'

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 465/6126/17

провадження № 61-18923св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні - 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 з виплатою відповідачу грошової компенсації в розмірі вартості цієї частки та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаної квартири, що належала відповідачу.

Позов обґрунтований тим, що відповідач є колишнім її чоловіком. Спірну квартиру позивач набула на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 квітня 1996 року про примусовий обмін житлових приміщень, згідно з яким вирішено переселити її з неповнолітнім сином до спірної квартири.

24 лютого 2009 року позивач подарувала відповідачу 1/2 частину спірної квартири взамін на одруження на ній, оскільки фактично з 2005 року вони проживали однією сім`єю без оформлення шлюбу. З червня 2015 року сторони перестали проживати разом, відповідач добровільно виїхав з квартири. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року їх шлюб розірвано. Відповідач спірною квартирою не опікується та комунальні платежі не сплачує.

Перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах, у 2010 році сторони придбали квартиру АДРЕСА_2 . На сьогодні відповідачу на праві власності належить 1/2 частина спірної квартири, а також квартира АДРЕСА_2 та приватизована кімната № 6 на АДРЕСА_3 .

Спірна квартира, загальною площею 33 кв. м, складається з однієї житлової кімнати площею 19,3 кв. м, і в ній проживають позивач з двома синами - 19 та 12 років.

Вважає, що виділення частки відповідача в натурі є неможливим, оскільки однокімнатна квартира є неподільною, спільне володіння і користування нею є неможливим, вважає, що припинення права власності відповідача не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки він має у власності ще два житлових приміщення.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірну квартиру.

Зустрічний позов обгрунтований тим, що з 1991 року він перебував із ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах до офіційної реєстрації шлюбу - 31 грудня 2011 року. З 2014 року сторони разом не проживають, у 2017 році шлюб розірвано.

17 листопада 1996 року він разом зі ОСОБА_1 придбав спірну квартиру, яку згідно з договором оформлено на ОСОБА_1 . Вважає, що квартира набула статусу спільної сумісної власності у рівних частинах - по 1/2 частці кожному. 24 вересня 2009 року ОСОБА_1 подарувала йому свою 1/2 частку квартири, отже, він став власником квартири у цілому. Враховуючи те, що ОСОБА_1 оспорює його право власності на квартиру, просив визнати за ним право власності на квартиру у цілому.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Виплачено з депозитного рахунка Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 134 000,00 грн, яка внесена на депозитний рахунок згідно з квитанцією від 07 липня 2018 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 .

У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спільне володіння і користування майном є неможливим у зв`язку із тим, що сторони є чужими один для одного людьми; відносини між сторонами неприязні, квартира є однокімнатною, невеликої площі (загальна площа 33 кв. м), її поділ неможливий, як і неможливо виділити частку відповідача в натурі, відповідач протягом понад 4 роки не проживає у спірній квартирі та нею не цікавиться, комунальні платежі не сплачує, за власним бажанням залишив квартиру і проживає в іншому місці, має у власності два житлових приміщення (квартиру та приватизовану кімнату у гуртожитку), що дає підстав вважати, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за зустрічним позовом не надав жодних обґрунтувань поважності пропуску вказаного строку давності, тому суд вважає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявила відповідач за зустрічним позовом, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги не обґрунтовані жодними належними і допустимими доказами.

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2019 року проведено розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 цього висновку не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, зупинено дію рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неповно встановили обставини справи, не дослідили доказів та не надали їм оцінки, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Усупереч вимогам статті 12 ЦПК України суди взяли до уваги лише доводи ОСОБА_1 , не надали оцінки доводам і доказам ОСОБА_2 .

Суди фактично не розглянули зустрічний позов.

Суди, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 365 ЦК України, дійшли висновку, що частка є незначною і не може бути виділена в натурі, не врахували особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Під час розгляду справи він неодноразово пояснював, що спірна квартира № 1 не є маленькою квартирою площею 33 кв. м. Ця квартира знаходиться у двоповерховому будинку, що складався з чотирьох квартир. Метою відповідача було викупити всі квартири та повністю перебудувати будинок. На час розгляду справи спірна квартира має площу понад 200 кв. м, що підтверджується наданими доказами. Оскільки в процесі перебудови виникла проблема з добудовою ще трьох поверхів, він придбав у цьому будинку квартиру № 3 , яка стала складовою частиною цього приміщення.

Кватира у тому вигляді, на який посилається ОСОБА_1 , не існує вже більше десяти років.

Усі дозволи на реконструкцію квартири надавалися йому та ОСОБА_1 як співвласникам спірної квартири. Тому, втрачаючи право власності на квартиру № 1 , він фактично втрачає право власності на добудови до квартири № 1 , які у декілька разів перевищують розміри цієї квартири.

Спірна квартира після реконструкції складається з двох частин, в одній проживає ОСОБА_1 , в іншій частині з окремим входом - він.

Посилаючись на неможливість спільного проживання сторін, суди не взяли до уваги, що кожна із сторін користується іншою частиною квартири.

Істотною шкодою для нього є те, що квартири, яку він купив, на сьогодні не існує, він половину свого життя заробляв кошти на квартиру. Суд дійшов висновку, що він може комфортно проживати в одній неприватизованій кімнаті в гуртожитку.

Питання можливості виділення належної ОСОБА_2 частки взагалі не досліджувалося.

Суди не врахували, що припинення права власності на частку у майні можливе лише за умови дотримання інтересів іншого співвласника.

Суди не взяли до уваги, що в провадженні Франківського районного суду з 27 вересня 2017 року перебуває цивільна справа № 465/5583/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та володінні майном, спірною квартирою АДРЕСА_1 . Тому не можна стверджувати, що він не цікавиться спірною квартирою.

Вартість спірної квартири не відповідає дійсності, оскільки в основу висновку, експерт поклав застарілі дані та не оглядав квартиру. Суд не встановлював дійсну вартість будинку (квартири) на час розгляду справи, яка знаходиться на окремій земельній ділянці в зеленому районі міста, має площу понад 200,00 кв. м на чотири поверхи.

Відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції зазначив про порушення ОСОБА_2 позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання його права власності. Водночас суд не звернув уваги, що ОСОБА_2 про небезпеку позбавлення його права власності дізнався лише у 2017 році, коли отримав із суду позовну заяву ОСОБА_1 про позбавлення його права власності.

Суди не взяли до уваги договір купівлі-продажу спірної квартири і той факт, що квартира придбана під час спільного проживання сторін у цивільному шлюбі. Згодом ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 належну їй частку квартири, через що ОСОБА_2 став власником спірного майна.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова, на яке посилаються суди, встановлено факт, що ОСОБА_1 після поділу квартири своїх батьків переїхала проживати до квартири, яку він придбав для неї.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її доводів, просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін.

Судові рішення є обґрунтованими, ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права, із повним з`ясуванням усіх обставин справи.

Твердження ОСОБА_2 , що він є співвласником спірної квартири з 1996 року, є необґрунтованими. ОСОБА_2 не надав жодного доказу на підтвердження проживання зі ОСОБА_1 однією сім`єю, та його причетності до купівлі квартири, яку за рішенням суду визнано власністю ОСОБА_1 при примусовому поділі квартири її батьків. Примусовий обмін квартири її батьків був оформлений шляхом складання договорів купівлі-продажу.

Незважаючи на ухвалу Верховного Суду від 20 листопада 2019 року про відкриття провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , він 21 листопада 2019 року звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області (далі - ТУ ДСА в Львівській обл.) про видачу коштів, що знаходяться на депозитному рахунку, в розмірі 134 000,00 грн як компенсації за позбавлення ОСОБА_2 частки у спірній квартирі. 26 листопада 2019 року кошти перераховані на рахунок ОСОБА_2 , що свідчить, що він погодився із рішенням суду.

Суд об`єктивно виходив з того, що припинення права власності ОСОБА_2 не завдасть шкоди його інтересам, оскільки йому на праві власності у цьому будинку належить квартира № 3 , яку він здає в оренду, а сам проживає у помешканні іншої жінки, з якою співмешкає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 квітня 1996 року проведено примусовий обмін житлових приміщень між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в результаті якого: ОСОБА_1 з неповнолітнім сином переселенодо квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з неповнолітнім сином переселено до квартири АДРЕСА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з неповнолітніми дітьми переселено до квартири АДРЕСА_7 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 17 липня 1996 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати площею 19,3 кв. м та має загальну площу 33 кв. м.

Відповідно до договору дарування частки квартири від 24 лютого 2009 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності від 21 жовтня 2009 року ОСОБА_2 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтв про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюб між сторонами зареєстровано 31 грудня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження.

Згідно з рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. У рішенні встановлено, що ОСОБА_2 визнав непроживання однією сім`єю зі ОСОБА_1 з травня 2014 року.

Діти проживають разом з матір`ю у спірній квартирі.

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 та приватизована кімната № 6 на АДРЕСА_3

Відповідно до висновку про вартість майна від 11 червня 2018 року, наданого Національною компанією «Укпексперт», ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 268 000,00 грн, вартість 1/2 частки - 134 000,00 грн.

Згідно з квитанцією ПАТ «Приватбанк» від 07 липня 2018 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 внесла на депозитний рахунок ТУ ДСА в Львівській області- 134 000,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (стаття 365 ЦК України).

Результат аналізу вказаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Водночас висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Крім того, вирішуюючи питання припинення права особи на частку, суд повинен встановити об`єкт, який є спільним майном, та з`ясувати чи не існує спору між сторонами щодо цього об`єкта.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 як на підставу припинення права ОСОБА_2 на частку у праві спільної часткової власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33 кв. м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 19,3 кв. м, посилалася на те, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки однокімнатна квартира є неподільною.

У зв`язку з пред`явленням позову про припинення права власності позивач виконала умову щодо попереднього внесення на депозитний рахунок суду компенсації вартості частки у квартирі, що належить відповідачу, перерахувавши 134 000,25 грн на депозитний рахунок суду.

Згідно з частиною першою статті 190 ЦК УКраїн майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Вирішуючи спір, суд мав встановити, на яке майно - квартиру ОСОБА_9 просила принити право власності ОСОБА_2 , а саме: з`ясувати особливості та характертистики квартири, дослідивши технічний паспорт на неї.

Суд дослідив копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 жовтня 2009 року.

З мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції випливає, що згідно з доказами, які дослідив суд, квартира, на яку припинено право власності ОСОБА_2 (1/2 частина), складається з однієї житлової кімнати площею 19, 3 кв. м та має загальну площу 33,0 кв. м.

У судовому засіданні 02 жовтня 2018 року ОСОБА_2 посилався на те, що спірна квартира мала 33,0 кв. м до її реконструкції, посилався на надання суду копії розпорядження районної адміністрації, що підтверджується протоколом судового засідання (а. с. 128).

У матеріалах справи є відповідь Франківської районної адміністрації Львівської області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо повідомлення про самовільно розпочату на АДРЕСА_8 реконструкцію квартири (а.с. 122), а також розпорядження Франківської районної адміністрації від 25 лютого 2011 року № 94 про завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 (далі - розпорядження № 94) (т. 1, а. с. 123).

Відповідно до частини третьої статті 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції не надав оцінки всім доказам у справі, зокрема відповіді Франківської районної адміністрації Львівської області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо повідомлення про самовільно розпочату на АДРЕСА_8 реконструкцію квартири (а.с. 122), а також розпорядженню № 94 про завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з розпорядженням № 94 після завершення реконструкції квартири, загальна площа квартири становитиме 217,1 кв. м, житлова - 84,5 кв. м, зобов`язано ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виготовити технічний паспорт на квартиру, оформити свідоцтво про право власності у встановленому порядку та зареєструвати його.

Отже, суд першої інстанції, зазначивши, що спірна квартира має загальну площу 33,0 кв. м,не з`ясував з урахуванням наданих ОСОБА_2 доказів, чи завершена реконструкція спірної квартири, чи набула спірна квартира після реконструкції більшої площі, чи оформлено у встановленому порядку право власності на квартиру після її реконструкції.

Відповідно до частин другої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що копія технічного паспорта долучена до матеріалів справи, оскільки подана через канцелярію суду, що підтверджується журналом судового засідання від 27 травня 2019 року, в судовому рішенні зазначив, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів про збільшення площі спірної квартири у спосіб, який передбачено законодавством (а. с. 201, 231).

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог апеляційної скарги.

Із матеріалів справи випливає, що між сторонами у справі існують спори щодо поділу майна, зокрема набутого за час перебування у шлюбі, а також спірної квартири.

Верховний Суд зазначає, що питання зупинення провадження у справі відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦК України, згідно з якою суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; є обов`язком суду і не залежить від клопотання особи та її бажання.

Водночас суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України).

Тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 відмовився від клопотання про зупинення провадження у справі, не відповідає вимогам цивільного процесуального закону.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо право власності підтверджено правовстановлючими документами та зареєстровано відповідно до закону. Вказаний спір не може бути вирішений, якщо щодо майна, яке реконструйоване, перебудоване, особа не набула права власності у встановленому законом порядку.

Щодо вирішення зустрічного позову Верховний Суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України 2004 року, чинного на час звернення сторін до суду, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині зустрічного позову, дійшов висновку про відмову в позові з підстав, які є взаємовиключними: через пропуск ОСОБА_2 позовної давності та за необґрунтованістю позову.

Зі змісту рішення суду першої інстанції не вбачається встановлення фактів, на які посилався ОСОБА_2 як на підставу позову у зустрічному позові, також це рішення не містить належної оцінки доказів у справі.

Залишивши без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не виклав мотивів з посиланням на докази на спростування доводів апеляційної скарги.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції формально вирішив спір, вказуючи на самочинне будівництво, не надав належної оцінки встановленим обставинам справи та доказам.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що процедура розгляду справи не була справедливою, суд не встановив повно та всебічно обставини, що мають важливе значення для її правильного вирішення, порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Судові рішення не грунтуються на засадах верховенства права, не є законними і обґрунтованими (стаття 263 ЦПК України).

Під час нового розгляду суду необхідно встановити обставини з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, надати належну оцінку твердженням та запереченням сторін у справі, правильно застосувати норми матеріального і процесуального права.

Крім того, суду необхідно з`ясувати позицію ОСОБА_2 щодо отримання ним депозитних коштів, призначених як компенсація за частку у спільному майні, які він отримав після ухвалення судового рішення у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко