Постанова

Іменем України

14 червня 2022 року

місто Київ

справа № 465/7570/18

провадження № 61-11631св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче об`єднання «Термоприлад ім. В. Лаха»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Кузь В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Термоприлад ім. В. Лаха» (далі - ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29 вересня 1961 року його прийнято в Конструкторське бюро «Термоприлад» на посаду інженера-випробувача, з 04 квітня 2001 року призначено на посаду заступника генерального директора, а 15 жовтня 2002 року переведено на посаду заступника генерального директора - головного інженера.

Наказом ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» від 19 листопада 2018 року № 12 його звільнено з роботи в зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки відповідач не виконав вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо надання первинній профспілковій організації інформації про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень.

Також відповідач порушив термін введення в дію наказу від 01 серпня 2018 року № 67-К, яким затверджено штатний розпис ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха».

Позивач зазначав, що роботодавцем не дотримано вимог статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі та статті 43 КЗпП України, оскільки профспілкова організація відмовила у наданні згоди на розірвання трудового договору.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:

- поновити його на роботі в ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» на посаді заступника генерального директора - головного інженера.

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за період з 19 листопада 2018 року до 11 жовтня 2019 року становив 150 501, 12 грн.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 05 жовтня 2020 року Франківський районний суд м. Львова позов задовольнив.

Суд скасував наказ ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» від 18 вересня 2018 року № 87-к «Про реалізацію наказу №67-К «Про внесення змін до штатного розпису, переведення та скорочення чисельності працівників від 01 серпня 2018 року».

Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора - головного інженера ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха».

Стягнув з ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2018 року до 11 жовтня 2019 року у розмірі 150 501, 12 грн.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без попередньої згоди профспілкового органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є позивач. Також відповідач не надав доказів пропонування позивачу інших вакантних посад та професій.

Постановою від 01 червня 2021 року Львівський апеляційний суд скасував рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із законності звільнення позивача та зазначив, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату, які стали підставою для вивільнення працівників, у тому числі ОСОБА_1 , попередженого за два місяці про наступне вивільнення.

Оскільки позивач займав посаду заступника генерального директора, тому, за висновками апеляційного суду, з урахуванням вимог частини першої статті 43-1 КЗпП України, розірвання з позивачем трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації є правомірним. Суд врахував, що частина друга статті 49-4 КЗпП України встановлює вичерпний перелік випадків, коли роботодавець зобов`язаний проводити відповідні консультації з профспілковими організаціями, який не поширюється на обставини цієї справи. Також оскільки скорочена єдина посада заступника генерального директора - головного інженера, на якій працював позивач, тому немає підстав для застосування переважного права залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 07 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня 2021 року повністю, скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 315 111, 22 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- судом першої інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, щодо підстав для зменшення судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17 (провадження № 61-47646св18), щодо встановлення дійсності підстав для скорочення чисельності штату, та у постановах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, щодо обов`язку роботодавця запропонувати працівнику вакантну посаду чи роботу на підприємстві.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» у серпні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до наказу від 03 квітня 2001 року № 25 позивача призначено на посаду генерального директора Акціонерного товариства «Термоприлад» 04 квітня 2001 року, наказом від 10 жовтня 2002 року № 103 переведено на посаду заступника генерального директора - головного інженера.

01 серпня 2018 року ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» видало наказ № 67 к «Про внесення змін до штатного розпису, переведення та скорочення чисельності працівників», яким, зокрема, з 03 жовтня 2018 року скорочено та виведено із штатного розпису посаду заступника генерального директора - головного інженера (підрозділ 100), затверджено штатний розпис ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» в новій редакції з урахуванням змін, зазначених у наказі.

Відповідно до наказу від 18 вересня 2018 року № 87 к «Про реалізацію наказу № 67 К «Про внесення змін до штатного розпису, переведення та скорочення чисельності працівників від 01 серпня 2018 року» з 19 листопада 2018 року скорочено посаду «заступник генерального директора - головний інженер»; наказано відділу кадрів запропонувати заступнику генерального директора - головному інженеру ОСОБА_1 , який підпадає під скорочення, перевести за його згодою на вакантні посади та професії, а у разі відмови від переведення або відсутності вакантних посад підготувати документи для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України; затверджено штатний розпис ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» в новій редакції з врахуванням змін, зазначених в наказі.

18 жовтня 2018 року первинна профспілкова організація, членом якої був позивач, відмовила у надані згоди на розірвання трудового договору (звільнення) заступника генерального директора - головного інженера ОСОБА_1 .

Наказом ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» від 19 листопада 2018 року № 12 заступника генерального директора - головного інженера ОСОБА_1 звільнено за скороченням чисельності працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Право, застосоване судом

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі, обґрунтовував незаконність його звільнення недотриманням відповідачем вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статей 42 43 КЗпП України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої

Оскільки станом на день звільнення позивача ліквідація, реорганізація підприємства, зміна форми власності чи часткове зупинення виробництваПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» не проводилися, тому вимоги частини другої статті 49-4 КЗпП України, як і вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не поширюються на спірні відносини.

Додатково Верховним Судом враховано, що наказ ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» від 01 серпня 2018 року № 67 к «Про внесення змін до штатного розпису, переведення та скорочення чисельності працівників» в судовому порядку чи в порядку, визначеному в Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», не оскаржувався, є чинним.

Також відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 частини першої статті 40 і пунктами 2 і 3 частини першої статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно з частиною першою статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач займав посаду заступника генерального директора, та зробив правильний висновок про те, що відповідно до вимог частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання з позивачем трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації є правомірним.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що оскільки скорочена одна посада заступника генерального директора - головного інженера, на якій працював позивач, тому немає підстав для оцінки застосування переважного права позивача залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України.

Отже, суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах заявлених позовних вимог, надав оцінку всім доводам та підставам позову і зробив висновки про дотримання відповідачем при звільненні позивача вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», частини другої статті 49-4, частини першої статті 43, частини першої статті 42 КЗпП України та про відмову в задоволенні позову із наведених ОСОБА_1 підстав. Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначив підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції в частині наведених висновків, як того вимагає частина друга статті 389 ЦПК України.

Водночас у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що: внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників відбулося безпідставно та формально у зв`язку зі зміною керівництва; відповідач не дотримався вимог частини другої статті 40 КЗпП України щодо переведення його на іншу роботу; ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» в порушення вимог статті 38 КЗпП України безпідставно відмовило йому у звільненні за власним бажанням.

Проте, з такими підставами позову ОСОБА_1 до суду не звертався, тому суд апеляційної інстанції не надавав оцінку зазначеним обставинам, оскільки згідно з частиною шостою статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції, на виконання вимог трудового законодавства, встановив, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що стали підставою для вивільнення працівників, у тому числі ОСОБА_1 , на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, та позивача попереджено за 2 місяці про наступне вивільнення. Позовна заява не містила доводів на спростування цих обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17 (провадження № 61-47646св18), за яким відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис. Верховний Суд дійшов переконання, що висновок судів про те, що на підприємстві не відбулося скорочення чисельності штату працівників, є передчасним. Суди фактично увійшли в обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників, що лежить поза межами компетенції суду.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, від 25 травня 2016 року

у справі № 6-3048цс15, підлягають відхиленню. У наведених постановах зроблено такі висновки: «Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо».

Згідно з довідкою ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» від 01 лютого 2019 року № 05/108 в період з 17 вересня до 19 листопада 2018 року на підприємстві не було вакантних посад, на які за кваліфікацією та освітою міг претендувати ОСОБА_1 та які могли бути йому запропоновані.

Положення частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України зобов`язують роботодавця надати працівнику іншу роботу лише в разі її наявності, тому відсутність можливості запропонувати працівнику іншу роботу, не позбавляє роботодавця права звільнити його.

Позивач не спростував інформацію про відсутність вакантних посад на ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха», не посилався на існування протягом періоду з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договоруконкретних вакантних посад, які б він міг виконувати з урахуванням кваліфікаційних вимог до цих посад, та доказів на підтвердження зазначених обставин не надавав.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, відповідно до якого виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалив нове про відмову в задоволенні позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому не встановив підстав для перегляду рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанцій ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду та Верховного Суду України, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій, якою скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак