Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 466/8526/14-ц

провадження № 61-11554св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 31 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», було укладено кредитний договір № 24/166-07К про видачу кредитних коштів на придбання нерухомості у сумі 33 200,00 дол. США строком з 31 жовтня 2007 року до 30 жовтня 2027 року та сплату процентів у розмірі 12,75 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 31 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний» було укладено іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. за реєстровим номером 3047, згідно з яким в іпотеку банку було передано майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,45 кв. м.

Крім того, з метою належного виконання зобов`язань за кредитним договором 31 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

З моменту укладення кредитного договору і до моменту подання позову ОСОБА_1 добросовісно виконував свої зобов`язання за вказаним договором. Однак із виписки з розрахункового рахунку позивачу стало відомо про списання з його рахунку різних сум у вигляді погашення відсотків за кредитом при здійсненні однакових платежів.

На переконання позивача, банк грубо порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні кредитного договору.

Кредитні кошти йому були надані банком не тільки як фінансовою установою, а як управителем фонду фінансування будівництва виду «А» багатоповерхового житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземними стоянками автомобілів за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором від 31 жовтня 2007 року

№ 24-1/0073-07 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» «Нове місто», додатковим договором № 1 до договору про участь у фонді фінансування будівництва від 31 жовтня 2007 року № 24-1/0073-07, договором уступки майнових прав від 31 жовтня 2007 року, правилами фонду фінансування будівництва виду «А» вказаного багатоповерхового житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземними стоянками автомобілів. Саме ці документи підтверджують мету видачі кредиту та їх цільове використання в подальшому. Враховуючи викладене, позивач змушений звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним кредитний договір від 31 жовтня 2007 року

№ 24/166-07К, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний»;

- визнати недійсним іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. за реєстровим номером 3047, та зобов`язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 37 193,68 дол. США, сплачених у вигляді платежів за кредитом, відсотків і пені у вигляді винагороди за видачу кредиту - 332,00 дол. США та 500,00 грн у вигляді винагороди за ініціювання кредиту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року у складі судді Свірідової В. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним кредитний договір від 31 жовтня 2007 року № 24/166-07К, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний».

Визнано недійсним іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. за реєстровим номером 3047, та зобов`язано приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 отриману за недійсними правочинами грошову суму в розмірі 37 095,93 дол. США та 2 176, 60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 під час розгляду справи надано належні та допустимі докази у розумінні статей 76-81 ЦПК України на підтвердження недійсності оспорюваних договорів кредиту та іпотеки.

Кредитний договір від 31 жовтня 2007 року укладений ОСОБА_1 під впливом омани з боку банку, що відповідно до правил статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої заборонено законом.

Відсутність ознайомлення позивача у кредитному договорі з повною інформацією про умови кредитування, а також орієнтовною сукупною вартістю кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, є порушенням банком пункту 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Представником відповідача в запереченнях проти позову ОСОБА_1 не було надано суду належних та допустимих доказів того, що банк передав у власність боржнику готівкою суму кредитних коштів, передбачену умовами кредитного договору.

Крім того, таке поняття як «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав в Законі України «Про іпотеку» відсутні.

Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

Тобто, майнові права були віднесені до предмета іпотеки вже після укладення оскаржуваного договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року скасовано. Ухвалено в справі нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 5 481,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами.

Матеріали справи та встановлені судом апеляційної інстанції обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладенні оспорюваного кредитного договору суперечили волевиявленню ОСОБА_1 , а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману. Інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним кредитного договору, а тому визнані судом такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просив суд скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами», Закону України «Про іпотеку», а також порушили норми процесуального права щодо надання оцінки доказам у справі.

Апеляційний суд проігнорував висновок судового експерта від 28 листопада 2017 року про неможливість виконати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи у зв`язку з неподанням ПАТ «Універсал Банк» первинних документів та належно оформлених банківських виписок.

Суд не врахував, що передача в іпотеку майнових прав не передбачена нормами Закону України «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд апеляційної інстанції помилково стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір за подання апеляційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, витребувано цивільну справу № 466/8526/14-ц із Шевченківського районного суду м. Львова.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року справу № 466/8526/14-ц призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ПАТ «Універсал Банк» до суду не надходив.

Фактичні обставини справи

31 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24/166-07К про видачу ОСОБА_1 кредитних коштів на придбання нерухомості в сумі 33 200,00 дол. США зі строком повернення до 30 жовтня 2027 року та сплати процентів у розмірі 12,75 % річних (а. с. 9-14).

Відповідно до підпункту 2.1.4 кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду за видачу кредиту у розмірі 1 % від суми кредиту за курсом Національного банку України на день здійснення платежу.

Пунктом 4.4 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня видачі до дня його повернення за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. День надання кредиту і день повернення кредиту при нарахуванні процентів рахуються як один день. Нарахування процентів за фактичну кількість календарних днів користування кредитом здійснюється щомісячно. Нарахування процентів за користування кредитом в поточному місяці проводиться банком в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому дню поточного місяця. Нарахування процентів в останній робочий день року здійснюється за період з останнього робочого дня попереднього місяця до 31 грудня включно.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 31 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. за реєстровим номером 3047.

Згідно з положеннями пункту 1.1 договору іпотеки цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 31 жовтня 2007 року № 24/166-07К, а також будь-яких додаткових договорів до нього, укладених між банком (іпотекодержателем) та ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку банку майнові права на нерухоме майно, незавершене будівництвом, а саме на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 15-18).

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору № 24-1/0073-07 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» «Нове місто», укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем 31 жовтня 2007 року (а. с. 22-31).

31 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 уклали договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 31 жовтня 2007 року № 24/166-07К (а. с. 19-21).

На підставі заяви про видачу готівки від 31 жовтня 2007 року № 382 ОСОБА_1 видано грошові кошти у сумі 33 200,00 дол. США через касу ПАТ «Універсал Банк». Факт отримання коштів позичальник підтвердив своїм підписом.

Згідно з висновком судового експерта від 28 листопада 2017 року № 3 неможливим є виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року про призначення по справі судової бухгалтерської експертизи у зв`язку з неподанням ПАТ «Універсал Банк» первинних документів та належно оформлених банківських виписок.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 09 лютого 2018 року № 1, проведеної ТзОВ «Судово-експертне бюро України» на підставі заяви адвоката ОСОБА_1 Петрів Н. В. , відомо що сплата ОСОБА_1 грошових коштів в якості погашення відсотків за користування кредитом за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № 24/166-07К підтверджується на суму 23 973,38 дол. США за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи; сплата ОСОБА_1 грошових коштів на погашення основної заборгованості за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № 24/166-07К підтверджується на суму 13 120,17 дол. США за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи; сплата ОСОБА_1 грошових коштів на погашення пені за кредитом за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № 24/166-07К підтверджується на суму 2,38 дол. США за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи; сплата ОСОБА_1 грошових коштів в якості комісії за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № 24/166-07К підтверджується на суму 2 176,60 грн за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи; сплата ОСОБА_1 грошових коштів в якості інших платежів за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № 24/166-07К не підтверджується за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо вирішення позовних вимог по суті

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір про надання споживчого кредиту від 31 жовтня 2007 року

№ 24/166-07К був укладений з метою отримання грошових коштів на придбання житла, тому є споживчим кредитом і на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про скупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

За змістом положень частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, апеляційний суд встановив, що, укладаючи кредитний договір, а у подальшому і договір іпотеки, сторони досягли згоди з усіх їх істотних умов, про що вказують, зокрема, підпис ОСОБА_1 у договорах. Договори укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору, та, як наслідок, договору іпотеки.

Так, суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст кредитного договору, обґрунтовано встановив, що зазначені в ньому істотні умови, характерні для такого виду договорів, відповідають вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач при укладенні договору отримав примірник договору, з текстом якого ознайомився та свою згоду з його умовами скріпив особистим підписом на кожній сторінці договору. Розмір процентної ставки та строк повернення грошових коштів був зазначений у договорі і не змінювався під час його виконання сторонами.

ОСОБА_1 , отримавши грошові кошти за кредитним договором та використавши їх за цільовим призначенням, не заперечував при цьому проти окремих умов договору, що також підтверджує обставини обопільного погодження сторонами усіх умов договору.

Колегія суддів враховує також те, що під час розгляду справи ОСОБА_1 не оспорював факт підписання зазначеного кредитного договору на умовах, вказаних у ньому, та не заперечував отримання кредитних коштів.

Доводи ОСОБА_1 про те, що при укладенні кредитного договору банком не було надано повної та достовірної інформації про умови кредитування перед укладенням договору спростовуються встановленими обставинами у справі та змістом оскаржуваного договору, у тому числі і графіком погашення заборгованості за кредитом.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання, зокрема, кредитного договору недійсним, оскільки умови кредитного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника та порядку погашення кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки порушення банком положень чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання позичальнику повної інформації про умови кредитування, не підтверджене позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами.

Верховний Суд також вважає безпідставними та відхиляє доводи касаційної скарги про неможливість передачі в іпотеку майнових прав.

У постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 760/10136/16-ц (провадження № 61-18414св18) щодо визнання недійсним договору іпотеки на підставі статей 203 215 ЦК України зазначено таке: «спірним договором застави в заставу (іпотеку) було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця.

Позивач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за спірним договором застави, тим самим надав згоду на передачу в заставу (іпотеку) майнових прав на незавершену будівництвом квартиру, яка у майбутньому стане його власністю, не довів наявності порушення свого права.

Згідно з частиною другою статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

При цьому іпотекодавцем виступив не забудовник житла, а позичальник кредиту і особа, яка в силу статті 5 Закону України «Про іпотеку» надала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору застави (іпотеки).»

Подібні за змістом правові висновки відповідають правовій позиції об`єднанної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18).

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що передбачені статтями 203 215 ЦК України підстави для визнання недійсним договору іпотеки у цій справі відсутні.

Заперечення і доводи ОСОБА_1 по суті спору зводяться значною мірою до дослідження та переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що на стадії касаційного перегляду положеннями статті 400 ЦПК України не передбачено.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначений перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз наведених норм дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг для певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу.

Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушеного права.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження

№ 14-57цс18) та постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 761/34013/16-ц (провадження № 61-34528св18).

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору.

Апеляційний суд зазначених висновків Верховного Суду не врахував та помилково стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір за подання відповідачем апеляційної скарги у розмірі 5 481,00 грн.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону, указана сума підлягає компенсації ПАТ «Універсал Банк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, постанова апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 5 481,00 грн підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі та компенсацією указаної суми за рахунок держави шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 411 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, правильне по суті рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 411 ЦПК України. У цій частині слід ухвалити нове рішення, яким судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, компенсувати за рахунок держави шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби України.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 481,00 грн і прийняти в цій частині нову постанову.

Судові витрати, понесені Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» за подання апеляційної скарги в розмірі 5 481,00 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, стягнувши вказану суму з державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку України на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк».

В решті постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання кредитного договору недійсним залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк