Постанова

Іменем України

10 січня 2023 року

м. Київ

справа № 465/4592/17

провадження № 61-12369св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2020 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що після смерті ОСОБА_3 вона успадкувала 2/5 частини будинку на АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року. За умовами вказаного договору в постійне користування ОСОБА_3 переходять приміщення під літ. 1-4, 1-5, 1-7 та 1-2 до перегородки, яка має бути поставлена покупцем, а також одне з приміщень підвалу. Таким чином, сторони договору купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року крім відчуження/набуття частини будинку ще й визначили порядок користування ним. Співвласниками будинку на АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , яка володіє 2/5 частинами будинку, та ОСОБА_2 , яка володіє 3/5 частинами будинку. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили та було виконано, її зобов`язано демонтувати тамбур до кімнати 2-1, через який здійснювався вхід до її частини будинку, як самовільно збудований, що позбавило її належного входу в будинок. У неї не має доступу до комунікаційних мереж, а саме водопостачання, водовідведення, газопостачання, а приміщення, якими вона користується, немає кухні. 10 липня 2017 року вона направила відповідачу лист про відмову від порядку користування спільним будинком та вимогу про забезпечення доступу до усіх кімнат в будинку, в тому числі підвалів, у яких знаходяться водомірні вузли та інші комунікації, а також вимогу не чинити перешкод у користуванні будинком, проте ОСОБА_2 відповіла, що будинок реально поділений. Договір про порядок користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, а тому не є обов`язковим для співвласників.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила усунути перешкоди в користуванні житловим будинком на АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 у приміщення, що позначені на технічному паспорті житлового будинку на АДРЕСА_1 від 03 квітня 2015 року, а саме: підвальні приміщення, позначені службове літ. I пл. 7,2 кв. м, службове літ. III, пл. 10,7 кв. м, службове літ. IV пл. 13,2 кв. м; приміщення на першому поверсі позначені: кухня літ. 1-4 пл. 14,2 кв. м, сходова клітка літ. 1-1 пл. 8,9 кв. м, коридор літ. 1-2 пл. 1,6 кв. м., вбиральня літ. 1-3 пл. 1 кв. м; приміщення на другому поверсі позначені: сходова клітка літ. 1-5 пл. 8,9 кв. м, коридор літ. 1-6 пл. 5,7 кв. м, житлова кімната літ. 1-7 пл. 15 кв. м, житлова кімната літ. 1-8 пл. 19,7 кв. м, житлова кімната літ. 1-8 пл. 13,9 кв. м, вбиральню літ. 1-10 пл. 1 кв. м, ванну кімнату літ. 1-11 пл. 4,7 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанції виходили із того, що укладаючи договір купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично визначили конкретні приміщення спірного будинку, які після укладення цих договорів переходили до ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

26 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: ОСОБА_5 (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Зайцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її із Франківського районного суду м. Львова.

20 вересня 2021 року у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_5 проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

14 вересня 2022 року у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_6 проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 635/9400/14-ц.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що з урахуванням приписів статті 118 Цивільного кодексу Української РСР положення договору купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року в частині, що встановлює порядок користування приміщеннями, не є обов`язковим для осіб, що набули у власність ідеальні частки згодом, оскільки такий договір не був зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів. Суди попередніх інстанцій не з`ясували виду права власності сторін на спірний будинок, не встановили правових підстав, які б свідчили про обов`язкове дотримання позивачем порядку користування приміщеннями, що був встановлений попередніми власниками.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 01 грудня 1964 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 придбав 2/5 ідеальних частин житлового будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1 та складається з п`яти кімнат та однієї кухні, загальною житловою площею 81,6 кв. м з підвалом.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору в постійне користування ОСОБА_3 відходять дві житлові кімнати, кладова та коридор до перегородки, яка має бути поставлена покупцем у відповідності до домовлення, що знаходяться на першому поверсі будинку та позначені в поверховому плані під № № 1-4, 1-5, 1-7 та 1-2, а також приміщення у підвалі, позначене в поверховому плані під № ІІ площею 12,5 кв. м (а. с. 4, 5 т. 1).

До укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 даного договору 25 листопада 1964 року між ними укладено письмовий договір-домовленість про купівлю-продаж частини будинку, згідно з яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купив 2/5 частини будинку, які складаються з 2-х житлових кімнат, площею 33 кв. м, прилеглої до них кладової, туалету і частини коридору до перегородки, яка повинна бути встановлена сторонами для ізоляції придбаних покупцем приміщень від решти приміщень будинку, які залишаються у власності ОСОБА_4 , а також підвал, розташований під кімнатою продавця (а. с. 87, 88 т. 1).

Згідно з довідкою-характеристикою, виданою ОСОБА_4 Львівським інвентаризаційним бюро, будинок на АДРЕСА_1 складається з п`яти кімнат та кухні, житлова площа будинку становить 81,6 кв. м (а. с. 90 т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 серпня 1968 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_7 3/5 частин житлового будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 98 т. 1).

Згідно з договором дарування від 08 грудня 1972 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_8 належні йому 3/5 частини будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 97 т. 1).

15 червня 1988 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір дарування, згідно з яким остання набула права власності на 3/5 частини будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 96 т. 1).

ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3 успадкувала 2/5 частин житлового будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1 і в цілому складається з п`яти кімнат та однієї кухні, загальною житловою площею 81,6 кв. м з підвалом із зазначенням конкретних приміщень, які перейшли в постійне користування ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, а саме: дві житлові кімнати, кладова та коридор до перегородки, що знаходяться на першому поверсі будинку та позначені в поверховому плані під №№ 1-4, 1-5, 1-7 та 1-2, а також приміщення у підвалі, позначене в поверховому плані під № ІІ площею 12,5 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 листопада 1999 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-4175 (а. с. 6 т. 1).

Згідно з висновком експерта за результатами проведеної по справі судової будівельно-технічної експертизи від 23 квітня 2020 року № 420 встановлено, що умови договорів купівлі-продажу від 25 листопада 1964 року і від 01 грудня 1964 року, укладених між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , в частині встановлення перегородки в коридорі будинку на АДРЕСА_1 для повного відокремлення частини приміщень, які в поверховому плані на будинок від 11 серпня 1959 року і в договорі купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року позначені під літ. 1-4, 1-5, 1-7, 1-2 на першому поверсі будинку і під літ. ІІ в підвалі будинку і які у технічному паспорті на будинок від 26 грудня 2013 року позначені під літ. 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5 на першому поверсі будинку і під літ. ІІ в підвалі будинку від решти приміщень даного будинку виконані.

Цим же висновком встановлено, що станом на час проведення огляду приміщень, зазначених в технічному паспорті на будинок від 26 грудня 2013 року під літ. 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5 на першому поверсі будинку і під літ. ІІ в підвалі будинку, надалі є відокремленими від решти приміщень даного будинку та мають окремий вхід з прибудинкової території. Приміщення, що знаходяться в користуванні ОСОБА_1 , обладнані внутрішньоквартирними інженерними мережами із індивідуальними вузлами обліку електроенергії, газу, води (а. с. 30-34 т. 2).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що позивачем не доведено порушення її прав, які б підлягали судовому захисту.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (батько позивача), сторони погодили, що в постійне користування ОСОБА_3 відходять дві житлові кімнати, кладова та коридор до перегородки, яка має бути поставлена покупцем у відповідності до домовлення, що знаходяться на першому поверсі будинку та позначені в поверховому плані під № № 1-4, 1-5, 1-7 та 1-2, а також приміщення у підвалі, позначене в поверховому плані під № ІІ площею 12,5 кв. м (а. с. 4, 5 т. 1).

Таким чином, укладаючи договір купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично визначили конкретні приміщення спірного будинку, які після укладення цих договорів переходили у користування ОСОБА_3 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 09 листопада 1999 року, виданим державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Шарварою О. Р., спадкоємцем майна ОСОБА_3 є його дочка ОСОБА_1 , спадкове майно складається з 2/5 частин житлового будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1 та в цілому складається з п`яти кімнат та однієї кухні, загальною житловою площею 81,6 кв. м з підвалом. У цьому свідоцтві також зазначено, що згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 01 грудня 1964 року, в постійне користування ОСОБА_3 відходять дві житлові кімнати, кладова та коридор до перегородки, яка має бути поставлена покупцем у відповідності до домовлення, що знаходяться на першому поверсі будинку та позначені в поверховому плані під №№ 1-4, 1-5, 1-7 та 1-2, а також приміщення у підвалі, позначене в поверховому плані під № ІІ площею 12,5 кв. м (а. с. 6 т. 1).

Таким чином, позивач успадкувала 2/5 частини спірного будинку із зазначенням конкретних приміщень, які перейшли у постійне користування позивача.

Також, суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши наявні у матеріалах справи докази, встановили, що з моменту придбання частини приміщень в спірному будинку і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 користувався виключно приміщеннями будинку, вказаними у договорі купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року і не заявляв про наявність у нього будь-яких перешкод в користуванні спірним будинком в решті приміщень, які перебували у користуванні ОСОБА_4 , а з 1988 року стали належати відповідачу, а також те, що позивач майже 18 років користувалася виключно приміщеннями, які вона успадкувала в 1999 році після смерті батька і які зазначені в договорі купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що співвласники спірного будинку в укладеному договорі купівлі-продажу від 01 грудня 1964 року встановили порядок користування житловим будинком, за якого кожен із співвласників користується конкретними приміщеннями будинку та яким сторони продовжували користуватися на момент розгляду справи, розмір визначених приміщень відповідає розміру ідеальних часток, зазначених у правовстановлюючих документах сторін, і які є повністю відокремленими, ізольованими одне від одного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні майном.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 635/9400/14-ц, оскільки у справі, на яку посилається заявник, установлено інші фактичні обставини справи, зокрема, спір між сторонами виник щодо поділу будинку в натурі між учасниками спільної часткової власності, тоді як у справі, яка є предметом касаційного перегляду, - щодо усунення перешкод в користуванні майном.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені заявником у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров