ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 464/2779/22

провадження № 61-1539св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року у складі судді Бойко О. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про припинення права власності на частину

у спільному майні та визнання права власності на 1/4 ідеальної частки квартири.

У серпні 2022 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частину

у спільному майні та визнання права власності на 1/4 ідеальної частки квартири.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 02 вересня 2022 року позов третьої особи ОСОБА_3 прийнято до спільно розгляду з позовом

ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 володіють на праві приватної спільної часткової власності квартирою

АДРЕСА_1 . Зокрема, ОСОБА_1 належить право власності на 1/2 частку квартири, а ОСОБА_3 - 1/4 частку квартири. ОСОБА_2 належить право власності на 1/4 частку квартири, яке набуто на підставі свідоцтва про право на спадщину. Квартира складається

з трьох житлових кімнат та кухні, житлова площа - 40,2 кв. м, загальна площа - 56,5 кв. м. У квартирі зареєстрована та постійно проживає ОСОБА_3 , яка

є сестрою відповідачки. Вказана квартира належала батькам відповідачки

і ОСОБА_3 , яка за життя батьків вела з ними спільне господарство

і здійснювала за ними догляд та залишилась проживати після їх смерті. Відповідачка, успадкувавши 1/4 частку спірної квартири після смерті батьків, користуючись відсутністю у квартирі ОСОБА_3 , маючи ключі від квартири, періодично навідується у квартиру, під час чого на свій розсуд переставляє речі у квартирі, створює у квартирі безлад, використовує воду та електроенергію для прання, однак не несе жодних витрат за комунальні послуги. Такі візити відповідачки у квартиру супроводжуються скандалами. Відповідачка жодного разу не несла витрат на ремонт квартири, навпаки, не цінує покращень, зроблених у квартирі, та нищить квартиру, пише безпідставні заяви в поліцію. Така поведінка відповідачки робить неможливим спільне користування спірною квартирою. При цьому ОСОБА_2 забезпечена житлом, оскільки має

в особистій власності квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 64,8 кв. м. А тому припинення права власності на її частку шляхом сплати їй вартості такої частки не призведе до порушення її прав.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 просили припинити право власності ОСОБА_2 на 1/4 ідеальну частку квартири

АДРЕСА_1 , шляхом сплати на її користь грошової компенсації вартості 1/4 ідеальної частки квартири

АДРЕСА_1 та визнати за ними право власності на 1/4 ідеальну частку цієї квартири.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 10 січня 2023 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_3 задоволено

Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/4 ідеальну частку квартири

АДРЕСА_1 та стягнено з ОСОБА_1

і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості

1/4 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1

у розмірі 467 500,00 грн за рахунок коштів, унесених на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України

в Львівській області згідно з платіжним документом від 25 липня 2023 року

№ 0.0.3117562391.1.

Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_3 право спільної власності на

1/4 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги про припинення права власності на частку

у спільному майні та визнання права власності на 1/4 ідеальну частку квартири, суд першої інстанції виходив з того, що наявні три підстави, визначені статтею 365 ЦК України, зокрема, спірна квартира є неподільною, спільне володіння

і користування нею є неможливим, припинення права власності відповідача на частку у квартирі не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки

ОСОБА_2 забезпечена житлом, яке належить їй на праві власності, позивачі внесли на депозитний рахунок вартість частки, належної відповідачу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 січня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від

13 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що обставини, встановлені судами першої

і апеляційної інстанцій, є недоведеними. Вказує, що апеляційний суд не дав оцінки аргументам апеляційної скарги щодо висновку експерта. Відповідачку не було допущено до об?єкта дослідження, що свідчить про неправильність висновку експерта. Апеляційний суд безпідставно відмовив у клопотанні про відкладення розгляду справи. Зазначає, що її частка не є незначною, що виключає можливість застосування статті 365 ЦК України. Позбавлення відповідачки права власності на 1/4 частку спірної квартири, призведе до порушення її прав та інтересів.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року

у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від

21 липня 2021 року у справі № 736/659/19, від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 750/11178/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц від 18 грудня 2018 року у справі

№ 908/1754/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

08 квітня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзив, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що припинення права власності відповідачки на належну їй 1/4 ідеальну частку у праві власності на квартиру не заподіє їй не тільки істотної шкоди, а навпаки покращить її матеріальний добробут.

Відповідачка має у власності трикімнатну квартиру. У спірній квартирі зареєстрована і постійно проживає ОСОБА_3 . Зазначають, що відповідачка заявами про відкладення розгляду справи намагалась затягувати судовий розгляд. Висновки експерта відповідачка не спростувала.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Сихівського районного суду м. Львова.

09 квітня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , а саме по 1/4 частці кожному.

Згідно з копією технічного паспорта, складеного 02 липня 1996 року Львівським обласним бюро технічної інвентаризації, спірна квартира складається

з трьох житлових кімнат та кухні, житлова площа - 40,2 кв. м, загальна площа - 56,5 кв. м. У вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_4

і неповнолітні ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

Між сторонами існують неприязні відносини, що підтверджується як поясненнями сторін, так і зверненнями відповідачки до правоохоронних органів. Наявність між сторонами спорів щодо спільного користування спільною квартирою підтверджується також і рішенням Сихівського районного суду

м. Львова від 14 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою (справа № 464/5576/23).

Згідно з висновком судової інженерно-технічної експертизи від 19 червня

2023 року № 014/23 виділення в натурі належної відповідачці 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 є технічно неможливим. Ринкова вартість 1/4 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 становить 467 500,00 грн.

Згідно з платіжною інструкцією від 25 липня 2023 року

№ 0.0.3117562391.1 ОСОБА_3 і ОСОБА_1 внесли на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України

в Львівській області 467 500,00 грн.

ОСОБА_2 одноособово на праві власності належить квартира

АДРЕСА_2 , яка складається із трьох кімнат, загальною площею 64,8 кв. м, у якій зареєстровано її місце проживання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності

є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині першій статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої - третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном

є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи і технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі

№ 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року у справі № 524/2579/18, від 29 січня

2021 року у справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року у справі

№ 754/16751/18.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, у постанові Верховного Суду від

14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16 та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року

у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15 (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14 (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки

в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар. У цій справі також було заявлено вимогу про визнання права власності.

Правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставини оцінюється

з точки зору відповідності принципам об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, у справі, яка переглядається, для припинення права на частку

у спільному майні на підставі позову інших співвласників необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є частка відповідача незначною і чи може бути виділена в натурі, або річ є неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_2 , та факт попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних

у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на підставі статті 365 ЦК України просили припинити право власності відповідача на 1/4 частку спірної квартири, стягнувши з них вартість такої частки, та визнати за ними право власності на 1/4 частку вказаного нерухомого майна за кожним.

Як на обґрунтування підстав позову посилалися на те, що між співвласниками склалися неприязні стосунки, частка відповідача у спільному майні є незначною, виділ такої частки у натурі є неможливий, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача.

У справі, що переглядається, суди встановили наявність передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 365 ЦК України підстав для припинення права відповідача на частку в спільному майні, оскільки така частка є незначною, не може бути виділена в окремий об`єкт нерухомого майна, що свідчить про неподільність спірного нерухомого майна, а також встановили, що спільне володіння і користування майном є неможливим, у зв`язку з неприязними стосунками, які склалися між сторонами.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, взявши до уваги, що у власності відповідача є інше нерухоме майно,

а саме квартира АДРЕСА_2 , загальною площею

64,8 кв. м, житловою площею 40,9 кв. м, дійшов висновку, що припинення права власності відповідача на належну їй частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди її інтересам. Крім того, позивачі внесли на депозитний рахунок 467 500,00 грн, що відповідає реальній ринковій вартості 1/4 частки квартири. Ринкова вартість спірного об`єкта нерухомого майна не спростована іншими належними, достатніми та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

У цій справі встановлено, що відповідач має інше нерухоме майно, тобто фактично забезпечена житловим приміщенням для власного проживання.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано врахували те, що загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 56,5 кв. м, житлова площа - 40,2 кв. м, відповідно 1/4 її частка, власником якої

є відповідач, становить лише 14,125 кв. м загальної та 10,05 кв. м житлової площі.

Водночас належна відповідачці квартира

АДРЕСА_2 має майже в чотири рази більшу загальну і житлову площу, а отже, припинення її права власності на 1/4 частку у спірній квартирі з виплатою грошової компенсації її частки не завдасть істотної шкоди її інтересам.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки належна відповідачу частка у праві на квартиру не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною річчю, спільне володіння

і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника, з огляду на факт попереднього внесення позивачами на депозитний рахунок суду вартості частки відповідача у спільному нерухомому майні, то наявні визначені частиною першою статті 365 ЦК України підстави для припинення права власності відповідача на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників - позивачів.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане, врахувавши передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи

у якнайшвидшому її розгляді, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду цієї справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатність наявних у справі матеріалів для її розгляду, апеляційний суд правильно вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

За таких обставин безпідставними є аргументи заявника про те, що апеляційний суд не розглянув клопотання про відкладення розгляду справи.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська