Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 462/6663/16-ц

провадження № 61-20544св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватні нотаріуси Львівського міського нотаріального округу Красовська А. В., Цибко Т. Б. ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , треті особи: приватні нотаріуси Львівського міського нотаріального округу Красовська А. В., Цибко Т. Б. , про визнання договорів недійсними.

На обгрунтування позовних вимог зазначила, що вона разом з колишнім чоловіком ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_7 проживали у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . За їхньою спільною заявою про приватизацію квартири 18 березня 1996 року за № 2468 було видане розпорядження органу приватизації відомчого житла Львівської залізниці про передачу їм трьом у спільну сумісну власність цієї квартири, про що свідчить свідоцтво про право власності від 19 березня 1996 року № НОМЕР_1 .

Після приватизації квартири позивачка у зв`язку з тяжким матеріальним становищем у 1997 році поїхала на заробітки у Грецію, де їй і стало відомо про те, що за позовом ОСОБА_2 рішенням Залізничного районного суду м. Львова шлюб між ними було розірвано, а рішенням цього ж суду від 05 листопада 1998 року її визнано такою, що втратила право користування вказаним вище житлом, співвласником якого вона була.

Позивачка вказує, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2013 року за її позовом визнано неправомірним розпорядження від 23 квітня 2002 року органу приватизації відомчого житла ДТГО «Львівська залізниця» про анулювання свідоцтва про право власності від 19 березня 1996 року, видане на право спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 на спірну квартиру, та розпорядження від 18 березня 1996 року № 2468 про приватизацію спірної квартири. Також судом визнано недійсним розпорядження Львівського бюро приватизації відомчого житла ДТГО «Львівська залізниця» від 29 квітня 2002 року про передачу у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 та анульоване свідоцтво про право власності за ними від 10 травня 2002 року. Це рішення районного суду було залишено в силі ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2014 року.

Однак, після отримання свідоцтва про право власності на спірну квартиру від 10 травня 2002 року ОСОБА_2 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_7 уклали договір про визначення часток у спільній сумісній власності, посвідчений приватним нотаріусом Красовською А. В. 15 вересня 2004 року за реєстровим номером 3241. Крім того, між ними був укладений договір дарування, посвідчений в цей же день приватним нотаріусом Красовською А. В. за реєстровим номером 3252. Відповідно до цього договору ОСОБА_7 подарувала своєму сину ОСОБА_2 Ѕ частку спірної квартири.

09 грудня 2004 року ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Цибко Т. Б. за реєстровим номером 4615, згідно якого покупцем спірного житлового приміщення стала ОСОБА_3 .

З урахуванням викладених обставин позивачка просила суд визнати недійсним договір про визначення часток у спільній сумісній власності - квартирі АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А. В. 15 вересня 2004 року за реєстром № 3241; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А. В. за реєстром № 3252; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 09 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б. за реєстром № 4615; застосувати наслідки недійсності цього договору та визначити частку ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 1/3 частини квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватні нотаріуси Красовська А. В. та Цибко Т. Б. , про визнання недійсними договорів.

Визнано недійсним договір про визначення часток у спільній сумісній власності - квартирою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А. В. 15 вересня 2004 року за реєстром № 3241.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А. В. 15 вересня 2004 року за реєстром № 3252.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б. 09 грудня 2004 року за реєстром № 4615, та застосовано наслідки недійсності цього договору.

Визначено частку ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 1/3 частини квартири.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали апеляційні скарги на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року - скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватні нотаріуси Красовська А. В. та Цибко Т. Б. , про визнання недійсними договорів відмовлено.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що такий позов був поданий ОСОБА_1 з пропуском строку позовної давності.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2019 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить суд касаційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи. Заявник вважає, що початок перебігу позовної давності необхідно пов`язувати із ухваленням рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2013 року

Доводи інших учасників справи

23 січня 2020 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційної інстанції у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

29 січня 2020 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційної інстанції у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

20 січня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що у лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулася до Залізничного районного суду м.Львова з позовом до ДТГО «Львівська залізниця», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Красовська А. В., приватний нотаріус Цибко Т. Б., Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про: визнання незаконним розпорядження органу приватизації відомчого житла ДТГО «Львівська залізниця» про анулювання свідоцтва про право власності від 19 березня 1996 року; визнання незаконним розпорядження Львівського бюро приватизації відомчого житла ДТГО «Львівська залізниця» від 29 квітня 2002 року про передачу у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 ; про визнання недійсним договору про визначення часток в спільній сумісній власності, укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Красовською А. В. по реєстру № 3241, та анулювання його реєстрації; визнання недійсним договору дарування частини спірної квартири, укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Красовською А. В. по реєстру № 3252 та анулювання його реєстрації; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 09 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого по реєстру № 4615 та анулювання його реєстрації.

На підставі заяви позивачки ОСОБА_1 . Залізничний районний суд м.Львова ухвалою від 30 грудня 2013 року у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України (в редакції, чинній на час здійснення вказаної процесуальної дії) позов ОСОБА_1 до ДТГО «Львівська залізниця», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Красовська А. В., приватний нотаріус Цибко Т. Б., Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», в частині вимог про визнання недійсним договору про визначення часток в спільній сумісній власності, укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Красовською А. В. по реєстру № 3241, та анулювання його реєстрації; визнання недійсним договору дарування частини спірної квартири, укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Красовською А. В. по реєстру № 3252 та анулювання його реєстрації; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 09 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого по реєстру № 4615 та анулювання його реєстрації, залишив без розгляду.

Вказана ухвала суду набрала законної сили та є чинною.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , треті особи: приватні нотаріуси Львівського міського нотаріального округу Красовська А. В., Цибко Т. Б. , про визнання недійсним договору про визначення часток у спільній сумісній власності - квартирі АДРЕСА_1 , укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А. В. за реєстром № 3241; визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А. В. за реєстром № 3252; визнання недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 09 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б. за реєстром № 4615; застосування наслідків недійсності цього договору та визначення частки ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 1/3 частини квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що право позивачки, за захистом якого та звернулася до суду, дійсно порушене.

Вказані висновки судів не оскаржені в касаційному порядку, тому у відповідності до положень частини першої статті 400 ЦПК Українине є предметом касаційного перегляду.

Разом із тим, відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частини друга, третя статті 264 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Встановлено, що про порушення свого права позивачці було достеменно відомо у лютому 2006 року, коли вона звернулася до Залізничного районного суду м.Львова з позовом до ДТГО «Львівська залізниця», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Красовська А. В., приватний нотаріус Цибко Т. Б., Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про: визнання незаконним розпорядження органу приватизації відомчого житла ДТГО «Львівська залізниця» про анулювання свідоцтва про право власності від 19 березня 1996 року; визнання незаконним розпорядження Львівського бюро приватизації відомчого житла ДТГО «Львівська залізниця» від 29 квітня 2002 року про передачу у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 ; про визнання недійсним договору про визначення часток в спільній сумісній власності, укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Красовською А. В. по реєстру № 3241, та анулювання його реєстрації; визнання недійсним договору дарування частини спірної квартири, укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Красовською А. В. по реєстру № 3252 та анулювання його реєстрації; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 09 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого по реєстру № 4615 та анулювання його реєстрації.

При цьому, згідно положень статті 264, частини першої статті 265 ЦК України, залишення ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 30 грудня 2013 року без розгляду позову ОСОБА_1 до ДТГО «Львівська залізниця», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Красовська А. В., приватний нотаріус Цибко Т. Б., Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», в частині вимог про визнання недійсним договору про визначення часток в спільній сумісній власності, укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Красовською А. В. по реєстру № 3241, та анулювання його реєстрації; визнання недійсним договору дарування частини спірної квартири, укладеного 15 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Красовською А. В. по реєстру № 3252 та анулювання його реєстрації; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 09 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого по реєстру № 4615 та анулювання його реєстрації, перебіг позовної давності не зупинило та не перервало.

З позовом, який є предметом розгляду у даній справі, ОСОБА_1 звернулася до суду лише у грудні 2016 році, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій позивачка не заявляла про поважність причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом, що є предметом цього розгляду. Навпаки, вона висловлювала позицію про відсутність факту пропущення позовної давності.

Відповідачами у суді першої інстанції було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивачкою пропущено строк звернення до суду із даним позовом, про що було заявлено відповідачами, що у відповідності до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Доводи касаційної скарги про те, що початок перебігу позовної давності необхідно пов`язувати із ухваленням рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2013 року, є помилковим, оскільки суперечить обставинам справи та викладеним нормам матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, заснованої на власному тлумаченні позивачем наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун