№ 466/417/15 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 466/417/15-ц

провадження № 61-17702св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Брюховицька селищна рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року у складі судді Донченка Ю. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Державне територіальне-галузеве об?єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Брюховицької селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування запису в Поземельній книзі та витребування земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що у користуванні ДТГО «Львівська залізниця» перебуває земельна ділянка смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах міста Львова від 4 км + 850 м до 11 км + 106 м в адміністративних межах міста Львова. 07 травня 2014 року під час обстеження земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» в межах території смт Брюховичі м. Львова комісією в складі працівників ДТГО «Львівська залізниця», землевпорядника Брюховицької селищної ради та представника ПП «Центр ринкових досліджень» було виявлено, що на 10 км + 228 м - 10 км + 276 м на дільниці Рудно-Підбірці з лівої сторони за ходом кілометрів на відстані 38-36 м від осі головної колії знаходиться металева огорожа з мурованими стовпчиками протяжністю 48 м, за якою знаходиться житловий будинок, який належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стверджує, що металева огорожа з мурованими стовпчиками протяжністю 48 м розміщена у смузі відведення ДТГО «Львівська залізниця», ширина якої становить 45 м, чим порушено право ДТГО «Львівська залізниця» на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме забезпечення функціонування залізничного транспорту. Зазначає, що спірна земельна ділянка знаходиться у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 07 жовтня 2005 року серії ЯА № 867317, виданого на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку незакінченого будівництва та земельної ділянки від 26 листопада 2004 року.

Відповідачі придбали земельну ділянку у ОСОБА_3 , який, в свою чергу, придбав її у ОСОБА_4 . Ця земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на землю від 23 листопада 1995 року серії ЛВ № 731112/049, виданого на підставі рішення Виконкому Брюховицької селищної Ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року № 343 «Про внесення змін до пункту 1.64 рішення Виконкому № 25 від 17 лютого 1993 року «Про надання у приватну власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва громадянам смт. Брюховичі».

З огляду на викладене та з урахуванням заяви про зміну предмета позову (т. 1, а. с. 215-219), АТ «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», просило суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року № 343 «Про внесення змін до пункту 1.64 рішення Виконкому № 25 від 17 лютого 1993 року «Про надання у приватну власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва громадянам смт. Брюховичі»;

- скасувати запис в Поземельній книзі про право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,0802 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:07:004:1123;

- згідно зі статтями 387 388 ЦК України витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність держави земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:07:004:1123, у частині, яка належить АТ «Укрзалізниця» на праві постійного користування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року, у задоволенні позову АТ «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця». Під час розгляду справи суди встановили, що частина спірної земельної ділянки належить до земель транспорту. Ця обставина учасниками справи не заперечується.

У справі, що переглядається, ПАТ «Українська залізниця» просило визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року № 343 «Про внесення змін до п.1.64 рішення виконкому № 25 від 17 лютого 1993 року «Про надання у приватну власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва громадянам смт. Брюховичі». Із позовом у цій справі, ПАТ «Українська залізниця» звернулася 23 січня 2015 року, тобто, через 21 рік та 9 місяців.

Під час розгляду справи позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин суди дійшли висновку про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із цим. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2020 року АТ «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у порушення вимог статті 261 ЦК України суди попередніх неправильно визначили початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду з позовом у цій справі, не врахували, що право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права. АТ «Українська залізниця» стало відомо про порушення свого права у травні 2014 року під час проведення обстежень земель, про що складено відповідний акт.

Крім того, відповідно до пункту є) статті 19 ЗК України однією із категорій земель (за основним цільовим призначенням) є землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, позовну вимогу про повернення яких слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у січні 2021 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечували проти доводів АТ «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 466/417/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення Виконкому Брюховецької селищної ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року № 343 ОСОБА_4 була власником земельної ділянки площею 0,0800 га в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Брюховицької селищної ради смт Брюховичі м. Львова. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель. Наведене також підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЛВ 731112/049, виданим ОСОБА_4 23 листопада 1995 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2049.

Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку, не закінченого будівництвом, та земельної ділянки від 28 лютого 2003 року, ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 будинковолодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, не закінченого будівництвом, та земельної ділянки від 26 листопада 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали власниками незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки, площею 0,0802 га, у тому числі інших угідь 0,0802 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Дана земельна ділянка слугує для обслуговування будинку та ведення підсобного господарства.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить закінчений будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок, виданим згідно з рішенням Виконкому Брюховицької селищної ради від 21 грудня 2006 року № 270, яке зареєстроване 05 лютого 2007 року обласним Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13450582).

07 жовтня 2005 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 867317, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі №01:05:438:02053кн01-7, кадастровий номер 4610166300:07:004:1123.

Згідно зі статутом ПАТ «Українська залізниця» (п. 4.2) майно залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання.

07 травня 2014 року комісією у складі працівників залізниці, а також за участі землевпорядника Брюховицької селищної ради, під час обстеження земельної ділянки залізниці у межах смт Брюховичі виявлено, що на 10 км + 228 м - 10 км + 276 м перегону Рудно-Підбірці з лівої сторони за ходом кілометрів від осі головної колії на відстані 38 м - 36 м знаходиться металева огорожа протяжністю 48 м, за якою знаходиться житловий будинок, належний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , при ширині смуги відведення залізниці 45,0 м від осі головної колії, встановленої відповідно до «Плану границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги от 10 км + 228 м до 10 км + 276 м.

На підтвердження права постійного користування землями смуги відведення АТ «Українська залізниця» надало план смуги лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах м. Львова від 4 км + 850 м до 11 км + 106 м, який розроблений проєктною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році; акт обстеження земельної ділянки, з якого випливає, що комісія у складі головного інженера ВП «Кам`янка-Бузької дистанція колії» Батюка В. Б. , інженера сектору майнових та земельних ресурсів відокремленого підрозділу «Львівська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» Дзябко Є. В. , інженера-землевпорядника Приставської О. В. , землевпорядника Брюховицької селищної ради Кордюк А. І. та представника ПП «Центр ринкових досліджень» Вільчинського Т. І., здійснила обстеження земельної ділянки в межах населеного пункту на території Брюховицької селищної ради, де виявила, що на 10 км + 228 м - 10 км + 276 м перегону Рудно-Підбірці з лівої сторони за ходом кілометрів від осі головної колії на відстані 38 м - 36 м знаходиться металева огорожа, за якою знаходиться житловий будинок, належний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , при ширині смуги відведення залізниці 45,0 м від осі головної колії відповідно до «плану границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги от км 4 км + 850 м до 11 км + 106 м».

Суди встановили, що частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:1123 входить до складу залізничного транспорту, що підтверджено планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах м. Львова від 4 км + 850 м до 11 км + 106 м.

У запереченнях проти позову, поданих до суду у травні 2019 року, ОСОБА_1 зазначав про те, що АТ «Українська залізниця» звернулось до суду з цим позовом з пропуском строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України (т. 1, а. с. 178-182).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник визначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17 та у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо підстав звернення до суду з указаним позовом

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Українська залізниця» посилалось на те, що на момент прийняття відповідачем спірного пункту рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року № 343 «Про внесення змін до пункту 1.64 рішення Виконкому № 25 від 17 лютого 1993 року «Про надання у приватну власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва громадянам смт. Брюховичі», земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні ПАТ «Українська залізниця» на підставі відповідних рішень виконавчого комітету ради трудящих Львівської міської ради. Право залізниці на спірну ділянку виникло у 1958 році з моменту побудови залізничної колії, що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів. Смуга відведення залізниці відображена у Плані смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах м. Львова від 4 км + 850 м до 11 км + 106 м, розробленим проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 року.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Земельні ділянки відводилися залізниці в користування на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР від 27 січня 1962 року № 83, Інструкції про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженою Міністерством шляхів сполучення СРСР від 30 січня 1963 року, та норм відведення земель для залізниці 468-74, затверджених постановою Держбуду СРСР від 19 грудня 1974 року № 247.

У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц (провадження № 61-16111св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 466/6679/14-ц (провадження № 61-19431св18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 466/1922/15-ц (провадження № 61-2805св18), правовідносини в яких є подібними з цією справою (№ 466/417/15-ц), Верховний Суд вирішував питання щодо належності смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах м. Львова від 4 км + 850 м до 11 км + 106 м саме ПАТ «Українська залізниця».

Так, у вказаних постановах зазначено, що право постійного користування ПАТ «Українська залізниця» землями смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Львова від 4 км + 850 м до 11 км +106 м підтверджено Планом смуги відводу цієї лінії від 1962 року, розробленим проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці дороги СРСР - МПС.

Встановлено, та не заперечується сторонами у справі, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:07:004:1123, яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , накладається на землі смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах м. Львова від 4 км + 850 м до 11 км +106 м.

Вирішуючи указаний спір, суди попередніх дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак відмовили у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, про застосування якого у суді першої інстанції було заявлено відповідачем ОСОБА_1 у травні 2019 року.

Щодо застосування інституту позовної давності

Доводи касаційної скарги стосуються неправильного застосування судами норм матеріального права щодо позовної давності (статті 257 261 267 ЦК України).

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Переглядаючи рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у порядку касаційного провадження, колегія суддів враховує, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс180)).

З цією метою, для правильного вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне проаналізувати можливість застосування позовної давності до кожної окремої позовної вимоги ПАТ «Українська залізниця», врахувавши при цьому ефективність пред`явлення позивачем таких вимог для захисту порушеного права.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради

З метою захисту своїх порушених прав, ПАТ «Українська залізниця», серед іншого, просило, визнати незаконними та скасувати рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року № 343 «Про внесення змін до пункту 1.64 рішення Виконкому № 25 від 17 лютого 1993 року «Про надання у приватну власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва громадянам смт. Брюховичі», та скасувати в Поземельній книзі запис про право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,0802 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:07:004:1123.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2021 року справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 444/2315/18 та від 22 вересня 2021 року у справі № 444/2344/18 за позовом АТ «Українська залізниця» до власників земельних ділянок про, зокрема, визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Таким чином, позовна вимога АТ «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року № 343 «Про внесення змін до пункту 1.64 рішення Виконкому № 25 від 17 лютого 1993 року «Про надання у приватну власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва громадянам смт. Брюховичі» не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про скасування запису в Поземельній книзі

Також Верховний Суд звертає увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту свого права і шляхом скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Таким чином, скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки не призведе до припинення речових прав відповідача на земельну ділянку та скасування державної реєстрації таких речових прав.

Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 жовтня

2020 року у справі № 372/2650/17.

Щодо позовної вимоги про витребування земельної ділянки

З огляду на зазначене вище, задоволення позовних вимог про скасування запису в Поземельній книзі та про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166 1167 1173 ЦК України).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування,

без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення, за умови його невідповідності закону, не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16

(пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17

(пункти 38, 39), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42, 43, 47, 49).

Виходячи із встановлених обставин, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та про скасування запису в Поземельній книзі не вказують на ефективність обраного позивачем способом захисту цивільних прав, тому положення про позовну давність на них не застосовуються.

Водночас, посилаючись на норми статей 387 388 ЦК України, АТ «Укрзалізниця» просило також витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність держави земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:07:004:1123 у частині, яка належить АТ «Укрзалізниця» на праві постійного користування.

Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині з підстав пропуску строку позовної давності, суди попередніх інстанцій не врахували таке.

За висновком Великої Палати Верховного Суду зайняття земельної ділянки, заборону на що встановлено в силу вимог закону, має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18)).

Аналогічні висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження

№ 14-740цс19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі.

Таким чином, віднесення указаної категорії земель до об`єктів власності держави унеможливлює їх передачу у приватну власність, зокрема, фізичним особам.

Отже, позовну вимогу про витребування від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність держави земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:07:004:1123, у частині, яка належить АТ «Укрзалізниця» на праві постійного користування, слід розглядати як негаторний позов.

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19)).

За таких обставин, висновки судів про пропуск строку позовної давності, зокрема до вимоги про витребування від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність держави земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:07:004:1123, у частині, яка належить АТ «Укрзалізниця» на праві постійного користування, є помилковим, тому оскаржувані судові рішення у вказаній частині позовних вимог підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи те, що судами першої та апеляційної інстанцій було допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне:

- змінити оскаржувані судові рішення в частині мотивів відмови АТ «Укрзалізниця» у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування запису в Поземельній книзі, виклавши їх у редакції цієї постанови;

- скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині витребування від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність держави земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:07:004:1123, у частині, яка належить АТ «Укрзалізниця» на праві постійного користування.

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування запису в Поземельній книзі змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині позовної вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» про витребування земельної ділянки скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення.

Витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність держави частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:07:004:1123, яка належить Акціонерному товариству «Українська залізниця» на праві постійного користування і закріплена за ним на праві повного господарського відання.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк