Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 462/86/16-ц

провадження № 61-8220св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як правонаступники ОСОБА_4 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Айпіє-Л»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 грудня 2018 року у складі судді Палюх Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айпіє-Л» (далі - ТОВ «Айпіє-Л»), в якому, посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, просив стягнути з відповідача на його користь 12 400,00 грн основного боргу за купівлю приміщення АДРЕСА_2 23 862,90 грн інфляційних втрат, 4 030,00 грн - 3 % річних (з 21 вересня 2005 року);

126 760,00 грн основного боргу за купівлю приміщення АДРЕСА_3 за попереднім договором № 3/101 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку від 08 травня 2008 року; 126 760,00 грн завдатку згідно з пунктом 6 попереднього договору № 3/101 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку від 08 травня 2008 року, 284 076,80 грн інфляційних втрат, 37 450,40 грн - 3 % річних за користування коштами, 24 421,25 грн пені;

33 674,00 дол. США за договором довічного користування приміщенням.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що у 2005 році між ним та відповідачем укладена усна угода про купівлю нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною вартістю 47 722,50 грн, що в еквіваленті станом на 01 серпня 2005 року становить 9 450,00 дол. США, які він сплатив відповідачу.

Однак відповідач не передав йому вказане приміщення, а змусив останнього сплачувати орендну плату за нього, а 08 серпня 2011 року відповідач самовільно передав спірне приміщення у користування іншим особам.

Також 08 травня 2008 року між ним та відповідачем укладено письмовий попередній договір № 3/101 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку, відповідно до якого відповідач зобов`язувався у строк до 31 грудня 2017 року продати йому за договором купівлі-продажу нежитлове приміщення АДРЕСА_3

Станом на 09 жовтня 2008 року він сплатив відповідачу 126 760,00 грн, що в еквіваленті становить 25 100,00 дол. США, у рахунок майбутнього укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, однак відповідач у строк до 31 грудня 2017 року договір купівлі-продажу нежитлового приміщення не уклав та від виконання своїх зобов`язань за цим договором відмовився.

Крім того, у 2014 році між ним та відповідачем укладено безстроковий оплатний договір № 0927 на суму 33 674,00 дол. США про довічне безстрокове користування торговою площею ТОВ «Айпіє-Л» для здійснення підприємницької діяльності. На підтвердження укладення договору для гарантування йому вкладів в оренду відповідач підписав і видав іменний безстроковий гарантійний сертифікат на суму 33 674,00 дол. США. Однак станом на 20 листопада 2015 року зазначене приміщення вже продано іншій особі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_4 помер.

Протокольною ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20 червня 2018 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як правонаступників позивача (аудіозапис судового засідання від 20 червня 2018 року).

ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_4 , уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з відповідача кошти у сумі 12 400,00 грн за купівлю приміщення АДРЕСА_2 23 862,90 грн інфляційних втрат, 4 030,00 грн - 3 % річних за 12 років і 10 місяців (з 21 вересня 2005 року); 126 760,00 грн основного боргу за купівлю приміщення АДРЕСА_3 за попереднім договором № 3/101 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку від 08 травня 2008 року; 126 760,00 грн завдатку згідно з пунктом 6 попереднього договору № 3/101 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку від 08 травня 2008 року; 284 076,80 грн інфляційних втрат; 37 450,40 грн - 3 % річних за користування коштами; 24 421,25 грн пені; 33 674,00 дол. США за договором довічного користування приміщенням.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як правонаступників ОСОБА_4 , відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 12 400 грн за купівлю приміщення АДРЕСА_1 23 862,90 грн інфляційних втрат, 4 030,00 грн - 3 % річних за 12 років і 10 місяців (з 21 вересня 2005 року), суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачі не надали належних доказів укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 вказаного нежитлового приміщення, а посилання на те, що квитанція № 3624 від 21 вересня 2005 року на суму 12 400,00 грн підтверджує сплату ОСОБА_4 повної вартості спірного нежитлового приміщення, не можуть братися до уваги, так як спростовується матеріалами справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 126 760,00 грн основного боргу за купівлю приміщення АДРЕСА_3 за попереднім договором № 3/101 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку від 08 травня 2008 року, 126 760,00 грн завдатку згідно з пунктом 6 попереднього договору, інфляційних втрат, 3 % річних за користування коштами та пені, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у попередньому договорі сторони не дійшли згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, зокрема, щодо ціни договору та строків внесення покупцем коштів, вказаний договір не був нотаріально посвідчений, а тому не може вважатись укладеним, отже жодних зобов`язань для сторін він не породжує.

Також суд зазначив, що між ОСОБА_4 та відповідачем припинені будь-які договірні відносини, оскільки сторони у договорі оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2012 року та додатковій угоді до цього договору задекларували, що усі зобов`язання, незалежно від їх правової природи, що були у них до 01 листопада 2012 року, вважаються належно виконаними та/або припиненими, а тому будь-які зобов`язання між сторонами на момент укладення цього договору відсутні. Підписавши вищезазначені договори, сторони погодили повний взаєморозрахунок між собою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 33 674 дол. США на підставі гарантійного сертифіката № 0927, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що гарантійний сертифікат № 0927 є окремим одностороннім правочином у розумінні статті 202 ЦК України та він не має жодного юридичного зв`язку з укладенням між сторонами договорів оренди.

Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази внесення ОСОБА_4 коштів на повне чи/або часткове виконання такого правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просила частково скасувати вищевказані судові рішення, крім вирішення позовної вимоги 2.2 про стягнення 126 760,00 грн завдатку, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити решту позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у позові, не надали належної правової оцінки доказам, які надані на підтвердження позовних вимог.

Суди попередніх інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 12 400,00 грн, не врахували, що відповідач набув вказані грошові кошти без достатньої правової підстави, а тому помилково не застосували до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України.

Також суди не врахували, що ОСОБА_4 виконав умови попереднього договору від 08 травня 2008 року, що підтверджується квитанціями, оригінали яких надані суду. Вказані квитанції скріплені підписом відповідача, завірені штампами підприємства з банківськими реквізитами, суми коштів до оплати і дати внесення платежів у квитанціях відповідають встановленим у попередньому договорі.

Також суди не врахували, що договори оренди, які укладені між сторонами, не мають відношення до укладеного попереднього договору.

При цьому у положеннях договору оренди від 01 листопада 2012 року не вирішувалось питання щодо припинення чи скасування попереднього договору.

Крім того, суди не врахували, що відповідач не виконав угоди гарантійних зобов`язань, а саме про гарантійне довічне користування торговою площею відповідача для здійснення підприємницької діяльності, та 14 листопада 2015 року позбавив ОСОБА_4 права користування приміщенням.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норм права, а саме: статей 625 1212 1214 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 січня 2020 року у справі № 161/17945/18, від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; постановах Верховного Суду: від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 310/3542/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 203/1635/16-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 643/7219/16-ц, від 09 липня 2018 року у справі № 520/5338/14-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 10/40/17.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ТОВ «Айпіє-Л» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 грудня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку від 08 травня 2008 року № 3/101 ТОВ «Айпіє-Л» зобов`язалось продати, а позивач ОСОБА_4 купити у строк до 31 грудня 2017 року нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 16,25 кв. м.

Пунктом 4 попереднього договору передбачено, що сторони домовились, що попередня ціна за 1 кв. м відчужуваного об`єкта нерухомості за основним договором становить 7 650 грн, яку покупець зобов`язується оплатити продавцю готівкою в касу продавця, або в безготівковому порядку на його поточний рахунок, за виключенням сум авансових платежів, внесених на умовах завдатку згідно з пунктом 5 попереднього договору.

Згідно з пунктом 5 попереднього договору для гарантії укладення та виконання умов основного договору покупець під час укладення даного попереднього договору сплачує продавцеві кошти в такі строки: 08 травня 2008 року - 63 000,00 грн; 09 вересня 2008 року - 24 000,00 грн; 09 жовтня 2008 року - 39 760,00 грн, разом 126 760,00 грн - повна оплата.

Пунктом 6 попереднього договору передбачено, що у випадку невиконання продавцем без поважних причин зобов`язання, передбаченого у пункті 1 даного попереднього договору, продавець повертає покупцеві суму одержаного від нього завдатку та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ суми сплаченого за попереднім договором завдатку.

Згідно з договорами оренди нежитлового приміщення, які укладені між ОСОБА_4 та ТОВ «Айпіє-Л» 01 жовтня 2005 року, 01 вересня 2006 року, 01 серпня 2007 року, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне володіння та користування приміщеннязагальною площею 18,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (ТЦ «Новинка»).

Також між ОСОБА_4 та ТОВ «Айпіє-Л» укладені договори оренди нежитлового приміщення від 01 вересня 2008 року (ТЦ «Калина»), від 01 листопада 2008 року (ТЦ «Новинка»), від 01 листопада 2009 року (ТЦ «Новинка»), від 01 листопада 2009 року (ТЦ «Калина»),від 01 листопада 2010 року (ТЦ «Новинка»), від 20 липня 2010 року (ТЦ «Калина»), від 01 листопада 2010 року (ТЦ «Калина»), від 01 листопада 2011 року (ТЦ «Калина»).

Згідно з договором оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2012 року (ТЦ «Калина»), який укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Айпіє-Л», орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне володіння та користування на території ТВК «Південний» приміщення № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , загальною площею 32,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 12.2 договору оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2012 року, сторони визнали, що кошти, які вносились орендарем протягом попередньої співпраці, мали лише три цільових призначення: щомісячна орендна плата; компенсація за спожиті комунальні послуги; компенсація витрат орендодавця на облаштування об`єкта оренди. Сторони визнали та погодили, що кошти, сплачені орендарем як компенсація витрат орендодавця на облаштування об`єкта оренди, поверненню не підлягають. Залишок зазначених коштів, за письмовим погодженням орендодавця, може бути зараховано в рахунок часткового погашення орендної плати. Графік такого погашення визначає орендодавець.

Згідно з пунктом 12.4 договору оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2012 року сторони задекларували, що на момент укладення даного договору жодних інших договірних відносин між ними немає. Усі зобов`язання незалежно від їх правової природи, що були у них до 01 листопада 2012 року, вважаються належно виконаними та/або припиненими, а отже, будь-які зобов`язання між сторонами на момент укладення цього договору відсутні.

Відповідно до пункту 12.2 додаткової угоди до договору оренди нежитлового приміщення АДРЕСА_3 від 01 листопада 2012 року сторони за взаємною згодою домовились зменшити суму щомісячної орендної плати за період з 01 листопада 2012 року до 31 жовтня 2013 року у рахунок відшкодування орендодавцем коштів орендарю, сплачених ним як компенсацію витрат орендодавця на облаштування об`єкта оренди.

Також між ОСОБА_4 та ТОВ «Айпіє-Л» укладені договори оренди від 01 листопада 2013 року (ТЦ «Калина»), від 01 листопада 2014 року (ТЦ «Калина») та від 01 листопада 2015 року (ТЦ «Калина»).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів за купівлю приміщення АДРЕСА_1

Відповідно до пункту другого частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно зі статтею 657 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У справі, яка переглядається, установлено, що між ОСОБА_5 та ТОВ «Айпіє-Л» не був укладений письмовий договір купівлі-продажу приміщення АДРЕСА_1 .

Отже, між ОСОБА_5 та ТОВ «Айпіє-Л» відсутні належним чином оформлені договірні відносини щодо купівлі-продажу приміщення АДРЕСА_1

Разом із тим, у матеріалах справи міститься квитанція до прибуткового касового ордера від 21 вересня 2005 року № 3624, згідно з якою ОСОБА_5 сплатив ТОВ «Айпіє-Л» грошові кошти у сумі 12 400,00 грн, підстава - кінцева оплата за магазин НОМЕР_3 перший поверх, ТЦ «Новинка», площа 18,6 кв. м.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки вказаній квитанції та не мотивували відхилення цього доказу.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на вказані положення уваги не звернули, належним чином не встановили обставин справи та не перевірили, чи отримував відповідач від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 12 400,00 грн та на якій правовій підставі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 126 760,00 грн завдатку згідно з пунктом 6 попереднього договору № 3/101 про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку від 08 травня 2008 року, інфляційних втрат, 3 % річних та пені

У справі, яка переглядається, установлено, що згідно з попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку від 08 травня 2008 року № 3/101 ТОВ «Айпіє-Л» зобов`язалось продати, а позивач ОСОБА_4 купити у строк до 31 грудня 2017 року нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 16,25 кв. м.

Відповідно до статті 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно із статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до частин першої, другої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного-законодавства.

Частиною четвертою статті 635 ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

У справі, яка переглядається, установлено, що укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Айпіє-Л» попередній договір нотаріально посвідчений не був, фактично укладений у простій письмовій формі.

Установивши, що укладений 08 травня 2008 року між сторонами договір не є попереднім, суди дійшли помилкового висновку про те, що цей договір не може вважатись укладеним та не породжує жодних зобов`язань.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, сплачених за умовами договору від 08 травня 2008 року, суди не звернули уваги на те, що повернення відповідних коштів пов`язується позивачами саме у зв`язку з істотним порушенням відповідачем договірних умов (ухилення від продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 16,25 кв. м) та його недобросовісною поведінкою.

Досліджуючи та надаючи оцінку доказам, поданим позивачами на підтвердження обставин, указаних у позовній заяві, зокрема квитанціям до прибуткового касового ордера від 08 травня 2008 року № 000092, від 09 вересня 2008 року № 000697 та від 09 жовтня 2008 року № 000895, згідно з якими ОСОБА_4 сплатив відповідачу за магазин у ТЦ «Калина», площею 16,25 кв. м, загалом 126 760,00 грн, суди не з`ясували, чи виконувалися сторонами положення договору від 08 травня 2008 року в частині обов`язку відповідача продати ОСОБА_4 нерухоме майно, що є необхідною умовою для визначення правової природи розрахунків між сторонами за відповідними квитанціями.

Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, (провадження № 14-446цс18)).

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Суди не дослідили зібрані в справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на що дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для стягнення грошових коштів з відповідача.

Крім того, посилаючись на те, що між ОСОБА_4 та відповідачем припинені будь-які договірні відносини, оскільки сторони у договорі оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2012 року та додатковій угоді до цього договору задекларували, що усі зобов`язання, незалежно від їх правової природи, що були у них до 01 листопада 2012 року, вважаються належно виконаними та/або припиненими, а тому будь-які зобов`язання між сторонами на момент укладення цього договору відсутні (пункт 12.4 договору оренди), суди попередніх інстанцій не врахували, що положеннями вказаного договору оренди не передбачено, що припиненими є зобов`язання саме за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та отримання завдатку від 08 травня 2008 року № 3/101.

Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів на підставі гарантійного сертифіката № 0927

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 33 674 дол. США на підставі гарантійного сертифіката № 0927, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що гарантійний сертифікат № 0927 є окремим одностороннім правочином у розумінні статті 202 ЦК України та не має жодного юридичного зв`язку з укладенням між сторонами договорів оренди.

У пунктах 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України зазначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно з пунктаими 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не містять фактичних обставин, які встановлені судами щодо вказаного гарантійного сертифіката.

Отже, за відсутності встановлення зазначених обставин, висновки суду про відмову в позові є передчасними.

Враховуючи наведене, висновки судів не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець