті 75 КК України від відбування основного покарання ОСОБА_2 звільнено з випробувальним строком на один рік.

Суди також встановили, що ОСОБА_1 поніс майнові витрати внаслідок вчинення щодо нього кримінального правопорушення у розмірі 8 651,00 грн, що підтверджується квитанціями за 2015-2016 роки, які долучені до матеріалів справи.

Крім того, свідок ОСОБА_4 повідомила у судовому засіданні, що знайома

з ОСОБА_1 протягом тривалого часу, ще задовго до 19 жовтня

2012 року, коли відбулась ДТП за участю ОСОБА_2 . До цієї ДТП ОСОБА_1 не страждав на хронічні захворювання, ніколи не скаржився на здоров`я. Стан його здоров`я суттєво погіршився після ДТП та він тривалий час перебував у пригніченому стані. Вказувала, що відповідач не намагався відшкодувати позивачу завдану майнову та моральну шкоду.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 20 серпня 2018 року призначено у справі судово-психологічну експертизу на вирішення якої поставити питання: «Чи є для ОСОБА_1 психотравмувальною ситуація з нанесення йому тяжких тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, яка відбулась 19 жовтня 2012 року? Чи завдані під час ДТП, яка відбулась 19 жовтня

2012 року ОСОБА_1 страждання (моральна шкода) внаслідок нанесення йому тяжких тілесних ушкоджень? Який розмір становить грошова компенсація за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) внаслідок нанесення йому тяжких тілесних ушкоджень під час ДТП, яка відбулась 19 жовтня 2012 року?»

Відповідно до висновку експерта судової психологічної експертизи, складеної 20 вересня 2019 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, ситуація нанесення ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, яка відбулась

19 жовтня 2012 року є психотравмувальною. За результатом ДТП

ОСОБА_1 завдані фізичні, психологічні страждання як правова основа поняття моральної шкоди. Орієнтовно-рекомендований розмір компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання внаслідок нанесення йому тяжких тілесних ушкоджень під час ДТП, яка відбулась 19 жовтня 2012 року, становить 216 мінімальних заробітних плат на час ухвалення рішення судом.

Суди також встановили, що своїми діями ОСОБА_2 заподіяв

ОСОБА_1 моральну шкоду, оскільки останній внаслідок ДТП зазнав моральних стражданнь через вчинення щодо нього кримінального правопорушення, стійкої втрати ним працездатності, тривале лікування, пожиттєвої інвалідності, непоправної втрати усталеного способу життя,

а також, фізичних страждань.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з положеннями частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку з між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку

з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку

з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Зазначені висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 серпня

2022 року у справі № 635/6868/16-ц.

При розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.

Тобто і відшкодування упущеної вигоди, і відшкодування моральної шкоди передбачають необхідність встановлення певних обставин, а саме протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди та зв`язок цих протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди із самою шкодою, майновою чи моральною.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

На підтвердження наявності підстав для відшкодування відповідачем позивачу моральної шкоди, останнім надано до суду, зокрема, вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2013 року у справі № 450/244/13-к, що набрав законної сили, який підтверджує протиправність діянь відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між шкодою, що була завдана позивачу, і протиправним діянням відповідача

і його вини в її заподіянні; висновок судової експертизи від 20 вересня

2019 року, згідно з яким у за результатом ДТП ОСОБА_1 завдані фізичні, психологічні страждання як правова основа поняття моральної шкоди, орієнтовно-рекомендований розмір компенсації за завдані страждання внаслідок нанесення йому тяжких тілесних ушкоджень під час ДТП становить 216 мінімальних заробітних плат на час ухвалення рішення судом.

По своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.

Подібний висновок вкладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. Ті, обставини, які суд першої інстанції встановив, вплинули на обґрунтування ним розміру присудженого позивачу відшкодування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції погодився із заявленим позивачем до стягнення розміром відшкодування моральної шкоди (216 мінімальних заробітних плат).

Суд апеляційної інстанції вважав, що розумним і справедливим грошовим відшкодуванням позивачу моральної шкоди буде 200 000,00 грн. Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх достатньо мотивованими та обґрунтованими.

Для визначення розміру моральної шкоди суд апеляційної інстанції врахував: перенесені позивачем фізичний біль від завданих тілесних ушкоджень; його моральні страждання, зумовлені втратою працездатності через отримані травми; тривале лікування; втрату усталеного способу життя; переживання через поведінку винного у цих його стражданнях.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації

є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання

у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; виходить

з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого.

З урахуванням обставин справи, які встановили суди, Верховний Суд вважає, що розмір грошового відшкодування позивачу моральної шкоди, який суд апеляційної інстанції визначив згідно з наведеними ними критеріями,

є розумним і справедливим.

Також апеляційний суд обґрунтовано оцінив висновок проведеної у справі судової експертизи, при проведенні якої використовувалась методика ОСОБА_3 .

Так, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4399/15-ц, Верховний Суд зазначив, що 29 січня 2016 року рішенням Координаційної ради

з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України методика

ОСОБА_3 про визначення розміру відшкодування моральної шкоди була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз та внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури.

Крім того, призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15-ц.

При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному

й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Разом з цим суд не може обґрунтовувати своє рішення лише висновком експертизи.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня

2022 року у справі № П/811/4240/14.

Отже, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд апеляційної інстанції, прийняв до уваги обставини справи, істотність вимушених у житті позивача змін, характер, тривалість

і обсяг заподіяних йому моральних страждань та з урахуванням вимог розумності і справедливості, врахував висновок експерта як один із доказів у справі, надавши йому відповідну правову оцінку, й обґрунтовано вважав справедливою сумою компенсації заподіяної позивачу моральної шкоди

у розмірі 200 000 грн.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 568/494/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 19 травня 2020 року у справі

№ 2а-8336/10/1370, від 24 вересня 2019 року у справі № 2а-11904/11/1370,

від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17; Верховного Суду України

від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, предметом позовних вимог фізичної особи до казначейської служби, територіального управління юстиції, відділу державної виконавчої служби, фізичних осіб, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей, треті особи: банк та служба у справах дітей, у справі № 568/494/16-ц

є визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, застосування правових наслідків недійсності правочину, виселення та стягнення з державного бюджету України спричиненої матеріальної та моральної шкоди. Залишаючи без змін, зокрема, постанову апеляційної інстанції, якою зменшено суму стягнутої моральної шкоди з 550 000 грн до 150 000 грн, Верховний Суд

у постанові від 28 листопада 2018 року вказував, що внаслідок неправомірних дій службової особи органу державної влади позивачу була завдана моральна шкода. Зазначав, що, визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд обґрунтовано враховував обставини справи, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо), тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У справі № 750/6330/17 фізична особа просила визнати протиправною бездіяльність міської ради щодо не розгляду заяв про відведення земельних ділянок у власність, зобов`язати останню розглянути такі заяви та прийняти рішення по суті, стягнути з міської ради 10 000 грн завданої моральної шкоди, зобов`язати надати звіт про виконання постанови суду. За результатом касаційного перегляду справи Верховний Суд у постанові

від 27 листопада 2019 року не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутній факт заподіяння моральної шкоди, але не вбачав підстав для визначення її у більшому розмірі, ніж визначив суд першої інстанції (2 000 грн).

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі

№ 2а-8336/10/1370 (за позовом податкової інспекції до фізичної особи про стягнення податку) скасовано судові рішення справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд вказував, що судами не досліджено питання щодо здійснення податковим органом першої реєстрації транспортних засобів марки без належної сплати податку з власників транспортних засобів, враховуючи, що така реєстрація є порушенням вимог законодавства. Доказ в обґрунтування обставин невиконання відповідачем обов`язку зі сплати податку з власників транспортних засобів судами досліджений не був. Підстав врахування (неврахування) встановлених

у кримінальній справі обставин оскаржувані судові рішення, а також матеріали цієї справи, не містять.

У справі № 2а-11904/11/1370 податкова інспекція звернулася до суду

з позовом до фізичної особи, третя особа - управління державної автомобільної інспекції, про стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів. Постановою Верховного Суду від 24 вересня 2019 року скасовано судові рішення справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що судами не досліджено питання щодо здійснення податковим органом першої реєстрації транспортного засобу на ім`я відповідача без належної сплати податку

з власників транспортних засобів, враховуючи, що така реєстрація

є порушенням вимог законодавства. Разом з цим слідчим вилучені документи, які подавались відповідачем для здійснення першої реєстрації автомобіля, серед яких, крім іншого, вказані реквізити квитанції із зазначенням частково сплачених сум. Цей доказ судами досліджений не був.

Предметом позовних вимог фізичної особи до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у справі № 464/3789/17 є визнання протиправними дій, скасування припису та постанови, відшкодування моральної шкоди. Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою, зокрема, стягнуто 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року вказував, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини

є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Під час проведення перевірок будівельних робіт відповідач отримав необхідну інформацію, але проігнорував всі аргументи позивача і притягнув її до відповідальності безпідставно. Позивач зазначала, що у зв`язку з протиправними діями відповідача, починаючи з серпня 2016 року, вона перебувала у стані нервового стресу, внаслідок чого значно погіршився стан її здоров`я. Протиправні дії посадових осіб змусили її постійно писати скарги та вести переписку з контролюючими органами, що завдає великої шкоди її зору. Касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У справі № 6-1435цс17 фізична особа звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди. Постановою Верховного Суду України

від 27 вересня 2017 року скасовано судові рішення в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатом перегляду зазначеної справи викладено висновок про те, що кожен має право на повагу

до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції

(стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов`язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями. Встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи

статті 276 ЦК України щодо обов`язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї

статті (частина перша статті 1167 ЦК України). Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України. Суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суд апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, фактам та обставинам справи, оскільки оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні

і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так

і у процесуальному сенсах.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, тому її необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк