Постанова

Іменем України

14 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 462/6567/18

провадження № 61-13764св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18 квітня 2019 року в складі судді Галайко Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року в складі колегії суддів Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він та відповідачі у справі зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 . Разом із тим, ОСОБА_2 у 1998 році виїхала на постійне місце проживання в Іспанію та в подальшому забрали туди своїх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у 2009 році у неї народився син ОСОБА_5 , який також проживає в Іспанії. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 5 липня 2013 року встановлено, що ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю знаходиться за кордоном. Зазначає, що відповідачі відсутні за місцем своєї реєстрації понад шість місяців, не сплачують витрати за комунальні послуги, не займаються поточними ремонтними роботами в квартирі, а тому втратили право користування вказаним жилим приміщенням. Реєстрація відповідачів у спірній квартирі перешкоджає йому в оформленні субсидії. При цьому зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла основний квартиронаймач - ОСОБА_6 , яка є його та ОСОБА_2 матір`ю.

Враховуючи наведене, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду жодного доказу того, що відповідачі не проживають за адресою місця реєстрації більше шести місяців без поважних на те причин.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що судом правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних рішеннях посилаються на факти, які не відповідають дійсним обставинам справи, зокрема факт проведення ОСОБА_2 реєстрації свого сина ОСОБА_5 у травні 2009 року в спірній квартирі не свідчить про фактичне проживання в Україні, оскільки дитина народжена за кордоном, і ОСОБА_2 не приїжджала в Україну із двомісячною дитиною щоб її зареєструвати, а для цього передала довіреність на ім`я ОСОБА_6 , який і зареєстрував дитину.

Крім того, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 18 червня 2018 року у справі за поданням державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції про проведення розшуку боржника ОСОБА_2 встановлено, що останній факт перетину нею державного кордону зафіксовано 09 березня 2010 року на відліт з України рейсом Львів-Мадрид.

Також згідно з довідкою з адресного бюро ОСОБА_4 зареєстрований за двома адресами, а відповідачка ОСОБА_2 знаходиться разом зі своєю сім`єю за кордоном. Зазначені обставини не потребують додаткового доведення, на це він звертав увагу під час розгляду справи, проте суди цього не врахували.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї і реєстрацію від 26 жовтня 2018 року № 3003 у квартирі АДРЕСА_1 , крім позивача, зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що відповідачі не проживають у спірній квартирі з 1998 року, посилаючись на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 5 липня 2013 року, у якому зазначено, що ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю знаходиться за кордоном.

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і відповідно до даних відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області 08 травня 2009 року зареєстрований у спірній квартирі - за місцем реєстрації його матері ОСОБА_2 , тобто судами встановлено, що остання у травні 2009 року була на території України та здійснювала реєстрацію місця проживання сина.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог, зокрема відсутності відповідачів понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Доводи касаційної скарги про те, що іншими судовими рішення встановлені обставини проживання ОСОБА_2 разом зі своєї сім`єю за кордоном не заслуговують на увагу, оскільки вказаними рішеннями не встановлювалися причини та період часу не проживання відповідачів за місцем їх реєстрації.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не приїжджала у травні 2009 року в Україну із двомісячною дитиною щоб її зареєструвати, а для цього передала довіреність на ім`я ОСОБА_6 , який і зареєстрував дитину не підтверджені належними та допустимими доказами, та не мають значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки на позивача покладений обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних на те причин.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська