Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 464/5348/21
провадження № 61-8564св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником -адвокатом Алєшком Андрієм Сергійовичем, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 лютого 2022 року у складі судді Мички Б. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради (як орган опіки та піклування), про визначення місця проживання дитини.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з відповідачкою ОСОБА_2 з 15 вересня 2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі, від якого сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 листопада 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Сторони проживають окремо. Малолітня дочка наразі мешкає разом із матір`ю.
Позивач вказує, що вирішити питання стосовно місця проживання малолітньої дитини в добровільному порядку неможливо, відповідачка не надає згоди на проживання дитини разом з батьком, що в свою чергу стало передумовою звернення до суду для вирішення спору про визначення місця проживання дитини.
ОСОБА_1 зазначає, що він має житло, постійний дохід, який достатній для забезпечення дитині належного рівня життя, не має шкідливих звичок та прагне надати дитині належне виховання.
З урахуванням викладених обставин просив суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 02 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 із батьком відсутні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Алєшка А. С. оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Алєшком А. С., залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 лютого 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30 серпня 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Алєшка А. С. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
19 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 15 вересня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 листопада 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Відповідно до довідки з місця проживання від 04 червня 2015 року № 1605 ОСОБА_2 є співвласницею трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Крім неї у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Відповідно до акту про проживання особи за місцем фактичного проживання від 10 вересня 2021 року № 1/10, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає без реєстрації з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 . Крім вказаних осіб у зазначеній квартирі фактично проживають громадяни: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Згідно довідки № 93 від 19 квітня 2020 року, ОСОБА_3 , 2010 року народження, навчається в ліцеї № 93 Львівської міської ради. Батько учениці ОСОБА_1 не бере участі у вихованні дочки, не відвідує батьківські збори, не спілкується з вчителями, не цікавиться успішністю, не забирає її додому. За час перебування учениці в ліцеї дитиною займається матір ОСОБА_2
ОСОБА_2 з 16 грудня 2014 року і по цей час працює у Головному управлінні статистики у Львівській області на посаді заступника начальника відділу обробки даних статистики сільського господарства та навколишнього середовища.
Із висновку органу опіки і піклування від 28 грудня 2021 року вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно із частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 161 СК України).
Верховний Суд звертає увагу, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Таким чином, приймаючи до уваги положення частини другої статті 160 СК України, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
Встановлено, що позивачем ОСОБА_1 у суді першої інстанції заявлялось клопотання про виклик дитини до суду для встановлення її думки щодо визначення місця її проживання.
Разом із тим, судами попередніх інстанцій в порушення вищевказаних норм права не встановлено думки малолітньої ОСОБА_3 , якій на час розгляду справи у суді першої інстанції виповнилось 11 років.
Обґрунтованих доводів відмови у задоволенні вказаного клопотання суд не зазначив.
Не була заслухана дитина і органом опіки та піклування.
Без з`ясування всіх фактичних обставин справи висновок суду не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
На вказане суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи належної уваги не звернув.
У силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 410 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником -адвокатом Алєшком Андрієм Сергійовичем, задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов