№ 465/3584/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 465/3584/17

провадження № 61-25399св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року у складі судді Мартинишин М. О. та постанову апеляційного суду Львівської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК»), ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, моральної шкоди, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 13 жовтня 2016 року близько 11:40 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «FORD TRANSIT», д.н.з. НОМЕР_1 , на перехресті вул. Коновальця - Рудницького у м. Львові, недотримався правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «AUDI A6», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував позивач ОСОБА_1 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі зазнали технічних пошкоджень, чим позивачу заподіяно матеріальну та моральну шкоду.

Вина ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді встановлена постановою Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2016 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Позивач зазначає, що станом на день дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була забезпечена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/4730333 у ПрАТ «УПСК».

У зв`язку із пошкодженням автомобіля марки «AUDI A6», д.н.з. НОМЕР_2 , позивачу заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 61 059,88 грн, що підтверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 138 від 06 листопада 2016 року.

13 жовтня 2016 року на виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач письмово повідомив ПрАТ «УПСК» про страхову подію та просив виплатити страхове відшкодування, проте 09 лютого 2017 року отримав відмовуу виплаті страхового відшкодування на підставі підпункту 37.1.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з підстав невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Посилаючись на те, що він вчасно повідомив ПрАТ «УПСК» про настання страхового випадку, надав пакет необхідних документів і можливість оглянути пошкоджений автомобіль, позивач вважав відмову у виплаті страхового відшкодування незаконною та просив стягнути з останнього страхове відшкодування у розмірі 61 059,88 грн.

Також просив стягнути з відповідача витрати на евакуацію пошкодженого автомобіля в сумі 1 670 грн, пеню у розмірі 5 870,12 грн, 3% річних у розмірі 657,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 109,18 грн.

Крім того зазначав, що йому завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 20 000,00 грн та просив стягнути з ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 61059,88 грн, 5870,12 грн пені та 1670 грн витрат, пов`язаних із евакуацією автомобіля. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ПрАТ «УПСК» не виконало своїх обов`язків, визначеним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», формально відмовивши у виплаті страхового відшкодування, що не відповідає вимогам закону і принципам врегулювання страхових випадків, а тому наявні правові підстав для стягнення з нього страхового відшкодування, пені та витрат на евакуацію автомобіля. Також суд вважав можливим стягнути відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2 , з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода у розмірі 3 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «УПСК» залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ПрАТ «УПСК» страхового відшкодування, пені та витрат на евакуацію автомобіля.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалось ПрАТ «УПСК» тільки в частині задоволення позовних вимог до нього про стягнення страхового відшкодування, пені та витрат на евакуацію автомобіля, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2018 року ПрАТ «УПСК» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до страхової компанії та постанову апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та не врахували, що рішення ПрАТ «УПСК» про відмову у виплаті страхового відшкодування ґрунтується на тому, що страховик був позбавлений можливості визначити розмір шкоди, оскільки позивач не надав для огляду пошкоджений автомобіль. Позивач не надав доказів того, що повідомив страховика про місцезнаходження пошкодженого автомобіля. Таким чином, оскільки потерпілий не надав автомобіль для огляду представнику страхової компанії та/або аварійному комісару, експерту, це призвело до неможливості визначення розміру збитку із урахуванням процедури, визначеної вказаним вище Законом України.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій оскаржується тільки в частині задоволення позовних вимог до ПрАТ «УПСК» про стягнення страхового відшкодування, пені та витрат на евакуацію автомобіля, а тому в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядається відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що страхова компанія мала реальну можливість забезпечити проведення огляду за участю уповноваженого представника (працівника, аварійного комісара або експерта), оскільки мала своєчасне повідомлення про страховий випадок, номер мобільного телефону позивача, адресу місця зберігання автомобіля, проте такою можливістю не скористалася, а формально відмовила у виплаті страхового відшкодування, чим порушила вимоги Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 465/3584/17 з Франківського районного суду м. Львова.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , на праві власності належить автомобіль марки «AUDI A6», д.н.з. НОМЕР_2 .

13 жовтня 2016 року близько 11:40 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «FORD TRANSIT», д.н.з. НОМЕР_1 , на перехресті вул. Коновальця - Рудницького у м. Львові, недотримався правил дорожнього руху України, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «AUDI A6», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував позивач ОСОБА_1 , завдавши автомобілю технічних пошкоджень.

20 грудня 2016 року постановою Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачено статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Станом на день дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була забезпечена полісом цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/4730333 у ПрАТ «УПСК».

13 жовтня 2016 року позивач письмово повідомив ПрАТ «УПСК» про страхову подію, заповнивши встановлений страховиком бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (ОСЦПВВНТЗ), який зареєстрований у журналі реєстрації за №1373.

28 жовтня 2016 року позивач самостійно звернувся до експерта, замовивши проведення автотоварознавчого дослідження пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди автомобіля марки «AUDI A6», д.н.з. НОМЕР_2 , оскільки страховиком не було скеровано спеціаліста у визначений законом строк.

09 листопада 2016 року ОСОБА_1 надав ПрАТ «УПСК» висновок експертного автотоварознавчого дослідження №138 від 06 листопада 2016 року, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, автомобіля марки «AUDI A6», д.н.з. НОМЕР_2 , після його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді 13 жовтня 2016 року, з урахуванням особливостей його стану та пошкоджень, які виявлені на момент огляду 02 листопада 2016 року, в цінах станом на час проведення дослідження, без врахування ПДВ, становить 61 059,88 грн.

10 листопада 2016 року позивач надав страховику копію постанови Франківського районного суду м. Львова про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Листом за вих. № 459/18 від 09 лютого 2017 року ПрАТ «УПСК» відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на підпункт 37.1.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за невиконання потерпілим своїх обов`язків, визначених цим Законом, що призвело до неможливості страховика встановити розмір заподіяної шкоди.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У пункті 22.1. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено висновок, що «відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»)».

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Відповідно до підпункту 37.1.3. пункту 37.1. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зроблено висновок, що: «у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 вищезазначеного Закону передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру».

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно підпункту 33.3. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник, а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Відповідно до підпункту 34.1 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Підпунктом 34.2 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначається, що протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Відповідно до підпункту 34.3 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Суди попередніх інстанцій встановили, що факт настання страхового випадку сторонами не спростовується і підтверджується постановою Франківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2016 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. 13 жовтня 2016 року та 09 листопада 2016 року ОСОБА_1 подавав на адресу ПрАТ «УПСК» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про страхове відшкодування та надавав необхідні документи.

Також судами установлено, що оскільки представник страхової компанії протягом десяти робочих днів після одержання повідомлення про подію не прибув до місцезнаходження пошкодженого автомобіля, ОСОБА_1 28 жовтня 2016 року звернувся до експерта автотоварознавця з метою визначення розміру матеріального збитку автомобіля, повідомивши завчасно страховика телеграмою, із зазначенням часу, дати та місця проведення огляду, проте страховик уповноваженого представника на огляд який відбувся 02 листопада 2016 року не забезпечив.

Враховуючи наведене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що відмова ПрАТ «УПСК» у виплаті страхового відшкодування позивачу є незаконною, оскільки така відмова суперечить положенням Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежує права позивача, який для реалізації свого права на отримання страхового відшкодування у законодавчо встановлені строки звернувся до страховика та надав всі необхідні документи.

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову до ПрАТ «УПСК» є законними та обґрунтованими.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 758/2874/16-ц (провадження 61-29462св18).

Посилання заявника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норми підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спростовується наведеними вище положеннями законодавства України та по своїй суті зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права.

Крім того суд зазначає, що страховик зобов`язаний, зокрема у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункт 3 частини першої статті 988 ЦК України).

У разі несплати страховиком страхувальнику або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (частина перша статті 992 ЦК України).

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина перша статті 624 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Крім того, у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Пунктом першим частини другої статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Положенням статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Матеріали справи не містять заяви ПрАТ «УПСК» про застосування строку позовної давності до вимог в частині стягнення пені, а тому доводи касаційної скарги щодо безпідставного стягнення пені за період 509 днів, є необґрунтованими.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог до ПрАТ «УПСК» - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 08 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування, пені та витрат на евакуацію автомобіля залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов