№ 463/6434/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 463/6434/17

провадження № 61-5879св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 січня 2020 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана під час перебування у шлюбі.

Крім того, відповідно до кредитного договору № 2/1523336, укладеного 17 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Креді Агріколь Банк», останній надав кредит у розмірі 83 300 грн для придбання автомобіля Ravon, номерний знак НОМЕР_1 , 2016 року випуску. Загальна вартість автомобіля становила 213 300 грн, решту вартості автомобіля у розмірі 130 300 грн було сплачено за рахунок спільних коштів подружжя.

Також щомісячно на погашення кредиту подружжя сплачувало по 2 161 грн, починаючи з лютого 2017 року. За десять місяців 2017 року подружжям сплачено за кредитним договором 21 610 грн.

Сума внесених в рахунок за кредитом коштів становить 151 910 грн, а тому вона просить стягнути грошову компенсацію в розмірі 1/2 суми, сплаченої в рахунок оплати автомобіля коштів.

Враховуючи наведене з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила суд: визнати за нею та ОСОБА_2 право спільної часткової власності за кожним на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ; припинити право спільної сумісної власності на автомобіль Ravon, номерний знак НОМЕР_1 з виплатою їй грошової компенсації в розмірі 70 000 грн.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 було придбано наступне майно, яке підлягає поділу: автомобіль марки Ravon, номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , рік випуску 2016; автомобіль марки Renault Laguna, номерний знак НОМЕР_3 ; обладнання, яке знаходиться в салоні-перукарні «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_2 , а саме: чотири крісла перукарські, 1 кондиціонер марки Sanyo, 1 телевізор, 1 стіл масажний, 2 професійні фени, 2 професійні перукарські машинки для стрижки.

Вказував, що для придбання автомобіля марки Ravon, номерний знак НОМЕР_1 подружжям було позичено у ОСОБА_3 кошти в сумі 5 000 доларів США та взято кредит у розмірі 83 300 грн в ПАТ «Креді Агріколь Банк», даний автомобіль було придбано за 213 300 грн. Вказаний автомобіль було придбано в інтересах сім`ї та зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 . Автомобіль знаходиться в заставі на підставі договору застави № Z1/1523336 від 17 січня 2017 року до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором.

Також вказував, що позичені грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США у ОСОБА_3 є спільним боргом подружжя, який на даний час не повернуто, а тому сума боргу ОСОБА_1 за вказаною розпискою становить 2 500 доларів США, що еквівалентно 66 500 грн.

Зазначав, що сума боргу ОСОБА_1 за кредитним договором становить 62 383 грн 31 коп.

Крім того, ринкова вартість автомобіля марки Renault Laguna, номерний знак НОМЕР_3 , який було придбано під час шлюбу та залишився у користуванні ОСОБА_1 , становить 10 000 доларів США, що еквівалентно 266 000 грн.

Крім того, вказував, що ОСОБА_1 29 листопада 2011 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Для здійснення нею підприємницької діяльності за спільні кошти подружжя було придбано обладнання, яке знаходиться в салоні-перукарні «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_2 , а саме: чотири крісла перукарські, 1 кондиціонер марки Sanyo, 1 телевізор, 1 стіл масажний, 2 професійні фени, 2 професійні перукарські машинки для стрижки. Вартість даного майна становить 18 000 грн.

Таким чином, вартість майна, яке підлягає поділу, становить 495 875 грн.

Враховуючи наведене просив суд: виділити йому у власність автомобіль марки Ravon, номерний знак НОМЕР_1 , поклавши на нього боргові зобов`язання по погашенню кредиту за кредитним договором № 2/1523336 від 17 січня 2017 року, укладеним між ним та ПАТ «Креді Агріколь Банк», та за борговою розпискою від 20 грудня 2016 року про позику коштів у ОСОБА_3 ; виділити у власність ОСОБА_1 автомобіль марки Renault Laguna, номерний знак НОМЕР_3 , перукарське обладнання вартістю 18 000 грн, яке знаходиться в орендованому приміщенні салону перукарні «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_2 , а саме: чотири крісла перукарські, кондиціонер марки Sanyo, телевізор, стіл масажний, два професійні фени, дві професійні перукарські машинки; стягнути з ОСОБА_1 кошти в сумі 164 945 грн 81 коп.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності за кожним на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

У задоволені решти вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль марки Ravon, номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2016.

Виділено у власність ОСОБА_1 автомобіль марки Renault Laguna, номерний знак НОМЕР_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 38 606 грн 30 коп.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2018 року.

Визнаючи за сторонами право спільної часткової власності за кожним по 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій виходили із того, що така була набута під час шлюбу, а тому підлягає поділу між колишнім подружжям.

Вирішуючи питання щодо поділу автомобілів, придбаних сторонами під час перебування у шлюбі, суди виходили із того, що як найкращим варіантом буде залишити за сторонами автомобілі, якими вони користуються, При цьому судами було враховано, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 було сплачено на погашення кредиту 84 723 грн 69 коп., а тому такі не враховують в масу вартості спільного майна, оскільки вказана сума має бути вирахувана із вартості автомобіля, який залишається у останнього, а з ОСОБА_1 має бути стягнута різниця вартості автомобілів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо розподілу перукарського обладнання, суди виходили із того, що ОСОБА_2 не надано доказів того, що воно придбане однією із сторін під час перебування у шлюбі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 половини боргових витрат по розписці, суди виходили із того, що відсутні докази того, що грошові кошти було витрачено на придбання одного із автомобілів, який є предметом спору. Крім того, відсутні дані щодо погашення вказаного боргу ОСОБА_2 , вимога щодо повернення коштів за розпискою відсутня.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 липня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею на праві власності 1/2 частини спірної квартири та відмовити у вказаній частині, скасувати судові рішення в частині незадоволених його позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 половини суми боргу, позиченого у ОСОБА_3 згідно розписки від 20 грудня 2016 року.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, у постановах Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6?388цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами під час розгляду справи не було враховано, що 11 вересня 2013 року між ним та ПП «Гарантія-сервіс» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, предметом якого були майнові права на спірну квартиру. Згоди на укладення цього договору ОСОБА_1 не надавала.

У зв`язку із відсутністю у нього грошових коштів для здійснення оплати за вказаним договором між ним та ПП «Гарантія-сервіс» 16 березня 2015 року було укладено додаткову угоду № 1 до договору, згідно якої термін оплати за договором від 11 вересня 2013 року було відтерміновано до 01 квітня 2018 року.

Після укладення додаткової угоди № 1 ПП «Гарантія-сервіс» передало йому спірну квартиру та видало довідку на отримання свідоцтва про право власності на квартиру. 23 листопада 2015 року було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру.

У зв`язку із тим, що станом на 01 квітня 2018 року у нього були відсутні кошти для виконання зобов`язань за договором від 11 вересня 2013 року та додатковою угодою від 16 березня 2015 року, між ним та ПП «Гарантія-сервіс» було укладено 08 червня 2018 року угоду про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав. Акт прийому-передачі майнових прав від 17 березня 2015 року, довідка на отримання права власності на квартиру визнані сторонами анульованими та такими, що не породили прав та обов`язків для сторін.

14 серпня 2018 року він звернувся до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради із заявою про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень. Рішенням державного реєстратора від 20 серпня 2018 року йому відмовлено у скасуванні державної реєстрації права власності на спірну квартиру.

У жовтні 2018 року від ПП «Гарантія-сервіс» йому надійшов лист, в якому вказано про необхідність скасування його права власності на квартиру у зв`язку із укладенням угоди про розірвання договору купівлі-продажу майнових права та непроведенням ним оплати за квартиру, він повинен негайно вжити заходів щодо скасування його права власності на спірну квартиру.

У жовтні 2018 року він звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Разом із тим, так як його мати ОСОБА_4 погодилась внести в його інтересах кошти за квартиру, він звернувся до ПП «Гарантія-сервіс» з проханням відновити дію договору від 11 вересня 2013 року.

05 грудня 2018 року було укладено договір про відновлення дії договору купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року. Згідно платіжних доручень від 05 грудня 2018 року, 11 грудня 2018 року, 13 грудня 2018 року його мати внесла грошові кошти у розмірі 349 200 грн в його інтересах.

Після внесення коштів він подав заяву до Львівського окружного адміністративного суду про залишення його позовної заяви без розгляду.

Таким чином, за час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 ними, як подружжям, ані коштів, ані праці в придбання квартири вкладено не було. Отже, вказує, суди зробили помилковий висновок, що спірна квартира набута ними у шлюбі, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності, оскільки кошти за квартиру було внесено його матір`ю ОСОБА_4 після укладення 05 грудня 2018 року договору про відновлення дії договору купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року.

Також заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні його позовної вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 половини боргу, який утворився в результаті позики у розмірі 5 000 доларів США у ОСОБА_3 . Вказує, що вказаний договір укладено в інтересах сім`ї, а гроші було використано на придбання автомобілів для подружжя. Отже, для ОСОБА_1 вказаний договір створив обов`язок повернути половину боргу.

Вважає безпідставними висновки судів про те, що відсутні докази про те, яка частина боргу повернута, оскільки допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 вказав, що борг не повернуто. ОСОБА_3 суду було пред`явлено оригінал розписки, у якій відсутні будь-які відмітки про повернення боргу.

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони з 15 жовтня 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 15 жовтня 2006 року, який було розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 січня 2018 року у справі № 463/4684/17.

ОСОБА_2 05 листопада 2015 року набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 листопада 2015 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 48217799 від 23 листопада 2015 року та інформаційною довідкою № 107397506 від 13 грудня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

З копії матеріалів реєстраційної справи № 784233246101 на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що така містить копію договору № 34/09-20139(33) купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року, предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_1 на третьому поверсі, загальною площею 77,6 кв. м.

З акта № 87 від 17 березня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 у відповідності до договору № 34/09-20139(33) купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року отримав квартиру загальною площею 76,5 кв. м., вартістю 344 250 гривень. Зобов`язання згідно договору виконані в повному обсязі. Сторони претензій одна до одної не мають (т. 2, а. с. 28, 102).

З довідки ПП «Гарантія-Сервіс» від 2015 року, виданої ОСОБА_2 вбачається, що він виконав умови договору № 34/09-20139(33) купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року, укладеного з ПП «Гарантія-Сервіс», повністю, що надає йому право на отримання свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 103).

ОСОБА_2 подав до суду додаткову угоду № 1 до договору № 34/09-20139(33) купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року, згідно якої він зобов`язався здійснити оплату за квартиру до 01 квітня 2018 року.

Між ОСОБА_2 та ПП «Гарантія-Сервіс» 08 червня 2018 року було укладено угоду про розірвання договору № 34/09-20139(33) купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року, відповідно до якої у зв`язку з невиконанням покупцем пунктів 3.1, 3.2 договору купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року та невиконання умов додаткової угоди від 16 березня 2015 року щодо оплати повної вартості майнових прав на квартиру згідно договору розірвано договір купівлі-продажу майнових прав.

ОСОБА_2 звертався до державного реєстратора з заявою від 14 серпня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо відмови від речового права) про відмову від права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням від 20 серпня 2018 року державний реєстратор Хмеляр Х. А. відмовила ОСОБА_2 у реєстрації припинення права власності на вказану вище квартиру.

ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Хміляр Х. А., управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, справа № 1340/4997/18. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року позовну заяву за клопотанням ОСОБА_2 було залишено без розгляду.

05 грудня 2018 року було укладено договір про відновлення дії договору купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року.

ОСОБА_2 надано суду платіжні доручення № 4281 від 05 грудня 2018 року, № 2372 від 11 грудня 2018 року та № 1302 від 13 грудня 2018 року на загальну суму 349 200 гривень, сплачених ОСОБА_4 , матір`ю ОСОБА_2 , згідно договору № 34/09-20139(33) купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року в підтвердження факту оплати за спірну квартиру вже після розірвання шлюбу, і що таке не може бути предметом поділу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що заявником оскаржуються судові рішення лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання квартири спільною сумісною власністю та в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 половини суми боргу згідно розписки від 20 грудня 2016 року, а тому в іншій частині судові рішення не переглядаються.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 заперечував, що спірна квартира була придбана під час перебування у шлюбі, а тому вважає, що така не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя.

Судами встановлено, що з 15 жовтня 2006 року по 15 січня 2018 року сторони перебували у шлюбі.

Вказана квартира набута відповідно до договору про купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року.

З акта № 87 від 17 березня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 у відповідності до договору № 34/09-20139(33) купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року отримав квартиру загальною площею 76,5 кв. м, вартістю 344 250 гривень. Зобов`язання згідно договору виконані в повному обсязі. Сторони претензій одна до одної не мають (т. 2, а. с. 28, 102).

З довідки ПП «Гарантія-Сервіс» від 2015 року, виданої ОСОБА_2 , вбачається, що він виконав умови договору № 34/09-20139(33) купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року, укладеного з ПП «Гарантія-Сервіс» повністю, що надає йому право на утримання свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 103).

Статтею 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, вбачається, що ОСОБА_2 набув право власності на квартиру, яке було у встановленому законом порядку зареєстровано під час перебування сторін у шлюбі.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що ним не було виконано умови додаткової угоди № 1 від 16 березня 2015 року до договору купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року та сторонами було розірвано вказаний договір, що підтверджується угодою про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 08 червня 2018 року. Кошти за спірну квартиру було внесено його матір`ю в його інтересах після розірвання шлюбу та після укладення 05 грудня 2018 року договору про відновлення дії договору купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року.

Колегія суддів оцінює вказані посилання заявника критично з огляду на наступне.

Так, заявник посилається на те, що між ним та ПП «Гарантія-сервіс» 08 червня 2018 року було укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року. Вказує, що акт прийому-передачі майнових прав від 17 березня 2015 року, довідка на отримання права власності на квартиру визнані сторонами анульованими та такими, що не породили прав та обов`язків для сторін.

Разом із тим, частиною третьою статті 347 ЦК України передбачено, що у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Доказів припинення права власності на квартиру матеріали справи не містять.

Крім того, колегія суддів враховує наявність двох різних, протилежних за змістом документів від ПП «Гарантія-сервіс», зокрема акт № 87 від 17 березня 2015 року та лист від 2015 року свідчать, що ОСОБА_2 повністю виконав зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року та ПП «Гарантія-сервіс» не має претензій до нього.

Натомість під час розгляду справи ОСОБА_2 надає суду додаткову угоду до вказаного договору (угода від 16 березня 2015 року), розриває його (угода про розірвання договору 08 червня 2018 року) та в подальшому поновлює (05 грудня 2018 року було укладено договір про відновлення дії договору купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року), й матір останнього в його інтересах здійснює оплату за квартиру.

Також з матеріалів справи вбачається, що дізнавшись про вищевказані обставини під час розгляду справи, ОСОБА_1 у листопаді 2018 року зверталась до ПП «Гарантія-сервіс» із пропозицією здійснити повну оплату вартості квартири, проте листом ПП «Гарантія-сервіс» її повідомлено, що договір розірвано й оплата не може бути здійснена.

Разом із тим, ПП «Гарантія-сервіс» у грудні 2018 року поновлює договір купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року та приймає оплату в інтересах ОСОБА_2 від його матері.

Під час розгляду справи судами правомірно враховано те, що сумарний дохід матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4 за останні п`ять років становить 131 115 грн 61 коп.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахування наведеного, колегія суддів вважає, що спірна квартира була придбана, зареєстрована у встановленому законом порядку під час перебування сторін у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю, яка підлягає поділу, обставини, на які посилається заявник, свідчать про намагання останнього уникнути поділу спірного майна, а тому обґрунтовано не були взяті до уваги судами попередніх інстанцій.

Що стосується посилань заявника у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не стягнули з ОСОБА_1 половину розміру боргу, який утворився в результаті позики у розмірі 5 000 доларів США у ОСОБА_3 .

Подаючи зустрічну позовну заяву, ОСОБА_1 вказував, що частину грошових коштів для придбання автомобіля марки Ravon у розмірі 5 000 доларів США він позичив у ОСОБА_3 . На даний час грошові кошти за договором позики не повернуто, а тому сума боргу ОСОБА_1 по вказаній розписці становить 2 500 доларів США, що еквівалентно 66 500 грн.

Матеріали справи містять копію розписки від 20 грудня 2016 року, у якій зазначено, що ОСОБА_2 позичає у ОСОБА_3 5 000 доларів США на покупку автомобіля. Зобов`язується повернути борг протягом двох років по мірі доходів.

Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що вказаний договір позики було укладено в інтересах сім`ї, як і не містять доказів того, що грошові кошти було використано на придбання автомобіля марки Ravon.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновкам якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних зустрічних позовних вимог.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні ОСОБА_2 норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович