№ 464/5819/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 464/5819/19

провадження № 61-17112св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року в складі судді Дулебко Н. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки у спільній сумісній власності та вселення у квартиру.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , однак останній не визнає права позивача на частку у такій, відповідно і права користування майном. У травні 2019 року позивач намагалась потрапити у квартиру, проте дверей їй не відчинили, ключів від житла у неї немає, у зв`язку з чим була змушена звернутись до поліції. В телефонній розмові з працівниками поліції відповідач зобов`язався вирішити конфлікт шляхом надання ключів від вхідних дверей квартири, проте цього не зробив, а тому доступу до квартири вона не має. Крім цього, вказала, що відповідач надав квартиру без її згоди в оренду.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд виділити їй у власність 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 46,3 кв. м, та вселити її у цю квартиру.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач та його представники у відзиві та письмових поясненнях зазначили, що з 1991 до 2005 року сторони перебували у шлюбі, в якому народилось двоє дітей. На момент розірвання шлюбу відповідачеві на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 . У 2007 році сторони домовились про те, що в інтересах дітей позивач залишиться проживати у вищевказаній квартирі відповідача, та погодили те, що останній дарує свою квартиру донькам, а позивач придбає йому однокімнатну квартиру. Виконавши домовленість, відповідач вирішив придбати однокімнатну квартиру шляхом пайової участі у будівництві будинку АДРЕСА_3 . Позивач для придбання цієї квартири надала лише 18 000,00 дол. США за курсом Національного банку України (далі - НБУ), що існував на той час, які внесла особисто на рахунок забудовника, а тому на них обох у 2010 році видано свідоцтво про право власності на таку квартиру. При цьому, загальна вартість квартири на АДРЕСА_4 становила 303 106,05 грн, що значно більше за суму у 18 000,00 дол. США за курсом НБУ на час придбання. Після підписання акта прийому-передачі зазначеної квартири відповідач самостійно займався ремонтом, вклавши кошти від продажу власної квартири на АДРЕСА_5 . Із 2010 року позивач ніколи не цікавилась спірною квартирою, не давала кошти на ремонт. Станом на момент підписання акта приймання-передачі нерухомості від 25 листопада 2009 року квартира не була придатною для проживання та потребувала великих фінансових затрат, які відповідачем понесені особисто, що підтверджується відповідними квитанціями. З метою припинення взаємних фінансових зобов`язань позивач надала відповідачу довіреність, уповноваживши останнього продати її частку у квартирі. Також відповідач зазначив, що на наданому відповідачем аудіозаписі телефонної розмови, яка відбувалась між сторонами 1 - 1,5 року тому, позивач визнала, що надала на придбання квартири 90 000,00 грн та її частка становить 1/3.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено, що частка ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , яка на підставі свідоцтва про право власності від 27 січня 2010 року № НОМЕР_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , становить 1/2 частки від усієї квартири. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що частки права власності позивача та відповідача на спірну квартиру є рівними, позивач фактично просить здійснити підтвердження розміру її частки у праві спільної власності на вказану квартиру, оскільки такий не визнається відповідачем, який вважає, що розмір цих часток не є рівним. Квартира, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності, з огляду на те, що така є однокімнатною, з технічної точки зору поділити неможливо, як і неможливо виділити сторонам в натурі належну їм частку, згоди на отримання компенсації своєї частки позивач не надавала, а вимог про поділ майна (квартири) на підставі положень статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не заявляла.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем ОСОБА_2 чиняться перешкоди позивачу ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , як співвласнику, а тому задовольнив позов в частині вселення ОСОБА_1 у вищевказану квартиру.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про призначення у справі судової оціночно-будівельної експертизи по оцінці вартості проведеного ремонту і відповідно збільшення частки відповідача у спільній часткові власності сторін на спірну квартиру;

- суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляла позовних вимог про підтвердження розміру частки у праві спільної власності на спірну квартиру;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідач надав для придбання спірної квартири 212 206,05 грн, а позивач лише 90 900,00 грн; відповідач провів ремонтні роботи у спірній квартирі за власні кошти, а позивач не вклала у ці роботи жодних коштів, а тому дійшли помилкового висновку про те, що частки у праві спільної часткової власності сторін на квартиру є рівними;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку наданим відповідачем доказам, а саме: записам телефонних розмов між сторонами, довідці про зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 осіб;

- суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач не зареєстрована у спірній квартирі та має на праві власності інше житло;

- апеляційний суд не врахував, що у зв`язку з захворюванням на коронавірус COVID-19 відповідач не зміг прибути у судове засідання, що відбулось 15 липня 2021 року та розглянув справу без участі відповідача та його представника;

- апеляційний суд не розглянув клопотання заявника про долучення документів до матеріалів цивільної справи, а саме чеків на придбання будівельних матеріалів та на виконання будівельних робіт у спірній квартирі.

Також, до касаційної скарги ОСОБА_2 додав клопотання, в якому просив зупинити дію рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1 , а також зупинитивиконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року в частині вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано заявникові строк на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та доказів сплати судового збору.

У строк, визначений в ухвалі суду, заявником надано матеріали на усунення недоліків, а саме: квитанцію від 11 листопада 2021 року № N1DGY3912M про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Також недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав визначених пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Сихівського районного суду м. Львова матеріали зазначеної цивільної справи № 464/5819/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У грудні 2021 року матеріали справи № 464/5819/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії та виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 вересня 2007 року між Дочірнім підприємством «Інтергал-Буд» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір з метою набуття на первинному ринку нерухомості права власності на майно, зокрема, квартиру АДРЕСА_6 (будівельна адреса місцезнаходження земельної ділянки).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на квартиру від 27 січня 2010 року № С-03714, виданим Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 липня 2013 року № 5958803 квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Загальна площа квартири 46,3 кв. м (житлова - 18,5 кв. м), квартира складається з 1-ї житлової кімнати та кухні.

Також встановлено, що шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано 23 червня 2005 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 14 червня 2019 року Залізничним районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

17 липня 2013 року ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р. В., уповноважила ОСОБА_2 бути її представником в усіх державних комунальних, приватних органах, установах, організаціях, органах місцевої влади та самоврядування, органах нотаріату, експертних установах з питань продажу від її імені, належної їй на праві приватної спільної сумісної власності частки квартири АДРЕСА_1 , за ціною та на умовах на його розсуд. Строк дії довіреності визначено до 17 липня 2016 року.

Також 25 травня 2017 року ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Величко Н. Я., уповноважила ОСОБА_2 на вчинення дій, зокрема: продати належну їй частку квартири АДРЕСА_1 .

Однак, заявою від 06 березня 2018 року, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Величко Н. Я., ОСОБА_1 скасувала довіреність, видану на ім`я ОСОБА_2 , на право представництва її інтересів та відчуження майна, посвідчену нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Величко Н. Я., за реєстровим № 199.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно серії ССВ № 489675, реєстраційного посвідчення, серії НОМЕР_3 від 27 липня 2000 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 , підстава виникнення - договір дарування від 20 липня 2000 року № 3-1234.

Надалі розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 05 вересня 2007 року № 1081 дозволено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від імені малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укласти договір купівлі-продажу належної їй частки в квартирі АДРЕСА_7 , на укладення договору купівлі-продажу належної їй частки в приватизованій квартирі за вказаною адресою у встановленому законом порядку, у зв`язку з прийняттям в дар на ім`я ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4 майна, а саме на кожного по 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що відповідач не визнає її частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та створює їй перешкоди у користуванні цим нерухомим майном, тому на підставі статей 317 368 370 372 391 ЦК України просила суд ухвалити рішення, яким виділити їй у власність 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 46,3 кв. м, а також вселити її у квартиру.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Щодо підтвердження розміру частки позивача у праві спільної власності на спірну квартиру

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до статей 317 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що частки права власності позивача та відповідача у спірній квартирі є рівними, і, що позивач фактично просила суд здійснити визначення частки у праві спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру, тобто трансформувати спільну сумісну власність на спільну часткову, оскільки розмір часток не визнається відповідачем, який вважає, що розмір цих часток не є рівним, то суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про можливість задоволення цієї позовної вимоги у спосіб, який наведено ним у рішенні, і такий спосіб, з огляду на положення статті 16 ЦК України, за обставин цієї цивільної справи є належним та ефективним.

Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно зазначив, що квартиру, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності, з огляду на те, що така є однокімнатною, з технічної точки зору поділити неможливо, як і неможливо виділити сторонам в натурі належну їм частку, окрім цього згоди на отримання компенсації своєї частки позивач не надавала, а вимог про поділ майна (квартири) на підставі положень статті 372 ЦК України, не заявляла.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про призначення у справі судової оціночно-будівельної експертизи по оцінці вартості проведеного ремонту і відповідно збільшення частки відповідача у спільній часткові власності сторін на спірну квартиру, Верховний Суд відхиляє, оскільки заявлене в суді першої інстанції клопотання було розглянуте судом у відповідності до вимог статті 103 ЦПК України (призначення експертизи судом) та без порушень статті 105 ЦПК України (обов`язкове призначення експертизи судом), з цього приводу судом першої інстанції надано стороні відповідача мотивовану відповідь.

Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що відповідач не надав достатніх вихідних даних та відповідних доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, зазначених у главі 26 ЦК України, при зверненні з клопотанням про призначення судової експертизи.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач надав для придбання спірної квартири 212 206,05 грн, а позивач лише 90 900,00 грн; відповідач провів ремонтні роботи у спірній квартирі за власні кошти, а позивач не вклала у ці роботи жодних коштів; не надали належну оцінку наданим відповідачем доказам, а саме: записам телефонних розмов між сторонами, довідці про зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 осіб Верховний Суд також відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що у розумінні частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляла позовних вимог про підтвердження розміру частки у праві спільної власності на спірну квартиру, є безпідставними, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви та інших наявних у справі документів позивач фактично просила здійснити підтвердження розміру її частки у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру, а тому саме таку позовну вимогу правильно розглядали суди попередніх інстанцій.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що у зв`язку з захворюванням на коронавірус COVID-19 відповідач не зміг прибути у судове засідання, що відбулось 15 липня 2021 року та розглянув справу без участі відповідача та його представника є безпідставними, оскільки, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, апеляційний суд врахував подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку хворобою, однак зважаючи на тривале перебуванні справи на розгляді в суді, неодноразове заявлення відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи, висловлення своїх доводів і міркувань у відзиві на позовну заяву і апеляційній скарзі, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи судом, керуючись положенням частини другої статті 372 ЦПК України дійшов правильного висновку про можливість розгляду цієї справи у відсутності відповідача та його представника.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не розглянув клопотання заявника про долучення документів до матеріалів цивільної справи, а саме чеків на придбання будівельних матеріалів та на виконання будівельних робіт у спірній квартирі, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Водночас відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо вселення позивача

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житлового кодексу України ).

Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, зокрема, шляхом вселення.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановив, що відповідачем чиняться перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою, співвласником якої вона є, а тому дійшов обґрунтованого висновку про усунення таких перешкод шляхом вселення позивача у спірне житло.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач не зареєстрована у спірній квартирі та має на праві власності інше житло були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема відхиляючи такі доводи заявника як безпідставні апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вони не випливають на можливість позивача реалізовувати своє право користування майном, співвласником якого вона є.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак