Постанова

Іменем України

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 466/7963/20

провадження № 61-20690св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівське комунальне підприємство «Лев», директор Львівського комунального підприємства «Лев» Пінчук Андрій Борисович, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Савуляка Р. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Лев», директора Львівського комунального підприємства «Лев» Пінчука Андрія Борисовича, ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування моральних збитків,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернулася до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Лев» (далі - ЛКП «Лев»), директора ЛКП «Лев» Пінчука А. Б., в якому просила:

- вилучити з незаконного володіння собаку по кличці «Бім», безпородного, рижого кольору, ветеринарний паспорт № НОМЕР_1 та повернути його;

- стягнути з ЛКП «Лев» та директора ЛКП «Лев» Кошак О. В. на її користь моральні збитки в сумі 100 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що є власником безпородної собаки рижого кольору по кличці «Бім», що підтверджується ветеринарним паспортом.

Вона 24 березня 2020 року разом з собакою, на якій був червоний шкіряний нашийник з адресником, де вказано її номер телефону, прийшла на територію гаражного кооперативу на АДРЕСА_1 , однак поки відкривала гараж собака зникла.

У соціальній мережі «Facebook» на сторінці «Спільнота собачників Львова» побачила публікацію, в якій невідома їй особа прилаштовувала її собаку «в добрі руки» та шукала для неї нових господарів, а на сайті ЛКП «Лев» побачила фото своєї собаки.

Зазначає, що приїхала в ЛКП «Лев» та побачила свою собаку, однак директор ЛКП «Лев» категорично відмовився повернути їй собаку без пояснення будь-яких причин, з приводу чого вона звернулася до правоохоронних органів, однак розслідування триває, а собаку їй в добровільному порядку не повернули.

Вказує, що їй не показали карточку на собаку та висновок ветеринара про те, в якому стані собака поступила, а за повернення собаки з неї вимагали велику суму грошей готівкою, рахунок оплати через банк виписувати відмовилися, погрожуючи, що вона більше не побачить собаку.

У зв`язку із зникненням собаки вона зазнала моральної шкоди, завданої їй емоційно-психологічним стресом, зниженим та нестійким настроєм, порушенням сну, неприємними сновидіннями, нервозністю, дратівливістю, почуттям образи та обурення, відвертим психологічним тиском на неї, яку оцінює в розмірі 100 000 грн.

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 10 березня 2021 року залучив до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Львова рішенням від 01 червня 2021 року позов задовольнив частково.

Вилучив у ОСОБА_2 та повернув ОСОБА_1 безпородного собаку рижого кольору, який належав їй згідно з ветеринарним паспортом № НОМЕР_1 (кличка «Бім»).

Стягнув з ЛКП «Лев» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.

Стягнув з ЛКП «Лев» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1 862 грн.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем доведено безпідставне набуття права власності відповідачами ЛКП «Лев» та ОСОБА_2 на собаку безпородного рижого кольору на кличку «Бім», тому позовні вимоги про витребування собаки з чужого незаконного володіння є обґрунтованими та підставними.

Стягуючи з ЛКП «Лев» на користь позивача 3 000 грн моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що з часу перебування собаки в ЛКП «Лев» відповідачі свідомо не повідомили позивача та приховували інформацію про собаку, що свідчить про небажання представників ЛКП «Лев» вирішити зазначені вимоги позивача, що є неприпустимим. Заявлений позивачем розмір моральної шкоди є значно завищеним.

Львівський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ЛКП «Лев» задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 01 червня 2021 року скасував та ухвалив нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що саме ОСОБА_1 належала собака безпородна рижого кольору по кличці «Бім» на підставі ветеринарного паспорта НОМЕР_2 , виданого ветеринарною клінікою « Vetlife », є помилковим, оскільки ветеринарний паспорт не є належним та допустимим доказом, який підтверджує право власності на собаку.

Собака безпородна рижого кольору знаходиться у ОСОБА_2 починаючи з 20 травня 2020 року, тобто більше одного року та п`яти місяців, відтак пройшла адаптацію до створених їй умов проживання, звикла до нового місця проживання, до нового господаря, тому витребування її зі звичного для неї середовища може негативно вплинути на стан собаки.

Позивачем не доведено право власності на безпородного собаку рижого кольору по кличці «Бім», а відтак, зважаючи на те, що з позовом про витребування майна з чужого володіння може звертатися лише власник майна, відсутні підстави для витребування собаки та повернення її ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у грудні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд під час розгляду справи не врахував правові висновки, висловлені у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 761/31918/14-к.

Крім того, апеляційний суд не врахував висновку, викладеного у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Також суд не дослідив докази, які підтверджують її право власності на собаку.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Львова.

Справа № 466/7963/20 надійшла до Верховного Суду 25 квітня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Безпородна собака рижого кольору по кличці «Амур» знаходиться у володінні ОСОБА_2 .

Судами також встановлено та не заперечується сторонами, що собака, яка має кличку «Амур», «Бім» та «Руді» є однією і тією ж собакою щодо якої виник спір.

За заявою ОСОБА_1 про крадіжку собаки Шевченківським ВП ГУ НП у Львівській області внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України.

З матеріалів Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області судами встановлено, що собаку було знайдено працівниками ЛКП «Лев» як безпритульну та поміщено в ЛКП «Лев».

Згідно з листом ЛКП «Лев» № 60 від 21 травня 2020 року собаку було відловлено працівниками ЛКП «Лев» під час патрулювання Залізничного району міста Львова на АДРЕСА_2 , оскільки вона бігала на вулиці у занедбаному стані без присутності господаря, а отже, вважалася безпритульною.

У ЛКП «Лев» заведено Індивідуальну картку собаки та надано кличку «Руді».

Рахунком на оплату № 208 від 19 листопада 2020 року підтверджується, що витрати на обстеження та утримання собаки у ЛКП «Лев» склали 11 437,17 грн.

Однак, вважаючи себе власником собаки та звертаючись до ЛКП «Лев» з вимогами про повернення собаки ОСОБА_1 всупереч вимог частини третьої статті 24 Закону України «Про жорстоке поводження з тваринами» не сплатила витрат, понесених ЛКП «Лев» на обстеження та утримання собаки і не надала документів, які б підтверджували її право власності на собаку.

За заявою ОСОБА_2 безпритульну собаку по кличці «Руді» передано їй у власність.

З картки реєстрації в базі даних електронної ідентифікації тварин від 25 квітня 2021 року судами також встановлено, що собака безпородна палевого окрасу середніх розмірів по кличці «Руді» належить ОСОБА_3 .

Із службової записки від 16 квітня 2021 року та долученої до неї копії журналу відвідувань клініки від 13 серпня 2018 року встановлено, що ветеринарна клініка « Vetlife » видала ОСОБА_1 ветеринарний паспорт № НОМЕР_1 у зв`язку з першою вакцинацією собаки в клініці.

Разом з тим, в розділі III «Ідентифікація тварини» ветеринарного паспорта НОМЕР_2 не зроблено жодних записів та не зазначено ознак, за якими можна ідентифікувати собаку, незважаючи на примітку до цього розділу, що ідентифікація повинна бути зроблена перед будь-яким записом у цьому паспорті.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 179 ЦК України передбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 180 ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про жорстоке поводження з тваринами» передбачено, що домашні тварини - собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про жорстоке поводження з тваринами» правила утримання домашніх тварин установлюються органами місцевого самоврядування.

Правила утримання і поводження з домашніми тваринами у місті Львові затверджені ухвалою Львівської міської ради № 6225 від 23 січня 2020 року «Про затвердження правил утримання і поводження з домашніми тваринами у м. Львові».

Правила утримання і поводження з домашніми тваринами у місті Львові (далі - Правила) спрямовані на забезпечення безпеки життя та здоров`я людей, укріплення моральності й гуманності суспільства, захист тварин від страждань і загибелі внаслідок жорстокого поводження з ними, а також захист їх природних прав.

Пунктом 1.3 Правил передбачено, що вони поширюються на фізичних та юридичних осіб у місті Львові (окрім установ Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державного митного комітету України) в аспектах утримання ними домашніх тварин, а також поводження з ними, незалежно від форми власності та інших речових прав на тварин.

Відповідно до пункту 1.5 Правил власник домашньої тварини - юридична або фізична особа, якій тварина належить на праві власності або на інших підставах, які не суперечать законодавству України.

Фізична або юридична особа може набути право власності на тварину внаслідок привласнення загальнодоступних дарів природи, набуття права власності на безхазяйну річ, набуття права власності на бездоглядну домашню тварину, набуття права власності на тварину на підставі цивільно-правового договору та набуття права власності на тварину у порядку спадкування та на інших підставах, не заборонених законодавством України (пункт 4.1 Правил).

Відповідно до пункту 4.3 Правил ветеринарні документи, зокрема ветеринарний паспорт, не є підтвердженням права власності на тварину. Однак, наявність ветеринарного паспорта (з умовою своєчасного внесення відповідних записів про проведені ветеринарні процедури, зокрема планові вакцинації) є обов`язковою для кожної власницької тварини.

Пунктом 4.2 Правил передбачено, що право власності на тварину підтверджується реєстраційною карткою, отриманою під час реєстрації тварини у муніципальному реєстрі, наявним на тварині муніципальним номерним жетоном, наявним електронним транспондером з індивідуальним номером з відповідною інформацією про тварину та її власника в електронному муніципальному реєстрі тварин міста Львова.

Частиною третьою статті 24 Закону України «Про жорстоке поводження з тваринами» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що тимчасово ізольовані домашні тварини протягом семи днів з дня їх вилову повинні бути обстежені і після висновків державної установи ветеринарної медицини про стан здоров`я тварин повертаються власникам (після сплати витрат на обстеження і утримання), а в разі виявлення обставин, що можуть загрожувати життю та здоров`ю оточуючих, передаються спеціалізованим організаціям для подальшого лікування чи умертвіння.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що саме вона є власником безпородної собаки рижого кольору по кличці «Бім», а ЛКП «Лев» та в подальшому ОСОБА_2 безпідставно заволоділи її собакою та відмовилися повертати.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами належність їй на праві власності спірної собаки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також апеляційний суд правильно зазначив про те, що собака починаючи з 20 травня 2020 року знаходиться на утриманні ОСОБА_2 , відтак пройшла адаптацію до створених їй умов проживання, звикла до нового місця проживання та господаря, тому витребування її із звичного для неї середовища може негативно вплинути на стан собаки.

Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, тому також не підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц та Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 761/31918/14-к, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

У постанові від 02 березня 2016 року Верховний Суд України у справі № 6-3090цс15 зробив висновок про те, що … [ власником спірної земельної ділянки є територіальна громада м. Бердянська в особі Бердянської міської ради, яка своїм рішенням незаконно відчужила земельну ділянку на користь відповідача. Оскільки рішення міської ради про відчуження спірної земельної ділянки на користь відповідача підлягає скасуванню, то відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем, а тому до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником майна і його володільцем, суд правильно застосував положення статті 1212 ЦК України].

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц направляючи справу на новий розгляд в частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяженьвиклала висновок про те, що … [суди не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню. Визначивши спірне приміщення як допоміжне, не врахували, що до позивача перейшло право комунальної власності щодо житлового та нежитлового фонду; не встановили, чи перейшло спірне приміщення у власність до Одеської міської ради як нежиле, чи воно залишилось допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку у розмінні Закону № 2482-XII; не перевірили наявності у позивача прав співвласника будинку АДРЕСА_3 ].

У постанові від 18 липня 2019 року у справі № 761/31918/14-к Верховний Суд скасовуючи ухвалу апеляційного суду і призначаючи новий розгляд в суді апеляційної інстанції виклав висновок про те, що … [хоча прокурор в апеляційний скарзі наголошував на незаконності заволодіння мобільним телефоном та наявності в діях особи складу злочину, передбаченого частиною другою статті 185 КК України, проте апеляційний суд ці твердження належним чином не перевірив і не спростував, істотно порушивши вимоги кримінального процесуального закону, що потягло передчасний висновок про правильне застосування місцевим судом кримінального закону України про кримінальну відповідальність].

Враховуючи викладене, правові висновки викладені у зазначених постановах не релевантні до спірних правовідносин.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував висновку, викладеного у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки вказана постанова не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судом апеляційної інстанції суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров