Постанова

Іменем України

16 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 463/8370/21

провадження № 61-7304св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Львівське комунальне підприємство «Рясне 402»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 грудня 2021 року у складі судді Невойта П. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 липня 2022 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Львівське комунальне підприємство «Рясне 402» (далі - ЛКП «Рясне 402»), про демонтаж самочинно встановленої площадки.

В обґрунтування позову зазначала, що наказом директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 27 червня 2019 року № 320 (пункт 1.6) дозволено ОСОБА_1 використовувати квартиру АДРЕСА_1 як нежитлове приміщення при умові заборони влаштування у приміщенні квартири закладу грального бізнесу та зобов`язано звернутися в департамент містобудування для розгляду питання щодо технічної можливості використання квартири як нежитлової для інших цілей під конкретний об`єкт.

За зверненням ОСОБА_1 від 05 жовтня 2019 року та поданими документами, наказом начальника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 07 листопада 2019 року затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин промислових товарів із влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору та зобов`язано ОСОБА_1 : у встановленому порядку отримати технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об`єкту; розробити робочий проект на реконструкцію у спеціалізованій проектній організації або архітектора, який має кваліфікаційний сертифікат на виконання робіт та провести його експертизу згідно з чинним законодавством; звернутися в Інспекцію державного-будівельного контролю у місті Львові для отримання дозвільних документів про початок виконання будівельних робіт та для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Також в позові вказано, що ОСОБА_1 розпочала будівельні роботи без відповідних дозволів, нею встановлено металевий каркас та закладено дверний проріз у капітальній стіні нежитлового приміщення, що спричинило скарги мешканців будинку.

Також зазначено, що розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації міста Львова від 01 квітня 2020 року «Про демонтаж самочинно влаштованої сітчастої огорожі та металевих стовпців» зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати самочинно встановлений металевий каркас та закласти дверний проріз у капітальній стіні нежитлового приміщення спірної квартири.

Згідно з розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 19 травня 2021 року зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати самочинну встановлену площадку на металевих стовпцях, змонтовану з металевими сходами та закласти дверний проріз в капітальній стіні нежитлового приміщення спірної квартири.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18 червня 2021 року скасовано наказ начальника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 07 листопада 2019 року «Про затвердження ОСОБА_1 вимог до архітектурно?планувальної частини проекту реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин промислових товарів із влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору».

Відповідач розпорядження не виконала, а продовжила будівельні роботи.

З урахуванням викладеного, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради просила зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати самочинно встановлену площадку на металевих стовпцях, змонтовану з металевими сходами, та закласти дверний проріз в капітальній стіні нежитлового приміщення № 2 на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 24 грудня

2021 року позов Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати самочинно встановлену площадку на металевих стовпцях, змонтовану з металевими сходами, та закласти дверний проріз в капітальній стіні нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем проведено перепланування не в середині квартири, а шляхом порушення цілісності зовнішньої стіни дев`ятиповерхового будинку, яка несе навантаження від перекриттів і даху будинку, а тому влаштування дверного прорізу на місці віконного потребувало отримання відповідного дозволу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 грудня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суду погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для демонтажу встановленої площадки на металевих стовпцях, змонтованої з металевими сходами, та закладення дверного прорізу в капітальній стіні, оскільки такі споруди здійснено самочинно і несуть загрозу для мешканців будинку.

Також зазначив, що демонтаж самочинних споруд не позбавляє ОСОБА_1 права повторно отримати технічні умови на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 під магазин промислових товарів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2022 року, ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень.

Також у касаційній скарзі посилається на пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 2-6977/11 (провадження № 61-9096св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц (провадження № 61-12893св18), від 16 січня 2019 року у справі № 704/435/19-ц (провадження № 61?17797св18), від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61?13282св18), від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-48215св18), від 17 липня 2019 року у справі № 820/2007/18 (провадження № К/9901/66851/18), від 21 листопада 2019 року у справі № 462/2845/16-а (провадження № К/9901/38766/18), від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19), від 28 квітня 2020 року у справі № 727/11479/17 (провадження № 61?44094св18), від 11 серпня 2020 року у справі № 296/5460/17 (провадження № 61-801св20).

Суди не врахували, що демонтаж є крайньою мірою, допустимий за наявності ознак самочинності, а також пред`явлення вимоги про перебудову. Також судами не враховано, що немає потреби отримувати дозвіл та введення в експлуатацію, якщо перепланування не передбачає втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування.

Крім того, суди попередніх інстанцій не повідомили ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, що є порушенням норм процесуального права та безумовною підставною для скасування судового рішення.

Також зазначено, що направлення SMS-повідомлення не є належним повідомленням учасника справи про дату, час та місце судового засідання.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2022 року ЛКП «Рясне 402» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість, оскільки рішення суду першої та постанова апеляційного суду є законними та достатньо обґрунтованими.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана до Верховного Суду у серпні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

24 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення № 2, розташованого на АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Наказом директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 27 червня 2019 року № 320 (пункт 1.6), дозволено ОСОБА_1 використовувати приміщення квартири АДРЕСА_1 як нежитлове приміщення при умові заборони влаштування у приміщенні квартири закладу грального бізнесу та зобов`язано звернутися в департамент містобудування для розгляду питання щодо технічної можливості використання приміщення квартири як нежитлової для інших цілей.

Наказом начальника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 07 листопада 2019 року №84?2019-АПВ ОСОБА_1 затверджено вимоги до архітектурно?планувальної частини проекту реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин промислових товарів із влаштуванням дверного прорізу на місці віконного прорізу.

Цим же наказом зобов`язано ОСОБА_1 : у встановленому порядку отримати технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об`єкту; розробити робочий проект на реконструкцію у спеціалізованій проектній організації або архітектора, який має кваліфікаційний сертифікат на виконання робіт та провести його експертизу згідно чинного законодавства; звернутися в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові для отримання дозвільних документів про початок виконання будівельних робіт та для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Перевіряючи підставність скарги мешканців будинку АДРЕСА_2 , працівниками ЛКП «Рясне-402» у березні 2020 року було виявлено, що відповідач розпочала будівельні роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_3 у спірному будинку самочинно, не маючи дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові на виконання будівельних робіт.

01 квітня 2020 року головою Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради видано розпорядження від 01 квітня 2020 року № 189, яким зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати самочинно встановлений металевий каркас та закласти дверний проріз у капітальній стіні нежитлового приміщення № 2 на АДРЕСА_2 .

Постановою адміністративної комісії при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради № 55 від 14 травня 2020 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею150 КУпАП, оскільки нею здійснено перепланування нежитлового приміщення із розташуванням на місці віконного прорізу дверного прорізу.

Не погоджуючись із зазначеною постановою ОСОБА_1 оскаржила її до суду.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2020 року у справі № 463/5726/20, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про скасування постанови № 55 від 15 травня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення відмовлено.

У справі № 463/5726/20 суд встановив, що ОСОБА_1 проведено перепланування не в середині квартири, а шляхом втручання у зовнішню стіну дев`ятиповерхового будинку, яка приймає на себе навантаження від перекриттів і даху будинку, а тому влаштування дверного прорізу на місці віконного потребувало отримання відповідного дозволу.

У травні 2021 року, для влаштування окремого входу у приміщення АДРЕСА_3 , зі сторони влаштованих перед будинком зелених насаджень на прибудинковій території, ОСОБА_1 встановила площадку на металевих стовпцях, змонтовану з металевими сходами.

Розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 19 травня 2021 року № 256 зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати самочинно встановлену площадку на металевих стовпцях, змонтовану з металевими сходами, та закласти дверний проріз в капітальній стіні нежитлового приміщення № 2 на АДРЕСА_2 .

31 травня 2021 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові було складено акт № 309-пп, згідно з яким встановлено наявність порушень вимог законодавства, а саме, що ОСОБА_1 проведено будівельні роботи з реконструкції нежитлового приміщення шляхом влаштування дверного прорізу на місці віконного без відповідних дозвільних документів та без отримання вихідних даних для проектування.

31 травня 2021 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові винесено припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт.

Також 31 травня 2021 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові винесено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18 червня 2021 року № 516 скасовано наказ начальника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 07 листопада 2019 року № 84-2019-АПВ «Про затвердження громадянці ОСОБА_1 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин промислових товарів із влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору».

Підставою скасування наказу начальника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 07 листопада 2019 року № 84-2019-АПВ було те, що ОСОБА_1 не розробила робочий проект на реконструкцію у спеціалізованій проектній організації або архітектора, який має кваліфікаційний сертифікат на виконання робіт, не провела експертизу згідно чинного законодавства, не звернулася в інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові, не отримувала дозволів про початок виконання будівельних робіт, і самостійно влаштувала дверний проріз на місці віконного прорізу у капітальній стіні будинку.

Станом на час розгляду справи ОСОБА_1 не виконала розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 19 травня 2021 року № 256, самочинно встановлену площадку на металевих стовпцях, змонтовану з металевими сходами, не демонтувала та не заклала дверний проріз в капітальній стіні нежитлового приміщення № 2 на АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до статті 152 ЖК УРСР (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Розділом 3 Державних будівельних норм України А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів в наслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників, поліпшення умов експлуатації відноситься до реконструкції.

До перепланування відносяться ремонтно-будівельні роботи, що провадяться за відповідними проектами із зміною фізичних параметрів цих приміщень, знесенням або перенесенням внутрішніх легких некапітальних перегородок, улаштуванням нових елементів і деталей, прорізів без втручання у зовнішні стіни, міжповерхові перекриття та інші несучі конструкції жилого будинку з метою підвищення благоустрою та поліпшення умов проживання без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку або приміщенні.

У справі, яка переглядається, установлено, що відповідачем здійснено перепланування не всередині квартири, а шляхом порушення цілісності зовнішньої стіни дев`ятиповерхового будинку, яка несе навантаження від перекриттів і даху будинку.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що здійснене ОСОБА_1 у належному їй нежитловому приміщенні перепланування із втручанням у зовнішню стіну будинку, яка є несучою, що потребує отримання відповідних дозвільних документів на проведення таких робіт.

Тобто, при здійсненні будівництва власник зобов`язаний дотримуватися норм та правил, встановлених законодавством України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Разом з тим положення статті 376 ЦК України передбачають різні підстави для знесення самочинного будівництва.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил, з огляду на положення законів України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Такий правовий висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).

Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , яка є власницею нежитлового приміщення № 2, розташованого у житловому будинку на АДРЕСА_2 , наказом директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 27 червня 2019 року № 320 дозволено використовувати приміщення квартири АДРЕСА_1 як нежитлове приміщення, при умові заборони влаштування у приміщенні квартири закладу грального бізнесу та зобов`язано звернутися в департамент містобудування для розгляду питання щодо технічної можливості використання приміщення квартири як нежитловою для інших цілей.

Начальником управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради видано наказ від 07 листопада 2019 року № 84-2019-АПВ, яким відповідачу затверджено вимоги до архітектурно планувальної частини проекту реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин промислових товарів із влаштуванням дверного прорізу на місці віконного прорізу, а також зобов`язано отримати технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об`єкту, розробити робочий проект на реконструкцію; отримати дозвільні документи про початок виконання будівельних робіт та для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Таким чином, встановивши, що відповідач виконала будівельні роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_1 , зокрема, втручання у несучі будівельні конструкції (стіну) у спірному будинку самочинно, не маючи дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові на виконання будівельних робіт, та з урахуванням того, що остання не виконала розпорядження районної адміністрації від 19 травня 2021 року № 256 щодо демонтажу самочинно встановленої площадки на металевих стовпцях, змонтованої з металевими сходами, не заклала дверний проріз в капітальній стіні нежитлового приміщення № 2 спірного будинку, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог.

Суди правильно виходили з того, що металева конструкція знаходиться на земельній ділянці, яка відноситься до територій загального користування (зокрема, прибудинкової території) та порушує права та інтереси суб`єктів благоустрою, тому обґрунтовано задовольнили позов Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати самочинно встановлену конструкцію та, у зв`язку з відсутністю дозвільних документів, закласти дверний проріз в капітальній стіні вказаного приміщення, оскільки такі споруди здійснені самочинно і несуть загрозу для мешканців будинку.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що місцевий та апеляційний суди належним чином не повідомили ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вказує таке.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно з частиною п`ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Частиною восьмою статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У вересні та жовтні 2021 року ОСОБА_1 надіслала до місцевого суду клопотання про надсилання всієї кореспонденції по справі на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та, за можливості, поштою на адресу: місто Львів, а/с 3437 (т. 1, а.с. 34, 66, 93).

Також у вересні 2021 року ОСОБА_1 надіслала до місцевого суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, тобто внесення її реєстраційного номеру облікової картки платника податків до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи.

У своєму клопотанні від 05 жовтня 2021 року, поданому через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 просила розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. При цьому, просила розгляд справи проводити без її участі, посилаючись на введення карантинних заходів на території України (т.1, а.с. 93).

Також у жовтні 2021 року до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила, серед іншого, розгляд справи проводити без її участі, посилаючись на введення карантинних заходів на території України, а також направляти всю кореспонденцію на її електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с. 118-129).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 20 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено справу на 11 жовтня 2021 року у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 11 жовтня 2021 року здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Постановлено розгляд справи розпочати зі стадії відкриття провадження. Підготовче засідання призначено на 16 листопада 2021 року о 09:30 год.

Про призначення підготовчого судового засідання ОСОБА_1 було направлено SMS-повідомлення про виклик, яке нею не отримане у зв`язку з тимчасовою недоступністю абонента.

У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 16 листопада 2021 року, було оголошено перерву на 29 листопада 2021 року.

На адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про призначення підготовчого судового засідання на 29 листопада 2021 року (т. 1, а.с. 166), проте в матеріалах справи відсутні докази отримання адресатом цього повідомлення.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 29 листопада 2021 року закрите підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду по суті на 24 грудня 2021 року о 10:30 год.

Про призначене судове засідання на 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 направлено SMS-повідомлення, яке доставлене 01 грудня 2021 року (т.1, а.с. 173).

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з протоколом судового засідання від 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи міститься її заява про розгляд справи у її відсутність, суд першої інстанції вважав можливим розглянути справу за її відсутності (т. 1, а.с. 174-175).

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи без участі ОСОБА_1 .

Доводи заявника про неналежне повідомлення її судом першої інстанції про дату, час та місце судового засідання не знайшли свого підтвердження.

У січні 2022 року до Львівського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 грудня 2021 року.

У прохальній частині апеляційної скарги відповідач просила здійснювати розгляд справи без її участі у зв`язку із введенням на території України карантину задля запобігання поширення коронавірусу COVID-19 (т. 1, а.с. 192, 212).

Відповідно до частин першої та третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції призначив розгляд справи на 16 червня 2022 року (т. 1, а.с. 225).

Про призначення судового засідання ОСОБА_1 було направлено судову повістку (т. 1, а.с. 226).

Докази отримання ОСОБА_1 судової повістки в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, 11 травня 2022 року ОСОБА_1 ознайомлювалася з матеріалами справи та 13 червня 2022 року надіслала до апеляційного суду додаткові пояснення (т.1, а.с. 233-244).

16 червня 2022 року до апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Пигель Л. І., яка дії в інтересах ОСОБА_1 , про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання, призначене на 16 червня 2022 року (т.1, а.с. 263-265).

Розгляд справи відкладено на 21 липня 2022 року.

Про призначення судового засідання на 21 липня 2022 року ОСОБА_1 направлено судову повістку (т.1, а.с. 267). Докази отримання судової повістки в матеріалах справи відсутні.

Згідно з довідкою Львівського апеляційного суду про доставку електронного листа, судова повістка про виклик до суду на 21 липня 2022 року надіслана ОСОБА_1 на її електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21 липня 2022 року до апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Пигель Л. І., яка дії в інтересах ОСОБА_1 , про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю у іншій справі (т.2, а.с. 16).

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом надано право суду вирішувати питання про можливість розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причини їх неявки.

Згідно з протоколом судового засідання від 21 липня 2022 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, перевіривши причини їх неявки, та розглянувши клопотання представника ОСОБА_2 , суд вважав можливим розглянути справу за їх відсутності.

ЄСПЛ в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Ураховуючи, що ОСОБА_2 , яка дії в інтересах, подавала клопотання про відкладення розгляду справи, в яких зазначала про те, що їй відомо про дату розгляду справи, однак в судове засідання ні відповідач, ні її представник не з`явилися, а також предмет спору, складність справи, та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи без участі ОСОБА_1 .

Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засдіання.

Крім того, ураховуючи те, що на час розгляду справи в місцевому та апеляційному судах ОСОБА_1 була зареєстрована в підсистемі «Електронний кабінет» з використанням своєї електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 , який офіційно почав функціонувати в судах з 05 жовтня 2021 року, свідчить про взаємозв`язок відповідача та суду щодо направлення процесуальних документів засобами Електронного суду, що також вказує на відсутність підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено порядок повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 2-6977/11 (провадження № 61-9096св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц (провадження № 61-12893св18), від 16 січня 2019 року у справі № 704/435/19-ц (провадження № 61 17797св18), від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61?13282св18), від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-48215св18), від 17 липня 2019 року у справі № 820/2007/18 (провадження № К/9901/66851/18), від 21 листопада 2019 року у справі № 462/2845/16-а (провадження № К/9901/38766/18), від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19), від 28 квітня 2020 року у справі № 727/11479/17 (провадження № 61?44094св18), від 11 серпня 2020 року у справі № 296/5460/17 (провадження № 61-801св20, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 2-6977/11, розглядаючи спір про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом знесення за рахунок відповідача прибудови фасадного входу до магазину, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначено, що місцевий суд, установивши, що ОСОБА_3 самочинно реконструювала належне їй нежитлове приміщення, яке розташоване на цокольному поверсі будинку, та зробила прибудову, чим порушила право власності ОСОБА_4 , якій належить квартира АДРЕСА_4 у цьому ж будинку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц, розглядаючи спір про визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок, виснувано, що частина третя статті 376 ЦК України застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо дотримання цільового призначення земель, а й до випадків, коли відсутнє таке порушення, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником під уже збудоване нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц, розглядаючи спір про зобов`язання знесення самочинно збудованої господарської споруди, колегія суддів, постановляючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходила з того, що спірний гараж ОСОБА_5 побудував на належній йому земельній ділянці з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, маючи дозвіл на його будівництво, дозвіл на право закладення фундаменту і будівельний паспорт, а тому такий не можна вважати самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України. Доказів істотного відхилення від проекту, що порушує права позивачів, чи відмови відповідача у проведенні перебудови позивачі не надали і порушення їх прав не довели.

У постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 704/435/19, від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/17, передаючи справу на новий апеляційний розгляд, колегія суддів зазначила, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог щодо належного повідомлення сторін у справі про час та місце розгляду справи, оскільки SMS?повідомлення надіслане без наявності заявки учасника справи про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення.

У постановах Верховного Суду 17 липня 2019 року у справі № 820/2007/18, від 21 листопада 2019 року у справі № 462/2845/16-а зазначено, що правова кваліфікація порушень, за які позивача притягнуто до відповідальності, ґрунтується на тому, що позивач виконав роботи, які є втручанням у несучі конструкції. За умови недоведеності цієї обставини, підстав для відповідальності позивача немає. Суди дійшли висновку, що зазначену обставину не доведено.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц, розглядався спір про знесення самочинно прибудовано-набудованої до індивідуального житлового будинку літ одноповерхової споруди з мансардою, в якій, передаючи справу на новий апеляційний розгляд, колегія суддів посилалась на те, що судом не досліджено питання щодо можливості здійснення перебудови нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами; питання щодо наявності чи відсутності згоди відповідача щодо здійснення такої перебудови; порядок користування земельною ділянкою, чи розташована спірна будівля на частині, яка виділена у користування позивачці; висновок експертизи з питань чи вплинуло самочинне будівництво на стан будівлі, що належить позивачу та чи можливо знести самочинну побудову без шкоди для будинку позивача.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 727/11479/17, розглядаючи спір про зобов`язати усунути перешкоди у користуванні майном шляхом приведення квартири у попередній стан за власний рахунок, викладено висновок про те, що здійснені відповідачем у належній йому на праві власності квартирі перепланування, які не передбачали втручання у конструктивні елементи будівлі, не потребували отримання відповідних дозвільних документів на проведення таких робіт, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 296/5460/17 розглядався спір про зобов`язання фізичної особи знести самочинне будівництво.

Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційній інстанцій посилались на те, що відповідач з моменту отримання квартири у власність не здійснював прибудову до квартири, яка належить йому на праві приватної власності, оскільки станом на дату купівлі квартири прибудова до вказаної квартири вже існувала. Позивачем не надано належних допустимих доказів порушення її прав, а обраний спосіб захисту з вимогою знесення самочинного будівництва, не є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

В зазначеній постанові викладено висновок про те, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Таким чином, обґрунтування, наведене заявником в касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваних судових рішеннях в цій справі висновки судів не суперечать правовим висновкам, сформульованим у вищенаведених постановах Верховного Суду.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суд першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду України та постановах Верховного Суду. Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, в яких викладені висновки щодо застосування норм права, та які не врахували суди попередніх інстанцій у цій справі.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк