Постанова

Іменем України

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 466/2075/21

провадження № 61-9082св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління поліції охорони у Львівській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2022 року у складі судді Ковальчука О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке.

23 грудня 2019 року йому зателефонувала невідома жінка та повідомила, що з 23 грудня 2019 року охорона квартири АДРЕСА_1 , здійснюватися не буде, у зв`язку з переходом Управління поліції охорони у Львівській області з телефонного зв`язку на радіозв`язок.

Відповідач здійснив відключення охорони квартири всупереч пункту 9.4 договору про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України за адресою: АДРЕСА_2 від 01 квітня 2008 року (далі - договір від 01 квітня 2008 року № 01-1852) та всупереч пункту 9.2 договору, розірвав зазначений договір.

З виписки за картковим рахунком щодо здійснення регулярних платежів у 2018 - 2019 роках йому стало відомо, що з його пенсійного рахунку на рахунок Управління поліції охорони у Львівській області, крім визначеної договором плати за надані послуги, з січня 2018 року до березня 2019 року перераховувались грошові кошти у сумі 300,00 грн, та з квітня до грудня 2019 року у сумі 350,00 грн. Проте додаткових угод до договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852 з ним чи з його матір`ю ОСОБА_2 щодо розрахунку вартості охоронних послуг не укладалось.

09 січня 2020 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення трьох ключів від квартири та перерахування зайво сплачених коштів на його картковий рахунок, проте зазначена вимога залишилася без виконання.

Вважав, що діями та бездіяльністю відповідача йому завдано майнової шкоду у розмірі 11 960,96 грн, з яких: 7 650,00 грн - шахрайське списання грошових коштів з карткового рахунку; 400,00 грн - вартість виготовлення ключів; 3 910,96 грн - кошти, витрачені на купівлю медикаментів та огляд лікарів.

Крім того, йому завдано моральної шкоду, яка виражається у душевних стражданнях, погіршенні стану здоров`я, яку він оцінює у 700 000,00 грн.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на підставі частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 11 960,96 грн на відшкодування майнової шкоди та 700 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди на підставі статті 23 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстакнції, мотивоване тим, що ОСОБА_1 не є стороною договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, такий договір укладено між відповідачем та його матір`ю ОСОБА_2 , а вона до суду з відповідним позовом не зверталася.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що 05 серпня 2022 року він заявив відвід колегії суддів апеляційного суду, оскільки під час розгляду справи № 466/2887/20 суддя-доповідач Крайник Н. П. зазначила, що також користується послугами відповідача. Проте, незважаючи на очевидний конфлікт інтересів, у задоволенні відводу необґрунтовано відмовлено.

У порушення норм процесуального права його не було повідомлено про судове засідання, призначене на 19 серпня 2022 року.

Суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема квитанції про оплату послуг з охорони квартири, товарних чеків, якими підтверджується придбання медикаментів, документів, які підтверджують надання медичних послуг, його заяву від 09 березня 2021 року, матеріали цивільної справи № 466/2787/20 та ухвалене в ній судове рішення. Не надали їм відповідної оцінки, а також не обґрунтували причини їх відхилення.

Оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі недопустимого доказу, а саме, що ОСОБА_1 не є стороною договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, оскільки предметом спору у цій справі є стягнення безпідставно отриманих коштів.

Суди не врахували, що згідно з частиною першою статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Він довів належними та допустимими доказами причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та понесеними ним збитками.

Крім того, суди не надали належної правової оцінки його доводам про те, що протиправними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, не дослідили наданих на підтвердження зазначених обставин доказів, та не обґрунтували причини їх відхилення.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/17, від 14 липня 2021 року у справі № 127/13984/18; ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід; розгляд справи за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; недослідження зібраних у справі доказів; встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Громов Ю. А., на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; пункту 8 частини першої, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що відповідно до матеріалів справи № 466/2887/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області, третя особа ОСОБА_2 , про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, 01 квітня 2008 року між ОСОБА_2 (матір`ю ОСОБА_1 ) та Управлінням державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області укладений договір № 01-1852 про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України за адресою: АДРЕСА_2 .

27 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Управлінням державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області підписаний додаток № 1 до договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, згідно з яким, з 01 серпня 2008 року вартість охорони квартири становить 99,00 грн на місяць.

01 травня 2011 року між ОСОБА_2 та Управлінням державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області підписаний додаток № 1 до договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, згідно з яким, з 01 травня 2011 року вартість охорони квартири становить 110 грн.

01 червня 2016 року між ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності НАМ 354859, та Управлінням поліції охорони в м. Львові підписаний додаток № 1 до договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, згідно з яким, з 01 червня 2016 року вартість охорони квартири становить 187,00 грн.

22 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області, в якому, посилаючись неналежне виконання відповідачем договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, просив стягнути з відповідача 7 527,26 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2020 року у справі № 466/2887/20, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, з тих підстав, що ОСОБА_1 не є стороною договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, а отже, його права не є порушеними та не підлягають захисту в судовому порядку.

Суди встановили, що 23 грудня 2019 року відповідач припинив надання послуг з охорони квартири АДРЕСА_1 у зв'язку з переходом Управління поліції охорони у Львівській області з телефонного зв'язку на радіозв'язок.

26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся у відділенняПублічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з метою зупинення регулярного платежу за послуги з охорони квартири, який здійснюється з його пенсійної картки. Йому було надано виписку за 2018-2019 роки за всіма регулярними платежами, які здійснювалися з його карткового рахунку.

ОСОБА_1 сплачував за послуги з охорони квартири з січня 2018 року до березня 2019 року щомісячно в розмірі 300,00 грн, а з квітня 2019 року до грудня 2019 року у розмірі 350,00 грн.

09 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про повернення трьох ключів (два від будинку та один від горища) та перерахування на його картковий рахунок зайво сплачених ним коштів.

09 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Управління поліції охорони у Львівській області із заявою про перерахунок на його картковий рахунок зайво сплачених, на його думку, коштів в сумі 7 650,00 грн. Зазначену вимогу відповідач не виконав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення вимоги про відшкодування майнової шкоди

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14 та постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також той факт, що саме відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 520/4080/16).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не є стороною договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, такий договір укладений між відповідачем та його матір`ю ОСОБА_2 , яка до суду з відповідним позовом не зверталася. Доказів наявності договірних правовідносин між ним та відповідачем він надав.

Позивач не довів, що саме діями чи бездіяльністю відповідача йому завдано майнову шкоду у розмірі 11 960,96 грн.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14 та постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/17 щодо застосування норм матеріального права.

Щодо вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 127/13984/18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягає обов`язковому з`ясуванню наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного суду, оскільки вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оскільки він не довів належними та допустимими доказами, що у зв`язку із неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача його права порушено, що спричинило йому моральну шкоду, то відсутні правові підстави для задоволення зазначених позовних вимог.

Щодо доводів заявника про неврахування судами підстав позову у цій справі

Верховний Суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що вирішуючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно з частиною першою статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а він довів належними та допустимими доказами причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та понесеними ним збитками, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до частини першої статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на відшкодування майнової шкоди 11 960,96 грн, з яких: 7 650,00 грн - шахрайське, на його думку, списання грошових коштів з його карткового рахунку; 400,00 грн - вартість виготовлення ключів; 3 910,96 грн - кошти, витрачені на купівлю медикаментів та огляд лікарів.

Заявлені вимоги по суті обґрунтовував протиправними діями та бездіяльністю відповідача, пов`язаних з порушенням умов договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852 (пункти 9.2, 9.4), укладеного між його матір`ю та поліцією охорони, зокрема стягненням відповідачем плати за надані послуги у більшому розмірі, неповерненням ключів, протиправністю розірвання договору.

З наведеного випливає, що спірні грошові кошти у розмірі 11 960,96 грн, які є предметом спору у цій справі, не є такими, що безпідставно отримані відповідачем у розумінні часини першої статті 1212 ЦК України, на що заявник посилається у касаційній скарзі.

Отже, суди обґрунтовано виходили з того, що позов пред`явлено з огляду на невиконання умов договору, стороною якого позивач не є, а тому судові рішення з відмови у позові є по суті правильними.

Щодо доводів касаційної скарги про ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що 05 серпня 2022 року він заявив відвід колегії суддів апеляційного суду, оскільки під час розгляду справи № 466/2887/20 суддя-доповідач Крайник Н. П. зазначила, що також користується послугами відповідача, проте, незважаючи на очевидний, на його думку, конфлікт інтересів, у задоволенні відводу необґрунтовано відмовлено.

Перевіривши аргументи заявника щодо зацікавленості судді Крайник Н. П. у вирішенні справи та наявності конфлікту інтересів, що є підставою для відводу судді, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Статтею 36 ЦПК України визначено перелік підстав відводу (самовідводу) судді і розширеному тлумаченню ця норма не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Встановлено, що у серпні 2022 року ОСОБА_1 заявив відвід колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. Я., Мельничук О. Я., посилаючись на те, що очевидним є конфлікт інтересів та втручання у систему авторозподілу справ. Зазначав, що під час розгляду справи № 466/2887/20 суддя-доповідач Крайник Н. П. повідомила, що також користується послугами відповідача - Управління поліції охорони у Львівській області, а судді Ванівський О.М. та Мельничук О.Я. брали участь у розгляді справи №461/7329/19 та ухвалили свавільну постанову на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1 відвід колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. Я., Мельничук О. Я. визнано необґрунтованою. Питання про відвід передано на вирішення судді, визначеному у порядку передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року у складі судді Шандри М. М. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. Я., Мельничук О. Я. відмовлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Білуха проти України», N 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року).

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції у складі судді Шандри М. М. виходив з того, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про упередженість та необ`єктивність колегії суддів.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки доводи заявника не свідчать про існування обставин, які викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності судді Крайник Н. П., фактично носять характер непідтверджених припущень, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення відповідно до пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України.

Щодо доводів заявника про недослідження зібраних у справі доказів, встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин та норми права, які підлягали застосуванню.

Доводи касаційної скарги про те, що суди ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів є безпідставними, оскільки фактично зводяться до незгоди заявника зі встановленими судами обставинами у справі № 466/2887/20 та ухваленими у ній судовими рішеннями.

Заявник не зазначив конкретних доказів, які він вважає недопустимими, а лише вказав, що оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі недопустимого доказу, а саме, що ОСОБА_1 не є стороною договору від 01 квітня 2008 року № 01-1852, оскільки предметом спору у цій справі є стягнення безпідставно отриманих коштів.

Щодо доводів касаційної скарги про розгляд справи за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце розгляду справи

Відповідно до матеріалів справи ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 червня 2022 року закінчено проведення підготовчих дій у справі та призначено справу до розгляду на 12.45 год 11 серпня 2022 року, про що сторони були належним чином повідомлені.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника, як на обов`язкову підставу для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, що його не було повідомлено про розгляд справи судом 19 серпня 2022 року, оскільки розгляд справи по суті закінчений 11 серпня 2022 року, про що зазначено в оскаржуваній постанові апеляційного суду.

Водночас дата судового рішення співпадає з датою складення повного судового рішення (19 серпня 2022 року), про що наведено мотиви у тексті самої постанови.

Отже, зазначене не свідчить про порушення права заявника на участь у розгляді справи.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 зазначено, що: «для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 серпня2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак