Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 464/566/19
провадження № 61-1688св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Зуєва Світлана Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , подану адвокатом Манукян Мартою Андріївною,
на постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 , діючи у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому, збільшивши позовні вимоги, просила визнати за нею
та її малолітнім сином право власності по 1/6 частині квартири АДРЕСА_1 за кожним у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Обґрунтовуючи позов, указувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер
її чоловік ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/3 частина зазначеної квартири, яка на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 (спадкодавець).
На час відкриття спадщини вони з сином постійно проживала із спадкодавцем,
а тому є такими, що прийняли спадщину.
Маючи намір оформити свої права на спадкове майно, вона звернулась
до нотаріуса, однак через відсутність у неї оригіналу документа про право власності на квартиру нотаріус відмовив в оформленні права на спадщину.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 , діючи у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_3
не проживала на момент смерті із спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто не є такою, що прийняла спадщину.
Обґрунтовуючи ці позовні вимоги, посилалась на те, що встановлення такого факту впливає на право відповідача ОСОБА_3 на спадщину та виникнення
у неї із сином, ОСОБА_2 , права на спадщину на іншу частку спадкового майна, оскільки відповідач ОСОБА_3 була лише зареєстрована
із спадкодавцем за однією адресою, однак фактично на час смерті з ним
не проживала.
Понад шість років, у тому числі і на день смерті, спадкодавець ОСОБА_4 проживав разом з нею та малолітнім сином за адресою: АДРЕСА_2 .
Ураховуючи те, що на час смерті ОСОБА_3 не проживала разом
із спадкодавцем, отже, не вважається такою, що прийняла спадщину, однак приватний нотаріус прийняла її заяву про прийняття спадщини, подану поза межами визначеного законом шестимісячного строку, що може вплинути
на розмір часток інших спадкоємців, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 08 листопада 2019 року позови об`єднані в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 13 лютого 2020 року позови задоволено.
Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_3
не проживала на момент смерті (час відкриття спадщини) із спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину у праві спільної власності на квартиру
АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину у праві спільної власності на квартиру
АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив
з того, що вимоги про встановлення факту непроживання відповідача
ОСОБА_3 із спадкодавцем на час його смерті підлягають розгляду в порядку позовного, а не окремого провадження, оскільки є спір про право на спадщину. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 не проживала на час відкриття спадщини із спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і не прийняла спадщини шляхом подання відповідної заяви у межах визначеного законом строку, тому ОСОБА_2 і ОСОБА_1 мають право
у порядку спадкування за законом на 1/6 частину кожний у праві спільної власності на спірну квартиру.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2020 року скасовано
і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовів.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, апеляційний суд зазначив, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом
не визначено іншого порядку їх встановлення.
Позивачі, звертаючись до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про те, що ОСОБА_3 не проживала на момент смерті із спадкодавцем ОСОБА_4 , мають на меті усунути ОСОБА_3
від спадкування. Разом з тим усунення від спадкування можливе на підставі статті 1224 ЦК України, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку,
що позивачі обрали неправильний спосіб захисту та мали звертатись до суду
з позовом про усунення ОСОБА_3 від спадкування.
Дійшовши висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, апеляційний суд вважав, що позивачі повинні були довести факт спільного проживання зі спадкодавцем за адресою квартири, частка якої увійшла до спадкової маси, в якій всі вони були зареєстровані, чого вони не зробили та не звернулись до суду з вимогою про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини саме у вказаній квартирі, що і є підставою для визнання права власності на спадкове майно згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У січні 2021 року адвокат Манукян М. А., діючи в інтересах ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року і залишити в силі рішення Сихівського районного суду міста Львова від 13 лютого 2020 року.
У касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд вирішив справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2020 року у справі
№ 759/14776/13-ц (провадження № 61-17235св18), від 11 березня 2020 року
у справі № 360/2312/16-ц (провадження № 61-5221св18), від 11 червня 2020 року у справі № 643/9793/16-ц (провадження № 61-32481св18).
Особи, які подають касаційну скаргу, вважають помилковим висновок апеляційного суду про те, що спадкоємці (позивачі у цій справі) можуть вважатись такими, що прийняли спадщину, тільки у разі спільного проживання
зі спадкодавцем саме у квартирі АДРЕСА_1 , за місцем знаходження спадкового майна.
Нотаріус видав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно, а не відмовив у прийнятті заяви про прийняття спадщини та визнанні позивачів спадкоємцями. Тобто нотаріус вважав
їх такими, що прийняли спадщину, оскільки вони постійно проживали разом
із спадкодавцем на час його смерті, тому помилковим є висновок апеляційного суду про необхідність звертатись до суду з позовом про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Крім того, до кола спадкоємців входить малолітня дитина, яка вважається такою, що автоматично прийняла спадщину.
Особи, які подають касаційну скаргу, вважають подання заяви про встановлення факту непроживання ОСОБА_3 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, незважаючи на те, що вона була зареєстрована разом із ним на час його смерті, належним способом захисту прав, оскільки від цього залежить вирішення питання щодо прийняття нею спадщини після смерті сина, спадкодавця
ОСОБА_4 , та як наслідок - розмір їх часток у спадковому майні.
У касаційній скарзі висловлено незгоду з висновком апеляційного суду про те, що належним способом захисту порушених прав позивачів є подання позову про усунення ОСОБА_3 від спадкування. Предмет доказування, як і правові наслідки, у такому позові інший, ніж у позові про встановлення факту непроживання разом зі спадкодавцем.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 464/566/19, витребувано її з Сихівського районного суду м. Львова.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
Позивач ОСОБА_1 була його дружиною, малолітній позивач ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , є його сином.
Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 15 грудня 2004 року № С-03008 квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4
та спадкодавцю ОСОБА_4 .
Згідно з довідкою про склад сім`ї і реєстрацію, виданою ЛКП «Старий Сихів»,
у зазначеній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , спадкодавець ОСОБА_5 ,
а також позивачі ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_2 .
Разом з тим суд встановив, що спадкодавець ОСОБА_5 разом з дружиною ОСОБА_1 та малолітнім сином ОСОБА_2 протягом останніх шести років до дня смерті ОСОБА_5 включно проживали на АДРЕСА_2 .
Із копій матеріалів кримінального провадження (витягу із ЄРДР, протоколу огляду місця події, протоколу допиту ОСОБА_1 , постанови про закриття кримінального провадження) відомо, що ОСОБА_5 помер у квартирі
АДРЕСА_2 .
Відповідно до спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені малолітнього сина
ОСОБА_2 , постановою нотаріуса від 10 грудня 2018 року їм відмовлено
в оформленні спадщини у зв`язку з відсутністю оригіналу документа, який підтверджує право власності спадкодавця на майно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Позов ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно обґрунтований тим, що вони із сином постійно проживали зі спадкодавцем на час його смерті,
а тому є такими, що прийняли спадщину після його смерті. Вони звернулись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину саме з цих підстав. Відкривши спадкову справу, нотаріус постановою від 10 грудня
2018 року відмовив ОСОБА_1 у її інтересах та в інтересах малолітнього сина
у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність у неї оригіналу правовстановлюючого документа про право власності спадкодавця на спадкове майно. Вказаний документ, в тому числі на прохання нотаріуса, не надала
й інший спадкоємець - ОСОБА_3 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в цій частині, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин спільного проживання позивача
та її малолітнього сина зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, тому, враховуючи відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право
на спадщину саме через відсутність у спадкодавця оригіналу правовстановлюючого документа, суд визнав за ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_2 по 1/6 частці у праві власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, дійшов висновку, що позивачі мали б довести факт постійного проживання разом
зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час його смерті станом на 25 вересня
2017 року саме у спірній квартирі, яка є спадковим майном та в якій зареєстровані як спадкодавець, так і спадкоємці, та встановити цей юридичний факт на підставі рішення суду.
Однак з таким висновком апеляційного суду колегія суддів не погоджується
з огляду на таке.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права
та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини
і не припинилися внаслідок його смерті. При цьому спадкування - це перехід прав і обов`язків від спадкодавця до спадкоємця.
Відповідно до статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Отже, за результатами системного аналізу статей 1218 та 1221 ЦК України місце відкриття спадщини, тобто останнє місце проживання спадкодавця, може
не співпадати із місцем розташування спадкового майна.
Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець
за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого у статті 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.
Обов`язок подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини виникає
у спадкоємця, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини
не проживав постійно із спадкодавцем (частина перша статті 1269 ЦК України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до пункту 3.21 розділу 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України
від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким,
що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з пунктом 3.9 розділу 10 Порядку малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не було подано заяву про відмову від прийняття спадщини з дотриманням вимог, встановлених законодавством.
У цій справі спадкове майно складається з частки квартири, в якій спадкодавець та спадкоємці не проживали, хоча і були там зареєстровані.
Нотаріус, відкриваючи спадкову справу за заявами ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина, поданими поза межами визначеного законом шестимісячного строку для прийняття спадщини, виходив з факту реєстрації спадкоємців ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_2 за однією адресою зі спадкодавцем та відмовив у видачі свідоцтв про право на спадщину з підстав ненадання оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_2 проживали разом зі спадкодавцем на час його смерті в іншому житловому приміщенні, хоча і не були в ньому зареєстровані.
У розумінні статей 1218 та 1221 ЦК України, частини третьої статті 1268 ЦК України та статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та обставина, що спадкодавець ОСОБА_5
та спадкоємці ОСОБА_1 і малолітній ОСОБА_2 не проживали у квартирі, яка входить до складу спадкового майна та в якій вони були зареєстровані,
а проживали разом за іншою адресою, не впливає у цій справі на факт прийняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадщини, оскільки відповідно до наведених вище норм закону спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК, він не заявив про відмову
від неї, а місце розташування спадкового майна не обов`язково має співпадати із його місцем проживання.
Водночас, Верховний Суд зауважує, що якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем
за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19) та від 27 лютого 2019 року у справі
№ 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18).
Отже, мати спадкодавця, відповідач у цій справі, не є такою, що прийняла спадщину, хоча й була на час відкриття спадщини зареєстрована
із спадкодавцем за однією адресою, оскільки судом встановлено,
що спадкодавець з дружиною та сином фактично проживали не за місцем реєстрації.
Підставою для виникнення права власності на спадкове майно є саме факт прийняття спадщини, зокрема, у цій справі з огляду на спільне проживання спадкоємців ОСОБА_1 і малолітнього ОСОБА_2 разом із спадкодавцем
і те, що вони не подавали заяви про відмову від спадщини.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Ураховуючи викладене, касаційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цій справі у позивачів існували перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку у зв`язку з відмовою у вчинені нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність оригіналу правовстановлюючого документа.
Верховний Суд також вважає правильним висновок суду першої інстанції
про існування підстав для визнання за позивачами права власності на спадкове майно в судовому порядку, якого суд дійшов на підставі встановлених обставин щодо прийняття позивачами спадщини та неприйняття її відповідачем
ОСОБА_3 , та погоджується з висновком суду щодо визначення розміру часток сторін у спадковому майні.
Постанова апеляційного суду, якою помилково скасовано законне
й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, підлягає скасуванню з викладених вище мотивів, а також з підстав незгоди колегії суддів касаційного суду
з висновком апеляційного суду щодо неналежності обраного ОСОБА_1 способу захисту в частині вимог про встановлення факту непроживання спадкоємця ОСОБА_3 зі спадкодавцем (встановлення факту неприйняття останньою спадщини) з огляду на таке.
Частинами першою - четвертою статті 1224 ЦК України визначено коло осіб, які
не мають право на спадкування.
Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Отже, зміст дії усунення від спадкування - це імперативне позбавлення права
на спадкування за існування певних обставин.
Позивач не стверджувала, що ОСОБА_3 має бути усунена від спадкування. Метою звернення до суду із заявленим позовом було саме встановлення або спростування факту, що відповідач не прийняла спадщини як спадкоємець тієї
ж черги, що і позивач, з огляду на те, що ОСОБА_3 була зареєстрована за тією ж адресою, що й спадкодавець, проте, як стверджувала позивач оскільки
у подальшому було встановлено судом, разом зі спадкодавцем не проживала.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статі 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає
в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо
в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позовів
та залишає в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовів, розподілу підлягають судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи
у суді касаційної інстанції, а саме з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, в розмірі 4 610,40 грн.
Керуючись статтями 400 409 413 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
в інтересах якого діє ОСОБА_1 , подану адвокатом Манукян Мартою Андріївною, задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року скасувати.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2020 року залишити в силі.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 610,40 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун