№ 463/1873/16 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 463/1873/16-ц

провадження № 61-42362св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Ігнатенка В. М., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівська міська рада, відділ Держгеокадастру у м. Львові, ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Львівської міської ради, відділу Держгеокадастру у м. Львові, ОСОБА_2 , який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила визнати незаконною і скасувати ухвалу Львівської міської ради від 15 травня 2008 року № 1815 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 та визнати недійсним державний акт від 05 травня 2009 року серії ЯЖ № 911436 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1000 га, для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що вона, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Львівської міської ради від 15 травня 2008 року № 1815 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 1000 кв. м, та в оренду терміном на 5 років земельну ділянку, площею 550 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаної ухвали 05 травня 2009 року відповідач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 911436.

Посилаючись на те, що межі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_2 вона не погоджувала, що порушує її права як суміжного землекористувача, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач є власником 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яку розбудувала самочинно, а тому відсутні підстави вважати, що встановлення відповідачем меж по стіні самочинної будівлі порушує її права.

При цьому судом зазначено про відсутність необхідності погоджувати межу земельної ділянки саме з позивачем, яка не надала будь-яких доказів щодо належності їй права на земельну ділянку. Крім того, такий акт підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є іншими співвласниками будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 15 травня 2008 року № 1815 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт від 05 травня 2009 року серії ЯЖ № 911436 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1000 га, для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , виданий на підставі ухвали Львівської міської ради від 15 травня 2008 року № 1815.

Рішення суду мотивоване тим, що для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка, право користування якою перейшло до позивача на умовах користування попереднім власником ОСОБА_5 .

Встановивши, що при виготовленні технічної документації та порушення питання про приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_1 , відповідач не погодила відповідні межі з позивачем, яка є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2018 року Львівська міська рада та ОСОБА_6 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга Львівської міської ради мотивована тим, що ОСОБА_1 не була і не є власником суміжної земельної ділянки, переданої ОСОБА_2 у власність на підставі ухвали Львівської міської ради від 15 травня 2008 року № 1815. Відповідач, звертаючись до Львівської міської ради із заявою про передачу у власність та оренду земельних ділянок, надала усі необхідні документи для прийняття рішення про приватизацію земельною ділянки АДРЕСА_1 .

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам, викладеним в запереченнях на апеляційну скаргу. Апеляційний суд перевищив свої повноваження, оскільки зміст оскаржуваної постанови містить неправдиві відомості, що є підставою для постановлення окремої ухвали з огляду на відсутність в матеріалах справи довідки про правовий статус земельної ділянки від 04 грудня 2002 року № 40/01-14/2442.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що касаційна скарга безпідставна і не підлягає задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції прийняв постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права на підставі досліджених судом і правильно оцінених доказів. Відповідач не вирішила спір щодо межі земельної ділянки в судовому порядку, а протиправно не включила позивача в акт встановлення та погодження меж.

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 подала пояснення на касаційну скарги Львівської міської ради, ОСОБА_6 та відзив ОСОБА_1 , у яких вказує, що позивач не є власником земельної ділянки, а побудоване нею самочинне будівництво не може бути об`єктом цивільного обороту.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подала відповідь на відзив ОСОБА_1 , мотивувальна частина якого є ідентичною доводам, наведеним ОСОБА_3 у поясненнях.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року та витребувано справу з суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, відділу Держгеокадастру у місті Львові Львівської області, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконними і скасування ухвали, державного акта, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційних скарг) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 (до укладення шлюбу - ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ) є власником 1/8 частини будинку АДРЕСА_1 та належних до нього господарських споруд. Іншими співвласниками вказаного будинку є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яким належить 3/4 та 1/8 його частин відповідно.

Після смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 успадкувала 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 погодила межі земельних ділянок із співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

18 квітня 2014 року після завершення самовільно розпочатої реконструкції будинку ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, встановив, що належний ОСОБА_1 житловий будинок є самочинним будівництвом, а тому встановлення ОСОБА_2 межі земельної ділянки по його стіні не є порушенням права позивача.

При цьому суд виходив з відсутності підстав для погодження відповідачем межі земельної ділянки з позивачем, оскільки такий акт підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є іншими співвласниками будинку АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, встановив, що при виготовленні технічної документації та порушення питання про приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_1 , відповідач не погодила відповідні межі з позивачем, яка є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України ( тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

У статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та в справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), в яких вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації е допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акту погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають.

У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (2004 року) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Аналогічні положення містяться в частині першій статті ЦПК України.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів порушення прав ОСОБА_1 , яка є суміжним землекористувачем ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позову, але з інших мотивів, а саме узгодження меж земельної ділянки з іншими співвласниками, що не потребує узгодження з позивачем.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати ухвалу Львівської міської ради від 15 травня 2008 року № 1815 незаконною, непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання недійсним державного акта від 05 травня 2009 року серії ЯЖ № 911436 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду та зміну мотивів відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення суду з одних лише формальних підстав.

Оскільки апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, а суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про відмову в задоволенні позову, проте одночасно з правильним висновком про відсутність порушених прав позивача, не в повній мірі обґрунтував підстави для такої відмови, касаційну скаргу Львівської міської ради та касаційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, а в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради та касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року скасувати.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 червня 2017 року змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді : В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Ігнатенко

В. М. Коротун