Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 464/5076/19

провадження № 61-11292св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Думич Наталії Богданівни на постанову Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Ванівського О. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон» (далі - ТОВ «Львівський бетон») про стягнення вихідної допомоги та частини недоплаченої компенсації, посилаючись на те, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Львівський бетон» від 12 грудня 2017 року його було обрано на посаду директора товариства з 20 грудня 2017 року. На підставі цього рішення 12 грудня 2017 року між ним та відповідачем було укладено контракт, а згідно з наказом ТОВ «Львівський бетон» від 20 грудня 2017 року № 558-к його призначено на посаду директора товариства. Пунктом 6.4 контракту від 12 грудня 2017 року сторони погодили, що у випадку припинення цього контракту з ініціативи підприємства та/або за підставами іншими (відмінними), ніж взаємна згода сторін (6.3.1) та ініціатива директора (6.3.3), підприємство зобов`язане додатково до обов`язкових розрахункових виплат при звільненні виплатити директору суму компенсації в розмірі річної заробітної плати директора. В пункті 6.5 контракту зазначено складові розрахунку суми (компенсації) річної заробітної плати. 05 вересня 2018 року загальними зборами учасників ТОВ «Львівський бетон» було прийнято рішення про одностороннє розірвання трудового контракту з ним на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Наказом ТОВ «Львівський бетон» від 05 вересня 2018 року № 177-К його було звільнено із займаної посади директора та зобов`язано бухгалтерію товариства провести з ним повний розрахунок згідно з чинним законодавством. Протягом 05 та 06 вересня 2018 року з ним був проведений розрахунок і після утримання податків та зборів йому виплачено 717 319,33 грн. Однак, отримавши від відповідача інформацію про види та суми здійснених виплат з підтверджуючими документами, він дійшов висновку про те, що відповідач не виплатив йому вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, в розмірі 413 667 грн, що складає його шестимісячний середній заробіток, та не повністю виплатив компенсацію при звільненні, яка передбачена пунктами 6.4, 6.5 контракту, а саме: до розрахунку суми компенсації, належної йому до виплати, не було включено річну премію в розмірі 51 558,40 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Львівський бетон» на свою користь 413 667 грн вихідної допомоги та 51 558,40 грн частини недоплаченої компенсації, які йому належали при звільненні з роботи, але не були виплачені відповідачем.

У відзиві на позовну заяву ТОВ «Львівський бетон» заперечило проти позову та просило відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що при звільненні позивача з роботи сторонами було погоджено підстави звільнення, а також суми виплат, які належать позивачу при звільненні, що підтверджується відповідною угодою, виданими та не скасованими наказами і здійсненими виплатами. Воно в повному обсязі здійснило розрахунок з позивачем. При цьому виплата донарахованої вихідної допомоги у розмірі 51 558,40 грн була здійснена позивачу на наступний день після його звільнення - 06 вересня 2018 року, тому в цей день позивачу також виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 938,55 грн. Компенсація при звільненні, зазначена в пункті 6.4 контракту, укладеного між сторонами, є вихідною допомогою, основним завданням якої є матеріальне забезпечення звільненого працівника на період пошуку ним нової роботи. Тобто пунктами 6.4, 6.5 контракту лише конкретизовано розмір вихідної допомоги при звільненні, яка передбачена статтею 44 КЗпП України. Крім того, наказ ТОВ «Львівський бетон» від 05 вересня 2018 року № 177-К про звільнення був виданий позивачем як директором товариства, і цим наказом він не зобов`язував бухгалтерію виплатити йому вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку, а видав наказ від 05 вересня 2018 року № 178-К про нарахування та виплату йому одноразової компенсації при звільненні в розмірі річної заробітної плати. Вказане свідчить про те, що при здійсненні розрахунку позивач аналогічно трактував умови пункту 6.4 контракту і розумів, що одноразова компенсація при звільненні є вихідною допомогою, передбаченою статтею 44 КЗпП України.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 27 листопада 2019 року у складі судді Теслюка Д. Ю. позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Львівський бетон» на користь ОСОБА_1 413 667 грн вихідної допомоги та 51 558,40 грн частини недоплаченої компенсації, а всього - 465 225,40 грн, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення працівника з підстав, наведених в пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України (у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб), передбачає визначені статтею 44 КЗпП України гарантії щодо виплати вихідної допомоги у розмірі не менше, ніж шестимісячний середній заробіток. Оскільки в пункті 6.4 контракту сторони погодили, що у випадку припинення цього контракту з ініціативи підприємства воно зобов`язане додатково до обов`язкових розрахункових виплат при звільненні виплатити директору суму компенсації в розмірі річної заробітної плати директора, то вказана компенсація не є вихідною допомогою, передбаченою статтею 44 КЗпП України, у збільшеному розмірі, а є самостійною додатковою компенсаційною виплатою за контрактом.Вказане також підтверджується пунктом 6.5 контракту, яким визначено порядок нарахування компенсації, який є відмінним від порядку нарахування вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України. Розрахунковий лист ОСОБА_1 , наданий ТОВ «Львівський бетон» за вересень 2018 року, не містить відомостей про виплату йому вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України. Тому, враховуючи довідку про доходи ОСОБА_1 за останні два місяці, за якою середній заробіток позивача складав 68 944,50 грн, суд погодився з наведеним позивачем розрахунком вихідної допомоги при звільненні 68 944,50 грн х 6 = 413 667 грн. Крім того, згідно з пунктом 6.5 контракту до розрахунку суми (компенсації) річної зарплати включаються всі виплати за рік, що передували місяцю вивільнення (посадовий оклад, місячна, річна премія, всі види доплат та інших одноразових виплат: премія (річна та місячна), виплати на харчування, матеріальна допомога та інше) за виключенням премії по підсумках роботи за рік (13 зарплата). Однак до компенсації при звільненні ОСОБА_1 відповідач не включив річну премію в розмірі 51 558,40 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Львівський бетон» задоволено. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 листопада 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що статтею 44 КЗпП України визначено гарантований мінімальний розмір вихідної допомоги - одноразової компенсаційної виплати, яка в обов`язковому порядку має бути виплачена працівникові, звільненому на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Разом з тим законом не передбачено максимального розміру такої вихідної допомоги, так як відповідно до статті 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові трудові і соціально-побутові пільги для своїх працівників. Наведене узгоджується з частиною третьою статті 21 КЗпП України, згідно з якою контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін. Отже, встановлена в пункті 6.4 контракту компенсація в розмірі річної заробітної плати при звільненні з посади директора з ініціативи підприємства, за своєю правовою природою є вихідною допомогою при звільненні працівника на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у випадку припинення повноважень посадових осіб. 05 та 06 вересня 2018 року ТОВ «Львівський бетон» виплатило позивачу таку вихідну допомогу (компенсацію), тому права позивача на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, не порушені. Оскільки позивач пропрацював на займаній посаді менше року, а Положенням про оплату праці директору передбачено виплату річної, а не місячної премії, то вимога позивача про стягнення з відповідача коштів у сумі 51 558,40 грн як частини недоплаченої компенсації у вигляді річної премії згідно з пунктом 6.5 контракту є безпідставною. Крім того, виплата директору річного бонусу, передбаченого пунктом 5.2 контракту, залежить від результатів роботи компанії за підсумками року та виконання узгоджених особистих цілей за рік, однак позивач пропрацював на займаній посаді менше року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

06 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Думич Н. Б. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Сихівського районного суду міста Львова від 27 листопада 2019 року.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник ОСОБА_1 - адвокат Думич Н. Б. зазначила, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 9-1 21 44 КЗпП України у правовідносинах, в яких контрактом між працівником і роботодавцем передбачено додаткову виплату при звільненні працівника з ініціативи роботодавця, однак з іншою назвою і порядком розрахунку, ніж вихідна допомога, тому розгляд касаційної скарги сприятиме однаковому тлумаченню згаданих статей КЗпП України, якими врегульовано випадки і порядок сплати вихідної допомоги при звільненні з певних підстав, а також можливість сторін в укладеному трудовому договорі чи контракті визначати додаткові гарантійні виплати при звільненні. Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення частини недоплаченої компенсації (річної премії) в розмірі 51 558,40 грн, апеляційний суд помилково послався на Положення про оплату праці, яке діяло на ТОВ «Львівський бетон», та не врахував умови пунктів 5.2, 6.4 контракту від 12 грудня 2017 року, укладеного між ним та ТОВ «Львівський бетон».

02 серпня 2021 року ТОВ «Львівський бетон» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 9-1 21 44 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 344/7580/17 (провадження № 61-41097св18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 (провадження № К/9901/27528/20).

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.

06 серпня 2021 року справа № 464/5076/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Львівський бетон» від 12 грудня 2017 року ОСОБА_1 було обрано на посаду директора товариства з 20 грудня 2017 року.

12 грудня 2017 року між ТОВ «Львівський бетон» та ОСОБА_1 було укладено контракт, на підставі якого між сторонами виникли трудові відносини (пункт 1.1 контракту).

Пунктом 5.1 контракту передбачено, що за виконання директором трудових обов`язків згідно з цим контрактом ТОВ «Львівський бетон» щомісячно сплачує заробітну плату в розмірі 60 000 грн. (до відрахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством України).

В пункті 5.2 контракту зазначено, що річний бонус директора складатиме 20% від річної заробітної плати, розрахованої виходячи з розміру щомісячної заробітної плати, вказаної у пункті 5.1 цього контракту, та буде залежати від результатів роботи компанії за підсумками року (50%) та виконання узгоджених цілей за рік (50%).

Згідно з пунктом 5.3 контракту на директора розповсюджуються умови колективного договору та внутрішні положення ТОВ «Львівський бетон» з питань оплати праці, в тому числі щодо виплати премій, матеріального заохочення тощо.

Відповідно до пункту 6.1 контракту його укладено на три роки. Цей контракт може бути припинений у випадках та в порядку, визначеному в пунктах 6.3 - 6.6 цього контракту.

Пунктом 6.3 контракту визначено, що контракт припиняється: за взаємною згодою сторін (пункт 6.3.1); з ініціативи підприємства (пункт 6.3.2); з ініціативи директора у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством України (пункт 6.3.3).

Згідно з пунктом 6.4 контракту сторони погодили, що у випадку припинення цього контракту з ініціативи підприємства та/або за підставами іншими (відмінними), ніж взаємна згода сторін (6.3.1) та ініціатива директора (6.3.3), підприємство зобов`язане додатково до обов`язкових розрахункових виплат при звільненні виплатити директору суму компенсації в розмірі річної заробітної плати директора.

Пунктом 6.5 контракту визначено, що до розрахунку суми (компенсації) річної заробітної плати (пункт 6.4) включаються всі виплати за рік, що передували місяцю вивільнення (посадовий оклад, місячна, річна премія, всі види доплат та інших одноразових виплат: премія (річна та місячна), виплати на харчування, матеріальна допомога та інше) за виключенням премії по підсумках роботи за рік (13 зарплата). Одноразова компенсаційна виплата виплачується на підставі наказу по підприємству шляхом зарахування на банківський рахунок або видачі готівки через касу підприємства у день звільнення працівника.

В пункті 6.6 контракту сторони погодили, що припинення (розірвання) цього контракту має відбуватися на підставі та на умовах укладеної між сторонами угоди про припинення (розірвання) трудового договору.

05 вересня 2018 року загальними зборами учасників ТОВ «Львівський бетон» було прийнято рішення про відкликання (припинення повноважень, звільнення) ОСОБА_1 з посади директора.

Наказом ТОВ «Львівський бетон» від 05 вересня 2018 року № 177-К ОСОБА_1 було звільнено з посади директора та зобов`язано бухгалтерію товариства провести повний розрахунок згідно з чинним законодавством.

Також 05 вересня 2018 року ТОВ «Львівський бетон» видано наказ № 178-К про виплату директору ОСОБА_1 на підставі контракту одноразової компенсації при звільненні в розмірі річної заробітної плати.

Вищевказані накази ТОВ «Львівський бетон» від 05 вересня 2018 року підписані самим позивачем ОСОБА_1 .

На виконання пункту 6.6 контракту 05 вересня 2018 року між сторонами було укладено угоду про припинення трудового договору (трудових відносин).

В пункті 1 вищевказаної угоди зазначено, що сторони домовилися, що будь-які та всі трудові договори та трудові відносини між позивачем та товариством припиняються 05 вересня 2018 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Пунктом 2 угоди про припинення трудового договору (трудових відносин) від 05 вересня 2018 року передбачено, що ОСОБА_1 як особа, що має право банківського підпису по рахунках товариства, зобов`язується в день звільнення провести із собою розрахунок відповідно до чинного законодавства України як зі звільненим працівником.

06 вересня 2018 рокузагальними зборами учасників ТОВ «Львівський бетон» було прийнято рішення, яким за взаємним погодженням сторін вирішено донарахувати та виплатити звільненому директору ОСОБА_1 до нарахованої вихідної допомоги (компенсації) при звільненні 51 558,40 грн та виплатити ОСОБА_1 доплату за один робочий день 06 вересня 2018 року в розмірі середньоденної заробітної плати.

На підставі вищевказаного рішення 06 вересня 2018 року було видано наказ ТОВ «Львівський бетон» № 181-К про донарахування та виплату звільненому директору ОСОБА_1 до нарахованої вихідної допомоги (компенсації) при звільненні 51 558,40 грн та виплату ОСОБА_1 доплати за один робочий день 06 вересня 2018 року в розмірі середньоденної заробітної плати.

Отже, загальний розмір вихідної допомоги (компенсації) при звільненні, яку позивачу нараховано відповідно до умов укладеного між сторонами контракту, становив 824 934,40 грн.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною третьою статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду і відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що погоджена сторонами в пункті 6.4 контракту компенсація в розмірі річної заробітної плати при звільненні з посади директора з ініціативи підприємства за своєю правовою природою є вихідною допомогою при звільненні працівника на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Оскільки ТОВ «Львівський бетон» виплатило позивачу таку вихідну допомогу (компенсацію) відповідно до умов укладеного між сторонами контракту, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної вихідної допомоги ще й у розмірі, визначеному статтею 44 КЗпП України. Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення частини недоплаченої компенсації (річної премії) в розмірі 51 558,40 грн, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що позивач пропрацював на займаній посаді менше року.

Аналіз змісту пункту 6.4 контракту, укладеного між сторонами, яким зобов`язано ТОВ «Львівський бетон» додатково до обов`язкових розрахункових виплат при звільненні виплатити директору суму компенсації в розмірі річної заробітної плати директора, дає підстави для висновку про те, що цим положенням контракту не встановлено додаткову вихідну допомогу, а лише закріплено розмір вихідної допомоги, який визначений на мінімальному рівні статтею 44 КЗпП України.

З урахуванням того, що умовами контракту (пункт 6.4) фактично збільшено розмір вихідної допомоги при звільненні, яка передбачена статтею 44 КЗпП України, доводи позивача про обов`язок роботодавця виплатити йому, окрім вихідної допомоги в розмірі річної заробітної плати директора, ще й вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку,є безпідставними і такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні наведеної норми матеріального права та зазначених умов контракту.

Стаття 44 КЗпП України не містить поняття вихідної допомоги, але вказує на випадки її виплати.

Аналіз змісту цієї норми свідчить, що вихідна допомога є одноразовою виплатою, яка виплачується роботодавцем працівнику у встановлених законодавством випадках при припиненні трудового договору (контракту).

За цією статтею у разі припинення повноважень посадових осіб з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Тобто ця норма для зазначеного випадку припинення трудового договору встановлює мінімальний розмір вихідної допомоги і допускає можливість цієї виплати у більшому розмірі. Зокрема, при застосуванні положень частини першої статті 9-1 КЗпП України щодо права роботодавця в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників розміри вихідної допомоги при звільненні за тією чи іншою підставою можуть бути вищими, що визначається шляхом колективно-договірного регулювання (у відповідному колективному договорі) або індивідуально-договірного регулювання (у відповідному трудовому договорі чи контракті).

Аналіз зазначених норм приводить до висновку, що у випадку звільнення працівника з підстави, яка дає йому право на отримання вихідної допомоги, законом передбачено можливість виплати лише однієї вихідної допомоги.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 344/7580/17 (провадження № 61-41097св18).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) зазначено, що стаття 44 КЗпП України визначає, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав. Однак підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників (частина перша статті 9-1 КЗпП України). Іншими словами, оскільки законодавство встановлює мінімальні гарантії щодо виплати вихідної допомоги, то більший, ніж визначений у КЗпП України, її розмір може бути встановлений, зокрема, у трудовому договорі.

Крім того, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 (провадження № К/9901/27528/20) зроблено висновок про те, що вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд врахував положення статей 9-1 21 44 КЗпП України. Оскаржуване судове рішення узгоджується з вищенаведеними правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 344/7580/17 (провадження № 61-41097св18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 (провадження № К/9901/27528/20), хоча суд апеляційної інстанції в цій справі прямо на них не послався.

Таким чином, доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 9-1 21 44 КЗпП України у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок існує, а з урахуванням встановлених в цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Крім того, зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

Доводи касаційної скарги про те, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення частини недоплаченої компенсації (річної премії) в розмірі 51 558,40 грн, апеляційний суд помилково послався на Положення про оплату праці, яке діяло на ТОВ «Львівський бетон», та не звернув уваги на умови пунктів 5.2, 6.4 контракту від 12 грудня 2017 року, укладеного між ним та ТОВ «Львівський бетон», є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції врахував як зазначені умови контракту, так і пункт 5.3 контракту, згідно з яким на директора розповсюджуються умови колективного договору та внутрішні положення ТОВ «Львівський бетон» з питань оплати праці, в тому числі щодо виплати премій, матеріального заохочення тощо. При цьому апеляційний суд виходив з того, що позивач пропрацював на займаній посаді менше року, а відтак ТОВ «Львівський бетон» не мало обов`язку з виплати йому річної премії та річного бонусу, передбачених вказаними умовами контракту.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Думич Наталії Богданівни залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук