Постанова

Іменем України

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 466/9487/15

провадження № 6-15801св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Третя львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Партика Н. О.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Третя львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Партика Н. О., про визнання заповітів недійсними

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Приколоти Т. І., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсними заповіт складений 07 вересня 2015 року ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Партикою Н. О., яким він належне йому на момент смерті майно заповів ОСОБА_3 ; та заповіт, складений 11 вересня 2015 року ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Партикою Н. О., яким він належне йому на момент смерті майно заповів ОСОБА_2 .

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що на час складання оспорюваних заповітів ОСОБА_4 , який є її рідним братом, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки тривалий час перед смертю мав тяжку онкохворобу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 19 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 22 вересня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним заповіт, вчинений 07 вересня 2015 року ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Партикою Н. О. та зареєстрований в реєстрі за № 360. Визнав недійсним заповіт, вчинений 11 вересня 2015 року ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Партикою Н. О. та зареєстрований в реєстрі за № 384. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи на момент складання оспорюваних заповітів ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що є підставою для визнання таких заповітів недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 26 жовтня 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Докази, що містяться в матеріалах справи, зокрема покази свідків, які допитані судом першої інстанції, підтверджують те, що заповідач ОСОБА_4 , складаючи заповіт на користь ОСОБА_2 , цілком і повністю розумів суть своїх дій та усвідомлював їх наслідки. ОСОБА_4 на обліку в психіатра та нарколога не перебував, психічним захворюванням не страждав. Експерт зазначив, що він перебував на лікуванні в наркологічному диспансері ще у 2010 році з приводу вживання алкоголю, але перебував він там лише 15 днів, і у висновку експерта ніде не зазначено, що таке його лікування якимось чином вплинуло на психічний стан. Більше ні в якому закладі на лікуванні ні з приводу психічного захворювання, ні будь-якого іншого ОСОБА_4 не перебував.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

Недійсність заповіту може бути визнана судом у разі, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

23 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вовчак А. В., на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухваленого апеляційним судом рішення. Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди скаржника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав для визнання заповітів недійсними за правилами статті 225 ЦК України, проте такі аргументи спростовані обґрунтованим судовим рішенням апеляційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Львова.

24 грудня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 був співвласником квартири АДРЕСА_1 , іншим співвласником цієї квартири є його сестра - позивач у справі ОСОБА_1

07 вересня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Партикою Н. О., яким він заповів ОСОБА_3 належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 та все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право.

11 вересня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Партикою Н. О., яким він заповів ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 та все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 22 вересня 2017 року № 451, який у судовому засіданні в судах першої та апеляційної інстанцій підтримав допитаний судово-психіатричний експерт ОСОБА_5 , за своїм психічним станом ОСОБА_4 07 та 11 вересня 2015 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Згідно з медичною документацією на час складення заповіту 07 та 11 вересня 2015 року у ОСОБА_4 спостерігалося порушення свідомості типу оглушення, з альтернуючим перебігом унаслідок ракової інтоксикації та поліорганної недостатності, а тому він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_4 . 07 та 11 вересня 2015 року не міг самостійно приймати рішення, залучати свідків, відвідувати нотаріуса.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину, має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Хоча висновок експертизи є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була особа в конкретний момент вчинення правочину здатною розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 658/2068/17 (провадження № 61-20649св19), підстав від відступу від яких немає.

З метою встановлення наявності такого стану у спадкодавця як заповідача на час складення заповітів суд першої інстанції призначив посмертну судово-психіатричну експертизу.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 22 вересня 2017 року № 451 ОСОБА_4 за своїм психічним станом 07 та 11 вересня 2015 року не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, не міг самостійно приймати рішення, залучати свідків, відвідувати нотаріуса.

Отже, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та встановивши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки факт не усвідомлення ОСОБА_4 значення своїх дій та неможливість керувати ними у момент складання заповітів підтверджуються належними і допустимими доказами.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи спростовується іншими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який, на думку відповідача, свідчить про недоведеність заявлених позивачем вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко