Постанова

Іменем України

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 463/6249/16-ц

провадження № 61-14356св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна,

треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, ОСОБА_3 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяки Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року керівник Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної У. В. та просив витребувати у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 38,9 кв.м, розташоване на АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію їх права власності на це майно, проведену 30 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В.

Позов обґрунтовував тим, що територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Червоноармійського райвиконкому міста Львова № 176 від 10 березня 1987 року належало на праві власності нежитлове приміщення загальною площею 38,9 кв.м, розташоване на АДРЕСА_1 .

З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно прокуратурою встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , право власності на це майно зареєстровано в рівних частках за останніми.

Право власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17 травня 2016 року, укладеного з ОСОБА_4 , який набув право власності на спірне майно 18 березня 2016 року на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 серпня 2002 року № 346 та реєстраційного посвідчення б/н від 08 серпня 2012 року, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Посилаючись на те, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради вказане розпорядження не видавала, Львівська міська рада як власник спірного майна рішення про його відчуження не приймала, вважав, що майно вибуло незаконно з володіння Львівської міської ради поза її волею, тому наявні підстави для його витребування у відповідачів в порядку статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 04 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відчуження спірного нежитлового приміщення відбулося з волі його власника, на підставі розпорядження № 346 від 20 серпня 2002 року, а твердження позивача про те, що таке розпорядження не приймалося не підтверджені належними та допустимими доказами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційні скарги Львівської міської ради та прокуратури Львівської області задоволено, рішення Личаківського районного суду міста Львова від 04 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Витребувано в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 38,9 кв.м, розташоване на АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на це нежитлове приміщення, проведену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. (індексний номер: 29812005 від 30 травня 2016 року).

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт незаконного вибуття спірного нежитлового приміщення з власності територіальної громади міста Львова поза її волею підтверджений належними та допустимими доказами й не спростований відповідачами, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 , а у жовтні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначають неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц, 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 916/2403/16, від 30 січня 2019 року в справі № 47/66-08; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи, зокрема, не врахував недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави та недоведеність вибуття спірного майна з володіння Львівської міської ради поза її волею, не надав належної оцінки їхнім доводам про пропуск позивачем позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року та від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційні провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 листопада 2020 року справа № 463/6249/16 надійшла до Верховного Суду.

07 грудня 2020 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. У відзиві зазначає, що встановлений в ухвалі про відкриття касаційного провадження строк для подачі відзиву (до 30 листопада 2020 року) пропущений ним з поважних причин, оскільки ухвала суду отримана ним лише 30 листопада 2020 року.

Враховуючи наведене та положення частини другої статті 127 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити заступнику керівника Львівської обласної прокуратури строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала до Верховного Суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що 26 червня 2005 року на підставі рішення Личаківського (Червоноармійського) райвиконкому міста Львова № 176 від 10 березня 1987 року за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради було зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 .

18 березня 2016 року на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 346 від 20 серпня 2002 року та реєстраційного посвідчення (дублікат) б/н від 08 серпня 2012 року, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щуром О. І. здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_4 на нежитлові приміщення загальною площею 38,9 кв.м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення № 433 від 15 травня 2016 року, ОСОБА_4 відчужив вказані нежитлові приміщення ОСОБА_3 , який на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 1818 від 26 травня 2016 року відчужив їх на користь відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до листа Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 3101-150 від 16 серпня 2016 року, в архівних матеріалах Галицької районної адміністрації відсутнє розпорядження № 346 від 20 серпня 2002 року. Під № 346 зареєстроване розпорядження від 10 квітня 2002 року, яке не стосується спірного нежитлового приміщення.

Копію розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 346 від 20 серпня 2002 року, на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_4 , ні відповідачі, ні приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І. суду не надали.

За фактом незаконного вибуття з комунальної власності об`єктів нерухомого майна на території міста Львова, у тому числі спірного нежитлового приміщення, органами досудового розслідування внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 190 КК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що спірне нежитлове приміщення набуто ОСОБА_4 на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації Львівської міської ради № 346 від 20 серпня 2002 року, яке нею не приймалося, і відповідно Львівська міська рада від імені територіальної громади не вчиняла дій щодо розпорядження цим майном, апеляційний суд правильно вважав, що спірне нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади міста Львова поза її волею, у зв`язку з чим обґрунтовано задовольнив позов.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками, зробленими Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 жовтня 2020 року в справі № 465/2018/17, від 21 жовтня 2020 року № 464/231/17, від 15 квітня 2021 року в справі № 463/4418/17 і не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційних скаргах постановах.

Доводи касаційних скарг про пропуск позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності в березні 2016 року, після проведення незаконної державної реєстрації права власності на це майно за ОСОБА_4 , а з цим позовом до суду прокурор звернувся в грудні 2016 року, тобто в межах позовної давності.

Також колегія суддів відхиляє посилання відповідачів на відсутність у прокурора підстав для представництва Львівської міської ради у зв`язку із неповідомленням її протягом розумного строку про свій намір звернутися до суду, з огляду на таке.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає можливість оскарження суб`єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором, і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу для обґрунтування підстав для представництва.

Матеріали справи містять повідомлення прокурора, надіслане Львівській міській раді, про звернення з цим позовом до суду (том І, а.с. 22).

Львівська міська рада наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, а навпаки підтримала завлений позов та просила його задовольнити, тому доводи касаційних скарг у цій частині безпідставні.

Інші аргументи касаційних скарг не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявників з висновками суду та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко