№ 469/606/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 469/606/22

провадження № 61-15031св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Василівка», відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Корал»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Корал», в інтересах якого діє адвокат Григорян Валентина Сергіївна, на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2023 року у складі судді Гапоненко Н. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у складі колегії суддів Тищук Н. О., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Василівка» (далі - ПСП «Агрофірма «Василівка») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Корал» (далі - ФГ «Корал») про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію.

Позовна заява мотивована тим, що 10 квітня 2007 року між ПСП «Агрофірма «Василівка» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки

з кадастровим номером 4820980600:02:000:0208, площею 8,7638 га строком на 5 років.

Державна реєстрація зазначеного правочину проведена 27 квітня 2007 року державним реєстратором Миколаївської регіональної філії № 7 ДП «Центр ДЗК» Чикундою О. П., про що здійснено запис у Державному реєстрі земель

№ 040700700098.

22 лютого 2012 року між ПСП «Агрофірма «Василівка» та ОСОБА_1 укладено договір про зміни і доповнення до договору оренди землі, відповідно до якого строк дії основного договору продовжено на 10 років. Запис про реєстрацію

у Державному реєстрі земель здійснено 25 травня 2012 року за

№ 4820900040000728.

Договір про оренду землі та відповідні зміни недійсними чи нечинними не визнавалися, орендар на законних підставах на момент звернення до суду із позовом продовжує здійснювати господарську діяльність.

Разом із тим з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо про те, що 03 лютого 2022 року ОСОБА_1 уклав договір оренди вказаної земельної ділянки з ФГ «Корал». 21 липня 2022 року право оренди зареєстровано державним реєстратором Коблевської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Морозовим С. А.

У зв`язку з тим, що під час дії чинного договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820980600:02:000:0208 ОСОБА_1 уклав з іншим фермерським господарством договір оренди щодо цієї ж земельної ділянки, створивши подвійну реєстрацію права користування, що свідчить про порушення вимог чинного законодавства та прав і законних інтересів орендаря, ПСП «Агрофірма «Василівка» просило суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820980600:02:000:0208, площею 8,7638 га, від 03 лютого 2022 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Корал»;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 21 липня 2022 року за індексним номером № 64253840, прийняте державним реєстратором Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Морозовим С. А. (номер запису № 47390970

від 18 лютого 2022 року) про реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 8,7638 га з кадастровим номером 4820980600:02:000:0208, яке виникло на підставі договору оренди земельної ділянки б/н від 03 лютого 2022 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820980600:02:000:0208, площею 8,7638 га, укладений від 03 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ФГ «Корал».

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2022 року за індексним номером № 64253840, прийняте державним реєстратором Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Морозовим С. А. (номер запису № 47390970 від 18 лютого 2022 року) про вид іншого речового права, а саме про реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 8,7638 га, з кадастровим номером 4820980600:02:000:0208, яке виникло на підставі договору оренди земельної ділянки від 03 лютого

2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Корал».

Стягнено з ОСОБА_1 та ФГ «Корал» на користь ПСП «Агрофірма «Василівка» судовий збір у розмірі 2 481,00 грн із кожного.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що строк дії договору оренди землі від 10 квітня 2007 року

(зі змінами від 22 лютого 2012 року), укладений між ПСП «Агрофірма «Василівка» та ОСОБА_1 , розпочався після його державної реєстрації

27 квітня 2007 року та тривав до 27 квітня 2017 року і на підставі пунктів 37 та 41 цього договору (які залишилися без змін у редакції договору від 10 квітня 2007 року), за відсутності волевиявлення сторін на його припинення строк дії договору продовжено на п`ять років - до 27 квітня 2022 року.

За відсутності згоди позивача на дострокове розірвання договору оренди та відповідного судового рішення, заява ОСОБА_1 про припинення договору від 01 вересня 2019 року не призвела до його дострокового розірвання. Передача ОСОБА_1 належної йому земельної ділянки іншому орендареві за наявності чинного договору оренди землі суперечить вимогам частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі» та порушує право позивача на користування цією земельною ділянкою відповідно до умов укладеного договору оренди.

Унаслідок укладення оспорюваного договору ФГ «Корал» отримало право оренди земельною ділянкою, що стало перешкодою для позивача у реалізації аналогічного права щодо тієї самої земельної ділянки, яким він володіє на підставі договору, укладеного раніше і чинного на момент укладення оскаржуваного договору. Державний реєстратор не перевірив наявність зареєстрованих прав на спірну земельну ділянку, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, та здійснив повторну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку, чим було порушено право позивача.

Відхиляючи доводи відповідачів щодо необхідності закриття провадження

у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, суди виходили із того, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2023 року ФГ «Корал», в інтересах якого діє адвокат Григорян В. С., подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, у якій просить ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд не правильно врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/ 1030/19, від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували всіх обставин справи та неправильно застосували норму права щодо підстав визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, застосували закон, який не регулює спірні правовідносини.

Зазначає, що 03 квітня 2023 року представником відповідачів подано до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки угодою про розірвання договору оренди від 03 лютого 2022 року, укладеною між ФГ «Корал» та ОСОБА_1 , розірвано оспорюваний договір. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не вбачав підстав для закриття провадження у справі. Суди дійшли помилкового висновку про те, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на час його вчинення, а оскільки предметом спору є, зокрема, недійсність з моменту вчинення оскарженого договору, то розірвання відповідачами цього договору під час розгляду справи з внесенням запису про припинення речового права до відповідного реєстру не є підставою для закриття провадження у справі через відсутність предмета спору.

Суди не врахували пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України, відповідно до якого суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Відзив на касаційну скаргу ФГ «Корал» до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Березанського районного суду Миколаївської області.

У грудні 2023 року матеріали справи № 469/606/22 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 квітня 2007 року між ПСП «Агрофірма «Василівка» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, загальною площею 8,76 га, належна ОСОБА_1 на підставі державного акта серії МК № 1264, виданого Березанською районною державною адміністрацією 21 листопада 2002 року.

10 квітня 2007 року земельна ділянка передана орендареві ПСП «Агрофірма «Василівка» відповідно до акта приймання-передачі.

Згідно з пунктами 8, 10, 11 договору оренди від 10 квітня 2007 року земельна ділянка надається в оренду строком на 5 років, строк дії договору становить 5 років з моменту набрання чинності договору.

Договір оренди зареєстровано 27 квітня 2007 року у Миколаївській регіональній філії Центру державного земельного кадастру за № 040700700098.

На підставі пункту 37 договору оренди від 10 квітня 2007 року його дія припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено, з урахуванням пункту 41 цього договору.

Відповідно до пункту 41 договору сторони погодили, що якщо за один рік до закінчення терміну дії договору орендодавець у письмовій формі не повідомить орендаря про його розірвання, цей договір вважається пролонгованим на наступний термін - 5 років.

22 лютого 2012 року ПСП «Агрофірма «Василівка» та ОСОБА_1 уклали договір про зміни і доповнення до договору оренди землі від 27 квітня 2007 року, яким пункти 8 і 11 викладено у новій редакції. Сторони указаного правочину погодили, що земельна ділянка надається в оренду строком на 10 років для сільськогосподарського використання; строк дії договору становить 10 років з моменту набрання ним чинності. Також змінено пункт 13 договору, який регулює розмір та порядок виплати орендної плати. Інші розділи і пункти договору оренди землі, укладеного сторонами 27 квітня 2007 року, залишено без змін.

Договір про зміни і доповнення до договору оренди землі від 22 лютого 2012 року зареєстровано 25 травня 2012 року.

Відповідачі не заперечували встановлення тривалості дії договору оренди землі від 10 квітня 2007 року - 10 років.

Умови договору оренди від 10 квітня 2007 року, зокрема пункти 37-39, не допускають розірвання цього договору в односторонньому порядку.

03 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою, в якій просив не обробляти належну йому земельну ділянку у зв`язку із закінченням терміну оренди землі та бажанням обробляти її самостійно.

03 лютого 2022 року ОСОБА_1 уклав договір оренди землі з ФГ «Корал» строком на 10 років 8 місяців - до 03 жовтня 2032 року.

Договір оренди від 03 лютого 2022 року зареєстрований державним реєстратором Коблівської сільської ради Миколаївської області

Морозовим С. А. 21 липня 2022 року за індексним номером № 64253840 (номер запису № 47390970 від 18 лютого 2022 року) про реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 8,7638 га з кадастровим номером 4820980600:02:000:0208, яке виникло на підставі договору оренди земельної ділянки б/н від 03 лютого 2022 року.

З матеріалів реєстраційної справи встановлено, що при проведенні державної реєстрації договору оренди від 03 лютого 2022 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно не виявлено записів про об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 4820980600:02:000:0208, власником якої є ОСОБА_1 від 18 лютого 2022 року.

Також установлено, що 05 січня 2023 року державним реєстратором зареєстровано угоду про розірвання договору оренди від 03 лютого 2022 року, укладеного між ФГ «Корал» та ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав і у межах касаційного оскарження, Верховний Суд вважає, що зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього Кодексу).

При вирішенні справи суд має з`ясувати, у зв`язку із чим між сторонами виник спір та якими обставинами кожна із сторін конфлікту доводить обґрунтованість своєї позиції.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію, ПСП «Агрофірма «Василівка» посилалося на те, що спірний договір оренди від 03 лютого 2022 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Корал», укладено в період чинності попереднього договору оренди, на підставі якого позивач набув права користування земельною ділянкою, що суперечить вимогам законодавства та порушує право законного орендаря.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Законодавцем зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Правовідносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, Земельним Кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також умовами договору оренди землі.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк

у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України (тут і надалі - в редакції,

чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки

і орендарем.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння

і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Отже, чинність договору оренди та строк його дії є істотними для правильного вирішення справи обставинами, що обов`язково входять до предмета доказування.

За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Факт державної реєстрації договору оренди згідно з пунктами 12-13 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, чинного на час укладення договору оренди земельної ділянки, мав бути засвідчений підписом уповноваженої особи і печаткою уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування, а також підтверджений занесенням відповідного запису до книги записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми. Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірного договору, набуваються після його відповідної державної реєстрації.

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до договору оренди від 10 квітня 2007 року ОСОБА_1 передав в оренду ПСП «Агрофірма «Василівка» земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 8,76 га. Строк дії договору становить 5 років із моменту набрання його чинності (державної реєстрації).

У подальшому ПСП «Агрофірма «Василівка» та ОСОБА_1 уклали договір про зміни і доповнення до договору оренди землі від 27 квітня 2007 року, яким пункти 8 і 11 викладено у новій редакції. Сторони указаного правочину погодили, що земельна ділянка надається в оренду строком на 10 років для сільськогосподарського використання; строк дії договору становить 10 років

із моменту набрання ним чинності. Також змінено пункт 13 договору, який регулює розмір та порядок виплати орендної плати. Інші розділи і пункти договору оренди землі, укладеного сторонами 27 квітня 2007 року, залишено без змін.

Таким чином, залишено без змін пункт 41 договору оренди землі від 27 квітня 2007 року, відповідно до умов якого передбачено автоматичну пролонгацію договору та узгоджено між сторонами, що якщо за один рік до закінчення терміну дії договору орендодавець у письмовій формі не повідомить орендаря про його розірвання, цей договір вважається пролонгованим на наступний термін - 5 років.

Договір про зміни і доповнення до договору оренди землі від 22 лютого

2012 року зареєстровано 25 травня 2012 року. Відомостей щодо розірвання, скасування чи припинення дії зазначеного договору оренди земельної ділянки немає.

Разом із тим 03 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ФГ «Корал» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820980600:02:000:0208, площею 8,7638 га строком на 10 років 8 місяців - до

03 жовтня 2032 року.

Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) імперативно встановлено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Верховний Суд неодноразово виснував про те, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря.

Такий правовий висновок висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 587/2331/16-ц (провадження

№ 14-411цс19), від 09 жовтня 2019 року в справі № 387/1095/17 (провадження № 14-414цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 669/930/16-ц (провадження № 14-486цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19); постановах Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 394/1030/19 (провадження № 61-8430св21), від 05 січня 2023 року у справі № 342/1026/21 (провадження № 61-6886св22), від 20 лютого 2023 року у справі № 342/1025/21 (провадження № 61-6885св22).

Установивши, що строк договору оренди землі від 10 квітня 2007 року (зі змінами від 22 лютого 2012 року), укладеного між ПСП «Агрофірма «Василівка» та ОСОБА_1 , розпочався після його державної реєстрації 27 квітня 2007 року та тривав до 27 квітня 2017 року та на підставі пунктів 37 та 41 цього договору (які залишилися без змін у редакції договору від 10 квітня 2007 року), за відсутності волевиявлення сторін на його припинення за один рік до закінчення його дії, у зв`язку з чим договір продовжено на п`ять років, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог. Оскільки одна і та ж земельна ділянка не може бути одночасно об`єктом оренди двох договорів, укладених із різними орендарями, наявні підстави для визнання оспорюваного договору оренди землі, укладеного 03 лютого 2022 року між ОСОБА_1 і ФГ «Корал», недійсним, оскільки він укладений у період дії попереднього договору.

При цьому заява ОСОБА_1 від 03 вересня 2021 року, в якій він просив

ПСП «Агрофірма «Василівка» не обробляти належну йому земельну ділянку у зв`язку із закінченням терміну оренди землі та бажанням обробляти її самостійно, направлена орендарю із порушенням пункту 41 договору оренди землі від 27 квітня 2007 року (без дотримання строку попередження орендаря), а тому не може свідчити про розірвання договору оренди та припинення договірних правовідносин між сторонами.

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав наявними правові підстави для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 64253840 від 21 липня 2022 року.

У касаційній скарзі ФГ «Корал», в інтересах якого діє адвокат Григорян В. С., вказує на порушення судами норм процесуального права, зокрема пункту

2 частини першої статті 255 ЦПК України, посилаючись на те, що 03 квітня

2023 року представником відповідачів подано до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки угодою про розірвання договору оренди від 03 лютого 2022 року, укладеною між ФГ «Корал» та ОСОБА_1 , розірвано оспорюваний договір.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційної скарги за їх безпідставністю з огляду на таке.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила зумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Відповідно до Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Саме наявність неврегульованих питань може завадити постановленню ухвали про закриття провадження у справі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18), від 03 квітня 2019 року у справі

№ 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19), постанову Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 385/1392/22 (провадження № 61-7203св23)).

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав відсутніми правові підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України та закриття провадження у справі, оскільки угода про розірвання договору оренди від 03 лютого 2022 року, укладена між ФГ «Корал» та ОСОБА_1 , не перешкоджає поданню відповідного позову про визнання договору оренди недійсним.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, з огляду на їх безпідставність, оскільки в цих справах та справі, яка переглядається, судами встановлені різні фактичні обставини.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження

№ 14-166цс20)).

Так, у справі № 903/1030/19, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, позивач звернувся до суду за захистом права на поновлення договору оренди землі з вимогою визнати такий договір поновленим на тих самих умовах, що свідчить про відмінність предмету позову, нормативно-правового регулювання правовідносин у наведеній справі зі справою, що переглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі

№ 357/8277/19 викладено висновок, зокрема про те, що за відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.

У контексті цієї справи, установлено, що ОСОБА_1 не виконав вимоги пункту 41 договору оренди землі від 27 квітня 2007 року, не звертався до ПСП «Агрофірма «Василівка» із заявою про розірвання договору оренди за один рік до закінчення терміну дії договору, що свідчить про його пролонгацію, у зв`язку з чим висновки судів про задоволення позову не суперечать вказаній правовій позиції Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами та обґрунтовано спростовані. Разом із тим Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції

не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.

постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Корал», в інтересах якого діє адвокат Григорян Валентина Сергіївна, залишити без задоволення.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк