Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 466/5010/17

провадження № 61-41593св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи (за первісним позовом):

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, Управління регулювання забудови департаменту містобудування Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство «Балатон-409»,

учасники справи (за зустрічним позовом):

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко Михайло Олександрович, фізична особа-підприємець ОСОБА_5 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2018 року у складі судді Донченко Ю. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради (далі - Шевченківська районна адміністрація), Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, Управління регулювання забудови департаменту містобудування Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство «Балатон-409» (далі - ЛКП «Балатон-409»), про знесення об`єкта самочинного будівництва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власницею квартири НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, у зазначеній квартирі зареєстрована та проживає. ОСОБА_2 є її сусідом, який провів реконструкцію квартири НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом прибудови та надбудови другого та третього поверхів на прибудинковій території, без необхідних дозволів та без набуття у користування чи у власність земельної ділянки.

Вказувала, що неодноразово зверталась до відповідача, що прибудова порушує її права як користувача прибудинкової території.

Зазначала, що прибудова обмежує її доступ до проходу, до дверей її квартири, який значно звузився. Після здійснення надбудови відповідачем порушується видимість з мансардних вікон її квартири.

Новозбудований гараж (перший поверх прибудови) на два автомобілі та житлове приміщення поруч з ним ОСОБА_2 приєднав до зовнішньої стіни її квартири, не залишивши жодних санітарних та протипожежних відступів для обслуговування її квартири.

Зведенням вищевказаного гаражу відповідач порушив пункт 7.50 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень».

Вказувала, що відповідач зберігає автомобіль та паливно-мастильні матеріали у цьому гаражі, що створює пожежну небезпеку для її квартири.

Після здійснення прибудови між стіною її квартири та стіною надбудови над новозбудованим гаражем відповідача, починаючи з висоти другого поверху, утворився вільний простір шириною близько 60 см, що порушує будівельні норми та протипожежні вимоги. У зимовий період у даному місці між стіною її квартири та стіною надбудови може скупчуватись сніг і це може призвести до промокання стіни у її квартирі.

Зазначала, що зверталась до Шевченківської районної адміністрації щодо незаконного будівництва житлового будинку, який веде відповідач з квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 . Працівниками ЛКП «Балатон-409» зафіксовано факт самовільної прибудови до квартири НОМЕР_2 , розміром орієнтовно 4,34*5,50 м та житлової надбудови над гаражем. Жодних дозвільних документів на проведення будівництва відповідач не надав.

Дана прибудова та надбудова здійснена відповідачем без отримання дозвільних документів та проектної документації, що підтверджується актом, складеним Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Львова № 0006-2750 від 13 червня 2017 року. Зокрема, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю м. Львова провела позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності і будівельних норм, державних стандартів і правил на об`єкті будівництва.

Під час проведення перевірки, з виїздом на місце проведення будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач не надав жодних дозвільних документів та проектну документацію на зазначене будівництво. За результатами проведення позапланової перевірки складено процесуальні документи, з якими відповідач погодився, однак жодних результатів це не принесло та останній не усунув порушення.

Враховуючи вищевикладене, просила суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинної прибудови до квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 , розміром 4,34 х 5,50 м та житлової надбудови над гаражем.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляюсь самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. (далі - державний реєстратор), фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5 ), про скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 2015 році ОСОБА_4 та ОСОБА_3 провели реконструкцію квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 шляхом прибудови та надбудови на прибудинковій території, без необхідних дозволів та без набуття у користування чи у власність земельної ділянки.

Вказував, що дана квартира належала відповідачам на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Управлінням комунальної власності і департаменту економічної політики Львівської міської ради 12 серпня 2010 року, загальна площа квартири становить 42,20 кв. м.

Відповідачами було здійснено реконструкцію вказаної квартири.

До проведення самовільного будівництва довжина стіни їхньої квартири по зовнішньому периметру становила 9,6 метри, а ширина по зовнішньому периметру становила 4,5 метри, проте після проведення будівництва довжина стін становить 14 метрів, а ширина 7,5 метри. Під час проведення будівництва було пересунуто стіну на 2,3 метри до його гаражу.

Вказував, що загальна площа добудови першого поверху склала 105 кв. м. Будівництво здійснювалось без жодних дозвільних документів.

13 травня 2016 року ФОП ОСОБА_5 видав довідку, в якій зазначав: «... згідно обмірів приміщень квартири НОМЕР_1, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальна площа приміщень становить 181,4 кв. м, а житлова 114,0 кв. м за рахунок уточнення площ та проведених переобмірів». Технічний паспорт складений ФОП ОСОБА_5 станом на 20 квітня 2016 року з новими технічними характеристиками, а саме: квартира складається з першого поверху та мансарди, загальною площею 181,4 кв. м.

Основним документом, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності державним реєстратором, є довідка, видана ФОП ОСОБА_5 , та технічний паспорт, виданий ФОП ОСОБА_5 , дата дії 18 липня 2016 року та номер запису про право власності 15499106.

В подальшому, 31 травня 2017 року, дану квартиру подаровано ОСОБА_1 згідно договору дарування.

Вважав, що при проведенні реконструкції квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 відповідачі збудували стіну впритул до гаража, який належить йому на праві власності, до проведення такої реконструкції відстань між квартирою НОМЕР_1 та стіною його гаража становила 2,5 метри.

Враховуючи вищевикладене просив суд скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 права власності на квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинної прибудови до квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 , розміром 4,34 х 5,50 м, та житлової надбудови над гаражем.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_2 провів добудову до квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 без відповідної дозвільної документації, самочинно проведена добудова порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою, а тому таке самочинне будівництво підлягає знесенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що останній не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львові від 20 березня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення місцевого суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львові від 20 березня 2018 року скасовано.

Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 квітня 2018 року вбачається, що квартира НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 з вбудованим гаражем, загальною площею 281,1 кв. м, житловою площею 90,3 кв. м належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Таким чином, вказані добудова та прибудова до квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 з часу прийняття їх в експлуатацію втратили статус самочинного будівництва, а тому не підпадають під правове регулювання статті 376 ЦК України, якою передбачені підстави знесення самочинного будівництва.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У серпні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1058/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Касаційна скарга обґрунтована тим, що гараж ним було придбано згідно договору купівлі-продажу від 08 травня 1996 року № 264, на підставі якого агрофірма «Провесінь» відчужила на його користь цегляний гараж, площею 30 кв. м, який знаходиться по АДРЕСА_1 . Під час придбання вказаного гаражу ним було сплачено 25 млн. карбованців, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 08 травня 1996 року № 678. Таким чином, вважає, що твердження ОСОБА_1 про те, що він звів гараж на земельній ділянці без відповідного дозволу є помилковими.

Також вказує, що з відповідді Шевченківської районної адміністрації від 28 серпня 2014 року № 24-263 вбачається, що самочинно здійснена реконструкція з розширенням за рахунок прибудови до квартири НОМЕР_2 не вплинула на технічний стан основних конструктивних елементів будинку та визнано технічно можливою її експлуатація. Зазначає, що вказаний документ підтверджує, що будівництво, здійснюване ним давно, завершено і таке вчинене без порушень діючих норм та правил.

Зазначає, що ОСОБА_1 надавала згоду на прибудову або переобладнання квартири НОМЕР_2 над гаражем, що підтверджується її підписом на відповідній заяві всіх сусідів від 11 квітня 2017 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до того, що вказана квартира та надбудови належать йому та членам його сім'ї на праві спільної сумісної власності, а отже не може вважатися самочинними.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що прибудова ОСОБА_2 проводилась без жодних дозвільних документів на будівництво та на захоплену земельну ділянку розміром 4,34 м х 5,50 м. Вказує, що протягом 2017-2018 років велось будівництво, що підтверджується перевіркою у червні 2017 року, за результатами якої ОСОБА_2 вручено припис з вимогою зупинити проведення будівельних робіт та виготовити відповідні документи від 09 червня 2017 року.

Зазначає, що під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій ОСОБА_2 не повідомляв, що будівництво завершено, і у нього наявні документи про завершення будівництва та готовність його до експлуатації, які виготовлені у 2011 році.

Вказує, що після здійснення спірної надбудови відповідачем порушується видимість з мансардних вікон її квартири. Новозбудований гараж (перший поверх прибудови) та житлове приміщення поруч з ним відповідач приєднав до зовнішньої стіни її квартири, не залишивши жодних санітарних та протипожежних відступів для обслуговування її квартири. Також зведенням вказаного гаражу порушено пункт 7.50 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень».

Також посилається на те, що апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення зазначено, що з часу винесення припису від 09 червня 2017 року ОСОБА_2 вживались заходи щодо узаконення самочинного будівництва, проте вказаний висновок є помилковим, оскільки після 09 червня 2017 року останнім не отримано у відповідних службах та органах жодного дозвільного документа. Натомість всі документи на узаконення самочинного будівництва датовані 2011 роком, тобто за шість років до винесення припису, що свідчить про їх фальшивість, тому що відсутні документи на захоплену земельну ділянку розміром 4,34 м х 5,5 м.

Крім того, посилається на висновок, який зроблено науково-консультативною радою при Верховному Суді за листом від 24 січня 2020 року № 46/0/16-20 судді Великої Палати Верховного Суду, у якому вказано, що отримання правовстановлюючих документів на самочинно збудоване майно та здійснення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна не змінює його режим як самочинно збудованого майна в розумінні статті 376 ЦК України. Незважаючи на реєстрацію право власності у особи, що здійснила самочинне будівництво, насправді не виникло.

Зазначає, що, звертаючись до апеляційного суду, ОСОБА_6 не надала доказів того, що оскаржуваним нею судових рішенням порушено її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Також посилається на те, що у вказаній справі наявні два протилежних за змістом судових рішень апеляційного суду, який також під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 не вирішив зустрічний позов ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 .

Власник квартири НОМЕР_2 ОСОБА_2 у 2011 році без відповідної дозвільної документації провів реконструкцію квартири НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом здійснення прибудови до квартири розміром 4,34 м х 5,50 м та надбудови над гаражем.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові з виїздом на місце проведено позапланову перевірку дотримання законодавства в сфері містобудування та встановлено, що ОСОБА_2 самочинно, з порушенням вимог містобудівного законодавства проводить реконструкцію квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 шляхом прибудови та надбудови другого поверху. За результатами перевірки Інспекцією було складено припис від 09 червня 2017 року, яким ОСОБА_2 зобов`язано негайно зупинити проведення будівельних робіт до часу отримання дозвільних документів (т. 1, а. с. 9, 50-51).

Згідно відповіді Шевченківської районної адміністрації за №24-263 від 28 серпня 2014 року самочинно здійснена реконструкція з розширенням за рахунок прибудови до квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 не впливає на технічний стан основних конструктивних елементів будинку, її експлуатація є технічно можливою.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 квітня 2018 року квартира НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 з вбудованим гаражем загальною площею 281,1 кв. м, житловою площею 90,3 кв. м належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Підстава виникнення права власності: сертифікат, серія та номер ЛВ 000417, видавник Інспекція ДАБК у Львівській області; свідоцтво про право власності, серія та номер: виданий 12 вересня 1997 року, видавник ВАТ «Агрофірма «Провесінь».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_2 подана у серпні 2018 року, а тому її розгляд здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана у квітні 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Згідно частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають прав на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Виходячи з аналізу наведених норм відповідно до вимог частини першої статті 352 ЦПК України, особи, яких не було залучено до участі у справі, вправі оскаржити рішення суду, яке безпосередньо стосується прав та обов`язків цих осіб.

У серпні 2018 року ОСОБА_6 звернулась до Апеляційного суду Львівської області з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львові від 20 березня 2018 року скасовано.

Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Разом із тим, під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом за апеляційною скаргою ОСОБА_6 було порушено норми процесуального права.

Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, врегульовано статтею 370 ЦПК України.

Так, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави (частина перша статті 370 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції (частина третя статті 370 ЦПК України).

Таким чином, розгляд апеляційної скарги в порядку статті 370 ЦПК України передбачає перевірку законності судового рішення за наслідками розгляду попередньої апеляційної скарги, проте апеляційним судом вказаного зроблено не було й постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року не скасовано, незважаючи на те, що при новому апеляційному розгляді ухвалено протилежне судове рішення.

Колегія суддів виходить із того, що у справі 466/5010/17 ухвалено два протилежні судові рішення, які набрали законної сили й підлягають виконанню, що порушує принцип правової визначеності.

Виходячи зі змісту частини третьої статті 370 ЦПК України скасування раніше прийнятої постанови суду апеляційної інстанції відноситься до повноважень апеляційного суду під час прийняття постанови за апеляційною скаргою, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного перегляду справи.

Разом із тим, оскільки до Верховного Суду було подано касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня, залишене без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року, та касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року, тобто дві постанови апеляційного суду є об`єктами касаційного оскарження, колегія суддів з метою дотримання принципу процесуальної економії вважає за можливе вирішити питання щодо наявності підстав для скасування обох оскаржуваних судових рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що цим рішенням було вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки вона є співвласником квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 .

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) вказано, що «суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року). Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 квітня 2018 року вбачається, що квартира НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 з вбудованим гаражем загальною площею 281,1 кв. м, житловою площею 90,3 кв. м належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

З наведеного вбачається, що ОСОБА_6 , як і інші співвласники, мала бути залучена до участі у справі у якості співвідповідача, оскільки ухваленими судовими рішеннями вирішуються питання про їх права та обов`язки.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції під час перегляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , так і апеляційною скаргою ОСОБА_6 , наведеного не врахував та вирішив справу по суті, не зважаючи на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, який не визначився із належним суб'єктним складом учасників справи.

Частиною третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у поставі Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вищевказані порушення норм процесуального права є підставою для скасування судових рішень та відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи те, що вказані порушення процесуальних норм не можливо усунути на стадії касаційного перегляду в силу вимог закону, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг ОСОБА_10 та ОСОБА_1 й скасування оскаржуваних ними судових рішень в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та відмовою у задоволенні позовних вимог у вказаній частині з підстав, зазначених у цій постанові.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Шевченківська районна адміністрації Львівської міської ради, Управління регулювання забудови департаменту містобудування Львівської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю м. Львова, Львівське комунальне підприємство «Балатон-409», про знесення об`єкта самочинного будівництва скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Шевченківська районна адміністрації Львівської міської ради, Управління регулювання забудови департаменту містобудування Львівської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю м. Львова, Львівське комунальне підприємство «Балатон-409», про знесення об`єкта самочинного будівництва відмовити.

В частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко Михайло Олександрович, фізична особа-підприємець ОСОБА_5 про скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович