ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 466/8351/22
провадження № 61-1231св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду
м. Львова від 28 серпня 2023 року у складі судді Луців-Шумської Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_5 . Матір?ю позивачки є ОСОБА_3 . Разом з батьками позивачка проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Цей будинок належав її батькові ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позивачка вказувала, що батько захворів, став інвалідом третьої групи. Згодом пристрастився до алкоголю і став залежним. Не маючи постійного заробітку, крім пенсії, батько почав брати споживчі кредити. У нього накопичилися значні борги. В умовах морального тиску та шантажу ОСОБА_5 погодився формально відчужити належний йому будинок та земельну ділянку задля уникнення стягнення на це майно. Покупцем стала дружина рідного брата батька позивачки ОСОБА_2
08 травня 2020 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 укладено два договори: договір купівлі-продажу житлового будинку, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Шемечко І. Я., за реєстровим № 558 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Шемечко І. Я., за реєстровим № 560.
Зазначала, що повної суми коштів, вказаної в договорах, ОСОБА_5 не отримав. Сім`я позивачки і надалі продовжила проживати у вказаному будинку, ключі новому власнику не передавались, договори з надавачами комунальних послуг не переоформлялися, покупець у будинок не вселився.
Позивачка вважала, що спірні договори купівлі-продажу укладені під впливом тяжкої обставини - під час хвороби батька і значних боргових зобов`язань, для уникнення реалізації майна за борги, на вкрай невигідних умовах, при відсутності повного розрахунку, відсутності іншого житла та під моральним тиском.
Ураховуючи наведене, посилаючись на статтю 233 ЦК України ОСОБА_1 просила визнати недійсним договори купівлі-продажу від 08 травня 2020 року житлового будинку, реєстровий номер 558, і земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:06:005:0504, реєстровий номер 560.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року
в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для висновку про укладення ОСОБА_5 08 травня 2020 року спірних договорів купівлі продажу житлового будинку та земельної ділянки під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки лише за сукупності цих двох умов правочин може бути визнаний судом недійсним, а їх наявність позивач не довела.
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
20 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що із судових рішень не зрозуміло, з яких мотивів доводи відповідача відхилено, а якщо взяті до уваги, то чому не враховані при ухваленні рішення. Вказує, що представники банківських
і кредитних установ постійно та систематично морально тероризували
ОСОБА_5 і членів його сім?ї, здійснювали постійні дзвінки, особливо
в нічний час і вихідні дні, друзям, знайомим, сусідам, співробітникам
з погрозами та вимаганням вплинути на боржника щодо оплати ним боргів та штрафних санкцій. Моральний і погрозливий тиск також було здійснено і щодо позивачки. Колектори погрожували зробити їх сім?ю безхатченками. В таких умовах ОСОБА_5 і погодився на укладення спірних правочинів, формально відчужити будинок і земельну ділянку для уникнення звернення стягнення на це майно. Також вказує, що умови спірних договорів виконано не було, зокрема повна сума коштів передана не була, договори з надавачами комунальних послуг не переукладались, покупець у будинок не вселився.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня
2020 року у справі № 502/130/17, від 15 листопада 2021 року у справі
№ 149/1962/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
22 березня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що твердження заявника не відповідають дійсності, оскільки суди попередніх інстанцій досліджували доводи позивача і надали належне обґрунтування щодо застосування норм матеріального права у цій справі. Позивачка не надала жодних доказів на підтвердження того, що спірні договори були укладені на вкрай невигідних для її батька умовах. Усі доводи касаційної скарги досліджувались судами попередніх інстанцій і їх відхилення знайшло своє відображення у судових рішеннях.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Львова.
19 квітня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 і чоловіком ОСОБА_3 .
ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від
28 липня 2011 року був власником житлового будинку
АДРЕСА_1 та господарських будівель, що до нього належали.
ОСОБА_5 також на праві приватної власності належала земельна ділянка
з кадастровим номером 4610137500:06:005:0504, площею 0,071 га, за адресою: АДРЕСА_1 .
08 травня 2020 року було укладено договір купівлі-продажу, за яким
ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 купила житловий будинок
АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Шемечко І. Я., реєстровий номер 558.
Відповідно до пункту 2.1 договору продаж житлового будинку здійснено за
973 400,00 грн, які повністю оплачені покупцем ОСОБА_2 продавцю
ОСОБА_5 до посвідчення цього договору. Розрахунок проведено згідно
з чинним законодавством.
08 травня 2020 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:06:005:0504, площею 0,071 га, що на АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Шемечко І. Я., реєстровий номер 558.
Відповідно до пункту 2.1 договору продаж земельної ділянки здійснено за
359 800,00 грн, які повністю оплачені покупцем ОСОБА_2 продавцю
ОСОБА_5 до посвідчення цього договору. Розрахунок проведено згідно
з чинним законодавством.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року,
у справі № 466/11778/21 визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; усунено ОСОБА_2 перешкоди в користуванні вказаним будинком шляхом виселення ОСОБА_3 із цього будинку; визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; усунено ОСОБА_2 перешкоди в користуванні вказаним будинком шляхом виселення ОСОБА_1 із цього будинку.
Постановою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, скасовано і ухвалено
в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення залишено без змін.
На підтвердження своїх доводів позивачка надала копію повідомлення «ВТБ Банку» на ім`я ОСОБА_5 про наявність у нього станом на 28 серпня
2013 року боргу в сумі 121,55 грн за кредитним договором від 19 червня
2013 року. Аналогічний лист банку про заборгованість в розмірі 219,89 грн станом на 29 липня 2014 року за кредитною карткою. А також лист банку про необхідність погашення заборгованості в сумі 243,28 грн станом на 22 квітня 2015 року за кредитним договором від 05 червня 2012 року. В подальшому за цим кредитним договором право вимоги відступлено ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» з сумою боргу станом на 14 червня 2017 року 774,90 грн.
Згідно з листом Компанії з управління активами «Прімоколект-Капітал» від
27 лютого 2017 року на ім`я ОСОБА_5 останньому пропонується реструктуризація заборгованості в сумі 6 798,24 грн за договором від 27 лютого 2017 року строком на 33 місяці зі щомісячним платежем не менше 200,00 грн. Також за цим кредитом ОСОБА_5 пропонувалося списання половини суми боргу в разі оплати іншої його половини в розмірі 3 984,23 грн до 28 вересня 2018 року.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів враховує таке.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовлення документації, оцінка майна, інвентаризація), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину
є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати
у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі
№ 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем у частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину
є сукупністю цих двох елементів, відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Враховуючи систематичний аналіз наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Суди встановивши, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані договори купівлі-продажу укладено під впливом тяжких для її батька обставин - під час хвороби та наявності великої кількості боргів, тобто не довела наявність вкрай невигідних умов для її батька під час укладення спірних договорів, зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, судів першої
і апеляційної інстанцій, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від
28 серпня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська