Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 463/6168/17

провадження № 61-17827св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовець Р. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року, ухваленого у складі судді Стрепка Н. Л., та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2017 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна таким, що передане в іпотеку, звернення стягнення на заставлене майно.

Позовну заяву мотивувало тим, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11-1/727к-07, укладеним 11 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_1 , 11 жовтня 2007 року укладений договір іпотеки, реєстраційний номер 7974, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. Згідно з умовами договору іпотеки, іпотекодавець передає в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що після оформлення та реєстрації права власності на збудоване нерухоме майно іпотекодавець ОСОБА_1 додаткового договору до договору іпотеки не уклав. У подальшому ОСОБА_1 скористався тим, що отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , уклав договір купівлі-продажу на спірну квартиру.

Банк вважав, що незважаючи на відчуження спірної квартири, вона продовжує бути предметом іпотеки.

Оскільки позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, банк вважав, що існують підстави для задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна.

АТ «Універсал Банк» просило суд:

- визнати нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , такою, що передана в іпотеку у забезпечення вимог ПАТ «Універсал Банк» за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року № 11-1/727к-07, та додаткових угод до нього, укладених між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 ;

- звернути стягнення на заставлене майно (предмет іпотеки), а саме - квартиру АДРЕСА_2 , належну на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , для задоволення вимог АТ «Універсал Банк» у сумі 221 923,33 доларів США, із яких: заборгованість за кредитом - 174 620,64 доларів США, заборгованість за процентами - 38 785,66 доларів США, пеня - 8 517,03 доларів США, шляхом продажу предмета іпотеки на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року у задоволенні позову АТ «Універсал Банк» відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційна скарга АТ «Універсал Банк» залишена без задоволення, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що між ОСОБА_1 та АТ «Універсал Банк» існували кредитні правовідносини, які були забезпечені іпотекою - майновими правами на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_3 . Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки (11 жовтня 2007 року), не передбачала, що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва можуть бути предметом іпотеки. Поняття «іпотека майнових прав» та регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку». Тобто, на час укладення договору іпотеки від 11 жовтня 2007 року майнові права на об`єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Пунктом 3.1.1.9 договору іпотеки від 11 жовтня 2007 року, укладеного між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , передбачено, що протягом трьох робочих днів після оформлення та реєстрації права власності на нерухоме майно, зазначене у пункті 1.2 договору іпотеки, іпотекодавець зобов`язаний укласти з іпотекодержателем додатковий договір до договору іпотеки. Ця умова договору сторонами виконана не була, що призвело до відчуження спірної квартири у подальшому.

Крім того, суд виходив з того, що обов`язок передати майно в іпотеку нерозривно пов`язаний з особою іпотековдаця і не може покладатись на інших осіб, зокрема добросовісних набувачів квартири ОСОБА_2 і ОСОБА_6 та породжувати для них будь-які обмеження у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки на момент укладення договорів купівлі-продажу квартири будь-які обтяження на неї були відсутні, оскільки такі обмеження згідно з договором іпотеки від 11 жовтня 2007 року стосувалися квартири АДРЕСА_2 , що відповідає предмету іпотеки за договором іпотеки від 11 жовтня 2007 року.

Апеляційний суд вказав, що у іншій справі № 454/4559/19 (яка перебувала в провадженні Сихівського районного суду м. Львова та в провадженні цієї ж колегії суддів апеляційного суду) за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, на підтвердження позовних вимог АТ «Універсал Банк» долучило договір від 23 вересня 2009 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 03 березня 2007 року, предметом якого були майнові права на квартиру, та яким сторони внесли зміни у договір у частині предмета іпотеки, визначивши, що предметом договору іпотеки є квартира.

Проте, у цій справі, за таких самих умов, відсутні докази того, що АТ «Універсал Банк» вживало заходів до внесення змін до договору іпотеки майнових прав від 11 жовтня 2007 року з відповідачем ОСОБА_1 , отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_2 , набута відповідачами, не може вважатися предметом іпотеки за договором іпотеки майнових прав від 11 жовтня 2007 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19) про те, що, оскільки, покладаючись на добросовісність дій другого продавця, відповідач законним шляхом набув своє майно і є добросовісним набувачем, тому це майно у нього на підставі статті 388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки в діях позивача була наявна воля на передачу майна іншій особі для уникнення звернення стягнення на майно у рахунок кредитних боргів. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у цьому випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року АТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

23 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Личаківського районного суду м. Львова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

17 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, та неправильно застосували норми матеріального права.

Ухвалюючи судові рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам та не врахували положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» у чинній на час укладення спірного договору редакції, яка передбачала, що предметом іпотеки може виступати об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору. Вважає неправильними висновки про те, що редакція Закону від 05 червня 2003 року не передбачала, що предметом іпотеки можуть виступати майнові права, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Заявник вказує, що сам по собі факт того, що на час укладення договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, не може свідчити про відсутність забезпечення за кредитним договором у вигляді предмета іпотеки, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка звернулася за їх захистом.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 виступив іпотекодавцем майнових прав за договором іпотеки, тим самим надав згоду на передання в іпотеку майнових прав на незавершену будівництвом квартиру, яка в майбутньому стане його власністю.

Суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку зібраним доказам, зокрема вироку Франківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2012 року у справі № 1326/5525/2012, за яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, яким встановлено, що квартира АДРЕСА_2 є тим же об`єктом, якому у подальшому присвоєно нову адресу (кв. АДРЕСА_2 ). Тому спірне майно залишається предметом іпотеки навіть після присвоєння іншої поштової адреси.

Посилаючись на положення статті 23 Закону України «Про іпотеку», заявник вказує, що іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна навіть у тому випадку, якщо йому не доведено інформацію про обтяження нерухомого майна.

Крім того, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 466/4569/17 (провадження № 61-2029св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзив, у якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 грудня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Західжитлобуд» (далі - ТОВ «Західжитлобуд») та ОСОБА_1 укладений договір № 51/29-12, згідно з умовами якого ОСОБА_1 (замовник) уповноважив ТОВ «Західжитлобуд» (виконавця) організувати будівництво об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 , розташована на восьмому поверсі, загальною площею 143 кв. м.

Згідно з довідкою № 18/09, виданою ТОВ «Західжитлобуд» 11 жовтня 2007 року, об`єкт інвестування: квартира АДРЕСА_2 , станом на 11 жовтня 2007 року зарезервована за договором від 29 грудня 2005 року № 51/29-12, майнові права третій особі не передано.

11 жовтня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 11-1/727к-07, згідно з яким банк надав позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування у розмірі 178 750 доларів США терміном на 360 місяців зі сплатою 12,45 %.

У забезпечення виконання кредитного договору № 11-1/727к-07, між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 12 жовтня 2007 року укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М., реєстраційний номер 7974, згідно з яким іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передав іпотекодержателю (АТ «Універсал Банк») в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 22 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сліпеньким Л. Р., реєстраційний номер 3394, ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_8 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяк М. Р., 21 жовтня 2010 року за реєстровим номером 1982, відчужив ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_9 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Чапельською І. П. 20 жовтня 2010 року за реєстровим номером 1961, квартиру АДРЕСА_2 .

Право власності ОСОБА_4 підтверджується витягом з Реєстру прав на нерухоме майно від 26 жовтня 2010 року № 27766709.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В., реєстраційний номер 1873, ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_9 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Чапельською І. П. 20 жовтня 2010 року за реєстровим номером № 1060, відчужив ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_2 .

Право власності ОСОБА_10 підтверджено Витягом з реєстру прав на нерухоме майно від 12 листопада 2010 року № 27975082.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 12 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Папайло Н. Є., реєстраційний номер 2709, ОСОБА_10 відчужив у рівних частинах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 02 грудня 2010 року № 28217399, 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Папайло Н. Є., реєстраційний номер 2709.

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 02 грудня 2010 року № 28217510, 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Папайло Н. Є., реєстраційний номер 2709.

Вироком Франківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2012 року у справі № 1326/5525/2012 ОСОБА_1 визнано винним у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчиненого в особливо великих розмірах за частиною четвертою статті 190 КК України.

Вироком встановлено, що 11 жовтня 2007 року у невстановлений слідством час, у приміщенні ВАТ «Банк Універсальний», що за адресою: АДРЕСА_5 , між ОСОБА_1 та директором Львівської виконавчої дирекції банку ОСОБА_17 укладений кредитний договір № 11-1/727к-07, згідно з яким банк надав позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування у розмірі 187 750 доларів США, що становить 902 687 грн.

11 жовтня 2007 року у невстановлений слідством час, у приміщенні ВАТ «Банк Універсальний», розташованого за адресою: м. Львів, вул. Єфремова, 32А в особі іпотекодержателя ОСОБА_11 та іпотекодавця ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11-1/727к-07 в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 не мав права розпоряджатися вищевказаною квартирою до моменту повного виконання умов кредитного договору № 11-1/727к-07.

У подальшому, розпорядженням № 80 Личаківської районної адміністрації 07 лютого 2009 року новозбудованому житловому будинку по АДРЕСА_6 присвоєно окремий будинковий номер 2Б .

22 жовтня 2010 року ОСОБА_1 , маючи умисел, спрямований на вчинення шахрайських дій, скориставшись тим, що предметом іпотеки залишилась квартира АДРЕСА_2 , отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_2 , не виконавши умов кредитного договору № 11-1/727к-07 від 11 жовтня 2007 року, всупереч його обов`язкам за договором іпотеки, здійснив продаж цієї квартири, спричинивши ВАТ «Банк Універсальний» матеріальну шкоду на суму 902 687 грн.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2010 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_12 на користь АТ «Універсал Банк» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року № 11-1/727к-07 у розмірі 1 483 155,02 грн, яка станом на 03 липня 2009 року за офіційним курсом Національного банку України становить 194 882,73 доларів США та судові витрати у розмірі 1 700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 250,00 грн.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 березня 2018 року № 115945693, 17 грудня 2004 року Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження № 1880 видано свідоцтво про право власності № Л16341 на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_15 ; встановлено обтяження - заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер № 5824136, вчинене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. 11 жовтня 2007 року за № 5824136 та іпотеку реєстраційний номер № 5825610, вчинене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. 12 жовтня 2007 року на підставі іпотечного договору, реєстраційний номер 7974 від 11 жовтня 2007 року на забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 перед ВАТ «Універсал Банк».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, фактично виходив з того, що станом на день укладення договору іпотеки майнові права не могли бути предметом іпотеки, а тому спірна квартира, що була прийнята у власність позичальником ОСОБА_1 , не стала предметом іпотеки, її відчуження можливе без згоди іпотекодержателя, а особи, які отримали це майно у власність, не набули статусу іпотекодавців, а тому не можуть нести всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ними права власності на предмет іпотеки. Крім того, оскільки такі власники є добросовісними набувачами, тому майно на підставі статті 388 ЦПК України не може бути витребуване у них.

З таким висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

У статті 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, серед яких змагальність та диспозитивність.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Питання недійсності договору іпотеки з підстав передачі в іпотеку майнових прав за відсутності у переліку об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором, передбаченим статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки), було предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 753/6058/18 (провадження № 61-16957св20) Верховний Суд зазначив, що статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки) був визначений вичерпний перелік об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернення стягнення; нерухоме майно, зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом також міг бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об`єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цій редакції закону були відсутні.

Дія Закону України від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати (редакція з 14 січня 2006 року до 23 липня 2010 року) на правовідносини при укладенні договору іпотеки між банком і фізичною особою з метою забезпечення кредитного договору не поширюються.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13.

Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», що набрав чинності 14 січня 2009 року, якими були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

Майнове право, що є предметом застави (іпотеки) - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Разом з тим згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачали, що предметом іпотеки може виступати об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.

Встановлено, що положеннями договорів іпотеки, що були укладені між сторонами, передбачено, що після завершення будівництва збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки.

При цьому, переглядаючи вищезгадану справу № 753/6058/18, колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що іпотекодавцем виступив не забудовник житла, а позичальник кредиту, який в силу статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час укладення договору іпотеки) подав докази того, що нерухоме майно стане його власністю після укладення договору іпотеки.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що відповідачка, виступивши іпотекодавцем майнових прав за оспорюваними договорами іпотеки, тим самим надала згоду на передачу в іпотеку незавершених будівництвом квартир, які у майбутньому стануть її власністю, а позивач, надавши їй нотаріальну згоду на це, не довів наявності порушення свого права. Отже, наведені позивачем обставини не є передбаченими статтями 203 215 ЦК України підставами для визнання недійсними оспорюваних договорів іпотеки.

Такі правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилався заявник, про те, що сам по собі факт того, що на час укладення спірного договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює вказаний договір.

У справі, що переглядається, вимог про визнання недійсним спірного договору іпотеки майнових прав не заявлялося.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про те, що оскільки майнові права на квартиру у незавершеному будівництвом жилому будинку відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не могли бути предметом іпотеки, то вказані майнові права були неправомірно передані в іпотеку.

Отже, доводи касаційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження.

Щодо суті вимог і можливості звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з умовами договору іпотеки його предметом були майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 1.5 договору іпотеки після оформлення та державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку права власності на нерухоме майно, зазначене у пункті 1.2 цього договору, за іпотекодавцем, квартира продовжує бути предметом іпотеки.

При цьому нотаріус, за повідомленням іпотектодержателя, реєструє обтяження іпотекою на квартиру, а сторони протягом трьох робочих днів укладають в нотаріальній формі додатковий договір до цього договору в якому змінюють опис предмета іпотеки: замість майнових прав - відповідне майно із зазначенням його реєстраційних даних, оціночної вартості, із посиланням на відповідний правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на це нерухоме майно. Зазначеним додатковим договором можуть бути передбачені інші умови за згодою сторін. Додатковий договір до цього договору є підставою для перереєстрації заборони відчуження предмету іпотеки, що накладається відповідно до пункту 6.8 цього договору.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18) проаналізував положення статей 5 та 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (липень 2008 року) та вказав, зокрема, що учасники цивільних відносин за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір могли встановити в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки. У випадку відсутності такої вказівки в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки, підстави для поширення іпотеки на такі об`єкти відсутні.

Отже, з аналізу положень статей 5, 6 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 1.2, 1.5 договору іпотеки у справі, що переглядається, слід дійти висновку про те, що сторони договору іпотеки АТ «Універсал Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_16 (іпотекодавець) передбачили у договорі іпотеки від 11 жовтня 2007 року, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки.

Таким чином, іпотека поширюється на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_2 , право спільної часткової власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Щодо належного способу захисту колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Виходячи з обставин цієї справи, якщо позивач АТ «Універсал Банк» вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право порушене, належним способом захисту буде звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя.

Тому колегія суддів Верховного Суду вважає, що у справі за належною позовною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку аргументам касаційної скарги банку щодо застосування строків позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову, проте з помилкових мотивів, судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

У решті рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець