Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 463/1031/19

провадження № 61-11428 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Четверта Львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що на праві приватної спільної сумісної власності її батькам: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належав будинок АДРЕСА_1 . Батьки перебували в шлюбі, зареєстрованому 16 серпня 1954 року, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 16 серпня 1954 року. Будинок АДРЕСА_1 збудований батьками за час шлюбу за спільні кошти подружжя та був введений до експлуатації на підставі розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 17 червня 1998 року № 545 «Про експлуатацію самовільно здійсненої прибудови до будинку АДРЕСА_1 та збудованого окремо стоячого житлового будинку». Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16 вересня 1998 року № 889 збудованому окремо стоячому будинку присвоєно номер 10а.

Згідно з технічним паспортом від 28 вересня 1998 року на житловий будинок АДРЕСА_1 такий складається з двох кімнат, загальною площею 55,1 кв. м, житловою - 38,1 кв. м, допоміжною (підсобною) - 17 кв. м.

На підставі розпорядження Личаківської районної адміністрацій Львівської міської ради від 16 вересня 1998 року № 889 видане свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_5 .

Проте, незважаючи на оформлення права власності на житловий будинок на ОСОБА_5 , він за правилами статті 22 КпШС України (у редакції від 01 квітня 1996 року) належав на праві спільної сумісної власності подружжю: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки був збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя.

Її батько - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіту не залишив. Спадкоємцями першої черги після його були: вона та її мати - ОСОБА_5 у рівних частках. Всі спадкоємці першої черги на час смерті батька проживали у будинку разом з спадкодавцем, заяву про відмову від спадщини не подавали, а тому спадщину прийняли.

Отже, після смерті батька позивачка успадкувала належну їй частку майна і стала власницею 1/4 частки будинку АДРЕСА_1 , також власником 1/4 частки стала мати і їй стало належати 3/4 частини будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_5 . За заповітом, посвідченим Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою 12 лютого 2015 року за реєстровим № 3-339, ОСОБА_5 заповіла належне їй майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 14 листопада 2017 року державним нотаріусом Четвертої Львівської нотаріальної контори відповідачам видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом за кожним на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 .

Проте, згідно з частиною статті 1241 ЦК України в редакції від 02 листопада 2016 року незалежно від змісту заповіту вона, як непрацездатна особа, яка набула право на пенсію за віком, має право на обов`язкову частку у спадщині матері.

Це випливає із положень частини першої статті 26 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції від 06 лютого 2017 року, якою встановлено, що право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними 57 років 6 місяців, якщо вони народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року. На час смерті матері їй виповнилося 58 років 4 місяці.

Дані свідоцтва про право на спадщину суперечать законодавству та порушують її право на частку у спадщині батька, а також на обов`язкову частку у спадщині матері.

За викладених вище обставин після смерті батька вона успадкувала частину належного їй майна і стала власницею 1/4 частки будинку АДРЕСА_1 . Також її матір набула у власність 3/4 частки цього будинку.

Після смерті матері її спадщина складалася з 3/4 часток будинку АДРЕСА_1 , з яких незважаючи на зміст заповіту, її обов`язкова частка складає 3/16.

Отже, вважала, що її частка в спадщині батьків - будинку АДРЕСА_1 складає 7/16 (1/4 + 3/16), з яких 1/4 - спадщина батька та 3/16 - спадщина матері.

Спадщину матері вона прийняла, оскільки проживала з нею станом на час відкриття спадщини, крім того подала нотаріусу заяву прийняття спадщини.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_5 серії НОМЕР_3 , видане 14 листопада 2017 року ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г. Я., зареєстроване в реєстрі за № 3-3905; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 , видане 14 листопада 2017 року ОСОБА_3 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г. Я., зареєстроване в реєстрі за № 3-3906.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2021 року у складі судді Гирич С. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_5 серії НОМЕР_3 , видане 14 листопада 2017 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г. Я., зареєстровано в реєстрі за № 3-3905 на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_5 серії НОМЕР_3 , видане 14 листопада 2017 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г. Я., зареєстроване у реєстрі за № 3-3906 на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , порушено право позивачки на спадщину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційні скарги Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки відсутня згода другого з подружжя, а саме, ОСОБА_5 на виділ на ім`я померлого ОСОБА_4 частки в спільному майні подружжя, державний нотаріус правомірно вважала, що будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 одноособово та входить до складу спадщини після її смерті в цілому.

Оскільки частка спірного будинку не виділена після смерті ОСОБА_4 , відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 після смерті останнього успадкувала 1/4 частку спірного будинку. Крім того, позивачка не вжила передбачених нормами чинного законодавства дій для прийняття спадщини як після смерті матері - ОСОБА_5 , так і після смерті батька - ОСОБА_4 , у зв`язку з чим у нотаріуса не було законних підстав, щоб не видавати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржуваних свідоцтв про прийняття спадщини за заповітом на спірний будинок після смерті ОСОБА_5 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 355/340/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 463/1031/19 із Личаківського районного суду м. Львова.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позиція відповідачів, в тому числі нотаріальної контори, стосується порядку оформлення свідоцтва про право на спадщину, а не наявності права на спадщину, яке виникло у неї з часу відкриття спадщини. Тому, незважаючи на те, що після смерті батька вона не зверталася у нотаріальну контору про оформлення свідоцтва про право на спадщину, вона своє право на частку спадкового майна не втратила і це право не перейшло до ОСОБА_5 , оскільки проживала разом із спадкодавцем на час його смерті.

Вважала рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в яких зазначили, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає..

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як вбачається із копії свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (а.с.15, т. 1).

З копії свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 14 листопада 2017 року убачається, що державний нотаріус Четвертої Львівської нотаріальної контори видав Городецькій Н. В. та ОСОБА_3 кожному свідоцтво на 1/2 частку спадщини після смерті ОСОБА_5 , тобто кожному на 1/2 житлового будинку зі всіма господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 116-117, т. 1).

Подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 збудували новий будинок, який узаконено і розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16 вересня 1998 року № 889 новозбудованому житловому будинку, який знаходиться на території будинковолодіння по АДРЕСА_1 присвоєно окремий будинковий номер « АДРЕСА_1 », а право власності на нього було зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с. 9-10, 13, т. 1).

З копії свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14, т. 1).

Після його смерті спадкоємцями першої черги були: ОСОБА_1 , як його дочка, та його дружина - ОСОБА_5 .

З відповіді Четвертої Львівської державної нотаріальної контори вбачається, що після його смерті спадкова справа не заводилася (а.с. 129, т. 1).

Згідно з довідками від 11 лютого 2019 року № 1160 та № 1161 на час смерті ОСОБА_4 позивачка та інший спадкоємець - ОСОБА_5 були зареєстровані та проживали із спадкодавцем по АДРЕСА_1 (а.с. 16-17, т. 1).

ОСОБА_1 24 травня 2017 року звернулася в Четверту Львівську Державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , в частині спадкового майна - лише грошових вкладів.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 24 травня 2017 року звернулися в Четверту Львівську Державну нотаріальну контору із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 за заповітом, в частині спадкового майна - житлового будинку АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 22 КпШС України, що діяв на час будівництва та введення до експлуатації спірного житлового будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки спірний житловий будинок було побудовано за час шлюбу, то він був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виходячи з презумпції спільності права власності на майно подружжя незалежно від того, на ім`я кого з подружжя воно було зареєстровано.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 1231 ЦК України ).

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкривається її спадщина. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно із частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як передбачено частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

До предмета доказування у цьому спорі належить, зокрема, встановлення обставин щодо того, чи прийняла позивач спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Судами встановлено, що згідно з довідками від 11 лютого 2019 року № 1160 та № 1161 на час смерті ОСОБА_4 позивачка та інший спадкоємець - ОСОБА_5 були зареєстровані та проживали із спадкодавцем по АДРЕСА_1 . Також на час смерті матері - ОСОБА_5 , позивачка була зареєстрована та проживала разом з нею по АДРЕСА_1 (а.с. 16-17, т. 1).

ОСОБА_5 фактично прийняла у спадщину 1/4 частину спірного житлового будинку після смерті чоловіка, проте не оформила її, її частка у праві власності після смерті чоловіка становила 3/4 частки житлового будинку.

Крім того, 24 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася в Четверту Львівську Державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (а.с. 89, т.1).

За таких обставин посилання суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не вжила передбачених нормами чинного законодавства дій для прийняття спадщини як після смерті матері - ОСОБА_5 , так і після смерті батька - ОСОБА_4 , є помилковими.

Судом встановлено, що на випадок своєї смерті ОСОБА_5 заповіла належний їй житловий будинок по АДРЕСА_1 її онукам: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , згідно з нотаріально посвідченим заповітом від 12 лютого 2015 року (а.с. 96 зворот, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, що складається з 3/4 частин спірного житлового будинку, оскільки 1/4 частину спірного будинку успадкувала ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги, що постійно проживала із спадкодавцем ( ОСОБА_4 ) на час його смерті.

На час смерті ОСОБА_5 її дочці - ОСОБА_1 виповнилося 58 років. Тобто вона були непрацездатною та мала право на обов`язкову частку у спадщині.

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про смерть ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 100, 103, 104, т. 1).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є: ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

При цьому при визначенні розміру обов`язкової частки у спадковому майні після смерті ОСОБА_5 має враховуватися й частка ОСОБА_6 , який на той момент вже помер, але мав двох дітей.

Обов`язкова частка ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 склала 1/8 частина житлового будинку (3/4 частини будинку для трьох спадкоємців - по 1/4 частині кожному, половина від 1/4 частини - 1/8 частина).

Отже, після смерті ОСОБА_5 частка ОСОБА_1 у праві власності на житловий будинок склала 3/8 частин (1/4 частина житлового будинку, успадкована після смерті батька, + 1/8 обов`язкова частка у спадщині після смерті матері). Частка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за заповітом після смерті ОСОБА_5 склала по 5/16 часток.

Ураховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваних позивачем свідоцтв про право на спадщину недійсними, оскільки унаслідок видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , порушено право позивачки на спадщину.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2021 року скасувати, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 січня 2021 рокузалишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович