№ 463/1728/13-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 березня 2021 року

м. Київ

справа № 463/1728/13-ц

провадження № 61-23275св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Управління державної реєстрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року прокурор Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював у процесі розгляду справи, та остаточно просив: визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на гараж літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 , здійснену Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») 21 листопада 2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу гаража літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 від 11 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на гараж літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 , проведену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12 грудня 2008 року; зобов`язати ОСОБА_1 здійснити демонтаж гаража літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що 21 листопада 2008 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2008 року зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на вказаний вище гараж.

11 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу цього гаража, та здійснена державна реєстрація права власності на гараж за новим власником - ОСОБА_2 .

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2012 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2008 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено.

Посилаючись на незаконність набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на зазначене нерухоме майно та, відповідно, відсутність правових підстав для його відчуження ОСОБА_2 , прокурор просив позов задовольнити.

Справа розглядалась судами неодноразово

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області 03 грудня 2014 року, в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гараж відмовлено у зв`язку із спливом позовної давності. В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу гаража від 11 грудня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на гараж за ОСОБА_2 ; зобов`язання ОСОБА_1 здійснити демонтаж гаража - відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою Вищого спеціалізового суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 травня 2015 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 грудня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду прокурором не пропущено. Спірний гараж розміщений на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 , яка необхідна для обслуговування даного багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) квартир, і саме власники (співвласники) квартир погоджують між собою порядок користування такою територією. Такий порядок на сьогоднішній день визначено та погоджено між співвласниками, оскільки жоден із них із вимогою про усунення перешкод до суду не звертався.

При цьому, суд взяв до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи від 30 січня 2018 року № 5523, згідно якого на представленій для дослідження земельній ділянці, окрім багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , розташовані одноповерхові нежитлові будівлі гаражів, належні співвласникам багатоквартирного будинку, в тому числі і відповідачу ОСОБА_2 , що свідчить про розміщення спірного гаражу на прибудинковій території.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на гараж під літ. «Б-1» площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 , яка здійснена ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 21 листопада 2008 року. Визнано недійсним договір купівлі-продажу гаражу під літ. «Б-1» площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 від 11 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на гараж під літ. «Б-1» площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 , яка здійснена ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12 грудня 2008 року. Зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати гараж під літ. «Б-1» площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 .

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази про внесення відомостей про прибудинкову земельну ділянку, на якій розташований будинок, до Державного реєстру прав на нерухоме майно, відсутня відповідна містобудівна та землевпорядна документація щодо визначення площі та конфігурації такої земельної ділянки. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2012 року встановлено, що спірний гараж збудований самочинно, отже він не входив до складу допоміжних споруд будинку АДРЕСА_1 , а земельна ділянка, на якій він розташований, є комунальною власністю і відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України перебуває у віданні Львівської міської ради. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що реєстрація права власності на спірний гараж за ОСОБА_1 є незаконною та підлягає скасуванню, як і договір купівлі-продажу зазначеного гаража від 11 грудня 2008 року і подальша реєстрація права власності на гараж за ОСОБА_2 Львівська міська рада як власник земельної ділянки, на якій розміщений спірний гараж, і яка не була відведена для цієї мети, має право вимагати його демонтажу особою, яка його збудувала, а саме ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що приймаючи до розгляду апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області та переглядаючи рішення суду першої інстанції за вказаною апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції не перевірив та не встановив наявність виключного випадку для подання апеляційної скарги заступником прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради, зокрема, не з`ясував, в чому саме полягає неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень - Львівською міською радою, відповідних повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади м. Львова. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статті 376 ЦК України, оскільки знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості. Суд не врахував, що спірний гараж розміщений на прибудинковій земельній ділянці, на якій розташовано трьохквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 . Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що прокурором не пропущено строк позовної давності, оскільки про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на гараж та про укладення оспорюваного договору купівлі-продажу прокурору Львівської місцевої прокуратури №1 та Львівській міській раді стало відомо ще в травні 2009 року, проте з цим позовом прокурор звернувся лише 04 квітня 2013 року, тобто з порушенням строку позовної давності. При цьому, судом не враховано, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в її інтересах іншою особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її прав або про особу, яка його порушила.

Відзив на касаційну скаргу до суду не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 463/1728/13-ц з Личаківського районного суду м. Львова. Зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2008 року задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на гараж загальною площею 34,9 кв. м, позначений в технічному паспорті під літ. Б-1, розташований по АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 листопада 2008 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на підставі вказаного вище рішення суду здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на гараж літ. «Б-1», загальною площею 34,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 грудня 2008 року ОСОБА_1 відчужив спірний гараж на користь ОСОБА_2 ; на підставі укладеного договору ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12 грудня 2008 року проведено державну реєстрацію права власності на вказаний гараж за відповідачем ОСОБА_2 .

Однак, рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2012 року скасовано рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2008 року в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на спірний гараж і в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цієї вимоги.

Судом також установлено, що 06 травня 2016 року Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради прийнято наказ № 273 «Про зняття з балансу міської ради житлових будинків, в яких приватизоване житло», згідно пункту 1 якого знято з балансу міської ради житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 424,3 кв. м.

11 травня 2016 року комісія у складі головного інженера «ЛКП-500» ОСОБА_3 , майстрів по експлуатації житлового фонду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 провела обстеження активів житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , що передається з балансу ЛКП «№ 500» у приватну власність власникам приватизованих квартир у житловому будинку АДРЕСА_1 , за результатами обстеження якої складено акт приймання-передачі житлового комплексу, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 424,3 кв. м. та прибудинкової території площею 404,9 кв. м.

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 30 січня 2018 року № 5523, на представленій для дослідження земельній ділянці, окрім багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , розташовані одноповерхові нежитлові будівлі гаражів, належні співвласникам багатоквартирного будинку, в тому числі і відповідачу ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Згідно з частинами другою, третьою статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Відповідно до частини четвертої статті 42 ЗК України розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Порядок реєстрації права власності на земельні ділянки визначений Земельним кодексом України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частини перша, третя - п`ята статті 79-1 ЗК України).

Судом апеляційної інстанції враховано, що в матеріалах справи відсутні докази про внесення відомостей про прибудинкову земельну ділянку будинку АДРЕСА_1 до Державного реєстру прав на нерухоме майно, відсутня відповідна містобудівна та землевпорядна документація щодо визначення площі та конфігурації такої земельної ділянки, а Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, який прийняв наказ № 273 від 06 травня 2016 року про зняття з балансу міської ради житлового будинку АДРЕСА_1 , не є органом, який вправі розпоряджатися земельними ділянкам, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Львова і вищезазначеним наказом це питання не вирішено.

Також судом враховано, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2012 року встановлено, що спірний гараж збудований самочинно, отже він не входив до складу допоміжних споруд будинку АДРЕСА_1 .

Таким чином, земельна ділянка, на якій розташовано спірний гараж, є комунальною власністю і відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України перебуває у віданні Львівської міської ради.

Враховуючи, що розпорядження щодо надання ОСОБА_1 згоди на розміщення спірного гаража на земельній ділянці органом місцевого самоврядування не приймалось, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що реєстрація права власності на спірний гараж за ОСОБА_1 є незаконною та підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано, відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди.

Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що право власності ОСОБА_1 на гараж літ. «Б-1» по АДРЕСА_1 набуте та зареєстроване незаконно, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що останній не мав правових підстав для його відчуження, тому договір купівлі-продажу зазначеного гаража від 11 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підлягає визнанню недійсним, як і подальша реєстрація права власності на гараж за ОСОБА_2 .

Також, враховуючи вимоги частини четвертої статті 376 ЦК України, відповідно до якої якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати цей гараж.

Доводи касаційної скарги щодо повноважень заступника прокурора Львівської області подавати апеляційну скаргу, а також щодо дотримання ним строків позовної давності, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, та їм надана відповідна правова оцінка.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 376 ЦК України щодо знесення самочинного будівництва за умови неможливості його перебудови є помилковими, оскільки суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача знести самочинне будівництво з підстав його побудови на земельній ділянці, яка не надавалась останньому у власність чи користування і не була відведена для цієї мети. У свою чергу, положення частини сьомої статті 376 ЦК України щодо зобов`язання особи, яка здійснила самочинне будівництво, зробити його перебудову, застосовуються виключно у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року у справі №495/7598/13-ц (провадження № 61-13720св18).

Посилання заявника про те, що спірний гараж розміщений на прибудинковій земельній ділянці, на якій розташовано трьохквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 , відхиляються касаційний судом, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини матеріали справи не містять.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому дія вказаного рішення суду підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко