Постанова

Іменем України

11 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 463/4970/16-ц

провадження № 61-7346св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Виконавчий комітет Львівської міської ради, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Четверта Львівська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,

ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, Комунального підприємства Львівської обласної

ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_2

про визнання незаконними розпоряджень, реєстрації права власності, визнання недійсними свідоцтв, заповіту.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 1989 року

він проживає у квартирі

АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат площею 48,10 кв. м. Кухня, ванна кімната та вбиральня знаходяться у спільному користуванні з квартирою

АДРЕСА_2 , де проживали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Маючи намір приватизувати квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 дізнався, що у 1995 році ОСОБА_4 та ОСОБА_5 приватизували квартиру АДРЕСА_2

разом із приміщеннями загального користування, що унеможливило приватизацію ним своєї квартири. ОСОБА_1 посилався на те,

що приміщення спільного користування не підлягали приватизації, відтак подальше неодноразове відчуження квартири на підставі оспорюваних

ним документів є незаконним.

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним розпорядження Личаківської районної адміністрації

від 17 квітня 1995 року №404 та виконавчого комітету Львівської міської

ради від 18 квітня 1995 року № 248 про приватизацію квартири

АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво

про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 18 квітня

1995 року, виданого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі вказаного розпорядження;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом

від 14 серпня 2003 року за № НОМЕР_2, видане ОСОБА_4 ,

про успадкування нею 1/2 частини вказаної квартири після смерті ОСОБА_5 , та визнати незаконною реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 1/2 частини квартири на підставі цього свідоцтва

про право на спадщину, визнати недійсним витяг про реєстрацію

№ НОМЕР_3 від 17 травня 2008 року;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом

від 12 вересня 2008 року за № 2-1848, видане ОСОБА_2 ,

про успадкування ним вказаної квартири після смерті ОСОБА_4

та визнати незаконною реєстрацію права власності ОСОБА_2

на квартиру на підставі цього свідоцтва про право на спадщину, визнати недійсним витяг про реєстрацію № 20244465 від 16 вересня 2008 року;

- визнати недійсним договір дарування квартири від 24 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та визнати незаконною реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру, визнати недійсним витяг про реєстрацію № 35317053 від 29 серпня 2012 року;

- визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_2 від 17 жовтня 2000 року за № 3-2666.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції установивши, що в процесі приватизації квартири АДРЕСА_2 у приватну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передано лише житлові кімнати, а інші приміщення спільного користування, загальною площею 38,13 кв. м. не були предметом приватизації, і залишились у спільному користуванні, дійшов висновку про те, що під час приватизації вказаної квартири не допущено порушення процедури приватизації, а тому відсутні правові підстави для визнання незаконним розпорядження Личаківської районної адміністрації

від 17 квітня 1995 року №404 та виконавчого комітету Львівської міської

ради від 18 квітня 1995 року № 248 та, відповідно, інших позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення,

рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим,

що оспорюваними розпорядженнями органів місцевого самоврядування

та правочинами права позивача не порушені, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня

2021 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час для усунення її недоліків.

09 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Личаківського районного суду м. Львова.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди необґрунтовано відмовили у призначенні експертизи та у дослідженні доказів. Вважає, що суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку,

на порушення вимог ЦПК не усунув допущені судом першої інстанції недоліки.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що правочини щодо відчуження майна є недійсними, оскількиквартира незаконно отримана

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у власність, що є підставою

для скасування реєстрації права власності та визнання недійсними правовстановлюючих документів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування

норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20,

від 12 грудня 2018 року у справі № 175/2747/15-ц (провадження

№ 61-23303св18), від 27 травня 2020 року у справі № 645/8633/13-ц (провадження № 61-5694св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувані рішення - без змін, вказуючи на те, що судові рішення

судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими,

висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира № 2а, розташована по АДРЕСА_3 ,

є квартирою спільного заселення сім`ями двох наймачів. Сім`я одного наймача займає житлові кімнати, площею 48,15 кв. м, а сім`я другого наймача займає житлові кімнати, площею 37,6 кв.м. До квартири належать підсобні приміщення спільного користування площею 38,13 кв. м.

На підставі заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 09 грудня

1994 року, яка подана на ім`я керівника органу приватизації, а також долученої до такої заяви довідки про склад сім`ї наймача, головою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради видано розпорядження від 17 квітня 1995 року № 404 «Про передачу житла

у власність громадян».

Вказане розпорядження затверджене розпорядженням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18 квітня 1995 року №248, на підставі якого 18 квітня 1995 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5

видано свідоцтво про право власності на квартиру, згідно з яким,

у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передано приміщення квартири спільного заселення за адресою: АДРЕСА_4 . Загальна площа приміщень квартири, що передані у власність, становить 56,10 кв. м.

В подальшому, ОСОБА_4 , яка є дочкою ОСОБА_6 , успадкувала належну матері 1/2 частин квартири відповідно до свідоцтва про право

на спадщину за законом від 14 серпня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори.

У свідоцтві, зазначено, що належна спадкодавцю частка в квартирі складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 37,7 кв. м.

Загальна площа квартири становить 56,1 кв. м. Кухня та вигоди у спільному користуванні.

Після смерті ОСОБА_7 , квартира була успадкована ОСОБА_2

в порядку спадкування за заповітом, про що видано свідоцтво про право

на спадщину за заповітом від 12 вересня 2008 року, посвідчене державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори.

В цьому свідоцтві також зазначено, що належна спадкодавцю квартира

АДРЕСА_1 в цілому складається з двох кімнат, житловою площею 37,7 кв. м. Загальна площа квартири становить 56,1 кв. м. Кухня та вигоди у спільному користуванні.

Відповідно до договору дарування квартири від 24 вересня 2008 року, ОСОБА_2 відчужив квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , яка

на даний час є її єдиним власником.

В цьому договорі дарування також зазначено, що квартира складається

з двох кімнат, житловою площею 37,7 кв. м. Загальна площа квартири становить 56,1 кв. м. Кухня та вигоди у спільному користуванні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною третій статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах,

на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва

чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваних розпоряджень та свідоцтва, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації належать: квартири багатоквартирних будинків

та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки

після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення (стаття 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до пунктів 2, 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення), чинного на момент приватизації, передачі у власність громадян підлягали квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.

Пунктом 7 цього Положення передбачено, що загальна площа квартири (будинку) визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири (будинку), веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням таких коефіцієнтів: для лоджій - 0,5,для балконів і терас - 0,3.

Розмір загальної площі, що належить кожному наймачеві у квартирі,

де мешкають два і більше наймачів, визначається як сума площ займаних жилих кімнат з урахуванням площі балконів, лоджій та терас і площі підсобних приміщень квартири, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат. При оформленні заяви

на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві,

що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

Згідно з пунктами 20-24 цього Положення, при оформленні заяви

на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві,

що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

Відомості про займані наймачем приміщення та їх площу наводяться

згідно з інвентаризаційними матеріалами, які зберігаються у державному підприємстві по обслуговуванню житла. При відсутності інвентаризаційних матеріалів, або невідповідності їх інформації фактичному стану,

що викликано проведенням ремонту чи реконструкцією будинку, підприємство по обслуговуванню житла відновлює їх через бюро технічної інвентаризації. Уточнення необхідних для приватизації квартир (будинків) даних шляхом обстеження можуть здійснювати підприємства, на які покладені обов`язки оформлення документів по приватизації державного житлового фонду.

Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документом,

що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що усі необхідні документи про приватизацію нерухомого майнаОСОБА_4

та ОСОБА_5 додали до заяви, а отже, приватизація спірної квартири була здійснена уповноваженим органом приватизації, в порядку та спосіб встановленими законом.

Крім того, орган приватизації провів розрахунок площ, згідно якого

площа квартири АДРЕСА_2 , яка підлягала приватизації становила 56,1 кв. м,

в тому числі житлова - 37,7 кв. м. Розмір загальної площі, що належить кожному наймачеві квартири, включає в себе окрім житлових кімнат

також і приміщення спільного користування, площа яких визначається пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Тобто, по суті, у приватну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було передано лише житлові кімнати площею 37,7 кв. м, кухня та вигоди площею 38,13 кв. м. залишились у спільному користуванні двох наймачів.

Оскільки у справі, яка розглядається відсутні докази про те, що позивач володіє іншим правом, окрім користування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що права ОСОБА_1

не порушені оспорюваними розпорядженнями органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком), кімнатою (кімнатами) у гуртожитку на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України. Оскільки в кожному з оскаржуваних правовстановлюючих документів зазначено, що кухня та вигоди перебувають у спільному користуванні та жоден з власників не набув особистого права власності

на приміщення спільного використання, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що подальше відчуження майна в порядку спадкування та на підставі договору дарування не суперечить вимогам законодавства.

Установивши, що внаслідок спадкування цієї квартири після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а також внаслідок дарування квартири ОСОБА_3 права позивача не порушені, суд першої інстанції,

з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не є заінтересованою особою

у таких правовідносинах та не вправі ставити під сумнів правомірність набуття права власності на квартиру спочатку ОСОБА_4 ,

а в подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Посилання ОСОБА_1 на невідповідність висновків апеляційного суду висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20, від 12 грудня 2018 року у справі

№ 175/2747/15-ц (провадження № 61-23303св18), від 27 травня 2020 року

у справі № 645/8633/13-ц (провадження № 61-5694св18), підлягають відхиленню, оскільки вказані постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а також необґрунтовано відхилили клопотання

про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки висновки судів, викладені

у рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду, підтверджені доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. Зазначені судові рішення містять вичерпні висновки судів, що відповідають встановленим

на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. При цьому матеріалами справи не підтверджено наявності

підстави для повного або часткового скасування судових рішень

і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду, що передбачено статтею 411 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник