Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 466/9188/16-ц

провадження № 61-20978св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районного адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районного адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 жовтня 2018 року у складі судді Глинської Д. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що вона є власником будинковолодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яке складається із житлового будинку, літньої кухні та гаража.

У житловому будинку зареєстровані та проживають її дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_6 зареєстровані по АДРЕСА_2 та є співвласниками квартири, яка знаходиться за цією ж адресою.

Проте, без належної правової підстави проживають у приміщенні літньої кухні, не є співвласниками будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровані за місцем проживання, чинять їй та членам її сім`ї перешкоди у користування належним їй нерухомим майном.

У зв`язку із виниклою ситуацією між ними склалися неприязні стосунки. Добровільно усунути перешкоди та виселитися відповідач ОСОБА_2 та її дочка не бажають.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не чинити їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням, а саме будинковолодінням АДРЕСА_1 та виселити їх.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 31 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у позивача відсутнє право власності на самовільно збудований ОСОБА_5 будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який не зареєстрований у встановленому законом порядку, тому вона не може просити виселити відповідачів із будинку, який не належить їй на праві власності.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 жовтня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідачі без належної правової підстави проживають у приміщенні літньої кухні, не є власниками будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , чинять їй та членам її сім`ї перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нерухомим майном. Судами неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки приміщення, що входить до складу будинковолодіння та у якому без відповідних правових підстав проживають відповідачі, не має статусу житлового. Суд дійшов висновку про те, що на час складання заповіту новостворений об`єкт (житловий будинок) вже було збудовано ОСОБА_5 та позначений на земельній ділянці, проте до складу спадщини не увійшов. Однак у рішенні відсутні посилання на конкретні документи, які він оглянув, дійшовши такого висновку. У матеріалах інвентаризаційної справи наявний витяг з рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 23 березня 1959 року № 288, згідно з яким право особистої власності на спірне будинковолодіння в цілому визнано за ОСОБА_7 , а 24 березня 1959 року виконкомом видано свідоцтво про право власності на будівлі. Судами також не взято до уваги пояснення представника позивача та третіх осіб щодо того, що відповідачі займають приміщення, з якого позивач просить їх виселити, протягом 10 років. Апеляційний суд на порушення норм процесуального права прийняв новий доказ.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що позивач не є власником усіх об`єктів нерухомості, які розташовані по АДРЕСА_1 . Відповідачі проживають не у кухні, а у житловому будинку, що підтверджується світлинами, які містяться у матеріалах справи, та показаннями свідків. Новостворений об`єкт (будинок), виселення з якого вимагає позивач, збудований ОСОБА_5 . Саме він без участі сестри ОСОБА_1 , отримавши дозвіл на побудову гаражу ще у 1977 році, збудував гараж у 1984 році, що не увійшов до спадщини. Позивачем не надано доказів того, що самовільно збудований будинок, який складається із трьох кімнат, кухні та гаражу, належить їй на праві власності, тому суди попередніх інстанцій ухвалили законні судові рішення. У ОСОБА_1 відсутні правові підстави ставити питання про виселення її та неповнолітньої дочки із самовільно збудованого будинку, який їй не належить.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Львова.

18 грудня 2019 року справа № 466/9188/16-ц надійшла до Верховного Суду.

21 грудня 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову, в якій вона просила визнати нечинними рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року і закрити провадження у справі.

23 грудня 2019 року Верховний Суд направив на адресу ОСОБА_1 лист, в якому просив підтвердити або спростувати намір ОСОБА_1 щодо відмови від позову.

10 січня 2020 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшла заява про підтвердження відмови від позову, в якій ОСОБА_1 просила визнати нечинними рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року і закрити провадження у справі у зв`язку із відмовою від позову.

Із змісту зазначеної заяви вбачається, що їй відомо наслідки відповідної процесуальної дії, передбачені частиною другою статті 256 ЦПК України, а саме те, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи заяви ОСОБА_1 про відмову від позову, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає у тому числі можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до пункту 4 частин першої, другої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

ОСОБА_1 відомі правові наслідки відмови від позову, визначені статтею 255 ЦПК України, про що свідчить зміст поданої 19 грудня 2019 року заяви про відмову від позову та зміст поданої 30 грудня 2019 року заяви про підтвердження відмови від позову.

Статтею 408 ЦПК України визначено, що незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та поданої ОСОБА_1 заяви про відмову від позову, колегія суддів приймає відмову від позову, визнає нечинними рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року. У зв`язку із цим провадження у цивільній справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 206 255 408 409 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відмову від позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районного адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод та виселення задовольнити.

Прийняти відмову ОСОБА_1 від її позову до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районного адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод та виселення.

Визнати нечинними рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районного адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод та виселення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська