ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 465/8406/13-ц

провадження № 61-39384св17

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Марко Лариса Володимирівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Вигнанська Юлія Ярославівна,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Львівської області від 4 червня 2018 року, постановлену колегією у складі суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Марко Л. В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Вигнанська Ю. Я., про визнання договору довічного утримання недійсним.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона є сестрою ОСОБА_4 , яка проживала у квартирі АДРЕСА_1 . 4 липня 2012 року між ОСОБА_4 та відповідачем укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Марко Л. В.

Вказує, що у ОСОБА_4 в силу віку та прогресуючого захворювання на зір відмічались розлади мислення та психіки, які проявлялись у забудькуватості, невмотивованій агресії та підозрілості, неадекватній поведінці.

Позивач вважає, що вказані обставини свідчать про те, що договір довічного утримання сестра укладала у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тобто в стані, який характеризувався дефектом волі - невідповідністю її внутрішнього бажання зовнішньому волевиявленню, оскільки до моменту укладення договору ОСОБА_4 виявляла бажання скласти заповіт на позивача; крім того, цей договір сестра не підписувала.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 19 лютого 2016 року позов задоволено.

З урахуванням виправленої у ньому описки ухвалою від 29 лютого 2016 року, визнано недійсним договір довічного утримання від 4 липня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Марко Л. В, за яким ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_5 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 3 грудня 2012 року, серія ВРТ № НОМЕР_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд мотивував своє рішення тим, що з урахуванням всіх досліджених в судовому засіданні доказів, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки у ОСОБА_4 була відсутня воля на укладення договору довічного утримання, тому договір довічного утримання, укладений між нею та ОСОБА_5 , є недійсним.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 4 червня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції і ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував усі фактичні обставини справи, не дав належної правової оцінки доказам у справі, дійшовши помилкового висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору довічного утримання недійсним.

Зазначив, що той факт, що договір довічного утримання ОСОБА_4 уклала з відповідачем ОСОБА_5 з власної волі, за власним бажанням підтверджується тим, що для його укладення (реалізації свого наміру) вона попередньо, 5 червня 2012 року, видала ОСОБА_5 нотаріально посвідчену довіреність на представництво її інтересів, якою надала відповідачу повноваження для звернення у відповідні органи та отримання від її імені документів для укладення цього договору, зокрема, отримання дубліката про реєстрацію права власності на спірну квартири, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно. На підставі отриманих відповідачем дублікатів укладено оспорюваний договір довічного утримання, про що зазначено в самому тексті договору та підтверджено копіями дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру, які надала приватний нотаріус Марко Л. В. на вимогу суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи містяться два однакових висновки судово-почеркознавчої експертизи якими встановлено, що довіреність від 5 червня 2012 року, видана приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вигнанською Ю. Я. підписана ОСОБА_4 , а договір довічного утримання від 4 липня 2012 року посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Марко Л. В., підписаний не ОСОБА_4 .

Вказує, що апеляційний суд не надав належну оцінку вказаним висновкам експерта, а прийняв до уваги висновок комісійної експертизи, проведеної на виконання ухвали апеляційного суду. В порушення вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень експерти змінили вид експертизи, яку призначено судом, з додаткової на комісійну.

Також вказує, що факт надання ОСОБА_4 довіреності на відповідача та факт догляду відповідачем за нею, не є належним та допустимим доказом волевиявлення ОСОБА_4 на укладення договору довічного утримання з відповідачем і, як наслідок, набуття останньою права власності на квартиру.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Позивачем протягом розгляду справи судами попередніх інстанцій не надано доказів відсутності волі ОСОБА_4 на укладення договору довічного утримання, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Вказувала, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не є підставою для касаційного оскарження.

Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_4 , 1929 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У свідоцтві про смерть причиною смерті вказано: «Ішемічна хвороба серця. Атеросклеротичний кардіосклероз…». Хвороба, що призвела до смерті - «Серцевосудинна недостатність, атеросклеротичний кардіосклероз.

З довідки 10 ААА № 858846 від 29 травня 2012 року суди встановили, що ОСОБА_4 визнана інвалідом І групи по зору, підгрупа «Б» безтерміново. Діагноз: «Діабетична проліферативна ретинопатія, вторинна неоваскулярна оперована глаукома лівого ока, вторинна глаукома, артифакія правого ока». Потребує постійного стороннього догляду.

5 червня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вигнанською Ю. Я. посвідчено довіреність, якою ОСОБА_4 уповноважила відповідача ОСОБА_5 бути її представником у всіх органах, в тому числі, у відповідному бюро технічної інвентаризації щодо отримання дубліката про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 та отримання Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно. Для виконання цієї довіреності ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_5 подавати від її імені заяви, в тому числі позовні заяви, одержувати довідки, дублікати та документи в будь-яких компетентних органах, сплачувати державне мито або будь-які інші платежі, розписуватись за неї, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності. У вказаній довіреності зазначено, що у зв`язку з поганим зором ОСОБА_4 текст довіреності до підписання прочитано нотаріусом уголос і схвалено та особисто підписано ОСОБА_4 .

У зв`язку з хворобою та похилим віком ОСОБА_4 довіреність посвідчена нотаріусом за викликом у квартирі АДРЕСА_2 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, 4 липня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Марко Л. В. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №484 договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 , за умовами якого ОСОБА_4 (відчужувач) передала, а ОСОБА_5 (набувач) прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого набувач зобов`язувалась забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно відповідно до умов договору, а саме: надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення у розмірі по 200 грн щомісяця, пожиттєво повністю утримувати відчужувача, забезпечувати її харчуванням, одягом, медикаментами, доглядом, необхідною допомогою, сплачувати комунальні послуги за квартиру, забезпечити прибирання та безоплатне проживання в квартирі, оплачувати щомісяця особисті потреби відчужувача, у разі смерті відчужувача - поховати його.

З наданих нотаріусом документів апеляційним судом встановлено, що договір довічного утримання складений на підставі дублікатів правовстановлюючих документів, а саме: дублікату свідоцтва про право власності на 1/2 частку квартири, виготовленого 11 червня 2012 року, дублікату свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частки квартири, виготовленого 12 червня 2012 року, та витягів про державну реєстрацію прав, сформованих 19 червня 2012 року та 22 червня 2012 року.

Апеляційний суд дійшов висновку про доведення факту того, що ОСОБА_5 доглядала ОСОБА_4 до смерті та поховала її. Вказані обставини апеляційний суд встановив з показань свідків ОСОБА_6 (знайома ОСОБА_4 з 1987 року), ОСОБА_7 (сусідка ОСОБА_4 , яка знала останню більше сорока років), ОСОБА_8 (сусід ОСОБА_4 ), ОСОБА_9 (дільничний лікар), ОСОБА_10 (подруга, знала ОСОБА_4 протягом 12 років), ОСОБА_11 (дільничний інспектор), ОСОБА_12 (батько невістки відповідача ОСОБА_5 ).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 визнала ту обставину, що в останній рік перед смертю сестри вона не здійснювала догляд за нею через конфліктні відносини між ними та у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, необхідністю пройти медичне обстеження та санаторно-курортне лікування.

З висновку № 569 посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи від 27 квітня 2014 року апеляційним судом встановлено, що у зв`язку з недостатністю об`єктивної інформації та суперечливістю наявних даних про психічний стан, особливості психоемоційного стану ОСОБА_4 на момент вчинення договору довічного утримання від 4 липня 2012 року та довіреності від 5 червня 2012 року, відповісти на запитання, чи могла вона усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, та чи могла повною мірою прогнозувати наслідки власних дій, не виявилося можливим.

Оцінивши висновок № 568 криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів від 14 травня 2014 року, апеляційний суд зазначив, що він не є категоричним, тому його не можна брати до уваги.

З висновку експертизи, проведеної Львівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, від 3 грудня 2015 року № 6/372 суди встановили, що підписи та рукописні записи від імені ОСОБА_4 в довіреності від 5 червня 2012 року виконані самою ОСОБА_4 , а в договорі довічного утримання (догляду) від 4 липня 2012 року - виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою (особами).

На стадії апеляційного перегляду даної справи судом досліджено висновок додаткової комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 28 серпня 2017 року № 9145?9147/16-32, з якого встановлено, що підпис и та рукописні записи в договорі довічного утриманя (догляду) від 4 липня 2012 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Марко Л. В., на сторінці № 88, під порядковим номером 484; в довіреності ОСОБА_4 від 5 червня 2012 року про уповноваження ОСОБА_5 бути її представником та в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Вигнанської Ю. Я. на сторінці № 244, під порядковим номером 598, виконані ОСОБА_4 під впливом на неї відносно постійних збиваючих факторів природного характеру (до яких, зокрема, може відноситись похилий вік, хронічна хвороба, що впливає на письмово-рухові функції організму).

За таких обставин апеляційний суд дійшов до висновку, що при вирішенні справи слід враховувати останній висновок додаткової комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 28 серпня 2017 року № 9145?9147/16-32, складений експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, оскільки експертне дослідження проведено двома експертами комісійно, за результатами дослідження більшого обсягу порівняльного матеріалу, з категоричними та достатньо обґрунтованими висновками по суті поставлених судом питань.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок експертів про підписання оспорюваного договору довічного утримання (догляду) особисто відчужувачем ОСОБА_4 , підтверджується показаннями допитаного як свідка приватного нотаріуса Марко Л. В., яка посвідчувала цей договір.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї сторони, висновок якої повинен оцінюватись судом як окремо, так і в сукупності з іншими доказами.

Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до частини першої статті 746 ЦК України, відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров`я.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів для висновку про підписання договору довічного утримання (догляду) від 4 липня 2012 року особисто ОСОБА_4 як стороною цього договору, та укладення договору з відповідачем за власним волевиявленням, яке відповідало її внутрішній волі, оскільки підстав вважати, що ОСОБА_4 в момент укладення договору не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом помилково залишено поза увагою попередні висновки судових почеркознавчих експертиз та взято до уваги лише висновок додаткової комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 28 серпня 2017 року № 9145?9147/16-32, складений експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, спростовуються висновками апеляційного суду, який зазначив, що експертне дослідження проведено двома експертами комісійно, за результатами дослідження більшого обсягу порівняльного матеріалу, з категоричними та достатньо обґрунтованими висновками по суті поставлених судом питань.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені судом апеляційної інстанції обставини та зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 і 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 4 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов