№ 464/1761/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 464/1761/19-ц

провадження № 61-14455св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 липня 2019 року у складі судді Теслюка Д. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Шеремети Н. О., Мікуш Ю. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що під час слухання цивільної справи у Франківському районному суді м. Львова № 465/2516/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, а саме: 27 вересня 2018 року йому стало відомо про поширення відносно нього недостовірної та такої, що принижує його честь і гідність, інформації представником ОСОБА_2 - адвокатом Драпей О. С. Зокрема, під час судового засідання вказаним представником було заявлене клопотання про долучення документів до матеріалів справи, де було зазначено таке: « ОСОБА_1 веде антисоціальний спосіб життя. Неодноразово бив свою матір, систематично вчиняє сімейні сварки, здійснює сімейне насилля, зловживає спиртними напоями, вживає наркотичні речовини». Це клопотання було долучене до матеріалів цивільної справи № 465/2516/17-ц, проте у долучених до клопотання документах не було жодного доказу, який би підтвердив факт вживання ним наркотиків. Крім того, у судовому засіданні була допитана свідок - його мати ОСОБА_4 , яка зазначала, що ОСОБА_1 її не бив; у постановах Франківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2017 року та 27 березня 2017 року про притягнення його до адміністративної відповідальності не зазначено, що він бив свою матір, у зв`язку із чим вважає таку інформацію недостовірною.

ОСОБА_1 зазначав, що вказана інформація була озвучена під час судового засідання, де були присутні: відповідач (представник позивача - адвокат Драпей О. С.), третя особа ОСОБА_5 , секретар судового засідання, суддя Ванівський Ю. М., він та адвокат Водопийко Х. Т.

Вважав, що викладена у зазначеному клопотанні інформація принизила його честь і гідність, викликала у нього образи, несправедливість і роздратування, йому стало дуже неприємно перед іншими учасниками, які перебували у судовому засіданні. Поширення недостовірної інформації завдало шкоди його немайновим інтересам, порушивши його честь та гідність. Ця обставина спричинила йому сильні душевні страждання, його загальний стан здоров`я значно погіршився, почало боліти серце.

Ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати недостовірною та такою, що принижує його честь та гідність інформацію, що викладена у клопотанні адвоката Драпея О. С., який діяв в інтересах ОСОБА_2 , від 27 вересня 2018 року: « ОСОБА_1 веде антисоціальний спосіб життя. Неодноразово бив свою матір, систематично вчиняє сімейні сварки, здійснює сімейне насилля, зловживає спиртними напоями, вживає наркотичні речовини»; зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну і таку, що принижує його честь, гідність інформацію; стягнути з ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 13 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 2 689,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що поширення інформації порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди його відповідним особистим немайновим благам чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що є однією із сукупних обставин для задоволення позову при розгляді справ зазначеної категорії, як це передбачено пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Позивачем також не доведено належними та допустимими засобами доказування обставин і підстав, які завдають моральної шкоди, та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди саме діями відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову, оскільки позивачем не доведено, що поширення інформації порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди його відповідним особистим немайновим благам чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що є однією із сукупних обставин для задоволення позову при розгляді справ зазначеної категорії, як це передбачено пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Позивачем також не доведено належними та допустимими засобами доказування обставин і підстав, які завдають моральної шкоди, та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди саме діями відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вважає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц (провадження № 61-7708св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року було поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 липня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 464/1761/19-ц із Сихівського районного суду м. Львова.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу № 464/1761/19-ц призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із постановою слідчого Жидачівського районного відділу внутрішніх справ про закриття кримінальної справи з направленням матеріалів на розгляд комісії в справах неповнолітніх від 25 січня 1991 року кримінальну справу по звинуваченню ОСОБА_1 за частиною першою статті 215-3 КК Української РСР закрито. Матеріали відносно ОСОБА_1 направлено в комісію у справах неповнолітніх для прийняття до нього мір громадського впливу (а. с. 76-78).

Відповідно до довідки Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України серії ААА № 0452845, ОСОБА_1 є особою, якій 13 вересня 2012 року СУ ГУМВС у Львівській області пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358, частиною другою статті 358 та частиною третьою статті 358 КК України. 14 вересня 2012 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2014 року змінено запобіжний захід на домашній арешт. Відомості про результати судового розгляду кримінальних справ до Міністерства внутрішніх справ України не надходили (а. с. 75).

У період з 2014 року по 2017 рік у Франківському відділі поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області було зареєстровано шість звернень щодо неправомірних дій ОСОБА_1 стосовно своєї матері ОСОБА_7 , зокрема щодо сімейних сварок, нанесення тілесних ушкоджень, домашнього насильства, що підтверджується листом Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 11 вересня 2018 року, адресованим адвокату Драпей О. С. (а. с. 74).

Постановами Франківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2016 року та 27 березня 2017 року ОСОБА_1 притягався до адміністративної відповідальності на підставі частини першої статті 173-2 КУпАП, зокрема за те, що висловлювався в сторону своєї матері нецензурною лайкою, чинив психологічний тиск (а. с. 9-10, 12).

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року у справі № 465/2516/17-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , про усунення від права на спадкування відмовлено, оскільки судом не було встановлено факту умисного ухилення відповідача ОСОБА_1 від надання допомоги, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані (а. с. 14-16).

Під час розгляду цієї справи у Франківському районному суді м. Львова представником ОСОБА_2 - Драпей О. С. 27 вересня 2018 року подано клопотання, у якому зазначено: « ОСОБА_1 веде антисоціальний спосіб життя. Неодноразово бив свою матір, систематично вчиняє сімейні сварки, здійснює сімейне насилля, зловживає спиртними напоями, вживає наркотичні речовини» (а. с. 8).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Згідно із частиною четвертою статті 32 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, - кожному гарантується право на захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Частиною першою статті 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація (частина перша статті 201 ЦК України).

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканим. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Позови про захист гідності, честі та ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Позови про захист честі, гідності чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Згідно із роз`яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом (абзац 3 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

У пункті 18 цієї ж постанови зазначено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Згідно із частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Статтями 12 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що поширення інформації порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди його відповідним особистим немайновим благам чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, а також ураховуючи конкретні обставини справи та те, що зазначена у цьому позові інформація входила до предмету доказування у справі про усунення позивача від права спадкування, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання інформації недостовірною та її спростування.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то підстави для її задоволення відсутні, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог про визнання недостовірної інформації та її спростування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц (провадження № 61-7708св19), на яку заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта