Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 464/7038/18
провадження № 61-12407 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року у складі судді Рудакова І. П. та постанову Львівського апеляційного суду
від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М.,
Курій Н. М., Мельничук О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому на праві спільної часткової власності належить 5/6 частки житлового будинку
по АДРЕСА_1 , а 1/6 частка цього житлового будинку належала померлій сестрі ОСОБА_3 , правонаступником якої є
ОСОБА_2 , від загальної площі 144 кв. м, що підтверджено витягами
з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2005 року
та 17 березня 2005 року, договором дарування 4/6 частин житлового будинку від 22 лютого 2005 року, укладеного між ним та ОСОБА_4 . Вказував, що до будинку належать: надбудова, сарай зі шлаку, цегляний гараж, цегляна вбиральня, колодязь з бетонного кільця, огорожа
з металевої сітки, металеві ворота, замощення з асфальтобетону.
Крім того, сторони є співвласниками другого поверху реконструйованого спірного будинку (по 1/2 частині).
Зазначав, що поділ будинку і надвірних будівель технічно можливо провести відповідно до ідеальних часток сторін згідно з висновком судової інженерно-технічної експертизи від 18 листопада 2013 року № 4050/4051. При цьому будинок має два ізольовані входи, а кожен його поверх має окремі комунальні вигоди. Вважав можливим поділити гараж по 1/2 частині кожному, а сарай виділити йому, оскільки такий є неподільним, а частка відповідача у ньому незначна. Також хотів залишити собі частку відповідача на першому поверсі 15,5 кв. м, відповідачу натомість виділити площу аналогічного розміру на другому поверсі, а решту житлових приміщень будинку залишити у спільному користуванні сторін через
їх неподільність.
Вважав, що з метою безперешкодного володіння, користування
та розпорядження нерухомим майном житловий будинок, який 01 жовтня 2015 року прийнятий до експлуатації у цілому, загальною площею
192,4 кв. м, може бути поділений між співвласниками в натурі (статті 361 364 ЦК України).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд поділити спірний житловий будинок між співвласниками та виділити: ОСОБА_1 житлові приміщення першого поверху, площею 93,0 кв. м, а саме: за літерою 1-1
(9,9 кв. м), за літерою 1-2 (8,1 кв. м), за літерою 1-3 (4,6 кв. м), за літерою 1-4 (8,8 кв. м), за літерою 1-5 (10,8 кв. м), за літерою 1-6 (19,4 кв. м), за літерою 1-7 (19,6 кв. м), за літерою 1-8 (11,8 кв. м); за літерою «Б» сарай (28,20 кв. м); за літерою «В» гараж, 1/2 частки (22,95 кв. м); ОСОБА_2 житлові приміщення, площею 53,7 кв. м, а саме: за літерою 1-14 (14,1 кв. м),
за літерою 1-15 (28,0 кв. м), за літерою 1-16 (11,6 кв. м), за літерою «В» гараж, 1/2 частки (22,95 кв. м); решту приміщень другого поверху залишити у загальному користування сторін, а саме: за літерою 1-9 (7,2 кв. м),
за літерою 1-11 (4,7 кв. м), за літерою 1-11 (4,7 кв. м), за літерою 1-12
(7,3 кв. м), за літерою 1-13 (15,1 кв. м).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судовий збір у розмірі 704,80 грн, сплачений при поданні заяви до суду, покладено на ОСОБА_1 .
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що запропонований варіант поділу будинку містить самочинно збудовані приміщення
під літерами 1-1, 1-2, 1-3. Крім того, приміщення другого поверху,
які у встановленому законом порядку в експлуатацію не прийняті
та у власності сторін не перебувають, що встановлено судовими рішеннями, не можуть бути предметом при реальному поділі будинку шляхом виділу частки у натурі. У поділі гаражу, сараю та залишенні у загальному користуванні інших приміщень будинку слід відмовити, оскільки останні тісно пов`язані із будинком.
Суд першої інстанції врахував обставини, встановлені у постанові суду апеляційної інстанції від 25 вересня 2018 року у справі № 464/1089/11,
яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року (провадження № 61-46316 св 18).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи
та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Суд апеляційної інстанції також зазначив про неможливість поділу об`єкта нерухомого майна, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. При цьому
у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази прийняття житлового будинку в експлуатацію після проведення у ньому реконструкції та переобладнання, а також оформлення права власності на житловий будинок, з урахуванням проведених у ньому перебудов.
Вказані обставини встановлені судами при розгляді справи № 464/1089/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення ідеальних часток будинку, визначення порядку користування будинком, припинення права
на частку нерухомого майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року у частині виділення йому в натурі житлових приміщень першого поверху спірного будинку, загальною площею 93,0 кв. м, та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня
2020 року й ухвали нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимови у відповідній частині.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивіьного суду
від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків (провадження № 61-5999 ск 20).
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивіьного суду
від 04 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року повернуто заявнику.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2020 року клопотання
ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 464/7038/18 із Сихівського районного суду м. Львова. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок
про неможливість поділу спірного житлового будинку в натурі
та безпідставно врахували обставини, встановлені судами під час розгляду іншої судової справи. Вказує, що свідоцтво про право власності на спірний будинок від 30 жовтня 1965 року № 7793 отримав ще його батько і в ньому не зазначено загальної площі будинку чи окремих його приміщень, реконструкцію спірного будинку було проведено на підставі відповідних розпорядження Галицької районної адміністрації та здано до експлуатації відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації
від 01 жовтня 2015 року. Зазначає, що спірний будинок є подільним і він,
як співвласник, має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а тому суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 183, 355, 356,
358 364 ЦК України і помилково не застосували відповідні положення
ЦК Української РСР 1963 року.
Крім того, апеляційний суд не звернув увагу, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося в апеляційному порядку лише в частині виділення позивачу в натурі житлових приміщень першого поверху спірного будинку, загальною площею 93,0 кв. м.
Також посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-68 цс 14, який судами не враховано.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вказано,
що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Крім того, у жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_2 , в якій просить постановити окрему ухвалу щодо перевірки законності окремих документів, які містяться в матеріалах справи, та діяльності посадових осіб, відповідальних за державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.
У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшло також заперечення на відзив, в якому ОСОБА_1 підтримав свої доводи та аргументи, викладені у касаційній скарзі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411
ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356
ЦК України).
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння
та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння
та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками
за домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно до його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права
на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає
на порядок виділу з нього частки.
Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності,
є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли
є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири,
які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або
є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової
або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Судами встановлено, що сторони є співвласниками спірного будинку
по АДРЕСА_1 .
Первинно свідоцтво про право власності на спірний будинок було видано
ОСОБА_5 , батьку позивача, 30 жовтня 1965 року на підставі рішення Ленінського райвиконкому від 22 жовтня 1965 року № 492. На той час будинок складався із шести приміщень, загальною площею 74,9 кв. м, житлова площа 61,6 кв. м.
Після смерті ОСОБА_5 1/2 частина будинку була визначена
за ОСОБА_4 , як одним із подружжя, а інша 1/2 частина була розподілена між трьома спадкоємцями першої черги (кожному по 1/6): ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (син спадкодавця, позивач), ОСОБА_3 (донька спадкодавця, мати відповідача).
15 червня 1993 року Галицькою районною адміністрацією було видано розпорядження № 155 «Про затвердження висновків міжвідомчої комісії
про добудови будинків», яким вирішено затвердити висновки міжвідомчої комісії про можливість проведення ОСОБА_1 , власнику 1/6 частини спірного будинку, який складається з чотирьох житлових кімнат (10,8 кв. м, 19,4 кв. м, 19,6 кв. м, 11,8 кв. м), коридору (7,5 кв. м), тамбура
(5,8 кв. м), надбудови другого поверху, яка складається з трьох житлових кімнат (10,8 кв. м, 14,4 кв. м, 19,6 кв. м), кухні, (7,7 кв. м), ванної (2,8 кв. м), туалету (1,5 кв. м) та коридорів (8,0 кв. м, 7,2 кв. м).
Згідно з висновком міжвідомчої комісії після проведеної надбудови
та відповідного перепланування спірний будинок буде складатися з шести житлових кімнат (10,8 кв. м, 14,4 кв. м, 19,6 кв. м, 10,8 кв. м, 19,6 кв. м,
14,4 кв. м), кухонь (7,7 кв. м, 7,7 кв.м), ванн (2,8 кв. м, 2,8 кв.м), туалетів
(1,5 кв. м, 1,5 кв. м) та коридорів (8,0 кв. м, 7,2 кв. м, 8,0 кв. м, 7,2 кв. м).
Однак, вказане розпорядження фактично не було реалізовано, будинок
у новому стані до експлуатації не було введено, а свідоцтво про право власності на такий будинок не видавалося.
Судами також встановлено, що станом на 20 червня 1997 року у будинку було проведено ряд робіт з його реконструкції, які вплинули на його загальний вигляд, однак які не були узаконені та не відповідають вищевказаному розпорядженню.
Так, співвласниками було демонтовано приміщення 1-1 (тамбур), площею 5,8 кв. м, а натомість влаштовано три приміщення: 1-1 (коридор), площею 9,9 кв. м; 1-2 (кухня), площею 7,2 кв. м; 1-3 (санвузол), площею 4,6 кв. м.
За рахунок внутрішнього демонтажу кухонної плити збільшилась площа приміщення 1-4 з 7,5 кв. м до 8,8 кв. м. Також частково було влаштовано частину приміщень другого поверху.
У подальшому будинок (станом на 16 грудня 2004 року) ще видозмінився
та на даний час складається із: приміщення першого поверху: приміщення під літерою 1-1, площею 9,9 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-2, площею 8,1 кв. м (кухня), приміщення під літерою 1-3, площею 4,6 кв. м, (вбиральня поєднана з ванною); приміщення під літерою 1-4, площею
8,8 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-5, площею 10,8 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-6, площею 19,4 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-7, площею 19,6 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-8, площею 11,8 кв. м (житлова кімната); приміщення другого поверху: приміщення під літерою 1-9, площею 7,2 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-10, площею 11,4 кв. м (кухня), приміщення під літерою 1-11, площею 4,7 кв. м (вбиральня поєднана
з ванною), приміщення під літерою 1-12, площею 7,3 кв. м (коридор), приміщення під літерою 1-13, площею 15,1 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-14, площею 14,1 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-15, площею 28,0 кв. м (житлова кімната), приміщення під літерою 1-16, площею 11,6 кв. м (житлова кімната).
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм
і правил.
Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.
Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376
ЦК України).
Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується
й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі
та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо).
За змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те,
що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.
Таким чином, встановивши, що деякі приміщення першого поверху влаштовані без будь-яких доказів законності їх влаштування,
в експлуатацію, як і приміщення другого поверху будинку, у встановленому законом порядку прийняті не були, свідоцтво про право власності
на будинок із врахуванням таких не видавалося, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що вказані приміщення слід вважати самовільно влаштованими й об`єктами цивільних прав та обов`язків
як частини житлового будинку виступати не можуть.
Вказане узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13
та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, і відповідає судовій практиці Верховного Суду з указаного питання, яка є незміною.
Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, оскільки у цих справах різні фактичні обставини, а питання припинення права особи на частку у спільному майні не вирішувалося.
При цьому питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва
до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону.
Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317,
частинами першою, другою статті 376 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19).
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неможливість поділу об`єкта нерухомого майна,
до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази прийняття житлового будинку до експлуатації після проведення у ньому реконструкції й переобладнання, а також оформлення права власності на житловий будинок, з урахуванням проведених у ньому перебудов.
Указані обставини встановлені також постановою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року у справі № 464/1089/11,
яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року (провадження № 61-46316св18), за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення ідеальних часток будинку, визначення порядку користування будинком, припинення права на частку нерухомого майна,
і суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про їх преюдиційність (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Крім того, суди обґрунтовано вказали про помилки у визначенні розміру житлової площі спірного будинку в документах, які знаходяться
у матеріалах справи, що також унеможливлює його поділ.
Незазначення у тексті оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції конкретної частини, в якій оскаржувалося рішення суду першої інстанції,
не свідчить про порушення апеляційним судом положень частини першої статті 367 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а судове рішення не може бути скасованим
з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій у силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться
до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України
не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
У поданій заяві ОСОБА_2 просить постановити окрему ухвалу щодо перевірки законності окремих документів, які знаходяться у матеріалах справи, та діяльності посадових осіб, відповідальних за державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.
Проте Верховний Суд таких підстав для постановлення окремої ухвали
не встановив (стаття 420 ЦПК України).
Керуючись статтями 400 401 403 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року
та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць