Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 467/888/15

провадження № 61-1687 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В, Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2021 року у складі судді Сакояна Д. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору від 03 липня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 227 502 грн 10 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03 липня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки. Відповідно до умов зазначеного договору розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежуються сумою 1 000 грн.

Також, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 03 липня 2008 року. Відповідно до умов зазначеного договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував унаслідок чого станом на 22 квітня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 1 689 232 грн 92 коп., з яких заборгованість за кредитом у розмірі 241 915 грн 74 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 275 534 грн 96 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 47 149 грн 31 коп.; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 1 043 955 грн 15 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн.; штраф (процентна складова) у розмірі 80 427 грн 76 коп.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги банк просило суд, стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 688 032 грн 92 коп.; стягнути на його користь з ОСОБА_3 1 000 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2008 року у розмірі 18 595 грн 04 коп., з яких: заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 9 297 грн 52 коп.; пеня у розмірі 9 297 грн 52 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що позичальник, як і поручитель, належним чином зобов`язання за кредитним договором та договором поруки не виконували, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначено відповідно до умов договору та вимог закону.

Оскільки заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2014 року з ОСОБА_2 у повному обсязі стягнуто заборгованість за договором від 03 липня 2008 року станом на 04 липня 2013 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно підлягає стягненню заборгованість лише з 05 липня 2013 року до моменту звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду у справі № 317/3680/13-ц, а саме до 12 вересня 2013 року, оскільки після вказаної дати здійснення будь-яких нарахувань за кредитним договором, крім тих, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, є незаконним.

При цьому суд враховує, що у даній справі АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість станом на 22 квітня 2015 року, яка включає в себе заборгованість, яка вже була стягнута заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 квітня 2014 року. Вказана обставина виключає можливість стягнення з ОСОБА_2 однієї й тієї ж заборгованості двічі.

Також слід урахувати, що суд позбавлений можливості стягнути лише з ОСОБА_1 ту заборгованість, яка утворилась станом на 04 липня 2013 року, оскільки вона вже була стягнута заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2014 року лише з ОСОБА_2 . Окреме стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однієї і тієї ж заборгованості станом на 04 липня 2013 року за різними рішеннями судів без зазначення у жодному із рішень про солідарне стягнення, буде подвійним стягненням однієї й тієї ж заборгованості.

Отже, не підлягає стягненню у даній справі заборгованість за тілом кредиту та відсотками, яка існувала станом на 04 липня 2013 року і вже стягнута з ОСОБА_2 заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2014 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення у незадоволеній частині скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 757/47199/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 367/3875/16, від 31 травня 2021 року у справі № 215/3707/15 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 467/888/15 із Запорізького районного суду Запорізької області.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що пред`явлення вимоги до одного з поручителів не свідчить про не можливість пред`явлення вимоги до боржника та іншого поручителя повністю або в іншій частині. Доказів того, що кредит було погашено боржником чи поручителями, матеріали справи не містять.

А тому вважало помилковим посилання судів про те, що суд позбавлений можливості стягнути її з позичальника - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що призведе до подвійного стягнення.

Вважало помилковим висновок судів про зменшення розміру неустойки, оскільки суди невірно визначилися із розміром збитків.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до пункту 8.1 якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 03 липня 2008 року по 03 липня 2015 року включно у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 246 073 грн 80 коп. на наступні цілі: 227 502 грн 10 коп. - на придбання нерухомості, з них 218 300 грн на придбання нерухомості шляхом видачі готівки через касу, а також у розмірі 6 549 грн на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 1 561 грн 60 коп. - для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 1 091 грн 50 коп. - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 18 571 грн 70 коп. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,67 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу.

Згідно з пунктом 5.1 кредитного договору від 03 липня 2008 року у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту позичальник сплачує банку пеню у розмірі, який зазначений у пункті 8.4 договору за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 8.4 кредитного договору від 03 липня 2008 року розмір пені складає 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення, але не менше 1,00 грн.

За умовами пункту 5.3 кредитного договору від 03 липня 2008 року при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.

Як визначено пунктом 5.5 кредитного договору від 03 липня 2008 року терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежуються сумою 1 000 грн (а.с. 14, т. 1).

Також, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 03 липня 2008 року, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а.с. 15, т. 1).

Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував унаслідок чого станом на 22 квітня 2015 року за розрахунком банку виникла заборгованість у розмірі 1 689 232 грн 92 коп., з яких заборгованість за кредитом у розмірі 241 915 грн 74 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 275 534 грн 96 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 47 149 грн 31 коп.; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 1 043 955 грн 15 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн.; штраф (процентна складова) у розмірі 80 427 грн 76 коп. (а.с. 6-8, т. 1)

За змістом іншого розрахунку заборгованості, що міститься у матеріалах справи, станом на 22 квітня 2015 року ОСОБА_1 за кредитним договором має заборгованість у розмірі 1 689 232 грн 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 241 915 грн 74 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 275 534 грн 96 коп.; заборгованість по комісії у розмірі 46 687 грн 05 коп.; пеня у розмірі 734 909 грн 45 коп. (а.с. 148, т. 2)

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2014 року у справі № 317/3680/13-ц позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2008 року у розмірі 1 117 841 грн 65 коп., з яких заборгованість за кредитом у розмірі 241 915 грн 74 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 260 918 грн 40 коп.; заборгованість по комісії у розмірі 44 629 грн 69 коп.; пеня у розмірі 516 909 грн 17 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн.; штраф (процентна складова) у розмірі 53 218 грн 65 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Згідно частини першої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, що підлягає застосуванню до даних правовідносин, Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Судом встановлено, що заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2014 року у справі № 317/3680/13-ц, що набрало законної сили, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2008 року у розмірі 1 117 841 грн 65 коп., з яких заборгованість за кредитом у розмірі 241 915 грн 74 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 260 918 грн 40 коп.; заборгованість по комісії у розмірі 44 629 грн 69 коп.; пеня у розмірі 516 909 грн 17 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн.; штраф (процентна складова) у розмірі 53 218 грн 65 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відтак, ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку з поручителя - ОСОБА_2 .

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк».

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Встановивши, що заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2014 року у справі № 317/3680/13-ц, що набрало законної сили, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2008 року у розмірі 1 117 841 грн 65 коп., судивказаних вимог закону не врахували та дійшли помилкового висновку про перерахунок суми кредитної заборгованості станом на 12 вересня 2013 року (день звернення банку до суду із позовом до ОСОБА_2 у справі № 317/3680/13-ц), оскільки, пред?явивши позов про стягнення кредитної заборгованості з поручителя, банк змінив строк виконання основного зобов?язання. При цьому банк визначився із розміром кредитної заборгованості (станом на 04 липня 2013 року), який не підлягає перерахунку.

Якщо за рішенням про стягнення заборгованості за кредитним договором сума боргу указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Встановлено, що заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2014 року у справі № 317/3680/13-ц, що набрало законної сили, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2008 року у розмірі 1 117 841 грн 65 коп.

Відтак, банк скористався своїм правом на стягнення кредитної заборгованості з поручителя, пред`явивши відповідний позов, який судом задоволено.

За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Вирішуючи питання про стягнення кредитної заборгованості позичальника - ОСОБА_1 . Верховний Суд виходить з того, що розмір заборгованості за кредитом та процентами визначено заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2014 року у справі № 317/3680/13-ц, що набрало законної сили, а тому позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Отже, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2008 року у розмірі 527 975 грн 84 коп., з яких заборгованість за кредитом у розмірі 241 915 грн 74 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 260 918 грн 40 коп.; штраф у розмірі 25 141 грн 70 коп.

Разом з тим, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення комісії та пені задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.

Відтак, відсутні підстави для стягнення комісії.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, нарахування пені є безпідставним, оскільки судом стягнуто штраф у розмірі 25 141 грн 70 коп.

При цьому позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до поручителя ОСОБА_3 не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку банком пред`явлення вимог до поручителя, оскільки звернувшись з позовом до ОСОБА_4 у вересні 2013 року, банк змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором, проте вимоги до ОСОБА_3 протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК Українишести місяців, не пред`явив.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, ураховуючи часткове задоволення касаційної скарги та ухвалення нового судового рішення про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 527 975 грн 84 коп., що становить 31,25 % від суми заборгованості за кредитним договором, заявленої банком до стягнення, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню 1 141 грн 88 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого банком за подання позовної заяви, 1 712 грн 81 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого банком за подання апеляційної скарги, 2 283 грн 75 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого банком за подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 255 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості закрити.

Позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2008 року у розмірі 527 975 грн 84 коп., з яких заборгованість за кредитом у розмірі 241 915 грн 74 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 260 918 грн 40 коп.; штраф у розмірі 25 141 грн 70 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 а на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 1 141 грн 88 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого банком за подання позовної заяви, 1 712 грн 81 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого банком за подання апеляційної скарги, 2 283 грн 75 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого банком за подання касаційної скарги.

У задоволенні решти позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта