Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 464/1306/17

провадження № 61-44301св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління державної реєстрації Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юзва Назарій Богданович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 грудня 2017 року у складі судді Теслюка Д. Ю. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 30 липня 2018 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що у 2015 році, у зв`язку з необхідністю проведення діагностики, лікування, в тому числі операційного втручання, членів сім`ї, йому терміново були потрібні кошти в розмірі 45 000 євро. ОСОБА_4 погодився допомогти, йому шляхом перепозичення вказаної суми коштів у свого знайомого. При цьому кошти мали бути передані лише під заставу рухомого або нерухомого майна, вартість якого еквівалентна позиченим коштам. Така застава мала бути оформлена на матір ОСОБА_4 - ОСОБА_2 у вигляді договору купівлі-продажу квартири, який буде розірвано після повернення позики, розмір якої становить 33 000 доларів США зі сплатою 2,5 % на місяць від суми позики з кінцевим терміном повернення листопад - грудень 2015 року. Згодом ОСОБА_4 повідомив про зміну зазначених умов, а саме, в частині суми позики, яка зменшилася до 17 000 доларів США (15 000 євро), та збільшились проценти за користування позикою до 5 % на місяць.

Позивач, зазначає, що 27 лютого 2015 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріально округу Юзвою Н. Б., після підписання якого він отримав від ОСОБА_4 5 000 євро. Решту суми, а саме 9 100 євро, отримав декількома платежами до 15 квітня 2015 року, що в загальному розміру становило 14 100 євро, замість обіцяних 15 000 євро.

Позивач вважає, що між ним та ОСОБА_4 виникли відносини за договором позики на підставі усної домовленості, а договір, укладений між ним та ОСОБА_2 , за наведених вище умов, є договором застави належної йому квартири, а не договором купівлі-продажу. 13 травня 2016 року йому стало відомо, що зазначена квартира була продана 12 травня 2016 року ОСОБА_3 . Враховуючи те, що укладений між ним та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири від 27 лютого 2015 року є удаваним правочином, оскільки насправді укладався договір застави квартири (іпотеки) з метою забезпечення виконання ним зобов`язань перед ОСОБА_4 по поверненню позики, а тому в ОСОБА_2 не було підстав для продажу квартири, а в ОСОБА_3 - для набуття права власності на таку.

Ураховуючи викладене, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н. Б. 27 лютого 2015 року та зареєстрований в реєстрі за №460; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру; витребувати в ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири є удаваним, так між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір застави нерухомого майна як забезпечення виконання зобов`язання за усним договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Крім того, оскільки відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, тому й відсутні підстави для задоволення вимог про скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, оскільки вони є похідними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 30 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахування судами того, що матеріалами справи та дослідженими судами доказами підтверджується факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 саме договору застави (іпотеки) квартири АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 не мав наміру продавати його єдине житло, жодних домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 щодо купівлі-продажу квартири не існувало, а внутрішня воля позивача була спрямована саме на укладення договору застави (іпотеки). Факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 правовідносин, які випливають з договору позики підтверджуються письмовими поясненнями самого ОСОБА_4 . Суд безпідставно не взяв до уваги висновок психологічної експертизи від10 липня 2017 року, яким встановлено: «між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 існувала усна домовленість щодо позики коштів у розмірі 33 000 євро під заставу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 підписав із ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_4 , договір купівлі-продажу вказаної квартири, який вважав договором застави, як гарантії отримання коштів у розмірі 15 000 євро від ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 після підписання договору не отримав кошти в сумі 15 000 євро від ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 повернув ОСОБА_4 на картку дружини останнього кошти в сумі 7 000 доларів США в рахунок погашення боргу; ОСОБА_1 не отримував від ОСОБА_2 кошти від продажу квартири в сумі 825 000 гривень». Судом безпідставно не долучено до матеріалів справи смс-переписку між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , яка також підтверджує удаваність укладеного договору купівлі-продажу квартири. Крім того, в жодне судове засідання не з`явилися: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та відповідно не були допитані в якості свідків щодо обставин, які мають значення для повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_9 подав відзив на касаційну скаргу, у якому посилаючись на відповідність ухвалених у справі судових рішень нормам матеріального та процесуального права, та надуманість доводів скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому зазначено, що суд першої інстанції обґрунтовано не визнав належним та допустимим доказом висновок психологічної інформації, який містить орієнтувальну інформацію, оскільки це узгоджується з приписами частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, якою передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, ОСОБА_1 в порушення пункту 6 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року не зазначив у своєму позові доказів, які підтверджували наведені ним обставини про гостру потребу у коштах саме у розмірі 45 000 євро, та в порушення частини другої статті 27 та частини першої статті 131 ЦПК України 2004 року не подав таких доказів ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Відтак твердження ОСОБА_1 про його згоду на отримання від ОСОБА_4 у позику 17 000 доларів США (або 15 000 євро) та передачу в іпотеку ОСОБА_2 спірної квартири під виглядом договору купівлі-продажу цієї квартири, не узгоджується із внутрішнім волевиявленням самого ОСОБА_1 передати в іпотеку спірну квартиру за позику у 15 000 євро і не досягнути кінцевої мети - отримати грошові кошти в розмірі 45 000 євро.

ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_10 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права і без порушення норм процесуального права. Всі доводи ОСОБА_1 є надуманими та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу 464/1306/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління державної реєстрації Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юзва Н. Б., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Статтею 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким позивач ОСОБА_1 передав, а відповідач ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 , продаж якої вчинено за 826 841 грн, які отримані продавцем від покупця до підписання цього договору.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н. Б. та зареєстровано в реєстрі за № 460.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 лютого 2017 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема, визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним на підставі статті 235 ЦК України, оскільки він не мав наміру продавати свою квартиру, а мав намір взяти в борг грошові кошти та зазначену квартиру передати в заставу для забезпечення виконання зобов`язання за договором позики.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно зі статтями 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).

Суди попередніх інстанцій встановили, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладено у письмовій формі і нотаріально посвідчено.

ОСОБА_1 стверджував, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 27 лютого 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_2 є удаваним. Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 вказував, що між ним та ОСОБА_2 фактично був укладений договір застави (іпотеки) з метою забезпечення виконання боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 .

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає з метою забезпечення грошових зобов`язань, які повинні підтверджуватися договором, укладеним відповідно до вимог закону. Іпотека не може забезпечувати усні домовленості між сторонами.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Згідно із статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

При цьому судами правильно встановлено та надано належну правову оцінку пункту 10 оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири, яким визначено те, що сторони в присутності нотаріуса серед іншого підтвердили, що укладання цього договору відповідає їх інтересам, волевиявлення їх є вільним і усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають їх реальній домовленості, у них відсутні обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах, цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, вони отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно цього договору і жодних зауважень, доповнень до цього договору не мають. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.

Згідно із оспорюваним договором, сторони підтвердили, що вони розуміють українську мову і володіють нею в обсязі, достатньому для розуміння суті цього договору, який підписується ними особисто і добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, зміст статей законодавства, які зазначені в договорі, їм відомі та зрозумілі. Одночасно стверджують, що однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать їх особисті підписи на договорі. Також своїми підписами сторони підтвердили факт повного розрахунку за цим договором. Окрім цього, сторонами виконано пункт 18 договору, а саме звільнено квартиру від усіх рухомих речей, що належать продавцю та третім особам, а також передано покупцю відчужуване майно. Також було передано продавцем покупцю ключі від квартири, а відтак умови договору купівлі-продажу сторонами виконані в повному обсязі.

Доказів, які б спростовували зазначені обставини, позивачем не надано.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дослідивши та оцінивши усі надані учасниками справи докази й надавши правову оцінку доводам та запереченням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів своїх позовних вимог, оскільки всупереч вимог статті 60 ЦПК України 2004 року не надав належних та допустимих доказів, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу квартири є удаваним.

Доводи заявника про безпідставне неврахування судами висновку психологічної експертизи, який, на його думку, підтверджує обставини щодо укладення між ним та ОСОБА_2 саме договору застави (іпотеки), як забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, а не договору купівлі-продажу майна, є необґрунтованими, оскільки вказаний висновок містить лише орієнтовну інформацію щодо предмета доказування, не є категоричним та ґрунтується лише на припущеннях експерта про очевидну ймовірність існування таких обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, а тому правильно визнаний судом першої інстанції я неналежний та недопустимий доказ.

Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого 2016 року та постанова Київського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 30 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов