Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 465/3228/19

провадження № 61-7553св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Франківського районного суду міста Львова від 09 вересня 2020 року, додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 02 грудня 2020 року у складі судді Марків Ю. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживача.

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») в особі Львівського відділення № 5 АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача.

Позов обґрунтований тим, що позивач звернувся до АТ «Альфа-Банк» для отримання споживчого кредиту. Після того, як надання кредиту було погоджено, 30 листопада 2018 року відповідач надав позивачу на підпис замість кредитного договору наступні документи: паспорт споживчого кредиту від 30 листопада 2018 року; графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту - додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293. Додатково надано акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293 за підписом ОСОБА_2 (без підпису позивача), а також умовою надання кредиту було підписання ним заяви (акцепт) № 107.501082293.111 про прийняття пропозиції (оферта) № 5 укласти договір добровільного страхування фінансових ризиків за програмою «Альфа-сервіс» від 22 листопада 2017 року. Саму угоду про надання кредиту позивачу на підпис не надали. Відповідно до паспорта споживчого кредиту та графіку платежів йому надано кредит в розмірі 200 000,00 грн на строк 48 місяців з відсотковою ставкою 15,99 % річних.

Позивач також вказував на те, що в паспорті споживчого кредиту передбачено оплату 2 600,00 грн щомісячно як плата за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору. В графіку платежів дана сума (2 600,00 грн щомісячно) вказана як платіж за розрахунково-касове обслуговування. Вважає, що така умова є несправедливою, оскільки вказані супутні послуги кредитодавця суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Із врахуванням наведеного, позивач просив суд визнати недійсною умову кредитного договору, викладену в графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту - додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293 в частині його обов`язку сплачувати щомісячно 2 600,00 грн за розрахунково-касове обслуговування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсною умову кредитного договору, викладену в графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту - додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293 в частині його обов`язку сплачувати щомісячно 2 600,00 грн за розрахунково-касове обслуговування.

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» судовий збір в сумі 768,40 грн в дохід держави.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2020 року стягнуто з АТ «Альфа-Банк» в особі Львівського відділення № 5 АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 946,20 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим вказана сума підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційні скарги АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2020року та додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки суд правильно визначив характер спірних правовідносин, встановив дійсні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні судових витрат на правничу допомогу.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій цивільній справі та витребувано її з Франківського районного суду м. Львова.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

05 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 30 серпня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

В касаційній скарзі (на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції) заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 293/599/19 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на момент укладення кредитного договору законодавство України передбачало можливість включення до договорів про споживче кредитування умов, що передбачають сплату споживачами плати за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості. Вважає, що передбачена кредитним договором плата за обслуговування кредитної заборгованості є законною. Позивачем та представником банку підписано паспорт споживчого кредиту у якому передбачена інформація про умови кредитування.

Відповідач звертає увагу, що з офертою з такими умовами кредитування до банку звернувся саме позивач, а банк акцептував його оферту, а не навпаки.

В касаційній скарзі (на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції) заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 810/3213/16, від 14 квітня 2021 року у справі № 645/9227/15-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на підтвердження факту розрахунку із самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, сторона повинна надати суду договір про надання правової допомоги, який містить умови про вартість послуг, їх розмір і порядок розрахунків та розрахунковий документ, який відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, однак такі документи в матеріалах справи відсутні.

Крім того, звертає увагу на те, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є явно необґрунтований та неспівмірний зі складністю справи та заявленим розміром позовних вимог.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» для отримання споживчого кредиту. Після того, як надання кредиту було погоджено, 30 листопада 2018 року відповідач надав позивачу на підпис:

- паспорт споживчого кредиту від 30 листопада 2018 року, з якого вбачається, що позивачу надано кредит в розмірі 200 000,00 грн на строк 48 місяців з відсотковою ставкою 15,99 % річних;

- графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту - додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293, з якого вбачається, що сума в розмірі 2 600,00 грн вказана, як щомісячний платіж за розрахунково-касове обслуговування (а. с. 6, 7).

Додатково надано акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293 за підписом співробітника банку ОСОБА_2 , а також умовою надання кредиту було підписання позивачем заяви (акцепт) № 107.501082293.111 про прийняття пропозиції (оферта) № 5 укласти договір добровільного страхування фінансових ризиків за програмою «Альфа-сервіс» від 22 листопада 2017 року (а. с. 8, 9).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із вимогами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно із частинами першою, другою, п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умов, якими встановлено плату щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути проінформований про строки i суми належних платежів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 за позовом позичальника до АТ «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору, вирішувала питання (а) чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування»; (б) чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна/нікчемна/оспорювана.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала на те, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з пунктом 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.

Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду має бути врахований під час касаційного розгляду цієї справи в силу вказівок, наведених у частині четвертій статті 263, частині третій статті 400 ЦПК України.

При цьому Верховний Суд також враховує ту обставину, що споживач є слабшою стороною у відносинах із банком. Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування становить 1,3 % на місяць (15,6 % річних), що майже відповідає розміру визначених договором процентів (15,99 річних).

Явно очевидним в цій ситуації є те, що умови кредитування, бланки документів розробляв саме банк, а позиція банку про те, що споживач звернувся з офертою до банку, а банк лише акцептував його оферту є явно надуманою.

При цьому в акцепті пропозиції на укладання угоди про надання кредиту, яку позивач долучив до позовної заяви і яка була предметом дослідження як доказ судів попередніх інстанцій, комісійна винагорода за ставкою 1,3 % визначена без вказівки про її щомісячний характер, незважаючи на те, що процентна ставка за кредитом визначена у річному вимірі (а. с. 9).

В акцепті також зазначено, що комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки банку сплачується згідно діючих тарифів банку, що свідчить про те, що вказані послуги оплачуються окремо.

Питання про визнання недійсним кредитного договору в означеній частині позивач не порушував.

Отже, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зробив в цілому правильний висновок про нікчемність умов договору щодо сплати щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування.

Подібний висновок про нікчемність положень кредитного договору, якими встановлена комісія за розрахунково-касове обслуговування кредиту, із посиланням на вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21).

Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону.

Таким чином, позов ОСОБА_1 про визнання недійсною умови кредитного договору, яка викладена в графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту - додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293 в частині його обов`язку сплачувати щомісячно 2 600,00 грн за розрахунково-касове обслуговування не підлягає задоволенню саме у зв`язку із обранням неналежного способу захисту.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, суд першої інстанції не вправі був покладати на відповідача судові витрати, що свідчить про незаконність додаткового рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 09 вересня 2020 року, додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 02 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживача відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров В. В. Пророк В. В. Сердюк