№ 463/1832/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 463/1832/18

провадження № 61-12431св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач: Львівський національний університет імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України,

третя особа - Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2018 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2019 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерства освіти і науки України, третя особа - Львівська міська рада, про зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, в якому просили зобов`язати Львівський національний університет імені Івана Франка (далі - ЛНУ ім. І. Франка, університет) та Міністерство освіти і науки України вчинити дії, передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», щодо передачі їм (позивачам) у приватну власність в порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що будинок АДРЕСА_1 має статус житлового, належить до державної власності і перебуває на балансі ЛНУ ім. І. Франка та в його оперативному управлінні.

За спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету ЛНУ ім. І. Франка від 11 жовтня 2002 року ОСОБА_1 , як працівнику університету, надано квартиру № 5 загальною площею 40,1 кв. м на сім`ю в складі двох осіб - він та його дочка ОСОБА_2 . На підставі вказаного рішення 28 жовтня 2002 року видано ордер № 2 на вселення в квартиру.

У 2009 році позивачі звертались до ЛНУ ім. І. Франка з заявами про передачу їм у власність цієї квартири в порядку приватизації, однак, рішенням від 18 січня 2010 року № 21 їм відмовлено на тій підставі, що приміщення належить до державного майна ЛНУ ім. І. Франка і надається працівникам в порядку черговості як службове. Таку відмову позивачі вважають безпідставною, оскільки відсутні докази про належність вказаної квартири до числа службових.

Позивачі вважають дії відповідачів щодо невирішення питання про передачу їм квартири у власність в порядку приватизації незаконними, оскільки жодних обставин, які б згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та положень житлового законодавства позбавляли їх права на приватизацію займаної квартири немає.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2018 року без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутністі правових підстав для задоволення позовних вимог позивачів, оскільки відносно майна ЛНУ ім. І. Франка, управління яким здійснюється Міністерством освіти і науки України, законом встановлена заборона на його відчуження, в тому числі в порядку приватизації, відтак, відсутні правові підстави для зобов`язання відповідачів до вчинення дій, пов`язаних з приватизацією позивачами спірної квартири, а рішення про передачу відомчого будинку на АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яке необхідне для подальшого вирішення питання приватизації квартир у цьому будинку, Міністерство освіти і науки України не приймало.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі заявники вказують, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про віднесення спірної квартири до числа службових та ним неправильно застосовано норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вважають, що спірній квартирі статус службового житла не надано, а тому є всі підстави вважати її житлом для постійного проживання, внаслідок чого вона може бути приватизована.

Заявники посилаються також на те, що правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані ЖК УРСР, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а Закон України «Про освіту» та Закон України «Про вищу освіту» є загальними законами, які регулюють діяльність вищого навчального закладу та не повинні застосовуватись у спорі про забезпечення права працівників університету на житло та подальшу його приватизацію.

Доводом касаційної скарги є також те, що думка судів про можливість приватизації житла лише після передачі його у комунальну власність є хибною, адже Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено можливість приватизації житла як органами приватизації створеними органами місцевого самоврядування так і органами приватизації підприємств, установ в управлінні чи господарському віданні яких перебуває житловий фонд.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В серпні 2019 року від представника ЛНУ ім. І. Франка - ректора Мельника В. П. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якому представник відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на її необґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Личаківського районного суду м. Львова.

04 серпня 2019 року справа № 463/1832/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до протоколу засідання ректорату ЛНУ ім. І. Франка від 11 жовтня 2002 року № 6 за результатами розгляду заяви начальника господарського відділу ОСОБА_1, останньому надано звільнене житло у відомчому будинку університету на АДРЕСА_1 .

На підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ЛНУ ім. І. Франка від 11 жовтня 2002 року позивачу ОСОБА_1 видано ордер від 28 жовтня 2002 року № 2 на квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю в складі двох осіб - він та його дочка ОСОБА_2 .

Згідно з рішенням засідання ректорату ЛНУ ім. І. Франка, оформленого протоколом від 18 січня 2010 року № 21, позивачу відмовлено у приватизації жилого приміщення квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що це приміщення належить, як державне майно, університету.

Належність вказаного будинку до державного майна, яке закріплене за ЛНУ ім. І. Франка на праві оперативного управління, підтверджується наказом Міністерства освіти і науки України від 29 січня 2014 року № 85.

Відповідно до архівної довідки від 08 травня 2018 року № 316-А, виданої архівом ЛНУ ім. І. Франка, питання щодо приватизації квартир у будинку на АДРЕСА_1 протягом вересня 1996 року - грудня 2006 року на засіданнях ректорату (книги протоколів засідань ректорату за 09 вересня 1996 - 05 березня 2007 років) за зверненнями громадян не розглядалось.

Судами встановлено, що ЛНУ ім. І. Франка є державним освітнім закладом, що підпорядкований Міністерству освіти і науки України.

Фінансування цього вищого навчального закладу здійснюється за рахунок державного бюджету.

Основні засоби і майно, що рахується на балансі ЛНУ ім. І. Франка, є державною власністю та перебуває в господарському віданні університету.

Львівський національний університет імені Івана Франка є Національним закладом України.

Пунктом 12.1 Статуту ЛНУ ім. І. Франка передбачено, що майно, яке закріплене за Університетом Засновником (Міністерством освіти і науки України), належить Університету на праві господарського відання. Майно, передане в господарське відання Університету, не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди Засновника та Конференції, крім випадків, передбачених законодавством.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Питання щодо приватизації регулюється Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Львівський національний університет імені Івана Франка є державним освітнім закладом, що підпорядкований Міністерству освіти і науки України.

Фінансування цього вищого навчального закладу здійснюється за рахунок державного бюджету.

Львівський національний університет імені Івана Франка є Національним закладом України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 70 Закону України «Про вищу освіту» матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно. Повноваження засновника (засновників) закладу вищої освіти щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти здійснюються відповідно до законодавства. Майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

За приписами частини першої статті 80 Закону України «Про освіту», в редакції чинній на час звернення до суду із позовом, до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Відповідно до частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту», в редакції, яка діяла на час звернення до суду із цим позовом, об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

За приписами пункту 2 Указу Президента України «Про Положення про національний заклад (установу) України» від 16 червня 1995 року № 451 заборонено органам виконавчої влади передавати закріплене за національними закладами (установами) України майно, що перебуває у державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям.

Таким чином з огляду на вищенаведені норми матеріального права та встановлені обставини у справі колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, адже відносно майна ЛНУ ім. І. Франка, управління яким здійснюється Міністерством освіти і науки України, законом встановлена заборона на його відчуження, в тому числі в порядку приватизації, відтак, відсутні правові підстави для зобов`язання відповідачів до вчинення дій, пов`язаних з приватизацією позивачами спірної квартири.

Щодо доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані ЖК УРСР, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а Закон України «Про освіту» та Закон України «Про вищу освіту» є загальними законами, які регулюють діяльність вищого навчального закладу та не повинні застосовуватись у спорі про забезпечення права працівників університету на житло та подальшу його приватизацію з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище судами було встановлено, що будинок, в якому знаходиться спірне житлове приміщення належить Міністерству освіти і науки України та перебуває у оперативному управлінні ЛНУ ім. І. Франка.

Статтею 70 Закону України «Про вищу освіту» врегульовано статус матеріально-технічної бази і правовий режим майна закладів вищої освіти, а статтею 80 Закону України «Про освіту» визначено, що входить до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти та обмеження з приводу його використання (розпорядження).

Отже згаданими нормативними актами встановлено заборону на приватизацію об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти та використання їх не за освітнім призначенням та передбачено, що майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством.

Таким чином, з урахуванням особливого складу сторін цього спору, колегія суддів доходить висновку, що законодавчо встановлено обмеження з приводу передачі майна закладів вищої освіти іншим особам в тому числі шляхом приватизації, отже вказаний довід касаційної скарги не заслуговує на увагу.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером правовідносин та застосували закон, що їх регулює, надали правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко І. М. Фаловська