№ 463/3226/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 463/3226/16-ц

провадження № 61-6795св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Береська Наталія Ярославівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П.,

Ванівського О. М., Шеремети Н. О., в справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Береська Наталія Ярославівна, про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним та скасування державного акта, скасування державної реєстрації, визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням уточненої редакції та заяви про збільшення позовних вимог, остаточно просила суд:

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку

АДРЕСА_1 , укладений 07 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Н. Я. та зареєстрований за № 37;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 4610160300:07:006:0148, що розташована за адресою:

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , прийняте 13 червня 2008 року на підставі договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного

07 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Н. Я. та зареєстрованого за № 33, та скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 1729 у Книзі № 14 від 13 червня

2008 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 23250497;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності серії

ЯД № 499751 від 04 липня 2008 року на земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0148, площею 0,0435 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки серії ВКО № 056509

від 07 червня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 33 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01:08:438:00167км01-9;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610160300:07:006:0148, площею 0,0435 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , яка проведена на підставі договору дарування земельної ділянки серії ВКО № 056509

від 07 червня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 33;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку

з кадастровим номером 4610160300:07:006:0148 та на житловий будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги, з урахуванням їх остаточної редакції, мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 з 1990 року є особою з інвалідністю ІІ групи,

у 2008 році неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні у Львівському обласному госпіталі інвалідів війни та репресованих

ім. Ю. Липи з діагнозом хронічний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба

ІІ ступеня, хронічний пієлонефрит загострений. Також позивач знаходилася на стаціонарному лікуванні у Львівському міському центрі «Мікрохірургія ока» з діагнозом незріла катаракта лівого ока, початкова катаракта і гіпертрофія правового ока. Із 05 лютого 2008 року ОСОБА_1 знаходилася на обліку та лікуванні в Львівському обласному клінічному психоневрологічному диспансері з діагнозом органічний маячний розлад.

Позивач була власником земельної ділянки з кадастровим номером 4610160300:07:006:0148 та житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та постійно проживала там до лютого 2015 року. Після ампутації лівої ноги ОСОБА_1 переїхала проживати до своєї доньки, яка доглядала за нею, проте у травні 2016 року, коли позивач вирішила повернутися до свого будинку, ОСОБА_3 відмовився повернути їй ключі від будинку та повідомив, що є власником зазначеного будинку та земельної ділянки на підставі відповідних договорів дарування від 07 червня 2008 року.

Про існування вказаних договорів позивач не пам`ятає, що пояснюється її тяжким станом здоров`я на момент їх укладення, а також наявністю психічних захворювань.

У зв`язку з тим, що вказані договори позбавили ОСОБА_1 єдиного житла та були укладені нею в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, просила суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

02 листопада 2016 року протокольною ухвалою Личаківського районного суду м. Львова задоволено заяву ОСОБА_4 та залучено останнього до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2018 року залучено ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада

2021 року позов частково задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 4610160300:07:006:0148, що розташована за адресою:

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , прийняте 13 червня 2008 року на підставі договору дарування житлового будинку, укладеного 07 червня 2008 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Н. Я. і зареєстрованого за № 37 та скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 1729 у Книзі № 14 від 13 червня 2008 року на житловий будинок

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 23250497.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності серії

від 07 червня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 33, та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01:08:438:00167км01-9.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610160300:07:006:0148, площею 0,0435 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , яка проведена на підставі договору дарування земельної ділянки серії ВКО № 056509

від 07 червня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 33.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_3 в дохід держави 2 480,40 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за результатами експертного дослідження встановлена психічна неспроможність

ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок наявності у неї тяжкого психічного захворювання у формі органічного маячного (шизофреноподібного) розладу, що відповідно до положень статті 225 ЦК України є підставою для визнання укладених нею правочинів недійсними.

Крім того, позивачу на момент укладання спірних договорів дарування було понад 81 рік, вона мала ряд тяжких захворювань, була особою з інвалідністю ІІ групи, а майно, передане за договорами дарування, було її єдиним житлом.

Оцінивши докази у їх сукупності, надавши оцінку показанням свідків, суд першої інстанції зробив висновок про те, що на момент укладання спірних договорів дарування ОСОБА_1 була неспроможна розуміти значення своїх дій, керувати ними, що підтверджує відсутність у неї волевиявлення та є підставою для часткового задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , представника ОСОБА_4 , та апеляційну скаргу ОСОБА_6 , представника ОСОБА_7 , задоволено.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада

2021 року скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 12 липня 2016 року.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 3 720,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 3 720,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що предметом спору у справі є визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених 07 червня 2008 року, на підставі яких відповідач ОСОБА_3 набув права власності на об`єкти нерухомості та правомочності передати їх у 2009 році в іпотеку.

На думку апеляційного суду, ухвалення судом рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав, інтересів та обов`язків іпотекодержателів цього майна: ОСОБА_4 (залучений до участі у справі як третя особа) та ОСОБА_7 .

Разом із тим, оскільки ні позивач, ні суд першої інстанції не вжили передбачених цивільним процесуальним законодавством заходів для залучення до участі у справі іпотекодержателя ОСОБА_7 , вказане відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з неналежним суб`єктним складом, оскільки на стадії апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції не має повноважень змінити суб`єктний склад учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_8 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувану постанову та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У вересні 2022 року справу № 463/3226/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: положень пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України, якими передбачено, що у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Таким чином, апеляційний суд, вважаючи, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_7 , повинен був залучити його до участі у справі та розглянути справу по суті спору.

Суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки доводам позивача, обставинам справи та мотивам позовних вимог, обмежившись посиланням на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, фактично самоусунувся від розгляду справи та позбавив позивача права на судовий захист її порушених прав.

Крім того, апеляційний суд, вважаючи, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_7 , не звернув увагу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2021 року у справі № 463/3892/17, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки. У вказаній справі, крім того, заявлялося клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду цієї справи, що свідчить про обізнаність ОСОБА_7 щодо оскарження договорів дарування, проте останній не заявив клопотання про залучення його третьою особою у цій справі.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивувальну частину викласти з урахуванням доводів, наведених у відзиві.

Відзив мотивовано законністю висновку апеляційного суду про те, що рішення у цій справі безпосередньо стосується прав ОСОБА_7 як іпотекодержателя. Крім того, ініціювання позову спричинене намаганням ухилитися від виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором іпотеки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала земельна ділянка з кадастровим № 4610160300:07:006:0148, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також житловий будинок за вказаною адресою.

07 червня 2008 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар житловий будинок

АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0148, площею 0,0435 га за вказаною адресою. Договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Н. Я. та зареєстровані за № 37, № 33 відповідно (а. с. 8, 9, т. 1).

На підставі вказаних договорів відповідач зареєстрував своє право власності на будинок АДРЕСА_1 , про що був зроблений запис № 1729 у Книзі № 14 від 13 червня 2008 року і що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 20, т. 1), а також копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 38, т. 1). На підставі договору дарування земельної ділянки ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 499751 (а. с. 39, т. 1), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 02 грудня

2020 року № 31/К комісія експертів-психіатрів встановила, що ОСОБА_1 на момент укладення договорів дарування 06-07 червня 2008 року страждала тяжким психічним захворюванням у формі органічного маячного (шизофреноподібного) розладу, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 61-66, т. 2).

Також встановлено, що у 2009 році ОСОБА_9 за договором позики

(зі змінами до нього) отримав позику у розмірі 34 700,00 доларів США у ОСОБА_4 та у розмірі 71 500,00 доларів США у ОСОБА_7 (разом - 106 200,00 доларів США) (а. с. 49-50, т. 1).

05 березня 2009 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом іпотеки є житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 4610160300:07:006:0148, площею 0,0435 га за вказаною адресою (а. с. 43-48, т. 1).

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2021 року у справі № 463/3892/17 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_7 до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач та суд першої інстанції не вжили передбачених цивільним процесуальним законодавством заходів для залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_7 , проте, на думку апеляційного суду, рішення суду стосується його прав, інтересів та обов`язків як іпотекодержателя.

При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що на стадії апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції не має повноважень змінити суб`єктний склад учасників справи, у зв`язку з чим вважав за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду не погоджується з огляду на таке.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.

Відповідно до частини першої статті 41 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

На суд покладено обов`язок визначити суб`єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі.

Кожен учасник справ позовного провадження має свій унікальний правовий статус, обумовлений характером його юридичного інтересу, який, у свою чергу, безпосередньо залежить від того, чи є ця особа учасником спірних матеріальних правовідносин, що є предметом судового розгляду. Таким чином, процесуальний статус особи безпосередньо залежить від правового статусу цієї особи у матеріальних правовідносинах і впливає на ту процесуальну функцію, яку виконує конкретний процесуальний суб`єкт.

Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає із тих правовідносин, які пов`язують її з однією зі сторін у процесі.

Судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків особи, яка не брала участі у справі, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є така особа, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на відміну від сторін та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, що є предметом судового розгляду, а отже, рішення суду може на них вплинути побічно у зв`язку з наявністю преюдиційного зв`язку між матеріальними правовідносинами, що є предметом судового розгляду, та іншими матеріальними правовідносинами, учасниками яких є одна зі сторін спору і третя особа.

Стосовно наявності у суду права на залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стадії апеляційного провадження, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити

в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю

або частково.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша, четверта статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що суд апеляційної інстанції на стадії підготовки справи до апеляційного розгляду, виявивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які виразилися, зокрема, у незалученні до участі у справі особи, якщо суд прийняв рішення про її права, свободи, інтереси та обов`язки, може залучити до участі у справі таку особу як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення є, зокрема, прийняття судом першої інстанції рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

З огляду на зазначене, колегія суддів робить висновок, що суд апеляційної інстанції, виявивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке виразилось у незалученні до участі у справі особи, щодо прав, свобод, інтересів та обов`язків якої суд прийняв рішення, повинен був самостійно залучити таку особу до участі у справі на стадії підготовки до апеляційного провадження. При цьому у силу вимог частини сьомої статті

53 ЦПК України вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду

від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а (адміністративне провадження № К/9901/14143/19).

Таким чином, апеляційний суд відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України міг залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, особу, яка не брала участі у справі, встановивши, що рішення суду першої інстанції може вплинути на її права та обов`язки.

Суд апеляційної інстанції не звернув належної правової уваги на наведе вище, що призвело до порушення судом норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки висновок апеляційного суду заснований на помилковому тлумаченні вищенаведених норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції, констатуючи порушення судом першої інстанції норм процесуального права, проте маючи відповідні повноваження, не вжив заходів, спрямованих на виправлення допущеного судом першої інстанції порушення.

З огляду на те, що апеляційний суд не переглянув рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку по суті, не перевірив законність і обґрунтованість цього рішення в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити своє рішення.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, надати належну оцінку доказам: кожному доказу окремо, а також взаємному зв`язку доказів у їх сукупності, у результаті чого ухвалити законне та справедливе рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за статтею 411 ЦПК України для повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц зроблено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції,

не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, колегія суддів не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк