Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 464/5497/13-ц

Провадження № 14-544 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Сихівської районної адміністраціії Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стимул?Сихів», Львівська міська рада, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, про демонтаж самочинно збудованих об`єктів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Сихівської районної адміністраціії Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання права власності

за касаційною скаргою Сихівської районної адміністраціії Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2016 року та за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2016 року.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2013 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стимул-Сихів» (далі - ТОВ «Стимул-Сихів»), Львівська міська рада, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, про демонтаж самочинно збудованих об`єктів.

2. Позовна заява мотивована тим, що відповідачі самочинно добудовали до квартири АДРЕСА_1 коридор, кухню, гараж-майстерню і сарай.

3. Відповідно до постанов Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 05 серпня 2011 року та від 06 березня 2012 року на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 11 квітня 2013 року № 168 затверджено висновок міжвідомчої комісії та зобов`язано співвласників квартири АДРЕСА_1 , відповідачів у справі, демонтувати самочинно збудовані згадані об`єкти, будівництво яких здійснено в межах «червоних ліній», без документів на землекористування, погодженої проектної документації, розпорядчого документа виконавчого органу та дозволу на виконання будівельних робіт, - терміном до 01 червня 2013 року.

4. Оскільки відповідачі в добровільному порядку не демонтували самочинно збудованих об`єктів, позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду.

5. На підставі вказаного Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради просить зобов`язати відповідачів демонтувати самочинно збудовані об`єкти до квартири АДРЕСА_1 , а саме: добудовані до квартири коридор (літ. 1), кухню (літ. 6), збудовані гараж-майстерню (літ. «Б»), сарай (літ. «В»).

6. У червні 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання права власності.

7. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що самочинні будови не створюють перешкод іншим мешканцям житлового будинку, не порушують права та інтересів власника земельної ділянки, відповідають вимогам надійності і безпечної експлуатації.

8. На підставі викладеного позивачі за зустрічним позовом просили визнати за ними права власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат площею 14,5, 19,6 та 18,5 кв. м, прибудованої кухні площею 13,6 кв. м, ванної кімнати площею 5,6 кв. м, вбиральні площею 3,6 кв. м, прибудованого коридору площею 7,6 кв. м, загальною площею 79,40 кв. м; збудований гараж-майстерню (літ. «Б») та сарай (літ. «В»).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2015 року в задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

10. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів щодо наявності правових підстав для знесення самочинного будівництва відповідно до приписів статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому зазначив, що Львівська міська рада, третя особа у справі, що є власником земельної ділянки, на якій здійснено самовільне будівництво, не підтримала позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради.

11. Оскільки позивачами за зустрічним позовом не доведено, що Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради є власником земельної ділянки, на якій здійснено самовільні будови, і саме до неї повинні заявлятись вимоги про визнання права власності, Сихівський районний суд м. Львова відмовив у задоволенні й зустрічного позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

12. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2016 року рішення місцевого суду скасоване.

13. Провадження у справі за первісним позовом про демонтаж самочинно збудованих об`єктів та за зустрічним позовом про визнання права власності закрите.

14. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд залишив поза увагою те, що позивач, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, звернулася до суду як суб`єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій у зв`язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, а відтак відносини між сторонами є публічно-правовими й зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Роз`яснено сторонам, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

15. У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, скасувати рішення місцевого суду в частині первісних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити первісний позов.

16. Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з цим позовом не як суб`єкт владних повноважень, а як юридична особа для захисту майнових та немайнових прав. Отже, на думку Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради цей спір повинен розглядатися судом у порядку цивільного судочинства.

17. У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до ВССУ, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення місцевого суду.

18. Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що, вирішуючи цей судовий спір, апеляційний суд, на думку заявників, помилково вважав, що відносини між сторонами є публічно-правовими та підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

19. Ухвалою ВССУ від 29 червня 2016 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

20. Ухвалою ВССУ від 04 липня 2016 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради.

21. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23. У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справа передана до Верховного Суду.

24. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

25. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року справа прийнята для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

26. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

27. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

28. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга Сихівської районної адміністрації не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

29. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

30. Суд першої інстанції розглянув справу за правилами цивільного судочинства, однак суд апеляційної інстанції зазначив, що вона підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

31. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з цим позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. А в частині другій цієї статті вказано, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

32. За змістом статті 15 ЦПК України як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

33. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15 ЦПК України).

34. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) (у редакції, чинній на момент звернення з цим позовом) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

35. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

36. За змістом пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень, зокрема в інших випадках, встановлених законом.

37. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

38. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

39. Як орган місцевого самоврядування Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради відповідно до статті 25 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» правомочна розглядати та вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до її відання.

40. У статті 30 згаданого Закону передбачено, зокрема, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

41. Відповідно до підпункту 3 пункту «б» частини першої статті 31 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

42. Аналогічну норму закріплено у статті 14 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування».

43. Згідно зі статтею 7 Закону № 2780-ХІІ державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

44. За положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення з позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

45. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

46. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

47. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

48. У справі, що розглядається, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася з позовом про зобов`язання відповідачів демонтувати самочинно збудовані об`єкти, які були побудовані ними в межах «червоних ліній», без документів на землекористування, погодженої проектної документації, розпорядчого документа виконавчого органу та дозволу на виконання будівельних робіт, у зв`язку з невиконанням у добровільному порядку розпорядження позивача від 11 квітня 2013 року № 168 «Про демонтаж самочинно збудованих об`єктів на АДРЕСА_2 », тобто з підстав, передбачених частиною сьомою статті 376 ЦК України.

49. Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

50. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14?48 цс 18), від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а (провадження № 11-346 апп 18), від 30 травня 2018 року у справі № 464/5495/13-ц (провадження № 19-92 цс 18), від 02 квітня 2019 року у справі № 914/2584/17 (провадження № 12-259 гс 18) та від 22 квітня 2019 року у справі № 1527/14472/12 (К/9901/6113/18) (провадження № 11?1456 апп 18).

51. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта містобудування. Справа за позовом такого суб`єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про демонтаж самочинно збудованого об`єкта, відповідно до наведеного вище припису закону належить до юрисдикції адміністративних судів.

52. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Апеляційний суд Львівської області дійшов помилкового висновку щодо правильного застосування норм процесуального права в частині зустрічного позову з огляду на таке.

53. Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 звернулися до суду першої інстанції з позовом про визнання права власності.

54. Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Як вказано у частині першій статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

55. З огляду на зміст частини першої статті 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо, зокрема, захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, що виникають із цивільних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

56. Враховуючи наведене, справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є, зокрема, орган виконавчої влади або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, і Сихівська районна адміністрація є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

57. Проте для визначення належної юрисдикції, крім суб`єктного складу спору, слід врахувати й особливості його предмету.

58. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

59. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Як вже зазначалося, необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

60. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

61. Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

62. Як зазначалось вище, предметом зустрічного позову є визнання права власності, тобто саме цивільні правовідносини. Ці позовні вимоги виходять зі спору про право, яке, на думку позивачів за зустрічним позовом, не визнається первісним позивачем. Саме тому цей спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

63. Подібних висновків Велика Палата Верховного суду дійшла у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 307/2382/15-ц (провадження № 14-609цс18).

64. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у відповідній редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

65. Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції (в частині первісного позову) про скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження в цій справі відповідно до частини першої статті 310 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття ухвали). В частині зустрічного позову такі висновки є помилковими.

66. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. (частина шоста статті 411 ЦПК України

68. Керуючись статтями 409 410 411 415 416 ЦПК України (в чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.

3. Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2016 року в частині позову Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без змін, в частині зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - скасувати та справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач /підпис/В. В. ПророкСудді: /підпис/Н. О. Антонюк /підпис/О. Р. Кібенко /підпис/Т. О. Анцупова /підпис/В. С. Князєв /підпис/С. В. Бакуліна /підпис/Л. М. Лобойко /підпис/В. В. Британчук /підпис/Н. П. Лященко /підпис/Ю. Л. Власов /підпис/О. Б. Прокопенко /підпис/М. І. Гриців /підпис/Л. І. Рогач /підпис/Д. А. Гудима /підпис/О. М. Ситнік /підпис/В. І. Данішевська /підпис/О. С. Ткачук /підпис/Ж. М. Єленіна /підпис/В. Ю. Уркевич /підпис/О. С. Золотніков /підпис/О. Г. Яновська