Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 466/8743/18

провадження № 61-14426св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в складі колегії суддів Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Позов мотивувала тим, що вона проживала разом з братом, який здійснював за нею догляд, однак у 2014 році брат захворів, у зв`язку з чим вона вимушена була звернутись до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», яким їй було запропоновано особу для укладення договору довічного утримання, а саме

ОСОБА_2 26 червня 2014 року сторони уклали договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримав у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого зобов`язався забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а саме: надавати кошти для задоволення життєвих потреб ОСОБА_1 у розмірі 500 грн на місяць, на які вона самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Крім указаної суми відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру в терміни, встановлені договорами про надання таких послуг. Також згідно умов договору сума грошового щомісячного утримання підлягала щорічній індексації. Позивачка вказувала, що відповідач не виконував свого обов`язку в частині здійснення індексації щомісячного платежу, а також, незважаючи на потребу позивачки в сторонній допомозі, жодного разу її не відвідав та ніколи не здійснював догляду за нею.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд розірвати укладений сторонами 26 червня 2014 року договір довічного утримання, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Міхновим О. В. в реєстрі за №1767, з підстав неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків за договором та повернути у власність позивачки квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 24 жовтня 2019 року в складі судді Білінської Г. Б. позов задоволено: розірвано договір довічного утримання, укладений 26 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та повернуто у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набувач за договором ОСОБА_2 умовами проживання та станом здоров`я ОСОБА_1 не цікавився, що викликало у останньої негативне відношення до відповідача та відсутність бажання продовжувати договірні відносини. Суд прийшов до висновку, що відповідач, укладаючи договір довічного утримання на умовах надання щомісячної допомоги ОСОБА_1 , яка проживає в іншому населеному пункті, мав би періодично ревізувати її умови проживання, потреби у лікуванні чи додаткових послугах.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що, укладаючи договір довічного утримання, відповідач не брав на себе зобов`язань по здійсненню безпосереднього догляду за відчужувачем та збільшення, у випадку потреби, розміру грошового забезпечення на її утримання. При цьому належних доказів на підтвердження порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати житлово-комунальних послуг чи щомісячного грошового утримання позивачка суду не надала.

Аргументи учасників справи

30 вересня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- апеляційний суд не врахував, що несплата відповідачем сум індексації щомісячного грошового утримання свідчить про невиконання ним умов договору та є підставою для його розірвання;

- надані відповідачем квитанції свідчать про сплату лише щомісячного грошового утримання та вартості житлово-комунальних послуг;

- доказів виконання взятих на себе зобов`язань зі сплати індексації, яка згідно умов договору нараховується щорічно в лютому місяці чергового року за попередній рік, відповідач не надав;

- апеляційний суд не звернув уваги на те, що укладення договору довічного утримання лише на умовах матеріального забезпечення без здійснення догляду за відчужувачем суперечить засадам розумності та справедливості;

- відсутність у договорі обов`язків набувача з догляду за відчужувачем свідчить про необхідність керуватися при вирішенні спору не тільки договірними умовами, а й нормами чинного законодавства, якими, у тому числі, передбачено можливість здійснення догляду за договором довічного утримання;

- апеляційний суд не дослідив подані позивачкою докази щодо наявності у відповідача заборгованості за договором довічного утримання, чим порушив норми процесуального права.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, підписаний представником, в якому відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість висновків апеляційного суду.

Посилається на те, що в договорі довічного утримання, укладеному між сторонами, не передбачено для набувача обов`язку зі здійснення особистого догляду за відчужувачем. Указує, що ним у повному обсязі виконуються умови договору в частині сплати належних коштів на утримання відчужувача, а розрахунки заборгованості, виконані позивачкою, є необґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 грудня 2020 року зазначено, що позивач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме:

- апеляційний суд при вирішенні справи не врахував висновок про застосування норм права щодо невиконання умов договору в частині несплати індексації, викладеного в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 755/1226/17-ц;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 червня 2014 року ОСОБА_1 , будучи власником квартири АДРЕСА_1 , звернулася до директора ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» ОСОБА_3 із заявою, в якій просила розглянути питання про можливість укладення з нею договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення, оскільки вона є одинокою, має мінімальну пенсію та їй бракує коштів на проживання.

У подальшому Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів запропонував позивачці особу для укладення договору довічного утримання - ОСОБА_2 , який не проживає у м. Львові, однак виявив бажання на укладення такого договору.

26 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, який було посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Міхновим О.В. в реєстрі за №1767.

За умовами договору позивачка передала, а ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , в обмін на що відповідач зобов`язався забезпечувати відчужувача утриманням на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 7 договору ОСОБА_2 зобов`язався забезпечувати ОСОБА_1 грошовими ресурсами для задоволення потреб нормальної життєдіяльності, на які ОСОБА_1 самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, в тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у 500 грн, які будуть щомісячно надаватись ОСОБА_1 шляхом банківського або поштового переказу або готівкою під розписку. Крім вказаної суми набувач зобов`язався щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру в терміни, встановлені відповідними договорами, незалежно від того, з ким вони укладені.

Відповідно до пункту 8 договору грошове утримання виплачується щомісячно, починаючи з моменту укладення договору до 10 числа поточного місяця поштовим переказом або готівкою на руки під розписку. Сума щомісячного грошового утримання підлягає індексації та нараховується щорічно у лютому місяці чергового року за попередній рік з урахуванням річного індексу інфляції споживчих цін за інформацією Державної служби статистики України.

У пункті 9 договору сторони визначили одноразове грошове утримання в розмірі 30 000 грн, які відчужувач ОСОБА_1 отримала повністю від набувача перед підписанням цього договору. Сторони також домовились, що одноразове грошове утримання не підлягає перегляду та не індексується і надається відчужувачу для забезпечення себе всім необхідним для повноцінного життя.

Із наданих відповідачем квитанцій про поштові перекази вбачається, що за час виконання умов договору довічного утримання він здійснив грошові перекази ОСОБА_1 в наступних сумах: 09 липня 2014 року - 700 грн, 03 вересня 2014 року- 850 грн, 30 вересня 2014 року - 850 грн, 03 листопада 2014 року - 850 грн, 02 грудня 2014 року - 850 грн, 02 лютого 2015 року - 850 грн, 04 березня 2015 року - 1000 грн, 06 квітня 2015 року - 1000 грн, 04 травня 2015 року - 1000 грн, 09 червня 2015 року - 1000 грн, 02 липня 2015 року - 1000 грн, 05 серпня 2015 року - 1100 грн, 02 жовтня 2015 року - 1100 грн, 04 листопада 2015 року -1100 грн, 09 грудня 2015 року - 1100 грн, 29 грудня 2015 року - 1200 грн, 03 лютого 2016 року - 1100 грн, 12 травня 2016 року - 1200 грн, 08 червня 2016 року - 1100 грн, 06 липня 2016 року - 1100 грн, 29 липня 2016 року - 1100 грн, 05 жовтня 2016 року - 1100 грн, 08 листопада 2016 року - 1100 грн, 01 грудня 2016 року - 1100 грн, 27 грудня 2016 року - 1400 грн, 01 лютого 2017 року - 1300 грн, 07 березня 2017 року - 4200 грн, 05 квітня 2017 року - 2000 грн, 05 травня 2017 року - 1300 грн, 07 червня 2017 року - 2600 грн, 04 липня 2017 року - 1300 грн, 01 серпня 2017 року - 1300 грн, 05 вересня 2017 року - 1200 грн, 04 жовтня 2017 року - 1200 грн, 01 листопада 2017 року - 1200 грн, 01 грудня 2017 року - 1200 грн, 29 грудня 2017 року - 1400 грн, 02 лютого 2018 року - 1300 грн, 06 березня 2018 року - 1700 грн, 04 квітня 2018 року - 1500 грн.

Подальші грошові перекази позивачка не прийняла, а 25 серпня 2018 року направила ОСОБА_2 претензію, у якій повідомила, що за ним рахується заборгованість за договором довічного утримання в розмірі 19 503,77 грн.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України)

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що укладеним між сторонами договором передбачено виключно обов`язки набувача з матеріального утримання відчужувача, а саме: одноразове грошове утримання (пункт 9), щомісячне грошове утримання та оплата житлово-комунальних послуг (пункт 7), сплата індексації щомісячного грошового утримання, яка підлягає нарахуванню щорічно в лютому місяці поточного року за попередній рік (пункт 8).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 29 серпня 2018 року в справі № 755/1226/17-ц (провадження № 61-1677св17) зазначено, що «вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про розірвання договору довічного утримання, оскільки відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх обов`язків, передбачених пунктами 7 та 8 договору довічного утримання, зокрема, щодо сплати у повному обсязі матеріального утримання, надання позивачу у будь-який спосіб коштів для оплати комунальних послуг та відшкодування інфляційних втрат. […] Доводи касаційної скарги про те, що законом не передбачено індексацію матеріального забезпечення за договором довічного утримання, є безпідставними, оскільки така індексація передбачена статтею 751 ЦК України. Посилання у касаційній скарзі на пункт 8 договору довічного утримання, яким передбачено, що несвоєчасна сплата індексації не є порушенням істотних умов договору, не заслуговує на увагу, оскільки зазначена умова договору не звільняє відповідача від виконання зобов`язань щодо індексації матеріального забезпечення» .

Надаючи оцінку доводам позивачки щодо невиконання набувачем обов`язків із матеріального утримання відчужувача, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 щомісячно перераховує позивачці кошти, яка не довела, що відповідач має заборгованість зі сплати сум щомісячного утримання та житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що в позовній заяві ОСОБА_1 не заперечувала факт належного виконання ОСОБА_2 обов`язку зі сплати щомісячного утримання в розмірі 500 грн, а також не посилалася на наявність у відповідача заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг. Однією з підстав позову ОСОБА_1 визначила саме невиконання відповідачем обов`язку зі сплати сум індексації щомісячного грошового утримання, передбаченого в пункті 8 договору, однак постанова апеляційного суду не містить мотивів відхилення доводів позивачки в цій частині.

Прийнявши до уваги факт щомісячного перерахування відповідачем коштів позивачці, апеляційний суд не встановив складові сплачених ОСОБА_2 сум, а також не врахував передбачений договором порядок сплати індексації (одноразовим платежем у лютому поточного року за весь попередній рік). Так, позивачка вказувала, що відповідач сплачував виключно розмір щомісячного грошового утримання та вартість житлово-комунальних послуг, у той час як відповідач наполягав на тому, що передбачені договором обов`язки ним виконуються в повному обсязі. При цьому апеляційний суд не здійснив належну оцінку поданих позивачкою доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за договором довічного утримання, пославшись на відсутність у суду спеціальних знань щодо перевірки правильності таких нарахувань.

Не встановивши обставини щодо виконання ОСОБА_2 обов`язку зі сплати сум індексації щомісячного грошового утримання, апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність підстав для розірвання договору та відмову в задоволенні позову.

В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 29 серпня 2018 року в справі № 755/1226/17-ц (провадження № 61-1677св17), у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі положень статті 411 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги ОСОБА_1 розподіл судових витрат за касаційний розгляд справи підлягає здійсненню тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 рокувтрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов